Примостка Людмила Олександрівна. Аналіз банківської діяльності: теорія і практика

Краткое описание

Примостка Людмила Олександрівна. Аналіз банківської діяльності: теорія і практика: Дис... д-ра екон. наук: 08.06.04 / Київський національний економічний ун-т. - К., 2002. - 481арк. - Бібліогр.: арк. 413-439

Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: теорія і практика. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.06.04 — Бухгалтерський облік, аналіз та аудит. — Київський національний економічний університет, Київ, 2002.
Дисертацію присвячено вдосконаленню теоретично-концептуальних засад аналізу банківської діяльності. Обґрунтовано нові підходи до методології аналізу в кредитних установах, засновані на принципі оптимізації співвідношення прибутковості та ризиків. Сформовано систему базових концепцій, котрі дають можливість реалізувати цей принцип у банківській сфері та окреслюють зміст і спрямування аналітичного процесу в банку. На підставі інтегрованого підходу до управління активами і пасивами удосконалено методику оперативного аналізу фінансових потоків банку. Здійснено комплексне дослідження проблем хеджування фінансових ризиків та сформовано методично-аналітичне забезпечення операцій хеджування у комерційних банках. Розроблено методику комплексного аналізу банківської діяльності за допомогою моделі динамічної фінансової рівноваги банку.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в удосконаленні методологічних засад та інструментарію аналізу банківської діяльності. Це дозволило сформулювати низку висновків концептуально-теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру, які відображають вирішення завдань дисертаційного дослідження відповідно до поставленої мети.
1. В умовах безперервного підвищення нестабільності міжнародних та національних ринків значення економічного аналізу суттєво зростає, і він перетворюється на одну з найважливіших складових системи управління як на макро-, так і на мікрорівні. Удосконалення теоретичних засад економічного аналізу з урахуванням специфіки банківської діяльності та формування на цьому підґрунті адекватного методичного інструментарію є необхідною умовою підвищення ефективності діяльності кредитних установ, піднесення рівня виконання своїх функцій банківською системою в цілому, зростання довіри до банків з боку суспільства.
2. Загальнотеоретичною базою аналізу банківської діяльності є теорія економічного аналізу, і загалом визначення таких фундаментальних для кожної науки понять, як предмет, метод, система показників, інструментарій досліджень стосовно цих напрямів (економічного аналізу та аналізу банківської діяльності) не містять принципових відмінностей, проте їх потрібно розглядати з урахуванням специфіки функціонування об’єкта досліджень, яким є фінансово-господарська діяльність кредитних установ. Головні відмінності методологічного характеру стосуються особливостей банківської діяльності, а відповідно і змісту аналітичного процесу, формування системи аналітичних показників та методик їхнього оцінювання, концептуальних засад аналізу, які формуються з огляду на фінансові теорії та концепції, а оскільки аналогів банківського бізнесу в інших сферах підприємництва не існує, то оособливості банківської діяльності взагалі та вітчизняної практики зокрема слід враховувати при дослідженні діяльності комерційного банку як об’єкта аналізу та управління у взаємозв’язку з політико-правовим і соціально-економічним середовищем.
3. Методологія аналізу банківської діяльності ґрунтується на системному підході як загальнонауковій методологічній концепції та низці теоретичних концепцій, з-поміж яких пріоритетними є теорія портфельного аналізу, інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку та концепція хеджування ризиків. Фундаментальні положення цих концепцій утворюють теоретичну базу для формування удосконаленого інструментарію аналізу різних напрямів банківської діяльності.
4. Реалізація основоположного принципу теорії портфеля, суть якого полягає в оцінюванні об’єкта досліджень за співвідношенням доходів і ризиків, дає змогу перейти від традиційного одновекторного аналізу, де основним індикатором ефективності вважається прибутковість, до аналізу управлінських рішень у координатах "прибуток — ризик". За сучасних умов підвищеної ризикованості, насамперед у фінансовій сфері, такий підхід до аналізу банківської діяльності найбільш адекватно відбиває реальний стан справ, сприяє формуванню об’єктивних оцінок та обґрунтованому прийняттю управлінських рішень.
5. Аналіз банківської діяльності як складова загальної системи управління кредитною установою спрямовано на досягнення стратегічної мети, яку в сучасній економічній науці заведено трактувати як максимізацію ринкової вартості банку. Формування ринкових оцінок відбувається під впливом очікувань щодо співвідношення прибутків і ризиків, а отже, аналітична система підтримки управлінських рішень у банку має бути спрямована на оптимізацію цього співвідношення. Реалізувати цей підхід на всіх рівнях управління дає можливість теоретична модель аналізу банківської діяльності, в якій структура аналітичного процесу подана трьома етапами, котрі різняться глибиною дослідження, рівнем деталізації об’єктів аналізу та аналітичних процедур, змістом і кількістю аналізованих показників, спрямованістю та інструментарієм аналізу, а також характеризуються логічним взаємозв’язком і в сукупності формують цілісний підхід до аналізу банківської діяльності. На першому етапі ефективність діяльності банку аналізується з позицій "прибутковість — ризик" за даними фінансової звітності, на другому — об’єктом аналізу є окремі банківські портфелі, кількість та склад яких визначаються необхідним рівнем деталізації аналітичних досліджень, а на третьому — здійснюється інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку.
6. Основним принципом, на якому ґрунтується формування методичних засобів та прийомів аналізу об’єктів дослідження в банківській діяльності, слід визнати оцінювання за співвідношенням доходів і ризиків. Цей принцип реалізується на всіх рівнях управління: в процесі стратегічного управління — через методику декомпозиційного аналізу, де показники прибутковості капіталу та активів є індикаторами ефективності, а показник мультиплікатора капіталу — індикатором ризику; для аналізу окремих портфелів банку — через створення методик, які враховують специфіку того чи іншого виду активів (кредитів, цінних паперів) при оцінюванні портфельних ризиків; для оперативного аналізу фінансових потоків банку — через систему аналітичних моделей гепу, валютного метчингу, імунізації балансу.
7. У процесі аналізу ефективності управління кредитним портфелем банку слід оцінювати кредитний ризик, величину якого адекватно відбиває розрахункове значення резерву під кредитні ризики в частині нестандартної заборгованості. Аналіз співвідношення доходів, одержаних банком від проведення кредитних операцій, з відповідною величиною кредитного ризику дає можливість банку оптимізувати це співвідношення, а також обирати найприйнятніші напрями розміщення активів, оцінити якість портфеля, провести ретроспективний і прогнозний аналіз, обґрунтовувати рішення у сфері кредитування. Методика аналізу портфеля цінних паперів банку базується на аналогічних методичних засадах, але до уваги береться інвестиційний ризик, а співвідношення доходів і ризиків портфеля встановлюється за коефіцієнтами Шарпа, Трейнора та відносної дюрації.
8. Концепція інтегрованого управління активами і пасивами, яка найбільш концентровано відображає внутрішню єдність усіх аспектів фінансової діяльності банку, є методологічною основою для вдосконалення аналітичного інструментарію оперативного управління фінансовими потоками банку. Завдяки узгодженню управлінських рішень та формуванню оптимальних пропорцій між активними та пасивними статтями балансу досягаються кілька цілей, таких як підвищення прибутку, зниження ризиків, аналіз і контроль ліквідності, управління спредом. Практична реалізація цього підходу передбачає застосування спеціального аналітичного інструментарію, що включає систему інтегральних показників прибутковості і ризиків, методи їх обчислення, систему аналітичних моделей та прийоми інваріантного аналізу.
9. Методика оперативного аналізу фінансових потоків банку ґрунтується на базових принципах інтегрованого управління активами і пасивами банку, уможливлюючи формування вдосконаленого інструментарію аналізу ключових банківських ризиків: незбалансованої ліквідності, відсоткового та валютного. Це дає змогу не лише ідентифікувати ризикові сфери, але й реалізувати стратегію активного управління фінансовими ризиками банку через побудову системи аналітичних моделей, котрі описують взаємозв’язок прибутковості та ризиків, таких як модель гепу, модель імунізації балансу, модель валютного метчингу. Для оцінки ризиків використовують показники розриву ліквідності, кумулятивного гепу, розриву дюрації, валютної позиції банку. Система аналітичних показників і моделей дає можливість банку проводити інваріантний аналіз, обґрунтовувати внутрішні ліміти ризиків, передбачати можливі наслідки впливу фінансових ризиків на результати діяльності та коригувати структуру балансу банку.
10. Основним напрямом підвищення надійності банківської діяльності є вдосконалення процесу управління фінансовими ризиками, а з-поміж засобів його практичної реалізації пріоритетне значення має хеджування, яке пов’язується з функціонуванням похідних фінансових інструментів (деривативів), що обертаються на строковому ринку. Бурхливий розвиток строкового ринку у світових масштабах пояснюється можливістю трансферту фінансових ризиків окремо від реальних активів, у зв’язку з якими цей ризик виникає. Крім основної функції — хеджування ризиків — ринок деривативів виконує й інші важливі функції загальноекономічного характеру: підвищує ліквідність спотового ринку, знижує монопольну інформаційну владу великих компаній, дає змогу знизити витрати трансакції, підсилює конкурентні позиції малих і середніх підприємств, служить одним з інструментів державного регулювання економіки. На сучасному етапі об’єктивна необхідність розвитку строкового ринку в Україні зростає, бо підвищення волатильності фінансових ринків загострює проблему створення ефективних механізмів хеджування цінових ризиків. Особливості становлення українського ринку фінансових деривативів зумовлюють необхідність проведення наукових досліджень проблем хеджування, в яких має бути врахований світовий та вітчизняний досвід.
11. Сучасна концепція хеджування, на відміну від класичної, не виключає ризику цілком, ґрунтується на ідеях теорії портфеля і має на меті оптимальне комбінування стратегій зниження ризику та підвищення прибутку, а отже, відповідає найпершим цілям банківської діяльності. Хеджування фінансових ризиків є досить складним процесом, який потребує бездоганного розуміння законів функціонування ринку, надійного прогнозування ринкової кон’юнктури, застосування складних стратегій, формування систем моніторингу позиції на строковому ринку, а його ефективність вирішальною мірою залежить від досконалості застосовуваного аналітичного інструментарію. Методологічні засади аналізу операцій хеджування фінансових ризиків ґрунтуються на загальних принципах теорії хеджування, а методично-аналітичне забезпечення включає такі блоки: структурно-логічна модель аналітичного процесу, методи аналізу коефіцієнтів хеджування, аналітична підтримка вибраних банком стратегій формування хеджевого портфеля, методика аналізу ефективності управління хеджевим портфелем банку.
12. У комплексному аналізі фінансової діяльності банку узагальнюючим є поняття динамічної фінансової рівноваги банку, в якому концентровано виражені показники ліквідності, платоспроможності, ефективності та фінансового стану банку. З-поміж методичних способів аналізу фінансової діяльності банку найпоширенішими є методи коефіцієнтного аналізу та рейтингові методики, проте вони не задовольняють вимоги комплексності за браком форм урахування зв’язків між окремими показниками, із-за відмінностей у рівнях критичних значень показників та застосування прийомів адитивного згортання інформації. Для комплексного аналізу діяльності банку пропонується використовувати методику побудови динамічної моделі фінансової рівноваги банку, яка дає можливість реалізувати системний підхід до аналізу банківської діяльності.
13. Удосконалений інструментарій комплексного аналізу банківської діяльності формується в процесі застосування методики побудови нормативної динамічної моделі фінансової рівноваги банку, фундаментальними елементами якої є система інтегральних показників, динамічний норматив (сукупність показників, упорядкованих за ознакою міри їхньої динаміки), нормативна модель. Побудова моделі динамічної рівноваги банку з урахуванням особливостей діяльності українських банків, зокрема чинної системи обов’язкових нормативів, підтвердила доцільність застосування цього методичного підходу у вітчизняній практиці. Перевагами запропонованої методики є системність, динамізм, цільовий характер, комплексність. Методика побудови моделі динамічної фінансової рівноваги банку передбачає використання основних прийомів економічного аналізу (факторного і порівняльного аналізу, графічних методів). Загальні принципи та підходи до побудови динамічного нормативу можуть бути застосовані для аналізу будь-яких окремих напрямів фінансової діяльності банку, а також аналізу банківської діяльності на різних рівнях ієрархії (банківська система, група банків, окрема кредитна установа, структурний підрозділ банку).
14. Обґрунтування основних напрямів удосконалення теорії і практики аналізу банківської діяльності пов’язано з формуванням концептуально-методологічних засад аналізу, створенням методик аналізу банківських портфелів та окремих банківських операцій на базі оптимізації співвідношення доходів і ризиків, розробленням адекватного сучасним умовам ведення банківського бізнесу аналітичного забезпечення, формуванням комплексних аналітичних систем підтримки управлінських рішень. Підвищення ефективності діяльності вітчизняних банків залежить не лише від створення сприятливого зовнішнього середовища, а й від сприйняття ними сучасних концепцій і методів аналітичних досліджень та впровадження їх у практичну діяльність.