ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В ДІЯЛЬНОСТІ ООН

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ГРУШОВА АЛЛА ТАРАСІВНА

УДК: 341.123

ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В ДІЯЛЬНОСТІ ООН

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Гуменюк Борис Іванович
доктор історичних наук, професор

КИЇВ – 2004

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ………………………….…………………………… 3
ВСТУП…………………………………………………………….…………… 4
РОЗДІЛ 1. Концептуально-методологічна та джерельно-документальна база дослідження……………............................................................................. 11
1.1. Концептуально-теоретичні підходи до дослідження проблеми захисту прав людини в рамках ООН…………………………………………...11
1.2. Джерельно-документальна база дослідження питання діяльності ООН у сфері прав людини……………………..………………………………. 20
РОЗДІЛ ІІ. Механізми ООН у галузі прав людини ……………………….28
2.1. Головні органи ООН, які займаються питанням прав людини ………… 28
2.2 Процедури ООН щодо захисту прав людини……………………………...63
РОЗДІЛ ІІІ. Актуальні проблеми у сфері прав людини та роль ООН у їх
вирішенні…………………………………………………………80
3.1. Діяльність ООН щодо захисту прав жінок………………………………..80
3.2. Роль ООН у запобіганні торгівлі жінками……………………………….100
3.3. Боротьба з торгівлею дітьми……………………………………………...119
3.4. ООН та система контролю над наркотиками……………………………127
3.5. Проблема тероризму в контексті прав людини………………………… 144
РОЗДІЛ 4. Діяльність України у сфері захисту прав людини в контексті
її членства в ООН………………………………………………156
4.1. Зобов'язання України у галузі захисту прав людини відповідно до
стандартів ООН……………………………………………………………156
4.2. Діяльність України у вирішенні актуальних проблем захисту прав
людини……………………………………………………………………..168
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………..183
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………………..190

ВСТУП

Актуальність теми. У наш час питання захисту прав людини є одним з головних для міжнародного співтовариства, а боротьба з їх порушенням – важливий засіб перевірки ефективності діяльності Організації Об'єднаних Націй.
Питання прав людини належить до кола найбільш актуальних проблем сьогодення, а їх забезпечення є проблемою всього світового співтовариства, як невід'ємна складова загальної системи міжнародної безпеки. Нерозривний зв'язок між дотриманням прав людини і збереженням миру підкреслений у багатьох міжнародних актах. Відповідно до статті 55 Статуту ООН міжнародне співробітництво для досягнення загальної поваги та дотримання прав людини визнане необхідною умовою для розвитку мирних відносин між націями. В преамбулі Загальної декларації прав людини зазначається, що "визнання гідності, притаманної всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Без забезпечення прав людини не може бути міцного миру між народами та мирного співіснування держав.
Держави-фундатори ООН проголосили права людини в якості однієї з пріоритетних цілей діяльності Організації. ООН визначила зміст та склала перелік прав людини, яких мають дотримуватися всі країни світу. За роки свого існування ООН внесла істотний вклад у розвиток міжнародного співробітництва у зазначеній галузі, у пошуки шляхів і методів припинення порушень прав людини, формування ефективних гарантій забезпечення цих прав і створення належних умов життя людей в усьому світі. В рамках ООН була сформована універсальна система захисту прав людини, ядром якої стала Загальна декларація прав людини. З прийняттям Декларації, ООН встановила стандарти, до яких повинне прагнути все світове співтовариство. Тим самим питання прав людини перетворилося з внутрішньої справи держави на міжнародну.
Глобалізаційні процеси у світі не могли не торкнутися такого складного і, водночас, актуального елементу міжнародних відносин як проблема прав людини. Серйозну стурбованість світової спільноти викликають такі ганебні явища, як торгівля жінками та дітьми, торгівля наркотичними засобами, тероризм тощо. В умовах сучасного світу боротися з цими злочинами можна лише спільними зусиллями. Кожна держава повинна усвідомлювати практичну цінність міжнародної співпраці у цій галузі, оскільки без належного забезпечення прав людини прогресивний розвиток держави та всього міжнародного співтовариства є неможливим.
Одиничні або масові порушення прав людини ставлять під загрозу мир та безпеку не лише на національному, але й на міжнародному рівні. В деяких країнах порушення прав людини набули систематичного характеру. Розвиток міжнародної політики та її нещодавні події доводять, що уряди, які постійно порушують права своїх громадян, нежиттєздатні. Авторитет та легітимність держав, міцність їх інститутів, національна єдність, економічний розвиток та стабільність міжнародного порядку – все це залежить від поваги прав людини.
Проблема прав людини є актуальною і для України, яка після здобуття незалежності, поставила за мету реальне забезпечення прав і свобод людини та зобов'язалася дотримуватися міжнародних стандартів у цій сфері. З моменту набуття членства в Організації Об'єднаних Націй, Україна бере активну участь у виробленні основних документів у галузі прав людини. Україна ратифікувала і визнала обов'язковими для себе переважну більшість найважливіших угод з прав людини, розроблених у рамках ООН.
Актуальність та нерозробленість проблематики у політичній науці визначили наукове завдання, яке вирішує автор – визначення ролі та місця Організації Об'єднаних Націй у міжнародній системі захисту прав людини, яка сформувалася після Другої світової війни.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано згідно з науковою програмою кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби "Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації сучасної системи міжнародних відносин" в рамках програми Інституту міжнародних відносин "Міжнародні, правові, політичні та економічні засади розвитку України" (номер державної реєстрації 01БФ048-01), що є складовою комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України".
Об'єктом дослідження є міжнародна система захисту прав людини.
Предметом дослідження є діяльність Організації Об'єднаних Націй, спрямована на вирішення проблем у галузі захисту прав людини у міжнародній системі.
Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1945 р., тобто з моменту заснування універсальної міжнародної організації – ООН, і до 2000 року.
Виходячи з актуальності теми та враховуючи наявність низки аспектів, що потребують поглибленого дослідження, метою дисертації є комплексний аналіз діяльності ООН у галузі захисту прав людини.
Визначена мета передбачає вирішення наступних завдань:
- здійснити аналіз правових основ діяльності ООН у сфері захисту прав людини;
- проаналізувати ефективність механізмів ООН щодо прав людини;
- дослідити напрями діяльності Організації у вирішенні актуальних проблем, які стоять на сучасному етапі перед світовим співтовариством, у галузі прав людини;
- провести аналіз сукупності міжнародних зобов'язань України щодо захисту прав людини у контексті її членства в ООН;
- визначити ступінь ефективності діяльності України у боротьбі з порушенням прав людини та результати роботи у цій сфері.
Методи дослідження. З метою з'ясування ступеню наукової розробки даної проблематики, для класифікації наукових досліджень, присвячених вивченню прав людини, використовувався порівняльний метод. При дослідженні механізмів та процедур системи ООН щодо захисту прав людини вживалися такі методи, як історичний та системний. Робота з документальними джерелами - офіційними документами ООН, матеріалами МЗС України, проводилася за допомогою нормативного методу. Історичний підхід дозволив простежити зміни, що відбулися у структурі та напрямах діяльності ООН у сфері прав людини з моменту її утворення до сьогодення.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що пропоноване дослідження є спробою комплексного аналізу проблем захисту прав людини в діяльності Організації Об'єднаних Націй.
У дослідженні, яке ґрунтується на документах головних органів Організації, визначені підвалини, на яких базувалися підходи ООН до розв’язання проблем порушення прав людини і досліджено ефективність її роботи у зазначеній галузі, здійснено всебічний аналіз діяльності ООН у сфері захисту прав людини, виявлено фактори, які здійснюють негативний вплив на дієвість заходів ООН у цій галузі.
Наукова новизна визначається оригінальністю підходу щодо вирішення зазначеної проблеми. В такому ракурсі вона ще не розглядалася. Наукова новизна зумовлена такими результатами:
- Доведено, що універсальна система захисту прав людини була сформована у рамках ООН.
- Проведено науковий аналіз теоретичних підходів до вивчення питання захисту прав людини в діяльності ООН.
- Подано аналіз правових та практичних аспектів внеску Організації Об'єднаних Націй як універсальної організації у загальносвітові зусилля, спрямовані на формування надійних механізмів захисту прав людини на міжнародному рівні.
- Досліджено еволюцію механізмів ООН щодо захисту прав людини. Науково обґрунтовано причини створення органу Управління Верховного комісара ООН з прав людини та процес формування цього інституту, дана характеристика його діяльності.
- Простежено комплекс актуальних проблемних питань у сфері прав людини, зокрема, порушення прав жінок, торгівля людьми, зловживання та незаконний обіг наркотичних засобів та визначено напрями діяльності ООН щодо їх вирішення. При цьому зроблена комплексна оцінка як позитивних, так і негативних наслідків діяльності Організації Об'єднаних Націй у вирішенні вищезазначених проблем.
- Проаналізовано сукупність міжнародних зобов'язань України у сфері захисту прав людини відповідно до її членства в ООН. Дано комплексну оцінку діяльності України у галузі дотримання та захисту прав людини.
Наукова новизна роботи визначається також введенням у науковий обіг значної кількості документів ООН та інших матеріалів, використання яких дає змогу відтворити історію розвитку системи захисту прав людини в рамках ООН, поглибити наші знання про особливості вирішення проблем захисту прав людини за допомогою інституційного механізму Організації.
У науковий обіг введено також матеріали іноземних авторів із зазначеної проблематики, які збагачують аргументаційну базу для розуміння суттєвих аспектів теми. Дається комплексна характеристика концепцій, які не піддавалися критичному аналізу вітчизняними політологами.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечується документальних матеріалів Організації Об'єднаних Націй та нормативних актів України, які стосуються питань захисту прав людини. Для об'єктивності власної оцінки автор використовував наукові роботи вітчизняних та іноземних науковців з зазначеної проблематики, матеріали українських та іноземних тематичних видань, наукових конференцій з питань діяльності ООН у сфері захисту прав людини.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно присвячене дослідженню важливої наукової проблеми; основні положення дисертації висвітлюють становлення та розвиток органів ООН у галузі прав людини, визначають проблеми, що існують у зазначеній галузі та окреслюють шляхи їх вирішення.
Можна визначити наступні аспекти застосування результатів дослідження:
- науково-дослідний - у дисертації проведено комплексний аналіз міжнародних документів у сфері прав людини, прийнятих у рамках ООН від моменту її заснування і до сьогодення. Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані для подальшої розробки даної проблематики;
- навчальний – використання розроблених у дисертації наукових положень під час викладання спецкурсів "Роль ООН у сучасному світі", "Міжнародні організації" тощо;
- практичний – у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені у виступах на наукових конференціях, зокрема на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість", яка проводилася в Європейському університеті (27-28 березня 2003 р., м. Київ) та на науково-практичній конференції, організованої кафедрою міжнародних відносин та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка на тему: "Історія й традиції української дипломатії та дипломатичної служби ХХ століття" (24 квітня 2003 р.).
Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у 4 наукових статтях.
1.Грушова А.Т. Роль ЮНЕСКО у забезпеченні права на освіту//Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 37 (частина І). – Київ 2002. – С.180 - 181.
2.Грушова А.Т. Діяльність України у сфері захисту прав людини в контексті її членства в ООН//Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 42 (частина IІ). – Київ 2003. – С.63 - 68.
3.Грушова А.Т. Гендерні проблеми та роль ООН у їх вирішенні//Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 41 (частина І). – Київ 2003. – С.22 - 24.
4.Грушова А.Т. Проблема прав людини в контексті глобалізаційних процесів//Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 40 (частина IІ). – Київ 2003. – С. 31 - 34.

Структурно робота складається з вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 208 сторінок. Список використаних джерел містить 230 найменувань українською, російською, англійською та німецькою мовами.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Система Організації Об'єднаних Націй є сьогодні основним інститутом захисту прав людини. За роки свого існування ООН внесла істотний вклад у розвиток міжнародного співробітництва у цій галузі, у пошуки шляхів та методів припинення порушень прав людини, формування ефективних гарантій забезпечення цих прав і створення належних умов життя людей в усьому світі. Саме під егідою ООН була створена універсальна система захисту прав людини. Особливе значення стосовно цього має діяльність ООН, пов'язана з розробкою міжнародних документів у галузі прав людини. На даний момент в рамках ООН підготовлено і прийнято понад сімдесят таких документів і, таким чином, сформувалася досить широка система міжнародно-правових актів, спрямованих на забезпечення і захист прав людини. ООН розробила базові документи, які декларують універсальність та невід'ємність прав людини. Загальна декларація прав людини, Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний акт про економічні, соціальні та культурні права є ядром інструментів ООН у галузі захисту прав людини. Основні положення та принципи цих документів і нині залишаються актуальними. Вони, зокрема, знайшли широке відображення в Заключному акті Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі та в Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав-учасниць цієї Наради.
2. Піддавши науковому аналізові функції та повноваження головних органів Організації Об'єднаних Націй, які діють у сфері прав людини, можна дійти висновку, що вони являють собою універсальну систему захисту прав людини. Від її належного функціонування залежить попередження та вирішення багатьох міжнародних конфліктів та суперечок. Проте, у деяких випадках з тих чи інших міркувань Організація Об'єднаних Націй не вживає необхідних заходів, в той час як реакція міжнародного співтовариства на випадки порушення прав людини має бути швидкою та ефективною. Це наводить на думку, що сьогодні існує потреба у реорганізації системи діяльності органів ООН у галузі прав людини.
Щодо договірних органів, то масштаб їх діяльності постійно розширюється, але суттєвим недоліком є те, що більшість з них дублюють роботу одні одних. Наприклад, Комітет з прав людини розглядає такі питання, як заборона дискримінації та рівність перед законом, які обговорюються майже всіма іншими договірними органами. Негативним моментом є паралельність у роботі договірних та головних органів ООН. Наприклад, надання доповідей вимагають від держав не тільки договірні органи, але й низка головних органів ООН, а також спеціалізовані установи Організації. В результаті марно витрачаються кошти та людські ресурси.
Ще одна причина недостатньої ефективності роботи договірних органів полягає в тому, що міжнародні угоди з прав людини наділили їх недостатніми повноваженнями. Суттєвим недоліком є також те, що держави не подають свої доповіді вчасно, не надсилають відповіді на запит про додаткову інформацію, фальсифікують статистику, прикрашають картину виконання взятих на себе зобов'язань. Переважна більшість різноманітних рекомендацій, зауважень, зроблених як головними, так і договірними органами ООН, державами не виконується, не проводиться контроль за їх забезпеченням. Водночас у рамках ООН створюються додаткові органи в галузі прав людини, розробляються нові міжнародні угоди з даної проблеми. Зважаючи на це, було б доцільним об’єднати низку договірних органів та зробити певні застереження до чинних міжнародних договорів.
3. Організація Об'єднаних Націй доклала чимало зусиль для захисту прав жінок та надання їм рівних з чоловіками можливостей. Сьогодні інституційна система захисту прав жінок є досить розгалуженою і включає Комітет з ліквідації дискримінації по відношенню до жінок, Фонд ООН для розвитку в інтересах жінок, Міжнародний навчальний і науково-дослідний інститут з покращення становища жінок, у 1997 році Генеральний секретар призначив Спеціального радника з гендерних проблем і покращення становища жінок при Відділі з покращення становища жінок. В результаті дослідження діяльності механізмів ООН, слід зазначити, що вони мають певні недоліки. Роботі органів ООН у сфері прав жінок притаманні дублювання, відкладання розгляду численних питань порядку денного на наступні сесії з року в рік.
Не дивлячись на прийняття важливих і значущих документів, права жінок сьогодні порушуються майже в усіх сферах. Одним з найбільш брутальних порушень прав людини в наш час є глобальна за своїми масштабами торгівля людьми, особливо жінками та дітьми, з метою їх сексуальної експлуатації або використання на примусових роботах. За прибутковістю цей вид "бізнесу" посідає третє місце після незаконного обігу наркотиків та зброї.
Проблема торгівлі людьми та численні порушення прав людини, які вона заторкує, являє на сьогодні найбільш складне питання, що стоїть на порядку денному органів ООН, які займаються правами людини. Конвенція ООН "Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами" є на сьогодні вона є єдиним діючим міжнародним актом такого рівня, що стосується безпосередньо боротьби з торгівлею людьми. Проте, цей документ має низку недоліків. Головним з них є той, що Конвенція не містить чіткого визначення торгівлі, обмежуючи її положення лише забороною експлуатації проституції третіми особами. Заборонялася проституція як така.
Події останніх років показали, що механізми зазначеної Конвенції не є достатніми. Тому, постала необхідність вироблення нового міжнародного документа, який би враховував недоліки попередніх актів та вимоги сучасності. Ним став Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. До переваг Протоколу можна віднести і той факт, що він включає всі можливі форми співробітництва держав щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми. Таким чином, Протокол є найбільш комплексним міжнародно-правовим актом у сфері, що розглядається.
Непересічну роль відіграє Організація Об'єднаних Націй у попередженні торгівлі дітьми. Захист прав дітей за будь-яких обставин має становити пріоритет для будь-якої держави та міжнародної організації. Це виступило причиною прийняття в рамках ООН спочатку Конвенції про права дитини, а потім і спеціального Факультативного протоколу, присвяченого питанням торгівлі дітьми, дитячої проституції та порнографії.
Таким чином, вплив механізмів ООН з прав людини на процес боротьби з торгівлею ними є досить істотним. Саме на ці органи покладається головна відповідальність по виконанню положень діючих конвенцій, саме вони реально виконують функції по запобіганню цьому явищу, а також по захисту прав жертв торгівлі. Саме ООН у сучасний період може зобов'язати держави звернутися до вирішення проблеми торгівлі людьми, яка набуває загрозливих масштабів.
Гострою проблемою всього міжнародного співтовариства є проблема наркотиків, боротися з якою можна лише спільними зусиллями. В рамках ООН на сьогодні створена система по контролю над наркотиками. Безперечно, діюча міжнародна система не позбавлена недоліків. Серйозною проблемою є недостатня ефективність практичної взаємодії держав у боротьбі з наркозагрозою, інколи ускладнений механізм прийняття рішень, неповне втілення у національній практиці положень, зафіксованих у конвенціях, до деяких положень низка країн взагалі не приєдналася, брак ресурсів та професійних кадрів.
Система ООН відіграє вагому роль щодо контролю над наркотиками. До дійсного часу витік наркотиків у незаконний обіг є мінімальним. За оцінками експертів, при відсутності належної міжнародно-правової бази немедичне споживання наркотичних засобів у світі зрівнялося б з рівнем споживання тютюну та алкоголю (65 відсотків дорослого населення). У цьому випадку наслідку для цивілізації були б у буквальному значенні слова катастрофічними.
Останнім часом ООН починає приділяти все більшої уваги проблемі взаємозв'язку між незаконним обігом наркотиків та міжнародним тероризмом. Взаємозв'язок тероризму і прав людини є безперечним. Проте, незважаючи на досить велику увагу, що приділяється Комісією з прав людини проблематиці боротьби з тероризмом, варто зазначити про істотний недолік - відсутність єдності поглядів серед її членів на співвідношення прав людини і тероризму. Ускладнює вирішення цієї проблеми й розбіжність у питанні про те, хто ж може бути порушником прав та свобод людини, а також чи є тероризм таким порушенням, привели до того, що деякі держави в принципі виступають за вилучення даної тематики з порядку денного Комісії ООН з прав людини та передачу її цілком та повністю на розгляд Шостого Комітету Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй.
4. Україна є стороною переважної більшості основних міжнародних документів у галузі прав людини, найважливішими з яких є Загальна декларація прав людини, Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права.
Як член ООН, Україна брала участь у підготовці та прийнятті міжнародно-правових актів з прав людини та в роботі багатьох міжнародних контрольних та правозахисних органів починаючи з 1945 року. Однак тільки після здобуття незалежності в 1991 р. Україна стала реальним та повноправним членом міжнародної системи захисту прав людини. Саме після здобуття незалежності Україною були ратифіковані такі визначальні міжнародно-правові акти, як Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, було знято застереження до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів поводження й покарання щодо невизнання компетенції Комітету проти катувань тощо. Україна ратифікувала переважну більшість міжнародно-правових документів у сфері захисту прав людини, що дає змогу створити належну правову базу для забезпечення в нашій державі основних прав та свобод людини відповідно до норм та стандартів міжнародного права.
5. Проблема захисту прав людини є складною та багатоплановою. Сучасний стан захисту прав людини в Україні далекий від ідеалу, проте сьогодні в світі жодна держава не може констатувати що вона повністю виконує свої міжнародні зобов'язання у галузі прав людини. І Україна не є винятком. Недостатньо ефективною є діяльність України у сфері захисту прав жінок. Значною мірою цьому сприяє відсутність відповідних інститутів. Адже крім Інституту Уповноваженого з прав людини, заснованого Законом "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 року, інших суттєвих органів більше не існує. Є численні комітети та департаменти у складі міністерств, але проблемами людини, а тим паче жінок, вони займаються лише частково і не рідко дуже обмежено на практиці. Усі намагання ООН допомогти Україні у покращенні становища жінок, в рамках програм ПРООН, також виявилися малоефективними. Головними причинами чого стало порівняно низьке залучення жінок до представлених проектів і не достатня увага урядовців до них. Тому, в Україні необхідно створювати усі умови для покращення доступу жінок до ешелонів влади, розширювати мережу існуючих органів, створювати нові та приєднуватись до міжнародно-правових угод, що може суттєво змінити ситуацію захисту прав людини і громадянина, змінити місце і роль жінки у суспільстві, в державі, в сім'ї на краще. На законодавчому рівні жінка і чоловік мають в Україні рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя. Проте у буденній практиці ще зустрічається дискримінація жінок у розвитку та реалізації своєї особистості. Історично склалося так, що жінки мають значно менше можливостей виявити власні здібності. Крім того, надання жінці тільки тих прав, що й чоловікові, практично не може ліквідувати нерівність.
До успіхів України у галузі захисту прав людини можна віднести те, що вона є третьою державою в Європі поряд з Бельгією та Німеччиною, в яких передбачена кримінальна відповідальність за торгівлю людьми. Існуюча кількість справ та жахливі історії жертв свідчать про те, що це явище існувати не припиняє, оскільки багато людей будь за що готові виїхати за кордон, їх не зупиняє ніякі застереження. Однак зараз не існує можливості юридично захистити жертв насильницької експлуатації, зокрема сексуальної. Лише застосування комплексної стратегії та залучення всіх верств суспільства кожної держави, а також зусиль міжнародного співтовариства зробить можливим зменшення розмаху використання людських істот в якості рабів.
Україна приділяє велику увагу проблемі наркоманії, яка останнім часом набула значної гостроти. Уповноважений Верховної Ради України висловила стурбованість з приводу ускладнення наркологічної ситуації в країні, оскільки за показником наркотизації населення Україна посідає друге місце серед країн СНД. З огляду на це було вироблено низку програм, спрямованих на виправлення цієї небезпечної ситуації.
Таким чином, діяльність України щодо захисту прав людини є широкою та різноплановою відбувається у всіх напрямах з метою покращення ситуації щодо захисту прав людини, відповідно до зобов'язань міжнародних документів, прийнятих в рамках ООН.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
Міжнародні документи:
А/52/484, 16 октября 1997 г. Генеральная Асамблея. Официальные отчёты. 52 сессия. Вопросы прав человека.Записка генерального секретаря.- 15 с.
2. Венская декларация и Программа действий. - Док. ООН А/СОNF. 157/23 от 12 июня 1993 г. – 26 с.
3. Всеобщая декларация прав человека 1948 г. / Международное право в документах: Учеб. пособие - М., 2000. - С. 101-106.
4. Годовой доклад Генерального секретаря ООН Б.Б. Гали о работе Организации, посвященный 50 –й годовщине ООН. – Нью-Йорк, 1996.- с. 623-649.
5. Декларация трех держав. Подписана в Тегеране 1 декабря 1943 г. //Тегеран. Ялта. Потсдам. Сб. документов. – М.: Международные отношения, 1971. – С. 98-99.
6. Дискриминация в отношении женщин: Конвенция и комитет. Изложение фактов №22. – Центр ООН по правам человека. – Нью-Йорк, 1995. – С. 1-9.
7. Доклад Верховного комиссара ООН по правам человека. – ООН. Нью-Йорк, 1998. – С. 13.
8. Доклад Генерального секретаря ООН на 54-й сессии: Роль ООН в ХХ1 веке/А/54/2000 от 27 марта 2000 г.
9. Доклад Комиссии по правам человека о работе 23-й сессии, документ ООН Е/4322 . - 1967. – 3 апреля. – С. 236-238.
10. Доклад Комиссии по правам человека о работе 57-й сессии, документ ООН Е/CN. 4/2001/167. - 2001. - 8 октября. – С. 233-238.
11. Док. ООН А/RES/217. 1948.- 6с.
12. Доклад Комитета по правам человека Генеральной Ассамблее ООН. 44-я сессия. 1989. – С. 253-263.
13. Доклад Подкомиссии по предупреждению дискриминации и защите меньшинств о ее работе к 36-й сессии. – Женева, 1983. – 15 августа. – Док. Е/CN.4/1984/3.
14. Доклад Специального комитета по разработке конвенций против транснациональной организованной преступности о работе первой - одиннадцатой сессии. 55-ая сессия Генеральной Ассамблеи ООН, 2 ноября 2000. А/55/383. – 83 с.
15. Доповідь про торгівлю жінками та примусову проституцію у державах-членах Ради Європи (Доповідач: пані Вольвенд, Ліхтенштейн), 26 березня 1997, Doc. 7785.
16. Дополнительная Конвенция об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, сходных с рабством от 7 сентября 1956 г. / Международное право в документах: Учеб. пособие - М., 2000. - С. 331-334.
17. Конвенція МОП № 29 про примусову чи обов’язкову працю 1930 р. / Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці. Конвенції МОП. - К.: АТ "Віпол", 2000 р. - С. 7-14.
18. Конвенція МОП № 103 про скасування примусової праці 1959 р. / Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці. Конвенції МОП. - К.: АТ "Віпол", 2000 р. - С. 25-26.
19. Конвенція МОП основних принципів та прав у світі праці 1998 р. / Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці. Конвенції МОП. - К.: АТ "Віпол", 2000 р. - С. 3-4.
20. Конвенція МОП № 182 про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці 1999 р. / Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці. Конвенції МОП. - К.: АТ "Віпол", 2000 р. - С. 36-39.
21. Конвенция о правах ребенка 1989 г. / Международное право в документах: Учеб. пособие - М., 2000. - С. 148-159.
22. Конвенция относительно рабства 1926 г. / Международное право в документах: Учеб. пособие - М., 2000. - С. 328-330.
23. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацію проституції третіми особами 1949 р./ Попередження і викорінення насильства щодо жінок. Міжнародне законодавство. - К., 1999, - С.11.
24. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання: Прийнята резолюцією 39/46 ГА ООН від 10 грудня 1984 р. // Права людини. Міжнародні договори України, резолюції, документи. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 92-108.
25. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок//Права людини: Міжнародні договори України. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 109-122.
26. Международный Пакт о гражданских и политических правах 1966 г. ./ Международное право в документах: Учеб. пособие - М., 2000. - С. 117-134.
27. Международный Пакт об экономических, социальных и культурных правах 1966 г. / Международное право в документах: Учеб. пособие - М., 2000. - С. 107-116.
28. Неофициальная записка Верховного комиссара Организации Объединенных Наций по правам человека Специальному комитету по разработке Конвенции против транснациональной организованной преступности. А/АС.254/16. 1/06/1999.
29. Пересмотренный проект протокола о предупреждении и пресечении торговли людьми, особенно женщинами и детьми, и наказании за нее, дополняющую Конвенцию ООН против транснациональной организованной преступности. А/АС.254/4/Add/3/Rev.5. 1/01/2001.
30. Поощрение и защита прав детей. Торговля детьми, детская проституция и детская порнография. Записка Генерального секретаря. А/54/411. 29/09/1999.
31. Протокол о предупреждении и пресечении торговли людьми, особенно женщинами и детьми, и наказании за нее, доповняющий Конвенцию ООН против транснациональной организованной преступности 2000р.: .
32. Резолюция 2001/37 Права человека и терроризм, принятая 23 апреля 2001 г. в ходе 57-й сессии Комиссии ООН по правам человека. Е/CN.4/2001/167. – 2001.- 8 октября. – С. 234.
33. Резолюция 2001/38 Захват заложников, принятая 23 апреля 2001 г. в ходе 57-й сессии Комиссии ООН по правам человека. Е/CN.4/2001/167. – 2001.- 8 октября. – С. 238-240.
34. Резолюция 2001/3 Использование наемников как средство нарушения прав человека и противодействия осуществлению права народов на самоопределение.Е/CN.4/2001/167 . – 2001.- 8 октября. – С. 48-51.
35. Резолюция, принятая 48-й сессией ГА ООН 48/141 Верховный комиссар по поощрению и защите всех прав человека А/RES/48/141.
36. Современные формы рабства. Доклад Рабочей группы по современным формам рабства/Председатель – докладчик Х.Э. Варзази. – Женева: ООН, 1999. – 46 с.
37. Терроризм и права человека. Доклад о ходе работы, подготовленный Специальным докладчиком, г-жой Каллиопи К. Куфой/Документ ООН Е/CN.4/Sub. 2/2001/31. – 2001. – 27 июня. – С. 11.
38. Торговля детьми, детская проституция и детская порнография: Специальный доклад Комиссии по правам человека/ Специальный докладчик О. Кальсетас-Сантос/Документ ООН А/54/411. – 1999. – 29 сентября. – С. 4.
39. Устав Организации Объединенных Наций от 26 июня 1945 г./ Международное право в документах: Учеб. пособие - М., 2000. - С. 238-266.
40. Факультативный протокол к Международному Пакту о гражданских и политических правах 1966 г. / Международное право в документах: Учеб. пособие - М., 2000. - С. 135-136.
41. Факультативный протокол к Конвенции о правах ребенка, касающийся торговли детьми, детской проституции и детской порнографии, 2000: http://untreaty.un.org/English/notpubl/iv-11c_ru.htm
42. Annotation by the Secretary-General of the UN on the Text of Human Rights//UN doc. A/2929/1955, chapter 2, paras. 8.
43. Annual Report on Illegal Migration and Trafficking. Central and Eastern Europe (1998 - 1999). Published by International Center for Migration Policy Development (ICMPD) Liaison Office, Budapest. 5 P.
44. B. B. Gali. Confronting New Challenges. Annual Report on the Work of the Organization 1995. – UN New York, 1995. – P. 380.
45. Convention for Protection of Human Rights and Fundamental Freedom 1950//Human Rights in International Law. – Brussels, 1992. – p. 159-182.
46. EKOSOC resolution 1978/10 in accodance with its earlier resolution1988 (LX) (1976).
47. EKOSOC resolution E/1979/36
48. General Assembly resolution 44 (І) of 18 November 1945.
49. General Assembly resolution 319 (ІV) of 12 December 1949.
50. General Assembly resolution 2248 (V) of 3 November 1950.
51. General Assembly resolution 34/92A of 17 December 1951.
52. General Assembly resolution 640(VІІ) of 21 December 1951.
53. General Assembly resolution 616 A and B (VІІ) of 25 December 1951.
54. General Assembly resolution1514(XV) of 4 December 1960.
55. General Assembly resolution 1514(XV) of 14 December 1960.
56. General Assembly resolution1803(XVІІ) of 14 December 1962.
57. General Assembly resolution 1764 (XVІІ) of 16 December 1962.
58. General Assembly resolution 3324 (XXІX) of 5 November 1974.
59. General Assembly resolution 41/28 of 4 December 1986.
60. Integration of the Human Rights of Women and the Gender Perspective. Traffic in Women and Girls. Report of the Secretary-General. E/CN.4/2001/72. 31/01/2001.
61. Integration of the Human Rights of Women and the Gender Perspective. Traffic in Women and Girls. Report of the Secretary-General. E/CN.4/2002/80. 25/01/2002.
62. International Convention for the Suppression of the Traffic in Women of Full Age, 1933 / United Nations Publications - 1948.IV.3
63. International Convention for the Suppression of the Traffic in Women and Children, 1922 / United Nations Publications - 1948.IV.4
64. International Convention for the Suppression of the White Slave Traffic, 1910 / United Nations Publications - 1950.IV.2.
65. International Organization for Migration // Inform. Campaign Against Trafficking in Women From Ukraine. – Project Report, 1998. – P. 38.
66. Preliminary report submitted by the Special Rapporteur on violence against women, it causes and consequences, Ms. Radhika Coomaraswamy, in accordance with Commission on Human Rights resolution 1994/45. E/CN.4/1995/42. 22/01/1994.
67. Preliminary report of the Special Rapporteur on violence against women to the Commission on Human Rights//E/CN.4.1995,142,22, 1995. – November. – P.134.
68. Report of the Comittee on the elimination of discrimination against women 16/17 session // GA Official Records 52 session Suppl. №38. - GA/52/38, Rev.l. – P. 90.
69. Report of the Nineth session of the Commission on Human Rights. Economic and Social Council. - Official Records. - 9 session Suppl. №10. - E/1371.– Annex.3.
70. Report of the World Conference of the International Women's Year. – Mexico,1975. – E/CONF. 66/34.
71. Report of the Preparatory Commission of the United Nations//Doc. PC/20,23 December 1945, chap. 3, sec.4, paras. 15-16.
72. Rights of the Child. Sale of children, child prostitution and child pornography. Report submitted by Mr. Vitit Muntarbhorn, Special Rapporteur, in accordance with the Commission on Human Rights resolution 1993/82. E/CN.4/1994/84. 14/01/1994.
73. Sale of children, child prostitution and child pornography. Note by the Secretary-General. A/55/297. 10/08/2000.
74. Smuggling and trafficking in persons and the protection of their human rights. Note by Secretary-General. E/CN.4/Sub.2/2001/26.
75. Summary records of the 72-nd meeting of the 57-th session of the Commission on Human Right. – Geneva, 2001. - 23 April. – P. 5.
76. Trafficking in women and girls. Commission on Human Rights Resolution 2001/48. E/CN.4/RES/2001/48. 24/04/2001.
77. Trafficking in women and girls. Commission on Human Rights Resolution 2002/51. E/CN.4/RES/2002/51. 23/04/2002.
78. Trafficking in women and children//Prepared by the Secretariat. New York: UN,1950. – P.32.
79. The 1975 World Plan for Action//General Assembly resolution 3490 (XXX) of 5 December 1975.
80. UN doc. A/2925/1985/, chapter 2, paras. 8.
81. UN doc. E/CN.4/988, paras. 21.
82. UN doc. E/CN.4/988, paras. 48ff.
83. UN doc. A/2992/, chapter 4, paras. 3-4.
84. UNESCO. Medium-Term Plan (1977-1982)//Doc/19 c/4, P.7, paras. 1122.
85. Verbration records of the 409-th plenary meeting, 20 December 1952.
86. Yearbook on Human Rights for 1948. – United Nations, N.Y., 1950. – 465 P.

Нормативні акти України
87. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30 (3.07.1996). – С. 141.
88. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 27 грудня 1997 року // Вісник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - 1999.- № 1. - С. 49.
89. Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Прийнятий 17 липня 1997 р. №475/97-ВР // Голос України. – 1997. – 24 липня. – С.2.
90. Положення про Національну Координаційну Раду щодо запобігання торгівлі людьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, затверджене Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 15 червня 1999 р.
91. Про засади державної політики України в галузі прав людини: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. №757-ХІУ // Голос України. – 1999. – 25 червня. – С.3.
92. Про відзначення міжнародного дня захисту дітей: Розпорядження Президента України від 20 травня 1997 р. №211/97-рп // Урядовий кур'єр. – 1997. – 24 травня . – С.13.
93. Про Національну програму "Діти України": Указ Президента України від 18 січня 1996 р. // Урядовий кур'єр. – 1996. – 25 січня. – С.5.
94. Про Програму запобігання торгівлі людьми та дітьми. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 р. № 1768 / Офіційний вісник України. - 1999 - № 39 (15.10.1999). - Стор. 39.

Монографії:
95. Азаров А.Я. Новое знание / Центральный институт непрерывного образования общества "Знание" России. – М., 1995. – 256 с.
96. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини. – К., 2000. – 261с.
97. Бадзьо Б. Україна в складі СРСР (Людина в системі тоталітарного соціалізму). – К.: ТАСОН, 1996. –400 с.
98. Бауринг Билл. Международная защита прав человека. Сборник дел по правам человека. – Будапешт, 1996. –650 с.
99. Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт. – М.: БЕК, 1996. – 384 с.
100. Бокор-Сеге Х. Понятие и характер каталога прав человека и обязательства государств // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. – К., 1992. – С. 51.
101. Гусейнов Л.Г. Международная ответственность государств за нарушение прав человека. – К., 2000. –316 с.
102. Даниленко В.Н. Декларация прав и реальность. – М.: Юридическая литература, 1989. – С. 19.
103. Дружков М.П. Заключение многосторонних договоров в рамках и под эгидой международных организаций. – К.: Наукова думка, 1986. – 104с.
104. Жарков Б.Н. Прав человека в современном мире: проблемы и решения. – М.: Знание, 1988. – 64 с.
105. Женщины в современном мире / Под ред. Любимова В.В. – М., 1989. –354 с.
106. Захаров Н.В. Выполнение обязательств, вытекающих из международных договоров. – М.: Знание, 1987. – С. 112 – 113.
107. Защита прав человека в современном мире: Сборник статей / Отв. ред. И.А. Ледях. – М.: ИГП РАН, 1993. – 146 с.
108. Зленко В.А. Роль ООН у захисті соціальних цінностей людини // ООН у системі міжнародних відносин. Історичний досвід і перспективи. – К.: Либідь, 1995. – С. 71-85.
109. Ісакович С.В. Механізм діяльності ООН щодо захисту прав людини // Український часопис прав людини. – 1995. - № 1. – С. 23-28.
110. Карпачова Н. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, К.- 2000. Ст. 163-176.
111. Карташкин В.А. Международная защита прав человека. – М.: Международные отношения, 1976. – 224с.
112. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М.: Международные отношения, 1995. – С. 65 – 70.
113. Кирьянова О.Г. Американская женщина вчера и сегодня. – М., 1988.- С.7-8.
114. Коршунова Е.Н. Международная защита прав женщин. – М., 1975. – С.39.
115. Лукашук И.И. Международно-правовое регулирование международных отношений. – М., 1975. – С.10.
116. Манов Б.Г. ООН и содействие осуществлению соглашений о правах человека. – М., 1986. – С. 29 – 37.
117. Марк Дженис, Р. Кей, Антони Брадли. Европейское право в области прав человека. – М.: Права человека, 1997. – 608с.
118. Матеріали Національної конференції "50-річчя Загальної декларації прав людини / Під ред. Д Шлапаченка, М. Гхоша. – К.:"СФЕРА", 1998. – 175с.
119. Международная защита прав человека. Документы и комментарии / Сост. и автор комментариев М.В. Буроменский. – Харьков: ООО "Синтекс ЛТД", 1998. – 298с.
120. Международное сотрудничество государств в области прав человека. (Проблемы защиты прав человека в условиях борьбы за мир и безопасность) / Отв. ред. В.Н. Денисов. – К.: Наукова думка, 1987. – 261с.
121. Международное сотрудничество и права человека. – М.: ИНИОН, 1989. –162с.
122. Мовчан А.П. Международная защита прав человека. – М., 1958. – С.51.
123. Моравецкий В. Функции международной организации. – М.: Прогресс, 1976. –384с.
124. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М., 1991. – С. 29-30.
125. Николайко И.В. Координация деятельности организаций системы ООН в области прав человека // Международное сотрудничество государств в области права человека. – К., 1987. – С.101.
126. Нові міжнародні реалії: виклик глобального тероризму. Матеріали круглого столу, проведеного 11 жовтня 2001 р. в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – 55с.
127. Общая теория прав человека / Отв. Ред. У.Ф. Лукашева. – М.: НОРМА, 1996. – 520с.
128. Организация Обьединенных Наций и права человека. – Нью-Йорк, 1968. – С. 67-74.
129. Оуэн Д. Права человека // Международное сотрудничество и права человека. – М.: ИНИОН, 1989. – С.81-98.
130. Пирожков С., Малиновский О., Марченко Н. Зовнішня міграція в Україні. – К.: вид. Нац. ін-ту стратегічних досліджень, 1997. – 128с.
131. Права громадян України. – К.: Либідь, 1997. – 167с.
132. Права и свободы личности: международные документы. Комментарии. – М., 1998. – 160с.
133. Права человека в современном мире / Отв. ред. Н.П. Рогозин. – Донецк, 1995. – 292с.
134. Права человека и международные отношения: Сборник статей / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: ИГП РАН, 1994. – 132с.
135. Ратушний С.М. Міжнародне співробітництво у протидії торгівлі жінками. – К.: Проблеми міграції, 1998. – С.10.
136. Рено Ф., Даже С. Африканское рабство. – М.: Прогресс, 1991. –294с.
137. Сімона де Бовуар. Друга стать. – К.: Основи, 1995.–820с.
138. Современные войны: гуманитарные проблемы. – М., 1990. – С. 90- 93.
139. Современные международные отношения / Под ред. А.В. Торкунова. – М.: РОССПЭН, 2001. – 518с.
140. Социальное государство и защита прав человека / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: ИГП РАН, 1994. – 148с.
141. Хавронюк М.І. Торгівля людьми (коментар до ст. 124-1 КК). / Збірник матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. (Книга ІІ). Підготовлено відділом Радника з юридичних питань Посольства США в Україні. - К., 2000 р. - С. 277-294.
142. Чорний С.В. Правова система України і європейські стандарти щодо свободи слова // Суверенітет України і Міжнародне право. – К., 1995. –С. 211.
143. Чумак Гаспар. Торгівля людьми та міжнародне право. - К.: Наукова думка, 1999. - 64с.
144. Шмоткін О. Забезпечення реальності прав людини // Матеріали Національної конференції "50-річчя Загальної декларації прав людини / Під ред. Д Шлапаченка, М. Гхоша. – К.:"СФЕРА", 1998. – С. 49 – 52.
145. Beck U. Was ist Globalisierung?– Frankfurt/M., 1997.-270s.
146. Brunkhorst H. Einmishung erwunsht? Menschenrechte und bewaffnete Intervention. Frankfurt/M., 1998. – S.12.
147. Bundeszentrale fur politische Bildung: Menschenrechte. Dokumente und Deklarationen. Bonn, 1995. – 525s.
148. Bundeszentrale fur politische Bildung: Menschenwurde, Menschenrechte. Schulerheft und Lehrerheft v. Alex Herrmann, Bonn, 1997. – S. 3-17.
149. Council of Europe. Seminar on Action Against Traffic in Women and Forced Prostitution as Violations of Human Rights and Human Dignity // European committee for Equality Beetween Men and Women. – Strasbourg. - 1991. – P. 86.
150. Drost P. Human Rights as Legal Rights. – L., 1951. – P. 23.
151. Fleiner T. Was sind Menschenrechte?, Zurich, 1996. – S.12.
152. International Trafficking in Women to the United States: A Contemporary Manifestation of Slavery and Organised Crime / by Amy O'Neill Richard. Center for the Study of Intelligence, 1999. - 80 р.
153. Galtung J. Menschenrechte – anders gesehen. - Frankfurt/M., 1994. – S.9.
154. Ganji Manouchehr. International Protection of Human Rights. –Geneva, Paris, 1962. – P. 9 -16.
155. Heidelmeyer W. Menschenrechte . Erklarungen, Verfassungsartikel, internationale Abkommen. – Paderborn, 1997.-S.3.
156. Hutter F., Tessemer C. Die Menschenrechte in Deutschland. Geschichte und Gegenwart. – Munchen, 1996. – S.4-17.
157. Klein E. Stille Diplomatie oder Publizitat?–Berlin,1996.-S.7.
158. Klemt-Kozinowski G. Das Recht, ein Mensch zu sein. – Baden-Baden, 1988. – S.2-14.
159. Kuhnhardt L. Die Universalitat der Menschenrechte. – Bonn, 1991. – S.5-8.
160. Kuschnerus T. Zum Beispiel Menschenrechte. - Gottingen, 1994. – S.11.
161. Leslie Calman. Women and Rights // International Human Rights Syllabi № 2. New York Centre for the study of Human Rights. – Columbia Univ., 1987. – P. 42.
162. Link W. Die Neuordnung der Weltpolitik. Grundprobleme globaler Politic an der Schwelle zum 21. Jahrhundert. – Munchen, 1998. –S. 21-19.
163. Maier H. Wie universell sind die Menschenrechte? – Freiburg, 1997. – S.13-16.
164. Moshoruitz M. Human Rights and World Order. – N.Y., 1958. – P.11.
165. Opitz P. Der globale Marsch. Flucht und Migration als Weltproblem. – Munchen, 1997. – S. 7-11.
166. Opsahl T. The Universal Declaration of Human Rights: A Commentary. – Oslo, 1992. – P. 465.
167. Organised Crime and the Business of Migrant Trafficking: an Economic Analysis. / by Andreas Schloenhardt. Australian Institute of Criminology Occasional Seminar. Canberra, 10/11/1999/ - 25c.
168. Robertson A. Human Rights in the World.– L., 1972.-P.181.
169. Schmid A.P. Political Terrorism: A Research Guide to Concepts, Theories, Data Based and Literature. – Amsterdam, 1983.- P. 119-152.
170. Stute S., Hurley S. Die Idee der Menschenrechte. – Frankfurt/M, 1996. – S.13-16.
171. The United Nations and Human Rights.– New York, 1978. – P. 159.
172. Trafficking in Human Beings / by Adam Graycar. Paper presented at the International Conference on Migration, Culture and Crime, Jerusalem, Israel, July 7, 1999. 20 c.
173. Tomuschat C. Menschenrechte. Eine Sammlung internationaler Documente zum Menschenrechtsschutz. UNO-Vertrag. – Bonn, 1992. – 491s.
174. United Nations Actions in the Field of Human Rights. – N.Y., 1988. – P. 9.
175. Wijers M. Supporting Victims of Trafficking // Paper presented at the International Conference on Traffic in Persons. – Unrecht / Maastricht, 1994. – P. 12.
176. Wydra D. The Principles of Human Rights Protection in the Member Countries of the Council of Europe // The Legal Protection of Human Rights. – Materials of the Seminar of 11 June 1999. – Kyiv, 1999. – P. 46 –51.

Статті:
177. Антонюк З., Маринович М. Щодо питання прав людини в Україні // Право України. – 1995. - №2. – С.44-48.
178. Аржемиро Прокопио Фильо Наркоторговля и феномен глобализации // Латинская Америка. – 2001. - № 8. – С. 56 - 64.
179. Бажан О.Г. Ставлення світового співтовариства до проблеми забезпечення прав людини в Україні в 1960-80-х роках // Науковий Вісник Дипломатичної академії України. - К., 2002. – Вип. 6. – С.392-399.
180. Батюшко С. У сфері людського виміру: Законодавству з прав людини – міжнародний стандарт // Політика і час. – 1994. – № 1. – С.8-11.
181. Бахин С.В. О классификации прав человека, провозглашенных в международных соглашениях // Известия вузов. Правоведение. – 1991. - № 2. – С. 41 – 51.
182. Бутегва Ф. Недостатки системы прав человека в сфере защиты женских прав // Заявляем наши права. – М., 1996. – С.21.
183. Венцлова Т. Права народа – права человека? // Век ХХ и мир. – 1991. - № 9. – С. 8-11.
184. Власюк О., Парахонський Б., Пирожков С. Людський вимір: реалії і перспективи України: (Права людини в Україні) // Політика і час. – 1995. – № 2. – С.34-35.
185. Волинка К. Проблема збереження прав і свобод особи в Україні // Людина і політика. – 2000. -№ 1. – С.64-68.
186. Гаєва Н. Міркування щодо закріплення прав і свобод людини і громадянина // Право України. – 1992. - № 11. –С.3.
187. Гебали В.И. Права человека в общеевропейском процессе // Международная жизнь. – 1991. -№ 9. – С.64-75.
188. Гладун З. Право людини на життя і проблеми його юридичного забезпечення в Україні // Український часопис прав людини. – 1996. - № 1. –С. 7-13.
189. Глузман С. Критерії оцінки ситуації в галузі прав людини // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт. Бюллетень Україно-Американського Бюро захисту прав людини. – К., 1993. –Вип.3. –С.36-40.
190. Гречанінова В. Дотримання прав людини в Україні // Політика і час. – 2002. - № 12. – С. 65-67.
191. Дроздов С. Торгівля людьми на порозі третього тисячоліття // Нова політика. – 1999. - № 4. – С. 60 –61.
192. Дроздов С. Фактори ускладнення міжнародного співробітництва в галузі захисту прав та основних свобод людини // Право України. – 1998. - № 1. – С.83-85.
193. Євінтов В. Від декларації до справ: здійснення прав людини в Україні: ( Новий проект британсько - українського співробітництва в галузі прав людини) // Вісник українського центру прав людини. –1998. - № 2. – С.2.
194. Забарко Б. У сфері людського виміру // Політика і час. – 1993. - №2. – С. 54-59.
195. Заблоцька Л. Г. Виникнення та формування міжнародних стандартів у галузі прав людини // Український часопис прав людини. – 1995. - № 1. – С.37-42.
196. Загорский А.В., Кашлев Ю. Человеческое измерение политики // Международная жизнь. – 1990. - № 2. – С. 65-77.
197. Захаров Є. Права людини в Україні і Загальна декларація. Точка зору // Права людини. – 1998. - № 29. – С.6.
198. Змеевский А., Тарабрин В. Терроризм . Нужны скоординированные действия международного сообщества // Международная жизнь. – 1996. - № 4. – С. 12 - 17.
199. Імідж держави – відправний момент для політичного й економічного співробітництва: Висновки Держдепартаменту США щодо дотримання прав людини в Україні, Росії та Білорусі в 1998р. // Закон і бізнес. – 1999. – 13 березня. – С.4.
200. Капелюшний В. Права людини в Україні: історична ретроспектива та сучасність у світовому контексті // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2000. - № 9-10. – С. 67-69.
201. Карпачова Н. Людське життя – найвища цінність // Людина і політика. – 2000. - № 9-10. – С. 26-34.
202. Карпачова Н.І. Вступні зауваження "Запобігання торгівлі людьми на законодавчому рівні - досвід України". Матеріали Трансатлантичного семінару США - ЄС з питань запобігання торгівлі людьми (Львів, 9-10 липня 1998 р.). - С. 8 -12.
203. Кесіора Н. Законодавче забезпечення прав жінок в Україні: декларація та реальність // Людина і політика. – 1999. - № 6.-С. 61-64.
204. Ковальчук Т. Межі прав людини і Конституція України // Право України. – 1997. - №5. – С.19-22.
205. Козюбра М. Теоретико – методологічні аспекти прав людини // Український часопис прав людини. – 1997. - № 3 - 4. – С.7 - 11.
206. Колисниченко З. Узгодження законодавства України з вимогами Конвенції ООН про права людини – вимога часу // Право України. – 1997. - №6. – С.38-39.
207. Косолапов Н.А. Международные отношения и мировое развитие // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. -№ 2. – С.13-17.
208. Костицький В. Соціально-економічні права людини // Нова політика. – 1996. - №3. –С.46-47.
209. Куклина И. Права человека: политическое и гуманитарное измерение // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. -№ 11. – С.21 - 30.
210. Куць О. Права людини і права нації як політологічна проблема // Розбудова держави. -–1994. - № 6. – С.93.
211. Левченко К.Б. Механізми контролю за дотриманням прав жінок та досвід їх застосування на міжнародному та національному рівнях/ Збірник наукових статей. - Харків-Київ, 1999, - С. 10-25.
212. Левченко К.Б. Міжнародні документи й угоди проти торгівлі жінками // Матеріали до семінару "Взаємодія правоохоронних органів з неурядовими міжнародними організаціями по запобіганню торгівлі людьми" (Київ, 14 - 15 вересня 2000 р.). - К., 2000. - С. 4-11.
213. Ломейко В. Приоритет гуманистических ценностей // Международная жизнь. – 1989. - № 1. – С. 89-92.
214. Максимова М.В. В ХХІ век – со старыми