Психологія потенціалу індивідуального буття людини: онтологічно орієнтований підхід

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

МАНОХА Ірина Петрівна

УДК 159.923

Психологія потенціалу індивідуального
буття людини:
онтологічно орієнтований підхід”

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук

Спеціальність 19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Наукові консультанти:
дійсний член АПН України,
доктор психологічних наук, професор

Роменець В.А.

член-кореспондент АПН України,
доктор психологічних наук, професор
Трофімов Ю.Л.

Київ - 2002

З М І С Т

Вступ .......................................................................................................................... 6

Розділ 1. Онтологічно орієнтований підхід у визначенні поняття і
феномена «потенціал індивідуального буття людини» .................. 12
1.1. Проблема методологічної кризи в сучасній психології: характер, зміст та
засоби подолання ............................................................................................. 12
1.2. «Традиція та екс-традиція» як провідна теоретико-методологічна
суперечність сучасної психологічної науки і практики ................................. 30
1.3. Методологічний лад психологічної науки: ретроспективи й перспективи
філософської психології у подоланні кризових явищ методологічного
простору сучасної психології ........................................................................... 43
1.4. Онтологія як провідний тип методологічних побудов у сучасній
психології та філософії ..................................................................................... 51
1.5. Онтологічно орієнтований підхід у тлумаченні ознак потенціальності
буття людини ..................................................................................................... 57

Розділ 2. Культурно-історичні та філософські визначення потенціальності
людського буття ..................................................................................... 64
2.1. Потенціальність у системі провідних типів світоглядів: міфологічний, філософ­сь­кий, релігійний, науковий, мистецький та ін. ............................... 64
2.2. Міф: культурно-історичні форми ініціювання та «стримування» потенційності ..................................................................................................... 70
2.2.1. Природа міфічного .................................................................................. 70
2.2.2. Жертовність і руйнування як міфологічні засоби актуалізації
потенційного ............................................................................................ 77
2.2.3. Маннізм як міфологічний аналог потенційного в людині та
інших явищах світу ................................................................................. 86
2.2.4. Ініціація як соціальний інститут потенціюючого впливу:
міфологічний та релігійний контексти ................................................. 93
2.3. Релігійний досвід: моделі актуалізації потенціалу індивідуального
буття людини ..................................................................................................... 96
2.3.1. Потенціювальні функції священного ..................................................... 96
2.3.2. Молитва як засіб актуалізації потенціального .................................... 102
2.3.3. Сповідь як провідний елемент критичної рефлексії самобуття ........ 107
2.4. Філософські визначення природи потенціалу індивідуального
буття людини ..................................................................................................... 115
2.4.1. «Суспільний вимір» проблеми потенціалу індивідуального буття
людини ..................................................................................................... 115
2.4.2. Індивідуальний вимір проблеми потенціалу буття людини ............... 126
2.4.3. Онтологічний вимір потенціальності індивідуального буття ............ 134
А). Потенціальність інтенціональність .............................................. 134
Б). Потенціальність субстанціальність ............................................. 136
В). Потенціальність акциденціальність ............................................ 137
2.5. Онтологія потенціалу індивідуального буття людини ................................. 138
2.5.1. Потенціальні ознаки часу і простору людського буття:
онтологічний аспект ............................................................................... 138
2.5.2. Самопізнання як онтологічна умова осягнення людиною сутності
свого буття ............................................................................................... 141
2.5.3. Онтологічна природа «людяності» й «спорідненості» як сутнісних
ознак людського буття ........................................................................... 147
2.5.4. Творчість як онтологічна умова розгортання потенціалу
індивідуального буття ............................................................................ 150

Розділ 3. Психологічна теорія потенційності та визна­чення
потенціалу індивідуального буття людини ...................................... 157
3.1. Потенціал індивідуального буття людини: сутність і способи
психологічного тлумачення ............................................................................. 157
3.1.1. Категоріальні аналоги потенційного в психології: «можливе» та «дійсне» .................................................................................................. 159
3.1.2. Категорія «розвитку» і категорія «потенціалу буття людини» ......... 162
3.1.3. Поняття «інтенціальності» та «потенціальності» у визначенні потенціалу індивідуального буття людини ........................................ 164
3.1.4. Потенціал індивідуального буття: проблема актуалізації
та розвитку .............................................................................................. 168
3.2. «Індивідуальна історія» буття людини: онтологічна модель життєвого
шляху ................................................................................................................. 172
3.2.1. Реальність життя людини як «історичний феномен» ......................... 174
3.2.2. Типологізація «індивідуальних історій» людського буття ................ 179
3.2.3. «Історичні координати» індивідуального буття ................................. 182
3.3. Онтологія долі: потенціал подолання людиною критичних станів буття ... 184
3.3.1. «Критичність» як передумова буттєвості ............................................ 184
3.3.2. Критичні стани буття: сутність та спроби кваліфікації ..................... 187
3.3.3. Типи критичних станів буття ................................................................ 189
3.3.4. Потенціал подолання критичних станів буття .................................... 191
3.3.5. «Буттєві засоби» долання людиною криз власного життя ................. 195
3.4. Онтологічні відношення людини до світу: динаміка становлення і
розгортання ....................................................................................................... 198
3.4.1. Пізнавальне відношення та його потенціал ........................................ 200
3.4.2. Перетворювальне відношення та його потенціал .............................. 215
3.4.3. Відношення «людяності» та його потенціал ....................................... 225
3.5. Творчий потенціал особистості ....................................................................... 228
3.5.1. Принцип антиномічності у визначенні природи творчого
потенціалу особистості ......................................................................... 229
3.5.2. Творення людиною «індивідуальної історії» буття ........................... 235
3.5.3. Творення «особистості» та «індивідуального світу «Я» у процесі
життєдіяння людини ............................................................................. 261
3.6. Буттєвий потенціал особистості ...................................................................... 272
3.6.1. Головні антитези буттєвого потенціалу людини: «історичне та
онтогенетичне», «всезагальне та індивідуальне» ............................... 273
3.6.2. Психологічний контур буттєвої активності людини ........................... 277

Розділ 4. Емпіричне дослідження творчого потенціалу особистості ............ 285
4.1. Емпірична та методична моделі дослідження ................................................ 285
4.2. Комплексне дослідження змістових та динамічних ознак творчого
потенціалу особистості...................................................................................... 293
4.3. Дослідження складових буттєвого потенціалу особистості .......................... 311
4.4. Дослідження умов змістової та динамічної організації «індивідуальної
історії» особистості» ......................................................................................... 323
4.5. Узагальнений аналіз результатів дослідження .............................................. 332

Розділ 5. Перспективи застосування онтологічно орієнтованої теорії потенціальності у дослідженні індивідуальних та суспільних явищ .......... 336

5.1. Конструювання онтологічних моделей буття та визначення «буттєвої
перспективи» соціальної групи чи спільноти ................................................. 336
5.2. Культурно-історичний потенціал поколінь: можливості аналізу та
прогнозу .............................................................................................................. 341
5.3. Психологічна онтологія потенційних станів людини ....................................351

Висновки .................................................................................................................. 362

Список використаної літератури ........................................................................ 374

Додатки ..................................................................................................................... 392

В С Т У П

Актуальність дослідження. Сучасний світ, з властивими йому явищами гло­ба­­лізації, всезагальної комунікації та цивілізаційності, утво­ренням єдиних інформа­цій­­­них систем, однак звертається до проблем, пов’язаних з можливостями та інди­ві­ду­­ально-неповторними ознаками буття окремої людини. Серед проблем індиві­ду­аль­но-психологічного характеру, що сьогодні надзвичайно хвилюють людство, про­блема потенціалу індивідуального буття людини. Актуальність цієї проблеми зу­­мовлена причинами декількох типів: по-перше, сучасна людина прагне до най­більш повного виявлення та реалізації своїх можливостей, оскільки прагне «від­по­ві­да­­ти» сучасному світові у якості «рівноцінного партнера»; по-друге, для су­ча­с­ної лю­дини проблема реалізації всіх своїх можливостей пов’язана з досить впли­во­вою су­спільною тенденцією сьогодення, зумовленою «потребою самоактуалізації», що на­була статусу соціально-цінної потреби в сучасному суспільстві; по-третє, про­бле­ма потенціалу індивідуального буття постає ключовою у вирішенні питання про «за­­­ве­р­шення» або «припинення історії», що досить гостро дискутується захід­но­єв­ро­­пейськими та американськими вченими щодо «вичер­па­ності» культурно-іс­то­рич­но­го та індивіду­ально-психологічного потенціалу людства на завершення ХХ ст.
Однак розмірковування про сутність людського буття та спроби ви­зна­чи­ти його рушійні сили з метою побудувати універсальний алгоритм організації та за­без­­печення «ефективного», «продуктивного» життєвого шляху людини властиві кожному окремому історичному етапу розвитку філософської та психологічної дум­ки (Сократ, Платон, А.Августин, М.Кузан­ський, Г.Сковорода, С.А.К’єркегор, В.С.Со­ловйов, М.О.Бердяев, С.Л.Франк, В.В.Ро­за­нов, М.О.Лосський, Г.І.Чел­па­нов, В.В.Зеньковський, Г.Г.Шпет, С.Булгаков, П.Фло­рен­ський, М.М.Рубінштейн, Ш.Бюлер, С.Л.Ру­­бінштейн, Г.С.Костюк, Б.Г.Ананьєв, К.О.Абульханова-Славська, В.А.Ро­­ме­нець, В.П.Зінченко, І.Г.Белявський та ін.). Кожний новий «день історії» народжує нове бачення світу, нове розуміння природи людини. Одна з проблем не вирішених витоки людського буття як специфічного спо­со­бу існування у світі, відмінного від інших і водночас єдиного, що здатен осягнути природу та зміст всіх інших форм існування, світів, просторів та Всесвіту загалом. Змістовий осередок цієї проблеми у визначенні природи потенціальних ознак буття людини. Можливо, саме тому історія світової філо­со­фії та психології налічує на сьогодні велику кількість точок зору і пояс­ню­вальних концепцій щодо того, як тлумачити потен­ціальні ознаки буття людини (Платон, Арістотель, Р.Декарт, Дж.Локк, Т.Гоббс, Ф.Бекон, Н.Гарт­ман, В.Вундт, Е.Гуссерль, М.Гайдеггер, Г.Гадамер, У.Еко, К.Леві-Строс, М.М.Ру­бін­штейн, М.М.Бах­тін, З.Фрейд, В.Франкл, А.Маслоу, К.Г.Юнг, М.К.Мамардашвілі, С.Д.Макси­менко, Н.Д.Ару­тюнова, Т.І.Артем’єва та ін.). Чи правомірно говорити про «індивідуальний потен­ціал буття» окремої людини і за­со­би його виявлення та реалізації? Що є складниками цього феномена (реального чи ір­ре­ального), як можна визначити їхню компонентну вагу у загальній структурі «цілого» тощо?
Коли говорять про «потенціальні ознаки» життєдіяння особистості, то, як правило, вдаються до одного з відомих і поширених у філософії та психології підходів до визначення природи цього феномена. Перший підхід пропонує роз­гля­дати проблему потенціалу та потен­ці­альності у діаді діалектичних визначень стану існування явища (або фено­мена) «можливе та дійсне», «актуальне та потен­ці­альне». «Дійсний стан» реального існування явища позначає дану, актуальну, актуалізовану ознаку (або ж систему ознак) певного явища. «Можливий стан» позначає не-дану, не-актуалізовану, не-реалі­зовану ознаку (систему ознак) цього ж явища. Аналізуючи існування явища у кожний окремий, конкретний мо­мент часу, можна стверджувати «можливу» або «дійсну» даність кожної окремої ознаки досліджуваного явища, стверджувати «актуальний» або «потенціальний» її стан.
Другий підхід, не заперечуючи пояснювальних можливостей першого, про­по­нує обрати основою визначення сутності потенціальних характеристик буття люди­ни змістовий простір теоретизації (пояснення, визначення) буття людини як вихід­ного феномена у системі пізнавальних дій. Посту­лю­вання онтоло­гіч­ної природи потен­ціалу індивідуального буття ознака онто­логічно орієнтованого підходу до визначення потенці­аль­них ознак буттєвості людини. Розробка онтоло­гіч­но орієн­то­ваних технік та засобів пізнавально-перетво­рю­ючого циклу психо­ло­гічних дос­лід­жень від моменту теоретизації та вихідного пояснення сутності дослід­жу­ва­но­го явища до розробки та впро­вад­­ження засобів пере­творю­ючо­го впливу на реальну даність цього явища природний і перспек­тив­ний контекст розгортання дослід­ниць­ких дій по відношенню до явищ і феноменів, теоретичний і прикладний нау­ковий статус яких достатньою мірою не визначений. Саме це можна стверджувати по відношенню до такого феномена як потенціал індивідуального буття людини.
Об’єкт дослідження: потенціал індивідуального буття людини.
Предмет дослідження: культурно-історичні та індивідуально-психологічні способи актуалізації потен­ціалу індивідуального буття у процесі творчого діяння як домінантного типу буттєвої активності людини.
Мета дослідження: встановити змістові та динамічні закономірності розгортання потенціалу індивідуального буття людини як культурно-історичного та індивідуально-психологічного явища.
Основні завдання дослідження:
1 узагальнити досвід постановки проблеми визначення природи потенці­аль­них ознак буття людини та її розв’язання в контексті філософських, культуро­ло­гіч­них та психологічних шкіл і напрямів від епохи Античності до сьогодення;
2 обґрунтувати теоретико-методологічні засади онтологічно орієнтованого підходу у дослідженні та побудові психологічних пояснювальних моделей потен­ці­альних ознак життєдіяння людини;
3 побудувати психологічну теорію потенціалу індивідуального буття особис­­тос­ті як генера­лі­зованого психологічного явища, що має одинично-неповторну природу;
4 побудувати систему типологізованих кваліфікаційних моделей діагностики потенціальних ознак індивідуального буття особистості;
5 розробити систему методів дослідження потенціальних ознак індиві­ду­ального буття: від методів теоретизації до методів емпіричного дослідження та кваліфікаційної діагностики;
6 визначити засади ефективного потенціювального впливу на процес інди­віду­аль­ного розвитку особистості з метою актуалізації індивідуально-неповторного змісту її буття у засобах та результатах реально-практичного життєтворення.
Методологічною основою дослідження обрано онтологічно орієнтований під­хід, в межах якого розроблено цілісний комплекс теоретизації, побудову емпі­рич­­­ного дос­лід­ження та аналіз отриманих результатів. Узагальнено досвід онто­ло­гіч­но змістовних дослід­жень, здійснюваних вітчизняними та зарубіжними авто­рами: В.С.Соловйовим, С.Л.Фран­ком, М.О.Бердяєвим, М.О.Лосським, С.Л.Ру­бін­ш­те­й­­ном, К.О.Абульхановою-Славською, А.В.Брушлінським, Т.І.Ар­темьєвою, Г.С.Ко­­­­с­­тю­ком, В.А.Роменцем, В.В.Рубцовим, Е.Гуссерлем, М.Гайдеггером, Г.-Г.Га­да­мером, В.Франклом, К.Леві-Строссом, Е.Фроммом, М.Еліаде та ін. Вивчався та за­стосовувався досвід тео­ре­тич­них і емпіричних дослід­жень варіативних способів бу­т­­тєвої активності людини, здій­сне­них такими авторами, як Б.Ф.Ломов, О.М.Ле­он­тьев, Б.Г.Ана­­ньєв, М.Г.Яро­шевський, В.Я.По­­но­марьов, А.В.Петров­ський, Д.Б.Бого­я­в­­ленська, Л.І.Бо­жо­вич, В.С.Мер­лін, С.Д.Максименко, Л.Ф.Бур­ла­чук, Д.О.Леон­тьєв, І.Д.Бех, Т.С.Кириленко, В.О.Моляко, Е.Л.Носенко, В.О.Татенко, Т.М.Ти­­та­рен­ко, Ю.Л.Трофімов, О.П.Саннікова, Л.В.Сохань, Н.В.Чепелєва, Ю.М.Шва­лб та ін.
Методи дослідження:
теоретичного дослідження: типологічний метод; метод теоретизації «онтологічне моделювання»; метод культурно-історичної рефлексії; метод філософської критики; метод смислових проекцій”; метод категоріальних зсувів”;
емпіричного дослідження: класичні методи дослідження творчої уяви (11 методів); метод «Інтелектуально-мислительний тренінг»; метод «Творчий синтез»; метод «Простір психологічних впливів особистості»; метод «Стереотипний аналіз»; метод „Буттєвий потенціал особистості”;
методи статистичної обробки емпіричних даних (на базі стандартизованого пакету комп’ютерних програм Statistic 5.0).
Наукова новизна дослідження полягає у наступному:
1 вперше здійснене психологічне визначення на засадах онтологічно орієнтованого підходу сутності дослід­жуваного явища потенціалу індивіду­ального буття людини, а також конкрет­но-наукову (психологічну) кваліфікацію даного поняття на відміну від філософ­ської традиції, проте не у протиставленні їй;
2 побудовано психологічну теорію потенціалу індивідуального буття людини у сукупності його конкретно-психологічних властивостей та ознак;
3 визначено культурно-історичні та індивідуально-психологічні змістові й динамічні тенденції актуалізації потенціалу індивідуального буття «згортання» та «розгортання», що відтво­рюють реально-буттєвий спосіб і характер актуалізації потенціалу індивідуального буття людини загалом;
4 отримані нові емпіричні дані, що кваліфікують особливості розгортання потенціальних ознак індивідуального буття людини засобами „стереотипного” та „оригінального діяння” у процесі творення елементів зовнішнього та внутрішнього світу „Я”.
Теоретичне значення роботи полягає у тому, що в ній продемонстровані можливості застосування онтологічно-орієнтованого підходу у вивченні конкретно-психологічних явищ (1); побудовано цикл пояснювальних та типологічних моделей потенціальних ознак буття людини (2); здійснене синтетичне культурно-історичне та конкретно-психологічне дослідження провідних тенденцій актуалізації потенціалу індивідуального буття людини (3); емпірично доведена наявність антитетичних впливів «оригінальності» та «стереотипності» у виявленні творчого потенціалу особистості (4); розроблено декілька дослідницьких методів і процедур для виявлення потенціальних ознак індивідуального буття особистості (5).
Практичне значення дослідження полягає у:
1) розробці емпіричних засад дослідження змістових і динамічних ознак потенціалу індивідуального буття людини;
2) створенні дослідницьких та розвивальних процедур, спрямованих на розгортання творчого потенціалу особистості, які можуть бути застосовані у різноманітних галузях суспільної практики, освітній справі, психологічному консультуванні та індивідуальній психотерапевтичній практиці (методи „Творчий синтез”, „Простір психологічних впливів особистості”, „Стереотипний аналіз”, „Буттєвий потенціал особистості”).
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувались методо­логічним обгрунтування вихідних теоретичних положень, відповідністю методів дослідження сутності досліджуваного предмета, застосуванням стандарти­зо­ваних дослідницьких методів і процедур, використанням прийомів стандартизації результатів емпіричного дослідження.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені: у викладанні нав­ча­ль­них курсів Історія психології”, „Загальна психологія”, Психологія творчої уяви”, Психологія творчості”, „Методологічні конструкти сучасної психології”, „Основи потенціальної психології” у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та у Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП, м. Київ); у розробці та реалізації тренінгових програм і соціальних технологій МЕП (LEAP, м. Київ); у реалізації циклу тренінгових та PR-заходів Ін­сти­туту демократії ім. Пилипа Орлика (Фундація „Україна США”); у розробці та впровадженні кваліфікаційних моделей оцінки персоналу ООО М-Оpen” (м. Київ).
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувались мето­до­­логічним обґрунтуванням вихідних теоретичних положень, відповідністю методів дослідження сутності досліджуваного предмета, застосуванням стандарти­зо­ваних дослід­ниць­ких методів і процедур, використанням прийомів стандартизації резуль­татів емпірич­ного дослідження.
Особистий внесок здобувача полягає у розробці принципів та вихід­них поло­жень онтологічно орієнтованого підходу в психології; побудові авто­р­ської пси­хо­логічної теорії потенціалу індивідуального буття людини та вті­лен­ні її складових у тлумаченні теоретич­них та емпіричних ознак буттєвої активності людини; створенні системи дослідницьких методів; встановленні серії емпіричних залежностей у проявах і реалізації творчого потенціалу особистості.
Апробація результатів дослідження здійснювалась на звітних наукових сесіях в Ін-ті психології ім. Г.С.Кос­тюка АПН України та в Ін-ті соціальної та політичної психології АПН України (Київ, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999 рр.); на науковому семінарі «Політико-психологічні та соціально-педа­го­­гічні проблеми освіти і виховання» (Київ, 1996 р.); на ІІ з’їзді Товариства пси­хологів України «Про­блеми та перспективи розвитку пси­хо­логії в Україні» (Київ, 1996); на Четвертих та П’ятих Костюківських читаннях (Київ, 1996, 1998 р.); на Науково-прак­тичному семінарі Ради Європи в Україні «Громадянське виховання та само­виз­начення осо­бис­тості» (Алушта, 1997); на Міжнародних Челпанівських читаннях (Москва, 1997, Київ, 2000); Психологічних читаннях пам’яті В.А.Роменця (Київ, 2001) та ін.

Основний зміст дисертаційного дослідження викладений у 45 публікаціях, загаль­ний обсяг яких складає біля 139 ум.д.а.; в тому числі у одноосібній монографії обсягом 25,4 ум.д.а. та 21 статті у фахових наукових виданнях:

Список литературы

В И С Н О В К И

Завершуючи побудову психології потенціалу індивідуального буття люди­ни на засадах онтологічно орієнтованого підходу, слід підбити підсумки.
У дисертації здійснено комплексне психологічне дослідження проблеми потенціалу індивідуального буття людини: від історико-психологічного й історико-культурного до конкретно-наукового аналізу емпіричних проявів потенціальних ознак індивідуального буття людини; побудовано психологічну теорію потенціалу індивідуального буття людини; розроблено засади та методи емпіричного дослідження потенціальних проявів життєдіяння людини у процесі творення світу і власного „Я”.
Здійснений на засадах онтологічно орієнтованого підходу аналіз культурно-істо­ричних та індивідуально-психологічних ознак потенціальності індивідуального буття людини та змістових ознак її потенціалу як генералізованої властивості розгортати власний зміст і масштаб його втілення в реальності життєдіяння конкретної людини, дозволяє зробити наступні висновки:
1. Проблема методологічної кризи в сучасному науковому знанні загалом і в психології зокрема є явищем антиномічним за змістом та умовами динамічного її розгортання в просторі та часі історичного поступу наукового знання загалом, та психологічного зокрема. Як свід­чить історико-критичний аналіз, явище пізнавальної (або мето­дологічної) кризи є до­сить умовним, оскільки його причини носять здебільшого суб’єктивний і локальний харак­тер, а наукове знання володіє достатньою кількістю засобів як для подолання кризо­вих явищ пізнавального характеру, так і для запобігання виникненню подібних явищ. Пояснювальними моделями кризових ситуацій у пізнавальній сфері науки є: 1 «Іє­рархічна модель культурно-історичних пізнавальних криз», згідно з якою кожна істо­рич­на епоха від початку культурогенезу має характерний саме для неї «домінантний тип пізнавальної кризи», який зумовлював вияв інших, „локальних” по відно­шен­ню до рівня його впливу, типів пізнавальних криз; 2 «Модель знарядь пізнавальної кризи» представ­лена руйнівними для наукового пізна­валь­ного простору елементами, що сприяють «розмиванню» змістових ознак наукового знання. Врахування умов та ознак розгортання пізнавальної кризи дозволить здійснювати запобіжні дії в системі заходів наукового (чи суспільного) менеджменту з метою гармонізації кризових явищ у психологіч­ному науковому пізнанні.
2. Методологічний простір сучасної психологічної науки є багатоманітним та різнорідним, що дозволяє долати прояви „ідеологічної кризи” (актуальної для ХХ і ХХІ століть) в межах однієї науки. Дієвим засобом запобігання появі «екстра­диційних» кризових явищ у психо­ло­гіч­ному науковому знанні є встановлення так званого «методологічного ладу», що дає змогу гармонізувати систему основних пізнавальних конструктів і тенденцій їх розвитку. Умовою запровад­ження принципів «гармонійного улаштування» в методологічному просторі психологічної науки є відтворення системи провідних пізнавальних функцій, які повинна виконувати та чи інша методологія в межах загального методологічного простору. Засадничу роль тут має виконувати онтологія як «перша» філософія і «перша» (найбільш загальна) методологія, пізнавальний „поза-кризовий” досвід якої може бути корисним не лише у пізнанні потенціальних явищ світу загалом та потенціалу індивідуального буття людини зокрема, а й у процесі гармонізації взаємозв’язків між різними типами методологій у межах єдиного наукового знання.
3. Онтологічно орієнто­ваний підхід у дослідженні та тлумаченні психологічних явищ різного зміс­тового рівня суспільно-історичного, соціально-політичного, індивіду­аль­но-психо­логіч­но­го та ін. забезпечує вимогу «багаторівневого та багатомірного» пізнання явищ, обра­них предметом уваги у кожному конкретному випадку. З огляду на досить високий рівень абстраго­ваності вихідних категорій (буття, сутнє, існування, світ тощо), в межах яких здійснюється пізнання тих чи інших явищ, онтологічно орієнтований підхід дозволяє здійснювати змістовий аналіз і узагальнення явищ різнорівневих і різноспрямо­ваних: від найбільш абстрактних до найбільш конкретних; в цьому постає універсальність пізнавальних можливостей даного підходу. Застосування онтологічно-орієнтованого підходу дозволяє виявляти основні складові досліджуваного явища на тому чи іншому рівні його існування, проте це не вичерпує можливостей подальшого застосування його вже на іншому (більш чи менш узагальненому) рівні аналізу, що свідчить про достатньо високу полі-функціональність даного підходу.
4. Онтологічно орієнтований підхід у тлумаченні ознак потенціальнос­ті індиві­дуального буття людини постає тією методологічною засадою, яка дозволяє: визна­чити онтологічну природу потенціальності індивідуального буття; встановити сутнісні, глибинні умови її виявлення та розгортання; визначити сутнісні рівні прояву потенціальних ознак буття людини з метою їх змістової кваліфікації та прогнозування можливості дієвого впливу. Онтологія потенціалу індивідуального буття людини вказує на такі сутнісні його ознаки: 1) для людського способу існування властивою є законо­мір­ність того, що сутнє постає «позитивною можливістю» для буття людини; 2) сут­нісні ознаки власне людського способу існування набуваються людиною протягом всього життя і не дані їй у закінченому вигляді від народження; 3) буття людини як специфічний спосіб існування сутнього визначається двома основними формами спричи­ню­вання спричи­нювання іншим (а) і самоспри­чи­ню­­ван­ня (б), яке постає домінант­ним для людини способом обумовлювання ознак і умов її розвитку; 4) рушійною силою саморозвитку людини є самопіз­нан­ня як провідний засіб осягнення людиною сутності свого буття; 5) для людського способу існування є харак­тер­ним ряд специфічних ознак відношення спорід­не­ності, моральності, креатив­ності, духовності, що складають своєрідну ознаку «людяності» і розгортаються у двох змістових напрямах «інтенціональному» і «потенціальному».
5. Змістова кваліфікація культурно-історичних форм і визначень потен­ці­альності людського буття повинна здійснюватись через дослідження основних способів пізнання і перетворення світу, що були створені людством протягом всієї історії його існування, до яких відносять: міф, філософію, релігію, мистецтво, науку, реально-практичну діяльність. По відношенню до потенціальних можливостей людини кожний із способів пізнання та перетворення світу актуалізував одну з двох тенденцій: 1 тенденція до «згортання», «стримування» потен­ціальних можливостей людини, «обмежен­ня» їх рамками встановлених правил, норм діяння; 2 тенденція до розгортання”, „вивільнення” потенціальних можли­востей людини, що підкріплювалася створенням відповідних для цього умов.
6. Міфологічний та релігійний способи осягнення світу передусім спрямовані на «згортання» потенціальних можливостей людини, обмеження їх рамками табу, стереотипів, ритуальних діянь тощо. Стереотипізація та ритуалізація (в релігійному також догматизація) постають у міфі та релігії як провідні засоби «стри­мування» потенційних ознак людського буття як індивідуального, так і суспільного. Проте в релігійному способі життєдіяння можна виокре­мити елементи ритуальної практики, що створювали умови для певної «актуалі­зації» потенційних можливостей людини: «сакралізація», «молитовне посеред­ни­ц­тво», «сповідаль­не слово» як провідний елемент критичної рефлексії. Філософський спосіб осягнення світу, передусім у його онтологічній спрямованості та зорієнтованості, є історично першим з тих, що спрямований на забезпе­чен­ня «розгортання» потенціальних ознак людини. Цей спосіб осягнення світу виникає в епоху Античності, проте й досі не складає домінантної позиції щодо «сприяння актуалізації» індивідуальної природи «Я» людини. У філо­соф­ст­вуванні можна виокремити три основні спрямування щодо визначення природи потенціалу індивідуального буття людини: суспільно-орієнтований, індивідуально-орієнтований та онтологічно-орієнто­ваний. Загалом філософ­ський спосіб осягнення світу реалізує обидві тенденції щодо потенціальності індивіду­ального буття спрямовані як до її «згортання» чи «стримування», так і до її «розгортання» та «вивільнення». Онтологічний вимір у визначенні потенціалу індивідуального буття лю­дини може реалізуватись із застосуванням змістових дефініцій, до яких пере­ду­­сім належать: «потен­ціальність інтенціональність»; «потенціальність суб­стан­ціальність»; «потенці­аль­ність акциденціальність» та ін. Вказані дефініції по­­­бу­довані за принципом антино­міч­ності, що є характерним і для міфоло­гіч­ного, і для релігійного, і для філософського способів осягнення світу.
7. Потенціал індивідуального буття людини можна розглядати як явище, що відтворює генералізовані ознаки розгортання індивідуальної природи «Я» людини протягом її життя. Потенціал індивідуального буття постає як здатність людини актуалізувати протягом свого життя інтенції і потенції власного існування, вибудовуючи таким чином індивідуально неповторний «простір» і «час» буттєвої активності. Процес актуалізації індивідуального потенціалу буття людини постає як «індивідуальна історія», що характеризується своєрідними (властивим саме їй) «історич­ними феноменами» дій, подій, результатів, здобутків, причинно-наслідкових зв’язків та ін., відтворених у визначеній системі «історичних координат» розгортання буттєвої активності людини. Оскільки індивідуальному буттю людини природно властива «критич­ність» як онтологічна ознака і передумова буттєвості, актуалізація потенціалу індивідуального буття людини відбуватиметься в тому числі як долання критичних буттєвих станів, що виникатимуть. Таким чином, потенціал індивідуального буття визначатиметься також потенціалом долання людиною критичних станів власного буття.
8. Змістовим простором актуалізації потенціалу індивідуального буття людини є простір онтологічних відношень до світу, які, зокрема, визначають сутнісні особливості способу існування людини як специфічного серед існуючих. Динаміка становлення і розгортання онтологічних відношень до світу пізнавального, перетворюючого та відношення «людяності» зумовлює динаміку розгортання потенціалу індивідуального буття людини загалом. Розроблені типологізовані моделі кваліфікації індивідуально-психологічних особливостей реалізації онтологічних відношень (типологія „потенціалу пізнавального відношення” особистості до світу”, типологія „потенціалу перетворюючого відношення особистості до світу”, типологія „потенціалу відношення людяності” дозво­ляють встановити домінантний для конкретної особистості інтегральний тип реалізації онтологічних відношень до світу. Це дає змогу здійснювати змістові екстраполяції й проек­тивний аналіз щодо інших складових потенціалу індивідуального буття особистості інтегральних типів індивідуальної історії, кризового потенціалу та ін. Розроблений цикл типологій дозволяє також визначити засади ефективного потенціювального впливу (пізнаваль­ність, перетворюваність, людяність, самоспричинюваність, креатин­ність, вчин­ко­­вість, історичність) на процес розвитку особистості з метою актуалізації індивідуально-непов­торного змісту її буття.
9. Змістовими аналогами потенціалу індивідуального буття людини є творчий потенціал особистості та буттєвий потенціал особистості. Маючи антитетичну (зумовлену полярними ознаками) природу, творчий і буттєвий потенціал особистості визна­чаються змістовою результуючою двох протилежних тенденцій, які водночас постають домінантними тенденціями актуалізації потенціалу індивідуального буття лю­дини. Це тенденції: 1 «згортання» та 2 «розгортання» потенційних ознак буття людини. Конкретно-психологічний рівень об’єктивації основних тенденцій актуалізації потенціалу індивідуального буття людини дозволяє кваліфікувати змістову спорідненість між ними та тенденціями актуалізації творчого потенціалу особистості. Таким чином, тенденція «згортання» постає як тенденція «стереотипності», а полярна їй тенденція тенденція «розгор­тання» постає як тенденція «оригінальності» діяння, що можуть бути визначені як загальні динамічні закономірності актуалізації потенціалу індивідуального буття людини.

10. Розроблені методи „Творчий синтез”, „Стереотипний аналіз”, „Простір психо­ло­гічних впливів особистості”, „Буттєвий потенціал особистості” дозволяють вияв­ля­ти та досліджувати змістові й динамічні особливості реалізації особистістю потенціальних ознак власного буття. Емпірично доведена наявність і дія принципу «антиномічності», полюсності у виявленні еле­мен­тів буттєвої активності, що визначається як законо­мірність змістового розподілу складових творчого і буттєвого потенціалу особистості. Доведено, що динаміка розгортання творчого і буттєвого потен­ціалу особис­тості відбувається за двома напрямками: «згортання» й «розгор­тання», що є проти­лежними по суті, проте однаково зумовлюють актуалізацію буттєвого потенціалу особистості. Продемонстровано, що сутнісними аналогами тенденцій «згортання» і «роз­гортання» постають тенденції «оригінального діяння» і «стереотипного діяння», змістова й динамічна кваліфікація яких дозволяє встановити загальні закономір­ності буттєвого діяння людини у світі.

Загальними результатами дисертаційного дослідження слід вважати:
1 Психологічну теорію потенціалу індивідуального буття люди­­­­ни як:
o синте­тичного феномена, в сутності якого поєднуються ознаки онтоло­гічного, феноме­но­логічного, екзистенціального та власне психологічного змісту;
o конкретно-психологічного явища, що визначає індиві­ду­альне буття як таке, що здатне розгортати власну сутність в часових та просторових межах свого існування у сукупності його інтенціальних та потенціальних складових;
o конкретно-психологічної ознаки розгортання індивідуального буття людини від простих” психологічних явищ (процеси, стани, властивості тощо) до складних” і генералізованих” (здібності, обдарованість, активність, психоло­гіч­на перспектива”, сенс тощо).
2 Систему психологічних методів дослідження, аналізу й тлумачення реально-практичного та феноменологічного вияву потенціальних ознак розгортання індивідуального буття людини, а також методів кваліфікації змістових та динамічних ознак потенціалу індивідуального буття людини як онтологічної здатності й спроможності людини розгорнути в просторі індивідуального буття ознаки: а) людського способу існування як такого; б) власного індивідуально неповторного буття як окремого, одиничного” само-буття.
3 Ряд емпірично встановлених закономірностей розгортання творчого та буттєвого потенціалу індивідуального буття людини:
o доведена наявність принципу «антиномічності», полюсності у виявленні елементів буттєвої активності, що постає як законо­мірність змістового розподілу складових творчого і буттєвого потенціалу особистості потенціалу особистості;
o доведено, що динаміка актуалізації творчого і буттєвого потен­ціалу особистості відбувається за двома напрямками: «згортання» й «розгор­тання», що є протилежними по суті, проте однаково сприяють актуалізації буттєвого потенціалу особистості;
o продемонстровано, що сутнісними аналогами тенденцій «згортання» і «розгортання» постають тенденції «оригінального, творчого діяння» і «стереотипного діяння», змістова й динамічна кваліфікація яких дозволяє встановити загальні та індивіду­ально-неповторні закономірності буттєвого діяння людини у світі.

Поняття потенціалу індивідуального буття через призму вищевикладеного постає явищем полімодальним не лише з точки зору змісту того реально-буттєвого феномена, яке воно позначає. Його полімодальність визначається також змістовою й методичною спроможністю, що воно містить у собі, і на тенденції застосування яких вказує. Відштовхуючись від таких вихідних його антиномій як «можливе» й «дійсне», «актуальне» й «потенціальне», «виявлене» й «потаємне», слід наголосити на його багаторівневій змістовій «спек­траль­ності», що зумовлює, в свою чергу, своєрідну спектральність погляду на ту реальність, яку можна висвітлити, віддзеркалити, від­рефлектувати за допомогою цього поняття.
Безпосередньому самобуттю онтологічно властива спромож­ність сприймати, усвідомлювати і трансформувати (отримувати, привласнювати і рефлектувати назовні) потік впливів”, що йдуть до нього з об'єктивного (зовнішнього і внутрішнього) світу. Ці впливи різнорідні за формою, природою та змістом; вони відкривають людині доступ до світу-сутнього.
В міру становлення і розвитку особистість набуває спро­можності якнайповніше сприймати онтологічну інфор­мативність” спрямованих до неї впливів. Індивідуальна зрілість особистості визначає ступінь максимальної відкритості світу Я” сутнісним проникненням іззовні та ступінь освоєння особистістю різно­ма­ніття засобів забезпечення відкритості об'єктивного світу (в індивідуально-конкретній предметній формі) її власним перетво­рювальним впливам. Проте шлях до індивідуальної зрілості дуже довгий; він може охоплювати той або інший проміжок часу життя особистості, бути більш-менш складним для неї, може стати більш-менш довершеним і органічним для самої особистості; у кожному конкретному випадку безпосередньому самобуттю властива своя індивідуальна історія, або онтологія долі”.
Якість індивідуальної зрілості” також одинична, непов­торна в кожному конкретному випадку: одна людина завершує своє індивідуальне становлення на рівні онтологічного одкровення”, коли кожний окремий момент, епізод її життя стає справжнім придбанням у розчиненні”; цілком проникаючи в окреме від неї існуюче, людина набуває спорідненості з ним, творячи себе в цей момент і одухотворюючи предмет взаємодії, з'єднуючись із ним у просторі всеєдиного існуючого”. Для іншої людини особистісна зрілість складається як онтологічне передчуття спорідненості всеєдиного”, залишаючись чимось незбагненним. Сутнє одарює таку людину особливою формою спорідненості несказанною”. Ще інша людина зріє у своїй онтологічній сліпоті”, котра захищає її Я” від саморуйнування у взаємодії з надскладним, глибинно недоступним сутнім.
Якість індивідуальної зрілості Я” визначають кілька об'єктивних параметрів: 1 - рівень змістової повноти” впливів, що надходять до людини і забезпечують максимальну інформативність про сутнє в усіх формах його існування; 2 - рівень суб'єктивної зрілості” Я” людини, що забезпечує доступність багатомірного і багаторівневого змісту, який надходить до людини в онтологічній формі впливу; 3 - рівень організованої спрямованості” впливів, що забезпечує максимальну продуктивність онтологічних взаємодій людини зі світом-сутнім.
Зазначені параметри онтологічно властиві кожному кон­крет­ному впливові в кожний окремий відтинок індивідуального буття особистості. Проте конкретно-історичні, конкретно-соціальні та індивідуально-психологічні форми цих параметрів будуть відмін­ними в залежності від онтогенетичних особливостей життя особис­тості в даний період. Тим самим і онтологічна форма впливів, здійсню­ваних у цей період, вбирає в себе всю систему виділених змістових особливостей.
Коли ми говоримо проте, що в житті людини завжди присутні щонайменше дві тенденції, протилежні за змістом і спрямованістю, тим самим ми постулюємо реалістичність і дієвість антиномічного принципу, що не є витвором свідомості сучасної людини, яка мислить передусім науковими конструктами й занадто техноло­гізована. Цей принцип відбиток внутрішньої будови сутнього і світу, що завжди реальні, проте не завжди доступні для пізнання; завжди розгорнуті у своїй сутності, але ніколи повною мірою не виявлені.
Цей принцип осягався всією історичною і культурною традицією. Він осягався самою людиною, яка намагалася пояснити сама собі, чому вона здатна відчувати й переживати боротьбу мотивів? Чому завжди повинна робити якийсь вибір тим більш складний, чим більш внутрішньо-глибинним він є по суті? Чому у складних життєвих ситуаціях вона здатна переживати у собі абсолютно протилежні тенденції щодо можливих способів діяння: від довершено високих і духовно возвеличених до жахливо руйнівних і жорстоких.
Всі пошуки «потаємного» в собі людина здійснювала і здійснює заради того, щоб осягнути його природу, його спонукальні можливості і «реальність присутності» у кожний момент її існування. Це ілюзія, витвір фантазії, глибинна міфологічна конструкція чи реальність, значно більш давня за своєю природою, ніж будь-яка спроба це пояснити? Чи дійсно відрізняються людина первісна (первинна) і людина сучасна у своїй спроможності і, водночас, повному безсиллі щодо цього потаємного? Можливо, сучасний світ вже в котре потребуватиме звернутися до всього попереднього досвіду (міфологічного, релігійного, мистецького, наукового) аби зуміти через синтез його складових осягнути сьогодні глибини прадавнього таїну потаємного «Я».
Методологічний простір сучасної психологічної науки є явищем неодно­рідним. Можливо, саме різноманіття методологічних спрямувань, відсутність загально визнаних і «універсальних» пе­реду­сім створюють умови для кваліфікації його кризовості. Дійсно, завжди можна навести достатню кількість підстав вважати, що кризова ситуація має місце, а наукове знання знаходиться на роздоріжжі щодо визначення способів «виходу із кризи» й обрання шляху подальшого розвитку.
Однак, багатоманітність конкретно-наукових підходів і їхні здобутки у дослідженні й тлумаченні психічного, які на сьогодні складають вдивовижу барвисту палітру психологічної науки, переконливо свідчить про те, що явище пізнавальної (або методо­логічної) кризи є досить умовним. Причини виникнення подібних явищ в науці (в тому числі і в психології) носять здебільшого суб’єктивний і локальний харак­тер, оскільки об’єктивно наукове знання володіє достатньою кількістю засобів як для подолання кризових явищ пізнавального характеру, так і для запобігання виникненню подібних явищ.
Сучасний науковий простір є надзвичайно синтетичним, адже сьогодні в психології застосовуються методологічні, теоретичні й методичні конструкти суміжних наук, що збагачує можливості самої психології у розробці передусім проблем індивідуального буття людини та її потенціалу. Щодо провідних методологічних кон­структів сучасної психологічної науки, якими є феноменологія, екзистенціалізм та структуралізм, можна стверджувати, що у змістовому просторі кожного з них наявна представленість онтологічно орієнтованих традицій у тлумаченні явищ світу і передусім природи людини. Надбання цих традицій можуть бути надзвичайно продуктивними у їх застосуванні щодо пізнання потенціальних явищ світу загалом, а також індивіду­ального буття людини зокрема.

Таким чином, на підставі результатів теоретичного та емпіричного аналізу роз­роблено систему концептуальних положень, що є основою для побудови цілісної психологічної теорії та розгор­ну­то­го циклу дослідницьких методів та технік, спрямо­ва­них на діагностику, кваліфікацію та прогностичний аналіз потенціальних ознак розгортання людиною індивідуальних проявів власного Я”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аббаньяно Н. Введение в экзистенциализм: Пер. с итал. СПб.: Алетейя, 1998. 507 с.
2. Аббаньяно Н. Мудрость философии: Пер. с итал. СПб.: Алетейя, 1998. 312 с.
3. Абрагам К. Сон и миф. Очерк народной психологии. М., 1912.
4. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психоло­гия личности. М.: Наука, 1980. 335 с.
5. Абульханова-Славская К.А. Диалектика человече­ской жизни. М.: Мысль, 1977. 224 с.
6. Абульханова-Славская К.А. Личностные типы мыш­ления // Когнитивная психология. Материалы финско-со­ветского симпозиума. М.: Наука, 1986. С.154—172.
7. Абульханова-Славская К.А. О путях построения ти­пологии личности // Психол. журн. 1983. Т. 4. №1. С.14—29.
8. Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М.: Наука, 1973. 288 с.
9. Абульханова-Славская К.А. Особенности типологиче­ского подхода и метода исследования личности // Принцип системности в психоло­гичес­ких исследованиях / Под ре­д. Д. Н. Завалишиной, В. А. Барабанщикова. М.: На­ука, 1990. С.18—25.
10. Абульханова К.А. Психология и сознание личности. Проблемы методологии, теории и исследования реальной личности. // Избранные психологические труды. М., Воронеж: МПСИ, «МОДЭК», 1999. 218 с. (Психологи отечества).
11. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991. 301 с.
12. Абульханова-Славская К. А. Типология активности личности // Психол. журн. 1985. Т. 6. № 5. С.15—24.
13. Абульханова-Славская К. А., Брушлинский А. В. Фи­лософско-психо­ло­ги­чес­кая концеп­ция С.Л. Рубинштейна. М.: Наука, 1989. 248 с.
14. Августин Аврелий. Исповедь Блаженного Августина. М., 1992.
15. Адлер А. Индивидуальная психология // История зарубежной психологии. 30—60-е годы XX века / Под ред. П. Я. Гальперина, А. Н. Ждан. М.: Изд-во МГУ, 1980. С.131—140.
16. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии: Пер. с нем. М.: Фонд «За экономическую грамотность», 1995. 296 с. (Б-ка зарубежной психологии).
17. Адорно Т.В. Проблемы философии морали: Пер. с нем. М.: Республика, 2000. 239 с. (Б-ка этической мысли).
18. Аналитическая философия: Избранные тексты. М.: Изд-во МГУ, 1993. 181 с.
19. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: Изд. Ленингр. ун-та, 1968. 339 с.
20. Акулинин В. Н. Философия всеединства: От В.С.Соловьева к П. А. Флоренскому. Новосибирск: Наука. Сиб. отд., 1990. 158 с.
21. Апресян Р. Т. Социальная активность личности: нравственные измерения // Этическая мысль. М.: Полит­издат, 1988. С.118—135.
22. Аргайл М. Психология счастья: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1990. 336 с.
23. Аристотель. Категории. М.: Соцэкгиз, 1939. 84 с.
24. Аристотель. Об искусстве поэзии. М.; Гослитиздат, 1957. 183 с.
25. Аристотель. Об истолковании. СПб., 1891. 97 с.
26. Аристотель. О поэзии. М.: Готье, 1854. 134 с.
27. Арістотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 134 с.
28. Артемьева Е.Ю. Основы психологии субъективной семантики. М.: Наука; Смысл, 1999. 350 с.
29. Асмолов А.Г. Деятельность и установка. М., 1979.
30.