Шалашна Наталія Миколаївна. Розвиток історико-книгознавчої думки в Україні у XIX ст.

Краткое описание

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

На правах рукопису

Шалашна Наталія Миколаївна

УДК 002.2(477)18”

Розвиток історико-книгознавчої думки в Україні в ХІХ ст.

Спеціальність 07.00.08 Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Науковий керівник
Ковальчук Галина Іванівна,
кандидат історичних наук, доцент

Київ 20043

ЗМІСТміст
Вступ 3
Розділ 1. Зародження історичного знання про книгу в Україні
(XI XVIII ст.) 157
1.1. Елементи історико-книгознавчих відомостей в перших пам’ятках української рукописної книжності (XI XVI ст.) 157
1.2. Відомості історико-книгознавчої тематики в часи запровадження друкарства (XVI XVIIІ ст.) 21
Висновки до розділу 1 383
Розділ 2. Початок формування історико-книгознавчої думки
в першій половині ХІХ ст. 3941
2.1. Історія книги в першій теоретичній концепції бібліології
П. Й. Ярковського 3941
2.2. Історико-книгознавча думка в філологічних та загальноісторичних дослідженнях 447
2.3. Поява самостійних наукових праць, присвячених історії книги 54
Висновки до розділу 2 615
Розділ 3. Розвиток історико-книгознавчих досліджень
в другій половині ХІХ ст. 646
3.1. Спеціальні наукові праці з історії друкарства 702
3.1.1. Дослідження, присвячені історії окремих друкарень 702
3.1.2. Висвітлення історії окремих стародруків 956
3.1.3. Вивчення діяльності видатних друкарів 1134
3.2. Дослідження, присвячені історії рукописної книги 13030
3.2.1. Елементи історико-книгознавчої науки в описах збірок
рукописної книги 1311
3.2.2. Історико-книгознавчі аспекти дослідження окремих рукописів 148
Висновки до розділу 3 1658
Висновки 1676
Список використаних джерел 1732

ВСТУПступ

Актуальність дослідження визначається пильною увагою суспільства до сучасних процесів державотворення, відновлення й розвитку національних традицій. Осягнення на новому етапі культурної спадщини вимагає глибокого аналізу і систематизації здобутків минулого, об’єктивного і цілісного відтворення процесу історичного розвитку української культури. Відповідно вагомого значення набувають дослідження, в яких становлення та розвиток книгознавства в Україні розглядаються з позицій сучасних здобутків історичної науки.
У розробці цілісної концепції історичного розвитку книгознавства в Україні значну роль відіграють дослідження всіх його складових, серед яких особливе місце займає історія книги. Становлення історико-книгознавчих досліджень, виникнення історії книги як наукового напрямку відбувалося в ХІХ ст. Саме в цей період було здійснено перехід від емпіричного накопичення спостережень, нотаток, фактографічних відомостей до теоретичного наукового осмислення історії книги як складової частини культури суспільства. Протягом ХІХ ст. в Україні сформувалися всі необхідні передумови для виникнення на початку ХХ ст. першої національної наукової школа книгознавства.
Актуальність дисертаційної роботи зумовлюється й тим, що сьогодні, коли книгознавча наука у зв’язку з дедалі глибшою інформатизацією всієї людської діяльності набуває все більшого суспільного значення, необхідно в історичному контексті дослідити її витоки й процес формування на початкових етапах.
Наразі в Україні немає узагальнюючого дослідження, де розглядалися б шляхи становлення та розвитку, розкривалися загальні особливості процесу формування історичного книгознавства як самостійної наукової дисципліни. Ґрунтовного опрацювання й систематизації потребує значний масив наукових праць з історії рукописної та друкованої книги, опублікованих протягом ХІХ ст. На сучасному етапі ці матеріали використовуються лише в якості джерел історичних відомостей, в той час як історико-книгознавча думка вимагає історіографічного осмислення їх з позицій розвитку науки, формування тематики, предмету й методики дослідження книгознавства.
На сьогоднішній час історія книги як наука в Україні має значні здобутки й оптимістичні перспективи [28173, С. 40]. І це закономірно адже книга відіграла видатну роль у формуванні української культури. Разом із книгою, за спільними законами і в однакових умовах, розвивалася й наука про неї. Тому для кращого розуміння не лише історії книги, а й історії різних аспектів життя суспільства, відображенням яких є книжкова культура, необхідно враховувати всі аспекти розвитку історико-книгознавчої науки, простежити витоки українського протокнигознавства.
Особливо актуальним це завдання видається з огляду на те, що в здобутках української науки про книгу, зокрема в її історичному аспекті, багато методів, поглядів, теоретичних концепцій, систематичних наукових досліджень, які збагачують не лише книгознавство, а й цілий комплекс гуманітарних наук мистецтвознавство, літературознавство, мовознавство, історію церкви й релігії, історію культури України та ін. Все вищевикладене обумовило вибір теми дослідження Розвиток історико-книгознавчої думки в Україні в ХІХ ст.”
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов’язана із одним з головних напрямків наукової роботи НБУВ Вивчення, збереження та видання української історико-культурної спадщини”, відомча тема Книжкові та рукописні пам’ятки: історико-культурні дослідження бібліотечних зібрань, колекцій та рідкісних видань” (номер теми 4.1.02-06).
Мета дослідження: на основі аналізу праць вітчизняних вчених, присвячених історії книги, встановити хронологічну послідовність та визначити періодизацію й загальні особливості формування і розвитку історико-книгознавчої думки в Україні протягом ХІХ ст.

При реалізації окресленої мети постають такі конкретні завдання

Список литературы

ВИСНОВКИисновки
Проведене дослідження дає підстави зробити такі висновки:
1. Аналіз історіографії та джерельної бази дослідження дозволяє стверджувати, що ХІХ ст. в Україні було тим часом, коли активно відбувався процес формування вітчизняної історико-книгознавчої думки. Сутність цього процесу головним чином полягала у визначенні історії книги як предмету наукового вивчення, становленні методів історичного дослідження книжкової культури та розробці тематики історії книги як наукової сфери. Порівняння кількісних характеристик масиву історико-книгознавчих публікацій вітчизняних вчених доводить, що особливо активно українське історичне книгознавство розвивалося протягом 70-90-х рр. ХІХ ст.
Об’єктивними чинниками розвитку історії книги як сфери наукових досліджень протягом визначеного періоду були історичні, соціокультурні та економічні умови, в яких перебували українські землі. Саме ці умови життя українського народу, як Лівобережної, так і Правобережної України, стали основними факторами формування вітчизняної історико-книгознавчої думки протягом ХІХ ст., зумовили її тематичні напрямки, напрямрівень розвитку, особливості методологічних підходів.
Збільшення кількості та якості друкованої продукції, зЗначний підйом загального рівня освіти, формування національної самосвідомості українського народу спричинили у вказаний час посилення уваги до національної історії та культури, і в тому числі до такого важливого культурного феномену, як книга. В той самий час українська культура й наука протягом ХІХ ст. зазнає жорстоких утисків з боку царського уряду Російської імперії та польського уряду. В результаті поєднання цих протилежних тенденцій українська історико-книгознавча думка досягла в ХІХ ст. значних успіхів, але водночас розвиток її відбувався дещо нерівномірно, завмираючи в періоди особливо сильної реакціїіз значним переважанням окремих тем.
2. На основі вивчення історичних фактів розвитку українського історичного книгознавства в ХІХ ст. можна визначити основні періоди його формування. Протоетапом активного становлення історико-книгознавчої думки в Україні можна вважати XI XVIII ст. В цей час з’явилися перші історичні відомості про книгу, зафіксовані в писемних пам’ятках.
В свою чергу, протягом цього протоетапу можна чітко прослідкувати два взаємопов’язані періоди: період рукописної книги (з XI до кінця XVI ст.) та період початкового розвитку друкованої книги в Україні (з кінця XVI до кінця XVIII ст.). Період рукописної книги (XI XVI ст.) характеризувався появою перших зафіксованих на письмі історичних відомостей про книгу, розумінням книги як матеріальної та духовної цінності, що має власну історичну долю. Єдиною формою існування елементів історико-книгознавчої думки в названий час були приписки переписувачів, передмови, маргінальні написи на книгах. Деякі історичні відомості про рукописну книгу наявні і в перших пам’ятках історичної думки в Україні, передусім літописах. Елементи історичного знання про рукописну книгу протягом XI XVI ст. не мали узагальнюючого характеру й висвітлювали дуже вузьку тематику, але їхня наявність доводить, що вже тоді у вітчизняній культурі зароджувалосяення історичне осмислення книгиорико-книгознавчої думки у вітчизняній культурі.
В XVII XVIII ст. історичні відомості продовжують існувати в рамках передмов, післямов, історичних маргінальних написів. В той же час з'являються нові тематичні напрямки, пов’язані із запровадженням друкарства в Україні. Увага науковців починає приділятися питанням історії окремих друкарень, окремих видатних пам’яток друкарського мистецтва, діяльності майстрів друкарської справи. Для втілення історичних відомостей про друковану книгу сформувався своєрідний літературний жанр передмов, післямов та посвят до українських стародруків.
Власне початковим етапом розвитку української історико-книгознавчої думки є кінець XVIII перша половина ХІХ ст. В цей час в Україні виникла перша теоретична концепція книгознавства-бібліології, автором якої був П. Ярковський. Значна кількість історико-книгознавчого матеріалу з’являлася в історичних та філологічних працях, причому не лише в якості окремих фактів, а й як достатньо самостійні фрагменти досліджень. Але головним результатом розвитку вітчизняного історичного книгознавства в цей час стала поява перших з’явилися перші спеціальнихі працьпраці з історії книги, авторами яких були Є. Болховітінова, Д. Зубрицькийого, М. Максимовича. Виникла перша в Україні теоретична концепція книгознавства-бібліології, автором якої був П. Ярковський. Почалося наукове опрацювання книжкової спадщини України, було опубліковано перші систематизовані каталоги рукописної й друкованої книги. Головна увага в цей час приділялася історії друкованої книги, історія книги рукописної вивчалася порівняно менше.
Незважаючи на важливість попередніх етапів формування історико-книгознавчої думки, головні досягнення в цій сфері було зроблено в другій половині ХІХ ст. Цей процес був зумовлений кількома об’єктивними факторами: попередніми здобутками, досягнутими в XI XVIII ст. й першій половині ХІХ ст.; пожвавленнямм розвитку освіти на українських землях; активізацією видавничої діяльності; значними досягненнями історичної та філологічної науки. В свою чергу, протягом другої половини ХІХ ст.ий періоду розвитку вітчизняногої історичногоко -книгознавствачої можна виділити думки розподіляється на три періодиетапи:
- 50-60-ті рр. ХІХ ст., коли характерною особливістю досліджень є пильна увага до ролі видатних діячів у справі створення книги. Головним завданням науковців цього часуетапу є визначення загальних підходів до вирішення найбільш важливих для історичного книгознавства питань;
- 70-80-ті рр. ХІХ ст., коли відбувся перехід до систематичного вивчення окремих проблем, було сформульовановизначено деякі важливі методичні вимоги до вивчення історії книги, у загальних рисах визначилося змістовне наповнення поняття історія книги”;
- 90-ті рр. ХІХ ст., коли, окрім успішного розвитку методики й термінології історико-книгознавчої науки, виникає розуміння необхідності планомірної роботи із створення систематичної картини історичного розвитку вітчизняної друкованої книги.
3. На основі порівняльного аналізу змісту праць українських істориків книги можна стверджувати, що вже з початку ХІХ ст. визначилося у загальних рисах розуміння предмету історичного книгознавства. Теоретично це питання протягом ХІХ ст. не розглядалося, однак основні підходи до його майбутнього вирішення вже чітко намітилися. Головним чином історія книги в цей час розумілася в широкому значенні, включаючи, крім історії створення й побутування книги в суспільстві, історію бібліотек, книжкових колекцій, книжкової торгівлі, поліграфічної техніки, письма, художнього оформлення книги, цензури тощо. У ХІХ ст. науковцями було усвідомлено необхідність створення цілісної картини історичного розвитку книжкової культури в Україні. За змістом історико-книгознавчих публікацій вказаного періоду визначено, що до поняття українська книга” вітчизняними науковцями включалися всі книжкові пам’ятки, створені на українських землях, незалежно від їхньої мови та змісту.
4. Історико-книгознавчі публікації вітчизняних дослідників, здійснені протягом ХІХ ст., класифіковано за основними тематичними напрямками, а саме: історія окремих друкарень; історія окремих пам’яток книжності, як друкованих, так і рукописних; діяльність видатних майстрів друкарської справи; історія книжкових зібрань. Відзначено характерний напрямок еволюції тематики історико-книгознавчих публікацій протягом ХІХ ст. від переважно емпіричних праць до досліджень, у яких наявні узагальнення й висновки, що стосувалися історії вітчизняної книги в цілому. При цьому протягом першої половини ХІХ ст. увагу науковців переважно привертала історія друкованої книги, натомість у другій половині ХІХ ст. значно активізувалося вивчення історії рукописної книги. Причинами пожвавлення досліджень історії рукописної книги у вказаний час були, по-перше, значні успіхи вітчизняної філологічної науки, для якої рукописна книга виступала важливим джерелом відомостей, а по-друге, сформоване вже на той час усвідомлення історії книжкової культури як цілісного процесу, що включає рівною мірою історію книги рукописної й друкованої.
5. Встановлено головні здобутки українського книгознавства у сфері формування методики дослідження історії книги. Протягом ХІХ ст. визначилися такі важливі методи, як палеографічний, порівняльно-історичний, метод історико-книгознавчого аналізу. Дослідниками було теоретично обґрунтовано ряд методичних вимог до вивчення рукописної й друкованої книги, серед яких найголовнішими є обов’язкове порівняльне дослідження всіх наявних примірників видання; використання порівняльного аналізу видань та їхніх елементів для встановлення часу й місця друкування книги; розробка загальноприйнятих правил опису рукописної та друкованої книги; використання передмов, післямов, посвят та маргінальних написів в якості джерел історичних відомостей про книгу; можливість визнання існування друкарні не раніше за час виходу достеменно належних їй видань; необхідність створення бібліографічного реєстру вітчизняної рукописної та стародрукованої книги; визначення змістовного наповнення поняття українська книга”. Ці методичні вимоги стали підґрунтям для майбутнього розвитку історичного книгознавства як самостійної науки.
6. З’ясовано, що протягом ХІХ ст. розвитку вітчизняного історичного книгознавства значно сприяли такі установи, як Київська археографічна комісія, Київська духовна академія та її Церковно-археологічний музей, Історичне товариство Нестора-Літописця при Київському університеті Св. Володимира, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Історико-філологічне товариство при Ніжинському історико-філологічному інституті. Визначено коло періодичних видань, на сторінках яких послідовно висвітлювалася історико-книгознавча тематика: Киевская старина”, Труды Киевской духовной академии”, Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка”, Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца”. Завдяки цьому розвиток історико-книгознавчої думки в Україні відбувався скоординовано й систематично.
7. На основі аналізу якісних характеристик наукової сфери, у якій відбувалося опрацювання вітчизняної книжкової культури, встановлено, що найбільш прогресивні тенденції формування історичного книгознавства знайшли відображення в працях Є. Болховітінова, І. Срезневського, М. Максимовича, Я. Головацького, А. Петрушевича, С. Пташицького, С. Голубєва, Ю. Тиховського, М. Петрова, М. Лілєєва, В. Іконникова, О. Лазаревського, І. Каманіна, І. Франка, К. Студинського. Цим науковцям належить також велика кількість наукових відкриттів в сфері історії книги, що дає підстави стверджувати, що саме їхні праці мали найважливіше значення для формування історичного книгознавства в Україні як самостійної науки.
8. Охарактеризовано структуру історико-книгознавчого знання, яка об’єктивно утворилася протягом ХІХ ст. й визначала характерні риси методики дослідження книги у вказаний час. Історико-книгознавче наукове знання мало на цей час ієрархічну структуру, де на першому, базовому, рівні головним завданням дослідження визначався опис книги, на другому поряд з наведенням емпіричних фактів робилися історичні узагальнення й висновки, на третьому, теоретичному, визначалося місце книги в національній культурі. Відповідно на кожному з структурних рівнів використовувалися специфічні методи дослідження, а саме: ретроспективний, хронологічний, порівняльний, метод історико-книгознавчого аналізу.
9. Встановлено головні напрямки впливу на формування історичного книгознавства наук, які мали з ним спільний предмет вивчення книгу. Історичне знання про книгу розвивалося в лоні філологічних та історичних наук, головним чином бувши пов’язаним з історією мови й літератури, історією релігії, церкви та краєзнавством. Історико-книгознавчі дослідження протягом ХІХ ст. існували водночас як елементи наукових праць з історії або філології та як спеціальні праці, де історія книги виступала основним предметом вивчення. Завдяки цьому відбувалося як розмежування предмету вивчення, так і взаємопроникнення між історією книги й іншими науками, головним результатом чого стало збагачення історичного книгознавства фактографічним матеріалом, методами дослідження, і, найголовніше, розумінням ролі книги в національній культурі України.
3. З’ясовано, що у ХІХ ст. науковцями було усвідомлено необхідність створення цілісної картини історичного розвитку книжкової культури в Україні. Відзначалася потреба у бібліографічному репертуарі вітчизняної рукописної й друкованої книги, висловлювалися пропозиції щодо планомірного збирання й публікації відомостей з історії книги, розроблялася періодизація історії книжкової справи. За змістом історико-книгознавчих публікацій вказаного періоду визначено, що до поняття українська книга” вітчизняними науковцями включилися всі книжкові пам’ятки, створені на українських землях, незалежно від їхньої мови та змісту.
4. Результати порівняльного аналізу змісту наукових праць українських істориків книги дають підстави стверджувати, що в ХІХ ст. сформувався загальний підхід до розуміння предмету історичного книгознавства. Історія книги в цей час розумілася як історія книжкової справи, включаючи історію створення книжкових колекцій, книжкової торгівлі, поліграфічної техніки, письма, книжкової мініатюри, цензури тощо. Про такий підхід свідчить включення подібних відомостей до праць, предмет яких самими вченими визначався як історія друкарства чи рукописної книжності певного регіону.
5. Протягом ХІХ ст. у вітчизняній історико-книгознавчій думці сформувалися загальні тематичні напрямки, що відбивали найбільш важливі на той час для науковців проблеми. Це спеціальні дослідження, присвячені історії окремих друкарень, окремих видатних пам’яток книжності, як друкованих, так і рукописних, висвітленню діяльності видатних майстрів друкарської справи, історії формування та складу рукописних збірок. При цьому, якщо на попередньому етапі явно переважає за кількістю присвячених їй досліджень історія друкованої книги, то в 80 90-х рр. ХІХ ст. поступово все більшу увагу науковці починають приділяти історії рукописної книги.
6. Встановлено, що у вказаному періоді активно формувалася методика вивчення історії книги, в тому числі такі важливі методи, як палеографічний, порівняльно-історичний та метод історико-книгознавчого аналізу. Виявлено, що протягом другої половини ХІХ ст. вітчизняними науковцями було теоретично обґрунтовано кілька важливих методичних вимог до вивчення історії книги, а саме: обов’язкове порівняльне вивчення всіх наявних примірників видання; встановлення часу й місця друкування книги шляхом порівняння її з іншими виданнями тієї ж друкарні певного періоду; повний опис зовнішнього вигляду та змісту книги, відзначення стану її збереженості та місця знаходження; обов’язкове дослідження історичної книги й наявності згадок про книгу у науковій літературі. Ці методичні вимоги стали підґрунтям для майбутнього розвитку історичного книгознавства як самостійної науки.
7. Визначено, що протягом ХІХ ст. взаємостосунки історії книги з іншими сферами наукових досліджень мали подвійний характер. Відбувалося водночас як розмежування предмету дослідження між історією книги й такими науками, як філологія, історія, релігієзнавство тощо, так і встановлення зв’язків історії книги з іншими науками. Так, філологами було зроблено багато для виявлення й опису вітчизняних пам’яток книжності, істориками церкви вивчалося монастирське та церковне книгодрукування, історія формування збірок рукописних та друкованих книг. Важливими для розвитку історико-книгознавчої думки були також її взаємостосунки з історичними науками, перш за все археографією, джерелознавством. Ці науки збагатили історичне книгознавство не лише методикою дослідження, а й конкретним фактографічним матеріалом. В той же час відбувалося відокремлення історико-книгознавчих тем і методів дослідження від філологічних, історичних та релігієзнавчих, що доводиться масовою появою наукових праць, спеціально присвячених історії книги.
8. Дослідженням масиву книгознавчих публікацій ХІХ ст. й архівних матеріалів відповідного часу встановлено, що протягом ХІХ ст. в Україні з’явилися наукові заклади, в сфері зацікавлень яких були й питання історичного книгознавства. Це такі установи, як Київська археографічна комісія, Київський університет ім. Св. Володимира, Київська духовна академія, Історичне товариство Нестора-Літописця, Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Завдяки цьому розвиток історико-книгознавчої думки в Україні відбувався скоординовано й систематично.
9. На основі якісного аналізу всієї наукової сфери історико-книгознавчої думки ХІХ ст. є підстави вважати, що найважливішого значення для формування історичного книгознавства в Україні як самостійної науки мали наукові здобутки таких вчених, як (в хронологічній послідовності): П. Ярковський, Є. Болховітінов, І. Срезневський, М. Максимович, Я. Головацький, А. Петрушевич, С. Голубєв, Ю. Тиховський, М. Петров, В. Іконников, О. Лазаревський, І. Каманін, І. Франко. Саме в їхніх працях знайшли відображення найвагоміші тенденції розвитку історичного книгознавства, а також було зроблено велику кількість наукових відкриттів в сфері історії книги.
Таким чином, можна зробити висновок, що історико-книгознавча думка протягом XІ XIX ст. пройшла тривалий шлях розвитку від незначних елементів історичних відомостей про книгу, тісно прив’язаних до конкретних книжкових пам’яток, до значної за обсягом опрацьованого матеріалу наукової галузі, яка давала можливість говорити про початки формування окремої науки історії книги, що й відбулося в ХХ ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛписок використаних джерел
Архівні матеріали

1.Голубев С. Т. История Львовской братской школы: ІР НБУВ. Ф. 194. спр. 20.
2.1. Голубев С. Т. Отзыв о диссертации Ф. И. Титова под заглавием: «Памятники православия и русской народности в Западной России в XVII XVIII в.в. т. І. Акты по истории заграничных монастырей Киевской епархии XVII XVIII в.в. / С исследованием и картою Западной Руси в XVII XVIII в.в. / Киев. 1905 г. / стр. 164 + 97 + 1771 + 49 /.: ІР НБУВ. Ф. 175. спр. 39. Арк. 1 10.
3.2. Голубев С., Малышевский В. Отзыв о сочинении А Крыловского под заглавием: «Львовское Ставропигиальное братство (Опыт церковно-исторического исследования»: ІР НБУВ. Ф. 184. спр. 166. Арк. 1 8.
4.3. Григорий, архимандрит. Описание событий и достопамятностей Почаевской Успенской Лавры. ІР НБУВ. Ф. 160. спр. 6. 180 арк.
5.4. Докладная записка комиссии по ознакомлению с рукописями и старопечатными книгами в библиотеках киевских и волынских монастырей и церквей Совету Киевской духовной академии с целью отбора для передачи Киевской академии: ІР НБУВ. Ф. 194. спр. 103. Арк. 1 4.
6.5. Каманин И. М. Пересопницкое евангелие: ІР НБУВ. Ф. 83. спр. 41. Арк. 1 8.
7.1.Лазаревский А. М. О поручении членам Московского археологического общества А. М. Лазаревскому, О. И. Левицкому и В. Г. Ляскоронскому изучить памятники старины в церквях Полтавской губернии и старопечатные книги, собранные в Полтаве. Июль 1900 г.: ІР НБУВ. Ф. 90. спр. 7.
8.1.Лебединцев П. Г. Заметки о начале Киевского братства и Киевской Академии: ІР НБУВ. Ф. 154. спр. 180.
9.6. Лилеев М. И. Дело Клинцовской ратуши о типографии Федора Карташева в Клинцах. 1799 г. : ІР НБУВ. Ф. 127. спр. 116. Арк. 7 11.
10.7. Лилеев М. И. История Черниговской типографии: ІР НБУВ. Ф. 127. спр. 150. Арк. 1 67.
11.8. Лилеев М. И. Киево-Печерская типография. Заметка: ІР НБУВ. Ф. 127. спр. 144. Арк. 1 2.
9. Лилеев М. И. О книжных собраниях козацких старшин, церковных иерархов и русских бояр второй половины XVII в.: ІР НБУВ. Ф. 127. спр. 254. Арк. 1 14.
12.10. Лилеев М. И. О старых русских печатных азбуках: ІР НБУВ. Ф. 127. спр. 44. Арк. 1 15.