Смолко Дмитро Геннадійович. Патоморфологічні зміни Substantia Nigra при тривалому застосуванні нейролептиків (експериметально-клінічне дослідження)

Краткое описание

Смолко Дмитро Геннадійович. Патоморфологічні зміни Substantia Nigra при тривалому застосуванні нейролептиків (експериметально-клінічне дослідження): дис... канд. мед. наук: 14.03.02 / Національний медичний ун-т ім. О.О.Богомольця. - К., 2004

Смолко Д.Г. Патоморфологічні зміни substantia nigra при тривалому застосуванні нейролептиків (експериментально-клінічне дослідження). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.02 патологічна анатомія. Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, Київ, 2004.
Дисертація присвячена вивченню патоморфологічних змін в чорній субстанції головного мозку при тривалому застосуванні нейролептичних засобів. В дисертації представлені результати комплексного клінічного обстеження 92 хворих з симптоматикою нейролептичного паркінсонізму. Результати дослідження дозволили визначити пряму залежність виникнення основних симптомів захворювання від вікової групи, статі пацієнтів, а також виду та тривалості застосування нейролептику. Встановлено, що в основі розвитку нейролептичного паркінсонізму лежать два механізми ураження ендотеліоцитів і базальної мембрани капілярів чорної субстанції та безпосереднє пошкодження нейроцитів та гліальних клітин. Вивчення морфогенезу нейролептичного паркінсонізму дозволило встановити наявність двох стадій нейротоксикозу. Вперше встановлено, що нейролептики при тривалому застосуванні здатні пошкоджувати геном нейроцитів чорної субстанції, що в подальшому призводить до розвитку запрограмованої смерті клітини апоптозу. Матеріали роботи впроваджені в навчальний процес кафедр медичного університету і практику обласного патологоанатомічного бюро.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі в розкритті закономірностей розвитку структурних змін чорної субстанції при тривалому застосуванні аміназину та галоперидолу. Отримані результати сприятимуть покращенню діагностики і оптимізації фармакотерапії нейролептичного паркінсонізму.

В основі розвитку нейролептичного паркінсонізму лежать два механізми: перший ураження ендотеліоцитів і базальної мембрани капілярів чорної субстанції, і другий безпосереднє пошкодження нейроцитів і гліальних клітин. Клітинні елементи чорної субстанції пошкоджуються завдяки каріотропній дії, що підтверджується даними ультраструктурного та морфометричного дослідження.
В морфогенезі експериментального нейролептичного паркінсонізму виділяється дві стадії. Рання стадія нейротоксикозу виникає через 10-30 діб від ініціалізації нейролептичної терапії. Пізня стадія нейротоксикозу розвивається через 60-90 діб після застосування вивчаємих нейролептиків.
Морфологічні зміни в ранній стадії нейротоксикозу представлені розладами гемомікроциркуляції, гострим набуханням тіл нейронів, зворотними дистрофічними змінами в нейроцитах та гліальних елементах чорної субстанції. В аксо-соматичних і аксо-дендритних синапсах виникають явища «функціональної асинапсії».
Морфологічні зміни в пізній стадії нейротоксикозу характеризується розладами гемомікроциркуляції, некродистрофічними змінами в нейроцитах та гліальних елементах чорної субстанції. Загибель нейроцитів і гліоцитів відбувається переважно завдяки апоптозу. В аксо-соматичних і аксо-дендритних синапсах розвивається «органічна асинапсія».
Через 90 діб після застосування аміназину і особливо галоперидолу в чорній субстанції крім процесів пошкодження відмічається розвиток компенсаторно-адаптаційних процесів. Характерним проявом цього є поява гіпертрофованих і гігантських нейроцитів. Об’єм ядра нейроцитів зростає з 115,1±2,4 до 177,9±3,2 мкм3. Відмічається активація міжнейрональних зв’язків. Розвиток адаптаційних процесів в певній мірі посилює функціональну активність чорної субстанції і свідчить про можливість зворотних змін при нейролептичному ураженні substantia nigra.
Нейроцити чорної субстанції головного мозку представлені 3 видами нейронів, які відрізняються своїм представництвом та структурної організацією. Найменш чисельними є нейроцити великого типу. Об’єм ядра цих клітин складає 124,2±1,2 мкм3. Найбільш чисельними є нейроцити середнього типу. Об’єм ядра клітин складає 115,1±2,4 мкм3.
Серед різноманітних клінічних проявів нейролептичного паркінсонізму найбільш вагомою є тріада симптомів гіпокінезія, м’язова ригідність та тремор. Гіпокінезія виявлена у 83,7%, м’язова ригідність і тремор у 58,7% та 56,5% випадків відповідно, що співпадає з даними експериментальних досліджень. Розвиток синдрому нейролептичного паркінсонізму залежить від віку хворих (найчастіше виникає у осіб старше 40 років 59,8%) та статі хворих (переважають жінки 69,6%), а також виду та тривалості застосування нейролептику.