ВПЛИВ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЖЕРТВИ ТА ЗЛОЧИНЦЯ НА ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК ТА НАСЛІДКИ ЗЛОЧИНУ

Краткое описание

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УЕІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ІМЕНІ Е.О. ДІДОРЕНКА

На правах рукопису

КОРЯГІНА АНЖЕЛА МИКОЛАЇВНА

УДК 343.9.01:343.988:343.97

ВПЛИВ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЖЕРТВИ ТА ЗЛОЧИНЦЯ НА ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК ТА НАСЛІДКИ ЗЛОЧИНУ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Блага Алла Борисівна
кандидат юридичних наук, доцент,
старший викладач кафедри
кримінального права та кримінології
ННІ права та масових комунікацій
Харківського національного
університету внутрішніх справ

Луганськ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1
ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЖЕРТВИ ТА ЗЛОЧИНЦЯ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ПІЗНАННЯ………….…………………………...13
1.1. Визначення «взаємовідносин жертви та злочинця»……………...….13
1.2. Взаємовідносини жертви та злочинця як детермінанти злочинної поведінки………………………………………………………..………………..25
1.3. Кримінологічна характеристика та визначення понять «жертва злочину взаємовідносин» і «особа злочинця»…………………………………50
1.4. Взаємовідносини жертви та злочинця у кримінальному праві……..64

Висновки до розділу 1……………………………………..………………83

РОЗДІЛ 2
ДИНАМІКА ВЗАЄМОВІДНОСИН ЖЕРТВИ ТА ЗЛОЧИНЦЯ В МЕХАНІЗМІ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ....……………………………….87

2.1. Докримінальні взаємовідносини жертви та злочинця…………...….87
2.2. Кримінальні взаємовідносини жертви та злочинця………………..101
2.3. Посткримінальні взаємовідносини жертви та злочинця……...……118
Висновки до розділу 2………………………………………...…………..129

РОЗДІЛ 3
ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ, ЯКІ Є НАСЛІДКОМ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЖЕРТВИ ТА ЗЛОЧИНЦЯ...…………….………..132
3.1. Запобігання «злочинам взаємовідносин» в системі протидії злочинності……………………………………………………………………...132
3.2. Спеціально-кримінологічне запобігання «злочинам взаємовідносин» державними та громадськими організаціями……………………...…………133
3.3. Індивідуальне запобігання «злочинам взаємовідносин» органами внутрішніх справ……………………………………………………………….133
Висновки до розділу 3………………………………………….…….…...133

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..…..133
ДОДАТКИ…………………………………………………………….......191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………..….…...…213

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Згідно з основними положеннями Конституції України людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. На жаль, масштабні політико-економічні перетворення, які відбуваються в нашій державі, супроводжуються загостренням соціальних протиріч і сприяють зростанню конфронтації, проявам жорстокості й агресії в різних формах міжособистісної взаємодії, зокрема вчиненням злочинів проти особи та її власності, тим часом як сучасність вимагає поглянути на людину як на особистість, котра є учасником суспільних відносин, і, між тим, має свої неповторні індивідуальні властивості та внутрішні (суб’єктивні) особливості. Маючи природні генетичні якості, людина може реалізувати себе лише в діяльнісних суспільних зв’язках з іншими людьми. Подвійна детермінація природними й культурними факторами перетворює життя людського індивіда в проблему, що не має готових рішень.
Суспільні відносини, як відомо, є об’єктом правового захисту. Та при переході від абстрактного розуміння суспільних відносин на рівень конкретних міжособистісних стосунків, виявляється, що саме вони досить часто стають безпосередніми детермінантами злочину. Проведений дисертантом аналіз кримінальних справ показав, що у 84 % випадків вчинення злочинів проти особи між злочинцем і жертвою існував певний зв’язок. Перед насильницькими злочинами найчастіше відбуваються різного роду скандали, сварки, сімейно-побутові конфлікти. Тобто вчиненню злочину проти особи, зазвичай, передує послідовність актів взаємодії, що складаються зі взаємних стимулів і реакцій злочинця й потерпілого та безпосередньо формують механізм злочинної поведінки.
Дослідження механізму злочинної поведінки загалом і взаємовідносин потерпілого та злочинця зокрема має важливе практичне й теоретичне значення, оскільки дає змогу відповісти на питання, чому було вчинено злочин. Розвиток кримінологічної думки в цьому напрямі дозволяє встановити причини й умови, які сприяють вчиненню злочинів, визначити заходи, спрямовані на запобігання їм, і, врешті-решт, змінити спрямованість мотивації та поведінки правопорушника й знизити віктимність жертви.
Науково-теоретичним підґрунтям дисертації стали праці фахівців у таких галузях, як кримінологія, кримінальне право та психологія: О. М. Бандурки, А. І. Долгової, О. О. Житного, А. П. Закалюка, Н.Ф. Кузнєцової, О. М. Литвака, В. М. Мясіщева, М. В. Сенаторова.
Значний внесок у розроблення проблем мотивації та механізму злочинної поведінки зробили Ю. М. Антонян, В.В. Василевич, В. М. Кудрявцев, О. А. Мартиненко, В. О. Номоконов, С. А. Тарарухін. Дослідженню криміногенної ситуації та ролі жертви в механізмі злочинної поведінки приділили свою увагу С. Б. Алімов, М. Н. Гернет, Б. М. Головкін, В. І. Задорожний, А. Ф. Зелінський, В. С. Мінська, В. І. Полубінський, В. О. Туляков, І. О. Пєтін, В. Д. Рівман, Р. А. Сабітов, Г. І. Чечель, Д. А. Шестаков, О. Ю. Юрченко, Л. В. Франк та інші. Питання протидії різним видам злочинності досліджували такі науковці, як Г. А. Аванесов, В. С. Батиргареєва, А. Б. Блага, В. В. Голіна, І. М. Даньшин, Л. М. Давиденко, Т. А. Денисова, А. Е. Жалінський, В. К. Звірбуль, М. В. Костицький, О. М. Литвинов, В. Г. Лихолоб, В. М. Трубников.
Ці та інші дослідники у своїх працях звертали увагу на той факт, що більшість насильницьких злочинів вчиняється особою, котра має безпосереднє відношення до потерпілого. Однак дотепер багато питань, що стосуються місця й ролі взаємовідносин злочинця та потерпілого в механізмі злочину, потребують додаткових досліджень. Продовжуються дискусії стосовно ефективності застосування компромісних норм у кримінальному праві. Потребує подальшої розробки питання структури й повноважень інститутів, що займаються запобіганням «злочинів взаємовідносин» і ресоціалізацією засуджених до соціуму. Крім того, недостатньо досліджені питання впливу взаємовідносин жертви та злочинця на виникнення, розвиток і наслідки злочину.
Таким чином, взаємовідносини жертви та злочинця як детермінанти злочинної поведінки, особистості жертви та злочинця, динаміка їхніх взаємовідносин у механізмі злочинної поведінки становлять собою актуальні проблеми, що потребують активного й невідкладного вивчення. Саме ці особливості й визначили вибір автором даної теми дисертаційного дослідження та обумовлюють її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2005–2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755 (п. 5 підрозділу 1.1 «Захист прав і свобод громадян правоохоронними органами України»), Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років, затвердженого наказом МВС України від 29 липня 2010 року № 347 (п. 6 «Запобігання, виявлення, припинення та розслідування окремих видів злочинів»). Тема дисертації затверджена вченою радою Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол № 20 від 3 липня 2008 року).
Метою дослідження є комплексне кримінологічне вивчення ролі взаємовідносин потерпілого та злочинця в детермінації вчинення злочинів, у визначенні місця таких взаємовідносин у механізмі злочинної поведінки.
Для досягнення поставленої мети було визначено такі основні завдання: 1) дослідити сутність взаємовідносин потерпілого та злочинця, сформулювати їх визначення; 2) проаналізувати сучасний стан наукової розробки механізму злочинної поведінки та дослідити детермінуючий вплив взаємовідносин жертви та злочинця; 3) вивчити суб’єктів взаємовідносин, що призвели до злочину, і дати кримінологічну характеристику жертви «злочину взаємовідносин» та особи злочинця; 4) розглянути кримінально-правове значення ознак взаємовідносин жертви та злочинця; 5) проаналізувати особливості й динаміку взаємовідносин потерпілого та злочинця до вчинення злочину; 6) проаналізувати поведінку суб’єктів взаємовідносин (жертви та злочинця) під час вчинення злочину; 7) дослідити вплив взаємовідносин жертви і злочинця на їхню посткримінальну поведінку; 8) визначити загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи запобігання «злочинам взаємовідносин» у системі запобігання злочинності.
Об’єктом дослідження є генезис індивідуальної злочинної поведінки.
Предметом дослідження є вплив взаємовідносин потерпілого та злочинця на виникнення, розвиток і наслідки злочину.
Методи дослідження обрано, виходячи з мети й завдань роботи, а також з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Вирішуючи поставлені завдання, автор використав у взаємозв’язку загальнонаукові та спеціальні методи та прийоми пізнання. Так, історико-правовий метод надав можливість здійснити ретроспективний аналіз розвитку наукової думки щодо причинності в кримінології (підрозділ 1.2). Системно-структурний метод використано для розробки авторської класифікації видів жертв «злочинів взаємовідносин», а також взаємовідносин жертви та злочинця й етапів і форм їх утворення (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1); також його було застосовано при аналізі норм чинного Кримінального Кодексу України (далі – КК України) щодо виокремлення в них ознак, які відображають взаємовідносини потерпілого та суб’єкта злочину використано (підрозділ 1.4). За допомогою конкретно-соціологічних методів (опитування, експертної оцінки, вивчення документів) та статистичного аналізу опрацьовано матеріали опитувань засуджених і працівників правоохоронних органів, оброблено емпіричний матеріал (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 2.3). Формально-логічний метод застосовано при формулюванні визначень понять «злочини взаємовідносин», «взаємовідносини жертви та злочинця», «жертва злочину взаємовідносин», «докримінальні, кримінальні та посткримінальні взаємовідносини» (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3). З метою розмежування понять «профілактика», «запобігання» та «попередження» використано логіко-семантичний метод (підрозділ 3.1).
Емпіричну базу дослідження становлять 450 архівних кримінальних справ про злочини, в яких між винним та потерпілим існував певний взаємозв’язок, які було розглянуто протягом 2000–2009 років судами загальної юрисдикції України; експертні висновки 103 співробітників підрозділів кримінальної міліції, дізнання та слідства, які мають практичний досвід з проблеми, що розглядається; матеріали анкетування 97 осіб, засуджених до позбавлення волі за вчинення злочинів щодо осіб, з якими вони перебували в стосунках, що відбувають покарання в пенітенціарних закладах Луганської області; статистичні дані МВС щодо стану злочинності в Україні за 2000–2010 роки.
Науково-теоретичну основу вивчення проблеми склали дослідження сучасних українських і зарубіжних кримінологів та правознавців з питань, що стосуються теми дисертації.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертантка вперше в Україні здійснила комплексний аналіз взаємовідносин жертви та злочинця як однієї з детермінант окремих категорій злочинів. На дисертаційному рівні здійснено кримінологічне вивчення ролі взаємовідносин потерпілого та злочинця в детермінації вчинення злочинів, у визначенні місця таких взаємовідносин у механізмі злочинної поведінки.
До найбільш важливих, які відображають новизну дисертаційної роботи, можна віднести такі положення:
уперше:
– запропоновано визначення поняття «взаємовідносин жертви та злочинця», під якими розуміється стійкий соціальний зв’язок між двома суб’єктами – фізичними особами, що утворився певним чином, полягає в різних формах взаємодії з приводу конкретного предмету й характеризується специфічним (девіантним) емоційним ставленням суб’єктів один до одного;
– сформульовано визначення поняття «жертви злочину взаємовідносин» як фізичної особи, якій унаслідок або за умови її взаємовідносин зі злочинцем безпосередньо або побічно було завдано фізичної, моральної чи майнової шкоди;
– досліджено та обґрунтовано етапи динаміки взаємовідносин між злочинцем та потерпілим, до яких віднесено: докримінальні, кримінальні та посткримінальні взаємовідносини. Сформульовано їхні визначення. Так, під докримінальними взаємовідносинами слід розуміти взаємовідносини потенційної жертви (потерпілого) та злочинця, які внаслідок свого розвитку спричинили виникнення злочинного мотиву та прийняття рішення про вчинення злочину або створили умови для його вчинення. Кримінальні взаємовідносини – це поведінка та ставлення суб’єктів один до одного, а також корегування своїх дій злочинцем під час вчинення злочину під впливом взаємовідносин з потерпілим. Посткримінальні взаємовідносини визначено як їх поведінку та емоційне ставлення одне до одного після закінчення злочину, що обумовлені докримінальними взаємовідносинами та кримінальною ситуацією;
удосконалено:
– класифікацію видів конкретних життєвих ситуацій та їхні значення в механізмі злочинної поведінки. Доведено, що докримінальна ситуація, стосовно розташування її в часі, ділиться на два види: відокремлена від кримінальної ситуації та безпосередньо передуюча кримінальній ситуації;
– визначення «злочинів взаємовідносин», під якими слід розуміти злочини, котрі було детерміновано взаємовідносинами жертви та злочинця;
– кримінологічне визначення поняття «примирення», під яким розуміється з боку винного - усвідомлення злочинності скоєного діяння та його наслідків і відшкодування спричинених збитків й залагодження завданої ним шкоди, з боку потерпілого - прощення й написання заяви про звільнення винного від кримінальної відповідальності;
– визначення ранньої віктимологічної профілактики як цілеспрямованої соціально-педагогічної діяльності сім’ї, навчальних закладів, інших державних і суспільних установ і організацій, направленої на попереджувальне зниження віктимності суб’єктів за допомогою формування в них здорової правосвідомості, психологічної обізнаності, котра сприяє вмінню вирішення конфліктних життєвих ситуацій, та недопущення переростання їх у кримінальні конфлікти;
– обґрунтування форм утворення взаємовідносин як таких, що: 1) утворилися випадково – випадкове знайомство; 2) створені нормативно, унаслідок відповідних судових рішень та рішень інших державних органів; 3) є природними, тобто виникли в результаті кровних зв’язків;
дістали подальшого розвитку:
– елементи вчення про генезис індивідуальної злочинної поведінки в «злочинах взаємовідносин», а саме - щодо взаємодії взаємовідносин жертви та злочинця з іншими елементами механізму злочинної поведінки в «злочинах взаємовідносин». Зроблено висновок, що такі взаємовідносини є обов’язковою складовою зовнішнього середовища, впливають на формування злочинної мотивації та є елементом конкретної життєвої ситуації. У механізмі злочинної поведінки вони виступають або як причина вчинення злочину або як умова, що сприяє його вчиненню;
– позиція, згідно з якою посткримінальна поведінка злочинця є складовою механізму злочинної поведінки;
– наукова позиція щодо структури елементів конкретної життєвої ситуації, до складу яких запропоновано включити відомості про жертву, а саме її зв’язок зі злочинцем і ставлення до нього;
– аргументація на користь необхідності ухвалення Закону України «Про медіацію (посередництво) у кримінальних справах» і запропоновано доповнити законопроект статтею «Завдання процедури медіації у кримінальних справах» та розроблено проект цієї статті;
– позиція про необхідність розширення об’єктів статистичної звітності й додавання до них статистичної картки Ф-1В, яка має містити віктимологічні показники, а саме: дані про особу та поведінку потерпілого до злочину, під час та після вчинення злочину.
Практичне значення дисертаційного дослідження. Викладені в дисертації положення, висновки та пропозиції можуть бути використані:
– у науково-дослідній роботі – при проведенні подальшої розробки тем, що стосуються механізму злочинної поведінки, теорії поведінки особи, а також підвищення ефективності запобіжної діяльності суб’єктів протидії злочинності щодо розглядуваної категорії злочинів;
– у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить покращити якість кваліфікації насильницьких злочинів та призначення засудженим за такі злочини справедливого покарання, а також застосування до них інших заходів кримінально-правового впливу, а також здійснення заходів запобігання злочинам (акт впровадження УГБ ГУМВС України в Луганській області від 10 березня 2011 року);
– у навчальному процесі – при викладанні курсу кримінології, а також при підготовці навчальних матеріалів за даною проблематикою (акт впровадження ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка від 15 лютого 2011 року).
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки й рекомендації, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри кримінології, соціології та конфліктології Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: «Віктимологічні аспекти злочинності: кримінологічні дослідження» (Луганськ, жовтень 2006 року); «Правова реформа у масовій свідомості мешканців Луганського регіону» (Луганськ, лютий 2006 року); «Актуальные проблемы борьбы с преступлениями и иными правонарушениями» (Барнаул, квітень 2007 року); «Вплив покарань на злочинність» (Луганськ, жовтень 2008 року); «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (Сімферополь, квітень 2009 року).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у підготовлених одноособово десяти статтях, шість з яких опубліковані в наукових виданнях, включених ВАК до переліку фахових для юридичних наук.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (214 найменувань) та додатків.
Повний обсяг рукопису дисертації становить 233 сторінки, з яких основний текст – 190 сторінок, список використаних джерел – 21 сторінка, додатки – 22 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки дослідження впливу взаємовідносин жертви та злочинця на виникнення, розвиток та наслідки злочину, вважаємо за необхідне навести найважливіші наукові та практичні результати, одержані в ході його проведення, а також висловити пропозиції щодо удосконалення заходів протидії «злочинам взаємовідносин».
1. Під взаємовідносинами жертви та злочинця слід розуміти стійкий соціальний зв’язок між двома суб’єктами – фізичними особами, який полягає в різних формах взаємодії з приводу конкретного предмета, характеризується девіантним емоційним ставленням суб’єктів один до одного та призвів до створення кримінальної ситуації.
Аналіз взаємовідносин жертви та злочинця дозволив виокремити їх найбільш значущі ознаки:
1) суб’єкти взаємовідносин є фізичними особами;
2) наявність зв’язку між суб’єктами;
3) динамічність, котра проявляється через певні фізичні дії, рухи, які можна спостерігати зовні, а також у зміні емоційного ставлення суб’єктів один до одного;
4) стійкість зв’язку, котра характеризується силою, глибиною певного суб’єктивного компонента;
5) емоційне ставлення розкриває суб’єктивний характер зв’язку між суб’єктами, який полягає у власному емоційному ставленні одного суб’єкта до іншого і проявляється у таких почуттях, як любов, симпатія, повага або ненависть, байдужість;
6) девіантність у взаємовідносинах – це певне відхилення в поведінці та ставленні суб’єктів один до одного.

2. Узята нами за основу концепція взаємодії дозволяє дослідити генезис злочинної поведінки в динаміці як зв’язок і взаємодію зовнішніх факторів об’єктивної дійсності й внутрішніх, психологічних процесів і станів, що детермінують рішення вчинити злочин, направляють і контролюють його виконання.
Встановлено, що взаємовідносини жертви та злочинця як елемент зовнішнього середовища впливають на всі етапи механізму злочинної поведінки: мотивацію; планування; виконання (реалізацію); результат (наслідки); посткримінальну поведінку.
Так, у механізмі імпульсивних злочинів, особливо вчинюваних у стані афекту, взаємовідносини між жертвою та злочинцем можуть мати вирішальну, провідну роль.
У механізмі умисної злочинної поведінки взаємовідносини жертви та злочинця відіграють роль умови, яка сприяє або, навпаки, ускладнює вчинення протиправних дій.
Таким чином, якщо між суб’єктом злочину та жертвою існує певний соціальний або емоційний зв’язок, що призвів до створення кримінальної ситуації та вплинув на розвиток і реалізацію злочинного наміру, мова може йти про «злочини взаємовідносин».
До найбільш поширених мотивів «злочинів взаємовідносин» відносяться: особиста неприязнь (24%), злість (23%), корисливість (18%), ревнощі (12%), помста (15 %), сексуальні мотиви (8%).

3. Жертвою «злочину взаємовідносин» є фізична особа, якій унаслідок або за умови її взаємовідносин зі злочинцем безпосередньо або опосередковано було завдано фізичної, моральної або майнової шкоди. Її визначальною ознакою є існування між нею та злочинцем саме таких стосунків, котрі призвели до її віктимізації.
Аналіз існуючих наукових позицій щодо класифікацій жертв злочинів дозволяє характер взаємовідносин жертви та злочинця виділити як підставу такої класифікації, а класифікацію, запропоновану О.Ю. Юрченко, що складається з ситуативних, імовірнісних та заздалегідь визначених жертв, доповнити таким видом, як умовно-визначені жертви, до яких належать особи, з якими злочинець навмисне познайомився, щоб створити сприятливі умови вчинення злочину.
Критерієм класифікації жертв «злочинів взаємовідносин» також є вид її зв’язку із злочинцем. За ним жертви поділяються на:
– сімейно-побутові – такі, що мають родинний, подружній, любовний (у тому числі в минулому), сімейний, сусідський, дружній зв’язок;
– нормативні – зв’язок із злочинцем закріплено певним документом, наприклад, про встановлення опіки;
– корпоративні – такі, що поєднані зі злочинцем службовою або бізнесовою діяльністю.
Особою злочинця «злочину взаємовідносин» є фізична особа, яка за умови або внаслідок її взаємовідносин із жертвою завдала останній фізичної, майнової або моральної шкоди.
Визначальною ознакою особи злочинця «злочинів взаємовідносин» є існування між нею і жертвою таких стосунків, котрі призвели до його криміналізації.
Що стосується кримінологічної характеристики осіб злочинця та потерпілого, то слід зазначити, що їх соціально-демографічні та морально-психологічні риси є дуже подібними. Так, переважна більшість злочинців – це чоловіки (64%), серед потерпілих вони складають 62%. Найчастіше від злочинів зазнають шкоди особи віком 30-39 років, вік осіб, котрі вчинили злочини, становить 26-35 років. За освітнім критерієм найбільшу кількість потерпілих складають особи з середньою освітою – 60 %, серед осіб, які вчинили злочини, таких 37%.

4. Аналіз Кримінального кодексу України дозволяє зробити висновок, що окремі аспекти взаємовідносин потерпілого та суб’єкта злочину мають кримінально-правове значення. Так, у Загальній частині КК України вони знайшли своє відображення: 1) у нормах про обставини, що виключають злочинність діяння (насамперед, це стосується необхідної оборони, уявної оборони, затримання особи, що вчинила злочин, фізичного або психічного примусу); 2) у нормах про звільнення від кримінальної відповідальності (інститути дійового каяття, примирення винного з потерпілим); 3) у нормах про призначення покарання (обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання).
У більше ніж 50 статтях Особливої частини Кримінального кодексу України законодавець, здійснюючи опис ознак злочину, акцентує увагу на потерпілому та наявності соціального або емоційного зв’язку між ним та суб’єктом злочину. Вони переважно містяться в розділах ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи», ІV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи», V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав та свобод людини і громадянина» Наявність взаємовідносин у цих складах: 1) виступає конструктивною ознакою складу злочину; 2) відноситься до категорії кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак; 3) пом’якшує відповідальність.

5. Під докримінальними взаємовідносинами слід розуміти такі взаємовідносини потенційної жертви та злочинця, які внаслідок свого розвитку спричинили виникнення злочинного мотиву та прийняття рішення про вчинення злочину або створили умови для його вчинення.
За даними проведеного дослідження, суб’єктами «злочину взаємовідносин» є родичі та співмешканці (23%); знайомі, не пов’язані спільною працею або навчанням (20%); друзі (17%); проживали на одній площі (гуртожиток або винаймали квартиру); сусіди (17%); були раніше ледве знайомі (13%); разом працювали або навчались (10%).
Встановлено, що негативна поведінка потерпілого є однією з детермінант вчинення злочину (84% випадків).
Докримінальні взаємовідносини є динамічними і складаються з трьох етапів: перший етап – утворення взаємовідносин. При цьому за способом утворення їх можна поділити на взаємовідносини, що виникли випадково; взаємовідносини нормативно створені; взаємовідносини, що утворились природним шляхом. За суб’єктом ініціювання взаємовідносини поділяються на ініційовані потенційним злочинцем; ініційовані потенційною жертвою; ініційовані третіми особами.
Другий етап – розвиток, який характеризується подальшим відносно постійним або постійним спілкуванням суб’єктів, появою спільних інтересів, бажанням подальшого спілкування та інше. Розвиток взаємовідносин відіграє суттєву роль у формуванні злочинної мотивації. Він може бути короткотривалим або тривалим від моменту утворення взаємовідносин до початку реалізації кримінальної ситуації.
Взаємовідносини жертви та злочинця мають три напрями розвитку, форми існування: позитивні, негативні та нейтральні.
Третій етап – фіксація взаємовідносин. Відбувається в разі утворення стійкого соціального зв’язку, спільного предмета взаємовідносин або встановлення певної залежності одного суб’єкта від іншого, тобто вона може проявлятися на емоційному, соціальному або нормативному рівні.
Установлено, що докримінальні взаємовідносини впливають на формування кримінальної мотивації. Так, у 60% погіршення взаємовідносин спричинило прийняття рішення про вчинення злочину; 34% осіб скористалися існуючими взаємовідносинами як сприятливою умовою для вчинення злочину, і лише у 6 % випадків взаємовідносини із жертвою для злочинця не мали значення.
6. Під кримінальними взаємовідносинами жертви та злочинця слід розуміти їх ставлення одне до одного та поведінку, корегування дій унаслідок впливу наявних взаємовідносин під час вчинення злочину.
Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що навіть позитивні докримінальні стосунки під час вчинення злочину мають здатність до зниження позитивного емоційного забарвлення (46% злочинців байдуже ставились до потерпілого, 29% відчували ненависть, 8% – страх; 17% осіб, котрі відчували жалість до жертви, пояснили, що їх дії носили вимушений характер).
Наявність попередніх взаємовідносин у 61% випадків дала змогу злочинцеві зробити вірний прогноз стосовно поведінки потерпілого під час вчинення злочину. Саме тому у якості потерпілих у переважній більшості (77%) були обрані особи, котрі не здійснювали активного опору злочинцям. При цьому відмічається залежність виду поведінки потерпілого від його віку та фізичних даних. Так, до потерпілих, котрі намагались покликати на допомогу, але активних дій не здійснювали, належать чоловіки віком від 40 до 60 років і жінки. Активно пручалися чоловіки віком від 18 до 40 років; пасивно вели себе або намагалися втекти особи, фізичні дані яких були явно гіршими за дані злочинця, а саме: діти та літні люди.

7. Посткримінальні взаємовідносини – це поведінка жертви та злочинця, їх емоційне ставлення одне до одного після закінчення злочину.
Посткримінальну поведінку злочинця можна класифікувати за такими критеріями: 1) за оціночним критерієм – на позитивну, негативну та нейтральну; 2) за юридичним критерієм – на правомірну та протиправну.
У «злочинах взаємовідносин» мотивація посткримінальної поведінки зазвичай пов’язана з особою потерпілого. Так, особи, котрі перебували із жертвою у родинному, любовному або дружньому зв’язку, переважно не залишали та намагалися допомогти потерпілому. Особи, котрі не пов’язані з жертвою спільною працею або навчанням, намагалися вплинути на останню, щоб уникнути відповідальності, або переховувались від правоохоронних органів.
Обрання позитивного або негативного варіанта посткримінальної поведінки залежить від злочинного результату, від того, чи вдалося злочинцеві задовольнити свою потребу і досягти поставленої мети, чи відповідають наслідки, що настали, тим, які злочинець планував.
Посткримінальна поведінка потерпілого має схожі риси з посткримінальною поведінкою злочинця. Вона формується залежно від виду зв’язку із злочинцем та ставлення до нього, під впливом вчиненого злочину.
Особливого значення набуває такий вид посткримінальної поведінки потерпілого, як небажання звертатися до правоохоронних органів, що сприяє росту латентності «злочинів взаємовідносин».

8. Запобігання «злочинам взаємовідносин» має здійснюватись шляхом реалізації загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів.
Пріоритетними у загальносоціальному запобіганні щодо досліджуваної категорії злочинів є заходи соціально-економічного та культурно-виховного спрямування.
Серед основних заходів соціально-економічного характеру необхідно виділити:
- посилення контролю за здійсненням заходів, націлених на підвищення матеріального забезпечення та матеріальної підтримки соціально незахищених верств населення;
- посилення контролю за здійсненням заходів, націлених на соціальну підтримку молодих сімей.
Основними заходами культурно-виховного характеру є:
- забезпечення належного рівня здійснення виховання в навчальних закладах та інших освітньо-виховних установах;
- забезпечення навчання щодо уникнення або розв’язання конфліктних ситуацій;
- створення умов для набуття громадянами правових знань та підвищення рівня правової освіти.

9. Профілактична робота органів внутрішніх справ повинна будуватися з урахуванням несприятливих тенденцій «злочинів взаємовідносин» (її тісними зв’язками з соціально-психологічними факторами) і взаємодіяти з такими інститутами, як сім’я, навчальні заклади, трудові колективи, засоби масової інформації, доброчинні та інші організації.
Значну перспективу має віктимологічний напрям, у зв’язку з чим звертається увага на значення віктимологічної статистики і вноситься пропозиція щодо доповнення об’єктів статистичної звітності карткою з віктимологічною інформацією.
Потребує вдосконалення нормативно-правове запобігання «злочинам взаємовідносин». З цією метою вважаємо за необхідне доопрацювання Закону України «Про профілактику правопорушень»; Комплексної програми профілактики правопорушень, оскільки дія попередньої закінчилась ще у 2009 році; Закону України «Про медіацію у кримінальних справах», яку пропонується доповнити статтею 3.
Стаття 3. Задачі медіації у кримінальних справах.
1) запобігання злочинам;
2) усунення завданої потерпілому емоційної, матеріальної, фізичної шкоди;
3) соціальна реінтеграція правопорушника;
4) гуманізація кримінально-правової репресії;
5) забезпечення права на доступ до правосуддя;
6) спрощення кримінального процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилактика / Аванесов Г. А. – М. : Изд-во Акад. МВД СССР, 1980. – 526 с.
2. Аванесов Г. А. Криминология: учебник 2-е изд., перераб. и дополн. / Аванесов Г. А. – М. : Изд-во Акад. МВД СССР, 1984. – 500 с.
3. Административное право Украины / [ Битяк Ю. П., Богуцкий В. В., Гаращук В. Н. и др.] под ред. проф. Ю. П. Битяка. – [2-е узд.]. – Х. : Право, 2003. – 576 с.
4. Акцентуация_(психология) [Електронний ресурс] / Википедия Свободная энциклопедия – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/
5. Алексеев А. И. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы / Алексеев А. И., Герасимов С. И., Сухарев А. Я. – М. : Норма, 2001. – 496 c.
6. Алексеев А. И. Криминология [Електронний ресурс] : курс лекций. Лекция 13. Содержание деятельности по предупреждению преступлений, ее виды и этапы. / А. И. Алексеев – М. : Щит-М, 1999. – 340 с. – Режим доступу : http://pravouch.com/page/krimminolog/ist/ist-15--idz-ax237--nf-14.html.
7. Алексеев А. И. Криминология. Курс лекций / Алексеев А. И. – М. : Щит-М, 1999. – 323 с.
8. Аликперов Х. Д. Допустим ли компромисс в борьбе с преступностью? / Х. Д. Аликперов, М. А Зейналов, К. Ш. Курбанова // Уголовное право. – 2001. – № 3. – С. 90–95.
9. Аликперов Х. Д. Проблемы допустимости компромиса в борьбе с преступностью : Дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / Аликперов Ханлар Джафарбала оглы – М., 1992. – 300 с.
10. Алимов С. Б. Ситуация совершения преступления и её криминологическое значение : автореф. дисс. на соискание степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и кримінологія; уголовно-исполнительное право» / Алимов Сергей Борисович – М., 1971. – 27 с.
11. Андреева Г. М. Социальная психология: учебник для вузов [Електронний ресурс] / Г. М. Андреева – М. : Асект Пресс, 2001. – 384 с. – Режим доступу : http://www.koob.ru/andreeva_g_m/socialnaya_psihologiya_andreeva.
12. Андриенко Е. В. Социальная психология : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. В. Андриенко [под редакцией В. А. Сластенина]. – М. : Издательский центр «Академия», 2000. – 264 с.
13. Антонян Ю. М. Изучение личности преступника. учебное пособие / Ю. М. Антонян. – М. : Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1982. – 80 c.
14. Антонян Ю. М. Криминальная патопсихология / Ю. М. Антонян, В.В. Гульдан. – М. : Наука, 1991. – 248 с.
15. Антонян Ю. М. Механизм преступного поведения / Антонян Ю. М., Дагель П. С., Дубовик О. Л. под ред. В. Н. Кудрявцева. – М. : Наука, 1981. – 248 с.
16. Антонян Ю. М. Понятие преступного поведения / Ю. М. Антонян // Криминологические проблемы преступного поведения. Сборник научных трудов. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1991. – С. 3–10.
17. Антонян Ю. М. Преступное поведение и психические аномалии / Антонян Ю. М., Бородин С. В. [под ред. В. Н. Кудрявцева]. – М. : Спарк, 1998. – 215 с.
18. Антонян Ю. М. Психология преступника и расследование преступлений / Антонян Ю. М. Еникеев М. И., Эминов В. Е. – М. : Юристъ, 1996. – 334 с.
19. Антонян Ю. М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления / Антонян Ю. М. – М. : Изд-во Акад. МВД СССР, 1973. – 71 с.
20. Антонян Ю. М. Социальная среда и формирование личности преступника. Неблагоприятное влияния на личность в микросреде : учебное пособие / Ю. М. Антонян. – М. : РИО Акад. МВД СССР, 1975. – 160 c.
21. Архів Антрацитівського районного суду Закарпатської області. Справа № 1 – 330 за 2007 рік.
22. Архів Володимир-Волинського міського суду Волинської області. Справа № 1-76 за 2007 рік.
23. Архів Жовтневого районного суду м. Луганська. Справа 1 – 189 за 2007 рік.
24. Архів Краснодонського районного суду Луганської області Справа 0172 за 2003 рік.
25. Архів Краснодонського районного суду Луганської області. Справа № 1 – 104 за 2002 рік.
26. Архів Лутугінського районного суду Луганської області. Справа № 1- 347 за 2008 рік.
27. Архів Луцького районного суду Волинської області. Справа № 1 – 248 за 2009 рік.
28. Архів Харцизського міського суду Донецької області. Справа № 1- 419 за 2007 рік.
29. Архів Хустського районного суду Закарпатської області. Справа № 1 – 63 за 2009 рік.
30. Архів Ясинуватського районного суду Донецької області. Справа № 1-138 за 2008 рік.
31. Бандурка А. М. Юридическая психология / А. М. Бандурка, С. П. Бочарова, Е. В. Землянская – Х., 2001. – 640 с.
32. Баулин Ю. В. Право граждан на задержание преступника / Баулин Ю. В. – Х.: Вища школа, изд-во при Харьк. ун-те, 1986. – 157 с.
33. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності : монографія / Баулін Ю. В. – К. : Атіка, 2004. – 296 с.
34. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаних / Сост. и предисл. В. С. Овчинского. – М. : ИНФРА-М, 2009. – VI. – 183 с. – (Библиотека криминолога).
35. Берзін П. С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення : монографія / П. С. Берзін. – К. : Дакор, 2009. – 736 с.
36. Блага А. Б. Діяльність органів внутрішніх справ з попередження насильства в сім’ї: вітчизняний та зарубіжний досвід. / А. Б. Блага – [«Права людини в діяльності органів внутрішніх справ України»], (Євпаторія, 11 – 13 травня 2006 р.). – К. : Титул, 2006. – С. 156–161.
37. Боков А. В. Организация борьбы с преступностью : монография / Боков А. В. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 175 с.
38. Васильев А. И. Потребности и интересы личности преступника как детерминанты преступного поведения / А. И. Васильев, М. Г. Миненок // Вестник ЛГУ. – 1976. – № 17. – С. 125–130.
39. Васильев В. Л. Юридическая психология: учебник для юрид вузов [Електронний ресурс] / В. Л. Васильев – 5-е изд. – СПб. : «Питер», 2005. – 655 с. – Режим доступу : http://www.koob.ru/ vasilyev_v_l/ urid icheskaya_ siholo giya_vasilyev.
40. Ващенко С. В. Індивідуално-профілактична діяльність дільничних інспекторів міліції з особами, які зловживають алкогольними напоями та напрями її вдосконалення / С. В. Ващенко // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2009. – № 2. – С. 74–81.
41. Веселуха В. О. Значение виктимологической профилактики в системе предотвращения преступности / В. О. Веселуха // Право Украины. – 1999. – № 10. – С. 67–69.
42. Витек К. Новые задачи и направления марксисткой криминологии / К. Витек // Социалистическое судопроизводство. – Братислава, 1976. – № 2. – С. 28.
43. Відновне правосуддя в Україні : Щоквартальний бюлетень. – 2007. – 1 (квітень), К. – С. 43–46.
44. Глонти Г. Ш. Криминологическая характеристика поводов к совершению преступлений / Г. Ш. Глонти // Вопросы борьбы с преступностью. – 1986. – Вып. 44. – С. 14–19.
45. Глонти Г. Ш. Механизм преступного поведения / Криминологические проблемы преступного поведения. Сборник научных трудов / Г. Ш. Глонти – М.: ВНИИ МВД СССР, 1991. – С. 11–18.
46. Голик Ю. В. Институт примирения с потерпевшим нуждается в совершенствовании / Ю. В. Голик // Уголовное право. 2003. – № 3. – С. 20–21.
47. Головкін Б. М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчинюються у сімейно-побутовій сфері / Головкін Б. М. – Х. : ППВ Нове слово, 2004. – 251 с.
48. Дагель П. С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы / Дагель П. С. – М. : Юридическая литература, 1977. – 144 с.
49. Дагель П. С. Потерпевший в советском уголовном праве / П. С. Дагель // Потерпевший от преступления : Тематический сборник. – Владивосток : Изд-во Дальневосточного ун-та, 1974. – С. 16–37.
50. Даньшин И. М. Криминология: Общая и Особенная части / И. М. Даньшин, В. В. Голина, О. Г. Кальман, О. В. Лысодед – Х. : 2003. – 347 с.
51. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотребления властью / Резолюция 40/34 Генеральной Ассамблеи ООН от 29 ноября 1985 год. // СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы.[Електронний ресурс] – М., 1989. – Режим доступу : http: //www. anticrimecom.org/cgi-bin/page.cgi?id=114.
52. Джужа А. Н. Криминологическая информация и ее источники [Електронний ресурс] / А. Н. Джужа, Д. И. Голосниченко Криминологическая информация и ее источники. Часть вторая. – Режим доступа : http://yajurist.info/kriminalnoe-pravo-i-process/kriminologicheskajainfo rmacii-i-ee-istochniki2.html.
53. Джужа О. М. Курс кримінології: Загальна частина : підручник: У 2 кн./ О. М. Джужа, П. П. Міхаленко, О. Г. Кулик та ін. ; за заг. ред. О. М. Джужи. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
54. Долгова А. И. Криминология: учебник для вузов. – 3-е изд., перераб. и доп. / Долгова А. И. – М. : Норма, 2005. – 912 с.
55. Долгова А. И. Системно-структурный анализ преступности / А. И. Долгова // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 41. – М., 1984. – С. 3–14.
56. Дубовик О. Л. Проблема принятия решения о совершении преступления в криминологической науке / О. Л. Дубовик // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1975. – Вып. 22. – С. 43–44.
57. Духновский С. В. Переживание дисгармонии межличностных отношений : монография / С. В. Духновский. – Курган. : Изд-во Курганского гос. ун-та, 2005. – 175 с.
58. Дьяков С. В. К вопросу о причинности в механизме преступного поведения / С. В. Дьяков // Вопросы борьбы с преступностью. – 1986. – Вып. 45. – С. 23–32.
59. Еникеев М. И. Юридическая психология : учебник для вузов / Еникеев М. И. – М. : Изд. НОРМА (издательская группа НОРМА – ИНФРА-М). – 2001. – 439 с.
60. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології : теорія і практика: у 3 кн. / Закалюк А. П. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.
61. Зеленевский Я. Организация трудовых коллективов. Введение в теорию организации и управления / Я. Зеленевский. – М. : Прогресс, 1971. – 311 с.
62. Зелинский А. Ф. Криминальная психология / Зелинский А. Ф. – К. : Юринком Интер, 1999. – 228 с.
63. Зелінський А. Ф. Корислива злочинна діяльність / А. Ф. Зелінський, М. Й. Коржанський. – К. : Генеза, 1998. – 144 с.
64. Зелінський А. Ф. Кримінологія : Навчальний посібник / Зелінський А. Ф. – Х. : Рубікон, 2000. – 240 с.
65. Землянська В. В. Відновне правосуддя в кримінальному процесі України : Посібник / Землянська В. В. – К. : Видавець Захаренко В.О., 2008. – 200 с.
66. Зер Говард. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя / [пер. з англ. М. Яковлєва.] – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 224 с.
67. Иншаков С. М. Зарубежная криминология : учеб. пособие для вузов. – 2-е изд. / Иншаков С. М. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 383 с.
68. Иншаков С. М. Системное воздействие на преступность в вооруженных силах : автореф. дис. на соискание ученой степени д-ра наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Иншаков Сергей Ммихайлович – М., 1997. – 39 с.
69. Інформація про здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї за перше півріччя: Міністерство України у справах сім’ї молоді та спорту. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/sport/ control/uk/publish/printable_article;jsessionid=EADB6A423C4077.
70. Карпец И. И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы / Карпец И. И. – М. : Юридическая литература, 1973. – 185 с.
71. Карпец И. И. Современные проблемы уголовного права и криминологии / Карпец И. И. – М. : Юридическая литература, 1976. – 207 с.
72. Квашис В. Е. Основы виктимологии / Квашис В. Е. – М. : NOTA BENE, 1999. – 280 с.
73. Келина С. Г. Осовобождение от уголовной ответственности как правовое последствие совершения преступления / С. Г. Келина // Уголовное право : Новые идеи. – М. : Институт государства и права РАН, 1994. – С. 68–83.
74. Кириченко О. В. Оперативно-розшукові аспекти протидії злочинності / О. В. Кириченко // Вісник Запорізького юридичного інституту № 2. – 2009. – С. 199–206.
75. Ковальова О. В. Діяльність служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї : дис. …канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ковальова Олена Володимірівна. – Х., 2008. – 238 с.
76. Коган В. М. Противоречия общественного развития и причины преступности / В. М. Коган // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 19. – С. 3–18.
77. Колодяжний М. Г. Насильницькі вимагання майна в Україні: кримінологічна характеристика, детермінація та запобігання : монографія / М. Г. Колодяжний, за ред. В. В. Голіни. – Х. : Крссроуд, 2010. – 288 с.
78. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах (Общие и возрастные особенности) : монография / Я. Л. Коломинский. – : ТетраСистемс, 2000. – 432 с.
79. Кон И. С. Социология личности / И. С. Кон. – М. : Политиздат, 1967. – 383 с.
80. Кондратюк Л. В. Антропология преступления (микрокриминология) / Кондратюк Л. В. – М. : Норма, 2001. – 344 с.
81. Коновалов В. П. Об организации виктимологического исследования направления профилактики преступности в Таджикской ССР (научно-методическая информация) / В. П. Коновалов, Л. В. Франк. – Душанбе, 1976. – 98 с.
82. Корягіна А. М. Значення покарання при вирішенні справ за «злочинами взаємовідносин». Вплив покарань на злочинність / А. М. Корягіна // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2008. – Спеціальний випуск № 7. – С. 64–72.
83. Крепышов А. М. Деятельное раскаяние как основание освобождения от уголовной отвественности : Дис. …канд. юрид. наук : 12.00.08 / Крепышов А. М. – Н. Новгород, 2000. – 199 с.
84. Крижна Л. В. Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Крижна Людмила Володимірівна. – К. : 2000. – 215 с.
85. Криминология / [Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского]. – М. : БЕК, 2003. – 556 с.
86. Криминология : учебник / [под ред. В. Н. Кудрявцева, В. Е. Эминова]. – М. : Юристь, 1997. – 512 с.
87. Кримінологія. (Загальна частина) : навчальний посібник / [Кол. авторів Блага А.Б, Богатирьов І. Г, Давиденко Л. М. та ін.] ;за заг. ред. О. М. Бандурки. – Х. : Вид-во ХНУВС, 2010. – 240 с.
88. Кудрявцев В. Н. Борьба мотивов в преступном поведении / Кудрявцев В. Н. – М. : Норма, 2007. – 128 с.
89. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования : учеб. пособие / Кудрявцев В. Н. – М. : Издательская группа ФОРУМ – ИНФРА-М, 1998. – 216 с.
90. Кудрявцев В. Н. Механизм преступного поведения. В кн. Юридическая психология / Под ред. Т. Н. Курбатовой. – СПб. : Питер – 2001. – 480 с.
91. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления / Кудрявцев В. Н. – М. : Госюриздат. – 1960. – 244с.
92. Кудрявцев В. Н. Правовое поведение: норма и патология / Кудрявцев В. Н. – М. : Наука, 1982. – 287 с.
93. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии (О структуре индивидуального преступного поведения) / Кудрявцев В. Н. – М. : Юридическая литература, 1968. – 176 с.
94. Кузнецова Н. Ф. Криминология / [Под ред. Н. Ф. Кузнецовой и Г. М. Миньковского]. – М. : изд. МГУ, 1994. – 501 с.
95. Кузнецова Н. Ф. Проблемы изучения эффективности уголовно-правовых норм и институтов. – В книге : «Эффективность применения уголовного закона» / Кузнецова Н. Ф. – М. : Юридическая литература, 1973. – С. 45–46.
96. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации / Н. Ф. Кузнецова. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 208 с.
97. Кузнецова Н. Ф. Уголовно-правовая профилактика преступлений с учетом социально-значимого поведения потерпевшего / Н. Ф. Кузнецова // Потерпевший от преступления (уголовно-правовые, уголовно-процессуальные, криминологические и психологические аспекты). Труды по правоведению: Уч. зап. Тартуского ун-та. – Тарту, 1987. – Вып. 756. – С. 21–26.
98. Куницина В. Н. Межличностное общение : учебник для вузов / В. Н. Куницина, Н. В. Казаринова, В. М. Погольша. – СПб. : Питер, 2001. – 544 с.
99. Курс кримінології: Загальна частина : підручник: у 2 кн. / [О. М. Джужа, П. П Михайленко, О. Г. Кулик та ін.]; за заг. ред. О. М. Джужи. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
100. Курс лекций по криминологии : учебное пособие / Под ред. проф. Даньшина И. Н. (Общая часть) и проф. Голины В. В.(Особенная часть). – Х. : Одиссей, 2006. – 280 с.
101. Лагун А. Е. Невербальное поведение: К методике использования в социологических исследованиях / А. Е. Лагун // Социологические исследования. – 2004. – № 2. – С. 115–123.
102. Левицька Л. Жертви насильницьких злочинів / Л. Левицька // Підприємство, господарство і право. – 2003. – № 9. – С. 121–124.
103. Леонгард К. Акцентуации личности : [пер.с нем. и ред. В. М. Блейхера] / Карл Леонгард; предисл. – 2-е изд. стер. – К. : Выща шк. головное из-во, 1989. – 375 с.
104. Лист Ф. Задачи уголовной политики. Преступление как социально-патологическое явление / [сост. и предисл. В. С. Овчинского]. – М. : ИНФРА-М, 2008. – 110 с. – (Библиотека криминолога).
105. Литвинов О. М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні : монографія / О. М. Литвинов. – Х. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. – 446 с.
106. Ломброзо Ч. Преступление. Новейшие успехи науки о преступлении / Ч. Ломброзо. – М. : Инфра-М, 2004. – 320 с.
107. Ломброзо Ч. Преступный человек [ пер. с ит.; сост. А. Лактионова ; предис. и комм. Ковешникова К.] / Ч. Ломброзо. – М. : Эксмо, 2005. – 880 с.
108. Лунеев В. В. Криминальная мотивация / Под ред. В. Н. Кудрявцева. – М. : Наука, 1986. – 304 с.
109. Лунеев В. В. Мотивация преступного поведения / Лунеев В. В. – М. : Наука, 1991. – 383 с.
110. Лунеев В. В. Преступное поведение, мотивация, прогнозирование, профилактика / Лунеев В. В. – М. : Изд. Воен. ун-та, 1980. – 137 с.
111. Маркс К. Сочинения. – 2-е издание. Т.8 / К. Маркс, Ф. Энгельс – М, 1976. – 530 с.
112. Мартиненко О. А. Детермінація та попередження злочинності серед персоналу органів внутрішніх справ України: монографія [Електронний ресурс] / О. А. Мартиненко. – Х. : Вид-во ХНУВС, 2005. – Режим доступу : http: //library. khpg.org/files/docs/Martinenko-last-last.pdf.
113. Маслоу А. Мотивация и личность 3-е изд. [Електронний ресурс] / Пер. с англ. / Маслоу А. – СПб.: Питер, Серия «Мастера психологии», 2009. – С. 352. – Режим доступу: http://www.koob.ru/maslow/.
114. Методика диагностики межличностных отношений Т. Лири [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://azps.ru/tests/tests_liri.html.
115. Миколенко О. М. Теоретико-правовий аналіз шкоди, заподіяної злочином / Миколенко О. М. – Одеса : Студія Негоціант, 2005. – 164 с.
116. Миненок М. Г. Корысть. Криминологические и уголовно-правовые проблемы / М. Г. Миненок, Д. М. Миненок. – СПб. : Юридический центр пресс, 2001 – 387 с.
117. Минская В. С. Криминологическое и уголовно-правовое значение поведения потерпевших / В. С. Минская // Вопросы борьбы с преступностью. – 1972. – Вып. 6. – С. 9–28.
118. Минская В. С. Уголовно-правовой и нравственно-психологический аспекты виктимологии / В. С. Минская // Советское государство и право. – М., 1985. – № 7. – С. 78–86.
119. Минская В. С. Личность потерпевшего и ее криминологическое значение / В. С. Минская // В сб.: Потерпевший от преступления. Владивосток, 1974. – С. 81–97.
120. Миньковский Г. М. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних / Г. М. Миньковский, А. П. Тузов. – К. : Политиздат Украины, 1987. – 215 с.
121. Миронова Е. А. Постпреступное поведение субъекта как источник криминалистической информации при расследовании тяжких преступлений / Е. А. Миронова // Вопросы укрепления законности и правопорядка : Сб. науч. тр. – М., 1992. – С. 123–127.
122. Михеев Р. И. Личность и поведение потерпевшего (по делам о неосторожных преступлениях против личности) / Р. И. Михеев // Тематический сборник «Потерпевший от преступления». – Владивосток, 1974. – С. 56–81.
123. Михлин А. С. Последствия преступления / А. С. Михлин. – М. : Юрид. лит., 1969. – 104 с.
124. Мойсюк О. М. Віктимологічна профілактика порушень безпеки дорожнього руху (ст. 215 КК України) : афтореф. дис. на здобуття наукового ступеню канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. М. Мойсюк. – К., 1999. – 19 с.
125. Мясищев В. Н. Психология отношений / В. Н. Мясищев [Под редакцией А. А. Бодалева]. – М. : Институт практической психологии, Воронеж: НПО МОД ЭК, 1995. – 356 с.
126. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 5-те., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Юридична думка, 2008. – 1216 с.
127. Негодченко В. О. Діяльність органів внутрішніх справ у попередженні злочинів у сучасних умовах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08. «Кримінальне право та кримінологія кримінально-виконавче право» / В. О. Негодченко. – Харків, 2003. – 20 с.
128. Ной И. С. О расширении научной основы изучения личности преступника / И. С. Ной, А. Шабалин, Ю. А. Демидов // Тезисы докладов и сообщений на межвузовской конференции по теоретическим и методологическим проблемам правовой науки. – Кишинев, 1965. – С. 212–216 с.
129. Номоконов В. А. Потерпевший как элемент ситуации совершения преступления / В. А. Номоконов // Потерпевший от преступления (тематический сборник, том 85) / Отв. ред. П. С. Дагель. – Владивосток : Дальневосточный государственный университет, 1974. – С. 160–169.
130. Номоконов В. А. Преступное поведение: детерминизм и ответственность / В. А. Номоконов. – Владивосток. : Изд-во Дальневост. ун-та, 1989. – 157 с.
131. Обозов Н. Н. Симпатии и притяжение [Електронний ресурс] / Н. Н. Обозов. – Режим доступу : http://www.psychology-online.net/articles/doc-670.html.
132. Овчинников Б. Д. Вопросы теории криминологии / Овчинников Б. Д. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1982. – 79 с.
133. Овчинский С. С. Преступное насилие. Преступность в городах / [cост. и вступ. ст. А. С. Овчинского, В. С. Овчинского] ] – М. : ИНФРА-М, 2007. – VIII, – 408 с. – (Библиотека криминолога).
134. Остроумов С. С. Советская судебная статистика (Часть общая и специальная) / С. С. Остроумов – М. : Изд-во МГУ, 1976. – 415 с.
135. Панов Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность / Панов Н. И. – Х. : Вища школа, 1982. – 160 с.
136. Парнюк М. А. Принцип детерминизма в системе материалистической диалектики / Парнюк М. А. – К. : Наукова думка, 1972. – 355 с.
137. Парыгин Б. Д. Основы социально-психологической теории / Парыгин Б. Д. – М. : Мысль, 1971. – 352 с.
138. Петровский В. А. К психологии активности личности / В. А. Петровский // Вопросы психологии. – 1975. – № 3. – С. 26–38.
139. Побегайло Э. Ф. Психологические детерминанты криминальной агрессии / Э. Ф. Побегайло // Уголовное право. – 2002. – № 1. – С. 99–106.
140. Познышев С. В. Криминальная психология: Преступные типы. О психологическом исследовании личности как субъекта поведения вообще и об изучении личности преступника в частности / С. В. Познышев. – [сост. и предисл. В. С. Овчинского, А. В. Федорова]. – М. : ИНФРА-М, 2007. – 302 с.
141. Поклад В. И. Структура преступления как девиантного поведения / Поклад В. І. // Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний, юридичний аспекти : Матеріали круглого столу (Харків, 16 квітня 2008року). – Х. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр., 2008. – С. 19–21.
142. Полубинский В. И. Криминальная виктимология. Что это такое? / В. И. Полубинский. – М. : Знание, 1977. – 64 с.
143. Поправко В. Н. Проблемы криминологической диагностики бытовых конфликтов в целях прогнозирования возможности их переростания в преступление / В. Н. Поправко. – Уголовно-правовые и криминологические меры предупреждения преступлений: Межвузовский сборник научных трудов. – Омск: Высшая школа милиции МВД СССР. – 1986. – 157 с.
144. Потерпілий від злочину (міждисціплинарне правове дослідження) / [колектив авторів. За заг. ред. Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова]. – Х. : Вид-во Кроссроуд, 2008. – 364 с.
145. Предвечный Г. П. Социальная психология. Краткий очерк / [Под общей редакцией Г. П. Предвечного, Ю. А. Шерковина]. – М. : Политиздат, 1975. – 319 с.
146. Принс А. Преступность и репрессия: уголовно-юридический очерк / Принс А. [пер. под ред. и с предисл. В. В. Пржевальского]. – М., Изд. кн. маг. Гроссман и Кнебель, 1898. – 210 с. – (репринтная копия).
147. Присяжнюк Т. І. Інститут потерпілого у кримінальному праві України. автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право» / Т. І. Присяжнюк. – К., 2006. – 20 с.
148. Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року : Закон України вiд 05 березня 2009 № 1065-VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws /main. cgi?nreg=244-2006-%F0.
149. Про затвердження державної програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року : Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1849 [Електронний ресурс] / Верховна Рада Украї