ЗАКОННІСТЬ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ТА ВЗАЄМОДІЇ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП..........................................................................................................
3 – 11

РОЗДІЛ 1. ЗАКОННІСТЬ ТА СПРАВЕДЛИВІСТЬ:
ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ СТАНОВЛЕННЯ ТА
РОЗВИТКУ ІДЕЙ СПІВВІДНОШЕННЯ...................................................

12 – 78

1.1. Законність та справедливість в ідеях вчених
античності, середньовіччя та відродження................................................

11 – 38

1.2. Ідеї законності та справедливості в епоху Просвітництва................
39 – 59
1.3. Концепції співвідношення законності та
справедливості в ідеях вчених XX століття..............................................

59 – 74

Висновки до Розділу 1.................................................................................
74 – 78

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАКОННОСТІ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ............................

79 – 131

2.1. Поняття, сфери та аспекти прояву законності...................................
80 – 102

2.2. Вимоги та принципи законності
як показник її справедливості.....................................................................

102 – 128

Висновки до Розділу 2.................................................................................
128 – 131

РОЗДІЛ 3. ЗАКОННІСТЬ ТА СПРАВЕДЛИВІСТЬ
ЯК ВИМОГИ ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ...........................................

132 – 182

3.1. Моральність, справедливість та законність:
співвідношення в процесі правового впливу на суспільство...................
132 – 154

3.2. Місце і значення законності та справедливості у
правозастосовчій діяльності........................................................................

154 – 179

Висновки до Розділу 3.................................................................................
179 – 182

ВИСНОВКИ................................................................................................
183 – 189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................... 190 – 203

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема законності є однією з центральних у загальній теорії держави та права. Важливість вказаної проблеми обумовлена тим, що поняття законності нерозривно пов’язане з такими інститутами й сторонами державно-правового життя суспільства як функції держави, правотворчість, форми реалізації права, демократія, права, свободи та обов’язки особистості, справедливість тощо. З наукової точки зору важливість вивчення проблематики законності полягає в тому, що вона належить до фундаментальних категорій української юридичної науки та посідає центральне місце в її понятійному апараті, слугує своєрідним інструментом наукового аналізу, забезпечує органічну єдність загальнотеоретичних і галузевих наук, втілення їх результатів в практичне життя. Особливого значення законність набуває в умовах побудови правової держави та громадянського суспільства, де забезпечується її відповідність не лише загальнолюдським ідеалам, але і вимогам справедливості.
Становлення ідеї законності та її взаємозв’язку із справедливістю починається з утвердженням державності та права, хоча уявлення про необхідність додержання конкретних правил існувало навіть в релігійно-міфологічних пам’ятках античних часів. Згодом, система римського права стала юридичною базою законності в сфері регулювання суспільних відносин, яка з часом відіграла основоутворююче значення для подальшого розвитку правових систем, в яких всі учасники суспільних відносин визнавалися рівними перед законом, що регламентувалось, охоронялось та реалізовувалось за допомогою державно-правових інституцій. Політико-правові погляди філософів на феномен справедливості та законності в епоху відродження, просвітництва і нового часу визначили багатовекторність розуміння сутності вказаних категорій, що на сьогодні стало причиною відсутності єдиного концептуального підходу до проблематики їх взаємозв’язку.
Окрім того, в період розвитку радянської юридичної науки під законністю переважно розумілося суворе та неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма суб’єктами радянського права, а саме, державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами. Зазначене визначення законності було домінуючим в юридичній літературі і окремі спроби по-новому підійти до розкриття змісту категорії законності не знаходили підтримки. На нашу думку, вказане розуміння законності як суворого і неухильного виконання законів не в повній мірі характеризує сутнісні та значеннєві аспекти законності, а також не дозволяє встановити комплексне уявлення про законність, на підставі якого виробити та обґрунтувати концептуальні засади підвищення рівня законності, її забезпечення та гарантування. Вказане обґрунтовує доцільність проведення комплексного дослідження інституту законності в органічній єдності із феноменом справедливості, що виступає в якості підґрунтя розвитку законності та її сутнісного наповнення.
Значний здобуток у дослідженні проблем законності та справедливості як самостійних категорій, так і у їх органічному взаємозв’язку внесли такі відомі вітчизняні та зарубіжні вчені як В. Б. Авер’янов, Є. В. Аграновська, В. Д. Бабкін, Ю. М. Бисага, С. В. Бобровник, М. В. Вітрук, М. М. Вопленко, В. М. Горшеньов, А. П. Заєць, О. В. Зайчук, Р. А. Калюжний, Д. А. Керимов, М. І. Козюбра, А. М. Колодій, О. Л. Копиленко, В. В. Лазарєв, О. М. Мироненко, О. Г. Мурашин, В. С. Нерсесянц, Н. М. Оніщенко, О. В. Петришин, Н. С. Прозорова, П. М. Рабінович, І. С. Самощенко, В. Ф. Сіренко, О. Ф. Скакун, В. І. Степанов, Т. І. Тарахонич, О. Д. Тихомиров, Є. А. Тихонова, В. Д. Ткаченко, Р. О. Халфіна, В. М. Цвік, Ю. С. Шемшученко.
Аналіз праць згаданих вчених надав змогу зробити дисертанту висновок про те, що наукові роботи, переважно, мають загальний характер та відображають в собі проблематику поточних процесів реформування державно-правових інституцій в Україні. Окрім того, аспект співвідношення законності та справедливості майже залишився без належної уваги вчених, що ускладнює розв’язання ряду теоретичних і практичних завдань сучасної юридичної науки.
Продовжуючи зазначене, на нашу думку, в умовах поточної трансформації суспільства, реформування державно-правових інституцій в Україні, феномени законності та справедливості потребують ґрунтовного переосмислення, вироблення нових концептуальних засад їх розвитку та впровадження у життєдіяльність суспільства та держави з урахуванням сучасних правових реалій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною загальної науково-дослідної програми Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Робота пов’язана з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010), “Теоретичні проблеми систематизації законодавства України” (номер державної реєстрації 0196U012887).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є загальнотеоретичний та історико-правовий аналіз становлення та розвитку законності як юридичної категорії, дослідження наукових підходів до співвідношення законності та справедливості, а також їх взаємодії в процесі правотворчості та реалізації права.
Відповідно до мети дослідження автор поставив перед собою наступні завдання:
- обґрунтувати авторське бачення категорії “законність”;
- дослідити етапи становлення поглядів на проблематику сутності і значення законності і справедливості, а також їх співвідношення в працях вчених античності, середньовіччя, відродження, просвітництва та нового часу;
- провести комплексний аналіз аспектів та сфер прояву законності і справедливості;
- визначити та охарактеризувати особливості практичного прояву законності, що найбільш повно характеризують її взаємозв’язок із справедливістю;
- розмежувати принципи та вимоги законності як фактори її взаємодії із справедливістю;
- встановити соціальні фактори та умови, що характеризують зв’язок законності і справедливості як в теоретичному, так і в практико-прикладному аспектах;
- з’ясувати взаємозв’язок та взаємодію моральності, справедливості і законності в процесі правового впливу на суспільство;
- дослідити та охарактеризувати аспекти вияву справедливості та законності в процесі реалізації права;
- проаналізувати особливості прояву та співвідношення принципів і вимог законності у правозастосуванні.
Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні та практико-прикладні проблеми законності як засобу забезпечення справедливого розвитку суспільства, держави та права.
Предметом дослідження є встановлення поняття, ознак, принципів законності, аспектів співвідношення та прояву законності і справедливості у правотворчій та правореалізаційній сферах як форми вияву їх моральної природи.
Методи дисертаційного дослідження. Методологічну основу дисертації склала система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об’єктивний та всебічний аналіз досліджуваного предмету. Використання філософсько-світоглядних підходів надало змогу дослідити ідею законності з точки зору її співвідношення із суспільством та державою. Філософський аналіз пов’язаний із розглядом законності через призму аксіології, що обумовлює висновки про цінність, моральність та справедливість права. Враховуючи мету і завдання дослідження, було використано наступні методи:
- формально-логічний, що надав можливість дослідити концептуальний рівень законності та визначити її особливості (поняття, ознаки, принципи, вимоги, аспекти прояву) як самостійної правової категорії;
- історичний, що застосовувався у процесі дослідження становлення ідей співвідношення законності та справедливості у працях вчених античності, середньовіччя, відродження, просвітництва та нового часу, котрий надав можливість простежити еволюцію поглядів на законність і справедливість;
- системний, який надав можливість визначити місце законності серед інших правових явищ та проаналізувати її як багатоаспектну категорію;
- структурно-функціональний, за допомогою якого було визначено особливості співвідношення законності з іншими елементами правової системи;
- порівняння, котрий застосовано для зрівняння категорій законності і справедливості, що мають спільні і відмінні риси, а також аспекти взаємодії;
- прогностичний, що надав змогу визначити та обґрунтувати шляхи і тенденції підвищення ролі законності в сучасній державі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі вперше у вітчизняній науці в межах цілісного наукового дослідження із загальнотеоретичних позицій проаналізувати феномен законності як самостійної категорії, так і у співвідношенні із інститутом справедливості. На підставі аналізу ідей законності та справедливості, що сформувалися в літературі, запропонований комплексний підхід до розуміння загальних закономірностей взаємодії законності та справедливості, а також моральних гарантій законності в сучасному суспільстві.
Наукова новизна дисертації полягає у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях, які відображають внесок дисертанта у розробку наукової проблеми.
1. Доведено, що у поглядах вчених античності і середньовіччя законність ототожнювалась із справедливістю як виявом досконалості закону в процесі регулювання суспільних відносин. Концепції ХХ століття ґрунтуються на розмежуванні справедливості як моральної категорії, що не пов’язується з правом, та соціально-політичної категорії, яка отримує правове закріплення і гарантування.
2. Встановлено, що зміст понять справедливості і законності, а також аспекти їх співвідношення мають історично-змінний характер розуміння, відображають особливості певних історичних епох, рівень розвитку суспільства і науки, та визначається концепціями вчень про природне, позитивне і божественне право, про рівність як багатоаспектну категорію та відповідальність як засіб забезпечення моральності права і діяльності суб’єктів.
3. Обґрунтовано авторське визначення законності як обумовленого закономірностями суспільного розвитку комплексного соціально-правового явища, яке складається із трьох взаємопов’язаних складових – принципу, методу і режиму існування держави і полягає в розумінні й суворому та неухильному виконанні всіма суб’єктами правовідносин вимог законодавчих актів, які повинні відповідати принципу справедливості права як в процесі правореалізації, так і в процесі правотворчості.
4. Визначено аспекти сутності законності та запропонована їх класифікація на ідеологічний аспект, що полягає у властивій суспільству системі ідей, поглядів, принципів і понять з приводу сутності та соціальної ролі законності; психологічний аспект, змістом якого є можливість усвідомлення суб’єктами необхідності суворого і неухильного дотримання вимог закону; політичний аспект, що визначає специфіку втілення законності у політиці держави та у правовому режимі суспільства; юридичний аспект, що передбачає формалізоване закріплення у нормативно-правових актах доцільності і справедливості права.
5. Встановлено чотирьохаспектний рівень взаємодії моральності, справедливості і законності в юридичній діяльності, а саме: теоретичний, що пов’язаний з подальшим розвитком наукового розуміння моральної природи законності як вияву її справедливості; практичний, який полягає у дослідженні ролі справедливості і моралі в процесі правотворчості та правореалізації; ідеологічний, що відображається у реалізації функцій справедливості і моральності у праві як важливої складової ідеологічної надбудови суспільства; поведінковий (естетичний), який забезпечує активний вплив моралі та справедливості на формування спонукань у суб’єктів до вчинення правомірних діянь.
6. З’ясовано, що моральність, справедливість і законність є взаємозалежними і взаємодіючими категоріями, взаємовплив яких забезпечує формування єдиного морально-правового механізму регулювання поведінки людей у суспільстві.
7. Обґрунтовано, що зв’язок законності і справедливості в процесі впровадження права має взаємний характер та визначається багатоаспектністю справедливості як явища, що має як загально соціальний характер та поширюється на всі сфери взаємодії людей, так і юридичний, що формується на основі оцінки відповідності реалізації правової норми її вимогам та змісту.
8. Класифіковано засоби порушення справедливості у сфері реалізації права в залежності від волі суб’єкта, що поділяються на добросовісну помилку, відповідно до якої суб’єкт переконаний, що в процесі діяльності не порушує закон, та свідоме ігнорування закону, коли суб’єкт, знаючи вимоги права, свідомо вчиняє всупереч їм.
9. Обґрунтовано висновок про те, що сутнісні властивості законності можуть бути згруповані на принципи законності; вимоги законності; способи зміцнення законності; ознаки, що характеризують зв'язок законності з іншими соціальними інститутами, кожен з яких має самостійне значення.
10. Доведено, що основними засобами підвищення рівня справедливості в сфері правореалізації є: заміна оціночних категорій законодавства на оціночно-чисельні; підвищення професійних знань юристів та рівня їх правової культури; неупередженість суб’єкта правозастосування; обґрунтованість та об’єктивність правових рішень; рівність всіх суб’єктів права перед законом; співрозмірність правопорушення і покарання; відповідність мети права і засобів її досягнення.
Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, що містяться в роботі, можуть сприяти більш глибокому розумінню моральних витоків права, визначенню ролі справедливості в процесі забезпечення законності та шляхів підвищення ролі моральних гарантій законності в межах громадянського суспільства та правової держави. Наукове дослідження вказаної проблематики може сприяти подальшій універсалізації та концептуалізації проблем законності та визначення її теоретичної та практичної значимості.
Положення та висновки дисертації можуть бути використані: в процесі вдосконалення законодавства України; в подальших наукових дослідженнях; для підвищення ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності; при підготовці монографічних робіт, підручників та навчальних посібників; в процесі викладання нормативного та спеціального курсів для студентів юридичних вищих навчальних закладів.
Особистий внесок здобувача. Наукове дослідження проблематики співвідношення законності і справедливості проведене дисертантом самостійно. Теоретичні положення та висновки, зроблені автором, базуються на проведеному аналізі вітчизняних та іноземних наукових джерел, нормативно-правової бази України, дослідженнях практики правотворчості та правозастосування.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.
Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на наступних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях:
- Міжнародній науковій конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (м. Київ, 17 – 20 жовтня 2000 р.);
- Міжвузівській науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 30 січня – 2 лютого 2001 р.);
- Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23 – 24 квітня 2004 р.);
- Міжнародній науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 24 – 29 січня 2005 р.);
- Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (м. Київ, 18 травня 2005 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження викладено у 12 публікаціях здобувача, серед яких розділ у колективній монографії, два підрозділи у навчальному посібнику, 5 статей у фахових виданнях та 4 тези доповідей.
Структура дисертації визначається завданнями та авторським підходом до їх вирішення. Робота складається із вступу, трьох розділів, які мають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить 203 сторінки, з них 14 сторінок список використаних джерел із 191 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Резюмуючи результати даного наукового дисертаційного дослідження, можливо зазначити про те, що в цій роботі було проведено теоретичне узагальнення існуючих наукових поглядів та запропоноване нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні природи та методології співвідношення законності та справедливості у сфері права, а також їх взаємодії у процесі правотворчості та реалізації права. Вирішення цього завдання надало змогу, насамперед, переосмислити сутнісні і значеннєві характеристики справедливості і законності в умовах поточної трансформації суспільства та реформування державно-правових інституцій. Основними науковими і практичними результатами дисертаційної роботи є зроблені та обґрунтовані висновки, що характеризують її наукову новизну та витребуваність.
1. Протягом всієї історії існування людства зміст понять справедливості і законності, а також аспекти їх співвідношення розвивалися і змінювалися. Ці зміни мають еволюційний характер і відображають особливості певних епох, а також рівень розвитку суспільства і науки.
2. Первісні погляди на проблематику змісту та походження правди, справедливості та правосуддя були сформовані відповідно до загальноприйнятих уявлень, які панували у відповідному соціумі, про добро і зло, взаємодію між людьми, порядність та добросусідство. Враховуючи зазначене, в античний період будь-які вчинки та події сприймалися соціумом як такі, що відповідають або не відповідають загальноприйнятим звичаям, традиціям та поглядам на критерії добра і зла, правди та справедливості.
3. Поняття справедливості, законності та права за часів античності формувались одночасно з виникненням приватної власності, що стало передумовою поширення ідей загальної рівності людей в якості однієї з основ справедливості. Такому розумінню справедливості відповідало уявлення про державу як форму втілення справедливості, та про законність і право як критерії і засоби її захисту. Відповідність чи невідповідність людських законів і законності в цілому природі та природному праву постає в якості критерію та виміру їх справедливості чи несправедливості. На нашу думку, в період античного становлення політико-правових ідей було:
- по-перше, встановлено загальні засади справедливості, як морально-етичної основи функціонування суспільства, держави та розвитку права;
- по-друге, визначено зміст поняття законності як певного стану втілення справедливості у життєдіяльності людей відповідно до вимог і приписів законів.
4. Політико-правові погляди мислителів епохи середньовіччя стали логічним продовженням поглядів класиків філософії античних часів, що синтезували в собі:
- погляди на феномен справедливості, як на соціальне благо, що має божественні коріння;
- основні догми християнства щодо походження людини, держави та їх розвитку, а також мусульманства щодо природи людини та сталості державного правління;
- ідеї поділу законів на божественні, природні та людські, центральне місце серед яких займали божественні, що визнавалися критерієм справедливості законів природних та людських;
- концепції свободи і рівності людей, що є божественними створіннями та будуть судимі Всевишнім як вершителем справедливості.
5. Політико-правові погляди філософів в епоху відродження, в тому числі і на феномен справедливості та законності, на нашу думку, пов’язані із загальною гуманізацією (антропологізацією) поглядів на суспільство, державу і право, що виявляється у:
- виокремленні передумов несправедливості, викорінення яких є гарантом непорушності справедливості;
- визнанні справедливості в якості природженого почуття людини, що відрізняє її від тварини та робить її істотою вищого рівня;
- дослідженні проблематики справедливості та законності суто крізь призму ідей природного права, вимоги якого повинні панувати у відносинах між індивідами, народами та державами;
- виокремленні поняття “режиму законності” як результату реалізації справедливості через приписи закону.
6. Феномен законності та справедливості в епоху Просвітництва знаходиться в стані глибокого переосмислення, особливо їх політико-правових аспектів, що пов’язано із загальним посиленням політичної, культурної, ідеологічної боротьби із суспільно-політичним устроєм феодалізму, що обумовлює перехід до буржуазного (капіталістичного) суспільного ладу, в тому числі і за допомогою революційних засобів боротьби. Епоха Просвітництва стала основою для формування самостійних філософських напрямків розуміння суспільства, держави і права, що надають можливість зробити висновок про розуміння справедливості та законності як складних категорій, які характеризуються як:
- явища, що мають соціальне походження; є невід’ємною властивістю суспільства; є об’єктом охорони від певної категорії індивідів, які намагаються узурпувати владу; залежать від ефективності боротьби соціуму, в тому числі і військового або революційного характеру, проти встановлення деспотизму; є продуктом усвідомлення всім народом з метою його забезпечення і збереження;
- явища, які мають антропологічну природу походження, що матеріалізуються в реальність через високий рівень освіченості громадян;
- явища, які є результатом суспільного договору та походять від положень природного права;
- соціальні явища, що націлені на збалансування суспільних і приватних інтересів; протидію соціальним кризам і конфліктам через антагоністичність інтересів членів соціуму;
- соціальний стан, що є результатом усвідомлення та непорушності цінностей суспільного порядку, свободи та гідності людини;
- явища, що походять від волі колективу, встановлюються за погодженням із всіма суб’єктами соціуму, а також втілюються у змісті законів та неухильному виконанні їх вимог;
- явища, що мають соціально-класовий характер походження та обумовлені конкретно-історичним рівнем розвитку виробничих сил та відносинами власності (економічним устроєм існуючого суспільства).
7. Еволюційність поглядів на законність за часів Просвітництва визначається в обґрунтованості таких її вимог, як відповідальність всіх суб’єктів перед єдиним судом, необхідність дотримання недоторканості особи та її свободи. Ступінь законності в суспільстві в цю епоху вперше пов’язується зі знанням законів, дотриманням справедливих правових принципів та відповідальністю за їх порушення.
8. Феномен справедливості і законності у поглядах вчених ХХ століття набуває конкретно-визначений, прикладний характер, що пов’язується із умовами та особливостями життєдіяльності суспільства, держави та права, а також надає можливість визначити й обґрунтувати шляхи вдосконалення соціальних інституцій з метою підвищення рівня справедливості і законності (на рівні свідомості людини, її поведінки, освіченості населення, підвищення професійності в діяльності органів управління тощо).
9. Феномени “справедливості” та “законності” у поглядах вчених нового часу набувають характер самостійних інститутів, проблематика яких являє собою самостійні предмети наукових досліджень в роботах тих або інших науковців, однак характеризуються як явища взаємопов’язані, що мають соціальну природу та складний зміст.
10. На нашу думку, законність являє собою обумовлене закономірностями суспільного розвитку комплексне соціально-правове явище, яке складається з трьох взаємозв’язаних складових – принцип, метод і режим існування держави, що полягає у розумінні, суворому і неухильному виконанні всіма суб’єктами правовідносин вимог законодавчих актів, які повинні відповідати принципу справедливості права як в процесі правореалізації, так і в процесі правотворчості.
11. Законність як суспільний феномен являє собою певний результат взаємодії різноманітних чинників, що і визначають її природу. Отже, теоретична концепція законності повинна бути певним емпіричним узагальненням, що не суперечить людському досвіду. Це підкреслює об’єктивний характер явища і виключає можливість суб’єктивно-ідеалістичного його тлумачення.
12. Для розуміння законності як невід’ємної властивості правової системи в цілому, особливого стану суспільного і державного життя, режиму функціонування правової держави істотне значення має змістовна характеристика самих норм права (конституції, законів, підзаконних, включаючи відомчі, актів тощо), їх аксіологічна оцінка. Зміст законності складає не саме наявне законодавство (нехай навіть досконале з точки зору юридичної техніки), а таке законодавство, що адекватно втілює правові принципи, загальнолюдські ідеали і цінності, нагальні потреби й інтереси людини, об’єктивні тенденції соціального прогресу і ідеї доцільності і справедливості.
13. З позицій моральності і справедливості законність виступає в першу чергу як засіб захисту прав, свобод і законних інтересів кожної особистості. Вона повинна забезпечувати охорону людини як від сваволі самої держави і її органів, так і від протиправних дій з боку інших осіб. Від стану законності, рівня її відповідності принципам моралі, справедливості і доцільності залежить ступінь свободи особистості, реальність її прав і свобод, рівень реальності демократії. Це визначає особливе значення законності для суспільства – вона є основою порядку в суспільстві, елементом демократії та засобом охорони загальнолюдських моральних цінностей, одним із проявів яких є справедливість.
14. Законність, справедливість і доцільність є тісно пов’язаними і взаємо доповнюючими один одного принципами правореалізаційної діяльності, які сприяють посиленню соціальної сприйнятливості права взагалі і особливо в таких ситуаціях, коли людська поведінка найбільш важко піддається однозначній моральній та юридичній кваліфікації. Вказане вимагає від правозастосовчих органів високої професійної підготовки, яка забезпечує методологію винесення законних і справедливих рішень. Справедливість пронизує всі різновиди правозастосування та визначає моральний характер його мети та засобів.
15. Сутнісні властивості і характеристики законності можуть бути класифіковані на наступні самостійні групи, а саме:
- принципи законності;
- вимоги законності;
- способи і засоби зміцнення законності;
- ознаки, що характеризують зв’язок законності з іншими соціальними інститутами (культурою, державною дисципліною тощо).
Серед них першочергового значення мають принципи і вимоги законності, оскільки саме вони визначають сутність цього явища. Усі принципи працюють лише в системній єдності, що надає кожному з них нові властивості. Чітка і неухильна реалізація названих принципів може розглядатися як своєрідна програма дій по зміцненню законності в сфері застосування права.
16. Значення і роль законності для суспільства полягає в тому, що вона виступає:
- як основа, серцевина порядку в суспільстві;
- як умова і необхідний елемент правової держави і демократії;
- як основний засіб охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей.
Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.
Підбиваючи підсумки наукового дослідження інститутів справедливості і законності як самостійних явищ, так і у їх органічному взаємозв’язку, можливо зазначити про те, що вказані інститути визначають рівень соціальності держави, стан соціальної безпеки та рівноваги інтересів в середині суспільства. Враховуючи історично змінний характер як самого суспільства, так і уявлень про справедливість і законність, на нашу думку, на сьогодні доцільно активізувати наукові розробки проблематики сутності справедливості і законності, а також засобів їх забезпечення, що надасть змогу виробити єдине концептуальне уявлення про вказані інститути, котре може бути закладене в основу поточного реформування державно-правових інституцій на шляху становлення демократичної, соціальної, правової держави в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврутин Ю. Е. Государство и право. Теория и практика. Учебное пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности «юриспруденция». – М.: ЮНИТИ – ДАНА, Закон и право, 2007. – 479 с.
2. Аквінський Ф. Коментарі до Аристотелевої “Політики” / Пер. з лат. О. Кислюк. – К.: Основи, 2000. – 796 с.
3. Алаіс С. І. Сучасне праворозуміння як наукова основа дослідження законності // Законність: теоретико-правові проблеми дослідження та впровадження. – К.: Юстініан, 2004. – 246 с.
4. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Мысль, 1961. – 271 с.
5. Алексеев С. С., Архипов С. И., Корельский В. М., Леушин В. И., Перевалов В. Д. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов и фак. / В. М. Корельский (отв. ред.), В. Д. Перевалов (отв. ред.). – М.: Инфра М-Норма, 1997.– 570 с.
6. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: НОРМА, 2002. – 608 с.
7. Алексеев С. С. Корельский В. М., Черданцев А. Ф. и др. Проблемы теории государства и права: Учеб. пос. для вузов / Отв. ред. С. С. Алексеев.– М.: Юрид. лит., 1979.– 392 с.
8. Алексеев С. С. О понятии права // Правоведение. – 1970. – № 1. – С. 26–27.
9. Алексеев С. С. Общая теория права в 2-х т., Т. 1. – М.: Юрид. лит., 1981. – 361 с.
10. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
11. Алексеев С. С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х т. – Свердловск: Изд-во Свердл. ун-та, 1972. – Т. 1. – 396 с.
12. Алексеев С. С. Проблемы теории государства и права. – М.: Юрид. лит., 1979. – 322 с.
13. Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. – К.: Генеза, 1996. – 368 с.
14. Аристотель. Никомаховая этика // Соч.: В 4-х т. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – С. 53–293.
15. Аристотель. Політика / Пер. з давньогрец. О. Кислюк. – К.: Основи, 2000. – 238 с.
16. Афанасьєв B. C. Обеспечение законности: вопрос теории и практики (по материалам органов внутренних дел): Дисс. ... д-ра юрид. наук. – М., 1993. – 331 с.
17. Бачінін В. А., Журавський В. С., Панов М. І. Філософія права: Словник. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 408 с.
18. Бачинин В. А. Энциклопедия философии и социологии права. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2006. – 1093 с.
19. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Пер. с ит.; вступ. ст., коммент. и прил. Ю. М. Юмашева. – М.: Междунар. отношения, 2000. – 238 с.
20. Бербешкина З. А. Справедливость как социально-философская категория. – М.: Мысль, 1982. – 203 с.
21. Бершадский С. А. Очерки истории философии права Выпускъ 1. – Санкт-Петербургъ: Типография М. М. Стасюлевича, В.О., 1892. – 266 с.
22. Большая юридическая энциклопедия. – М.: Эксмо, 2005. – 688 с.
23. Боннер А. Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности.– М.: Росс. право, 1992. – 319 с.
24. Борисов В. В. Социалистическая законность и правопорядок советского общества. – Саратов: Сарат. ун-т, 1962. – 67 с.
25. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юрид. лит., 1976. – 215 с.
26. Буржуа Л. Солидарность // www.pravoznavec.org.ua
27. Буржуа Л. Філософія солидарности // www.pravoznavec.org.ua
28. Бурлай Є. В. Ще раз про законність / Правова держава. – К., 1992. – Вип. 1.– С. 21.
29. Васильев А. В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Флинта: НПСИ, 2005. – 440 с.
30. Введение в культурологию: Ч. 1: Конспект лекций / [Гончарук С. И., Комиссаров С. Н., Комиссаров С. С .и др.]: Учеб. пособие в 3 ч. по курсу "Теория и история мировой и отеч. культуры / Московский ин-т электроники и математики / В.А. Сапрыкин (ред.). – М.: МГИЭМ (ТУ), 1995. – 210 с.
31. Великое восстановление наук // Бэкон Ф. Сочинения: В 2-х т. / Сост., общая ред. и вступ. ст. А.Л. Субботина. – М.: Мысль, 1971. – Т. 1. – 590 с.
32. Виноградов П. Г. Обычай и право. – Осло, 1925 // www.elib.org.ua
33. Витрук Н. В. Законность: понятие, защита и обеспечение. Общая теория права: Курс лекций / Под общ. ред. В. К. Бабаева. – Нижний Новгород: Эра, 1993. – С. 513–534.
34. Вишневский А. Ф. Общая теория государства и права: Учеб. пособие для студентов вузов специальности "Правоведение" / А. Ф. Вишневский, Н. А. Горбаток, В. А. Кучинский; Под общ. ред. В. А. Кучинского. – 2-е изд. – Мн.: Амалфея, 2004.– С. 504–510.
35. Волков Б. С. Детерминистическая природа преступного поведения. – Казань, 1975. – 110 с.
36. Вопленко Н. Н. Социалистическая законность и применение права. – Саратов: Сарат. ун-т, 1983. – 184 с.
37. Воскресенский Н. А. Законодательные акты Петра І. – М.: Госполитиздат, 1945. – Т. 1. – 602 с.
38. Гайденко П. П. Философия Фихте и современность. – М.: Мысль, 1979. – 288 с.
39. Гатинян А. А. Теоретические проблемы правового статуса граждан и других субъектов социалистического права // Актуальные проблемы теории советского государства и права. – М.: Мысль, 1974. – С. 180–181.
40. Гацелюк В. О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції): Монографія / МВС України, Луганський державний університет. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. – 280 с.
41. Гегель Г. В. Ф. Работы разных лет. – М.: Мысль, 1970. – Т. 1. – 672 с.
42. Гегель Г. В. Ф. Система наук. Ч. 1.: Феноменология духа / Ред. Н.А. Никитина; Пер. Г. Шпета. – СПб.: Наука, 1999. – 444 с.
43. Гегель Г. В. Ф. Сочинения. Т. 4: Система наук. Ч. 1: Феноменология Духа / Пер. Г. Шпета. – М.: Соцэкгиз, 1959. – 440 с.
44. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
45. Гегель Г. В. Ф. Философия права // Соч.: В 14 т. – М.-Л., 1934. – Т. VII. – 380 c.
46. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 3: Философия духа / Отв. ред. Е.П. Ситковский. – М.: Мысль, 1977. – 471 с.
47. Гельвеций К. А. Об уме. – М.: Соцэкгиз, 1938. – 395 с.
48. Гельвеций К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання / Пер. з фр. Б. Підмогильний. – К.: Основи, 1994. – 413 с.
49. Гельвеций К. Сочинения в 2-х томах. – М.: Мысль, 1973. – 642 с.
50. Гесиод. Теогония: Поэма в прозаическом изложении // Древняя Греция: Сборник. – СПб., 1995. – С. 11–19.
51. Гоббс Т. О гражданине // Избранные произведения: В 2-х т. – М.: Мысль, 1964. – Т. 1. – 584 с.
52. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної і цивільної / Пер. з англ. Р. Димерця та ін. – К.: Дух і Літера, 2000. – 598 с.
53. Головистикова А. Н., Дмитриев Ю. А. Проблемы теории государства и права: Учебник. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 832 с.
54. Гомер. Иллиада / Пер. с древнегреч. Н. Гнедича. – Х.: Фолио. М.: АСТ, 2000. – 524 с.
55. Гомер. Одиссея / Пер. с древнегреч. В. Жуковского. – Х.: Фолио. М.: АСТ, 2000. – 412 с.
56. Гроций Г. О праве войны и мира: Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Пер. с лат. / Под общ. ред. С. Б. Крылова. – М.: Науч.-изд. центр «Ладомир», 1994. – 867 с.
57. Гьофе О. Справедливість і субсидіарність. Виступи в Україні. – К.: Альт прес, 2004. – 144 с.
58. Дигесты Юстиниана. Памятники римского права. – М.: Зерцало, 1997. – 608 с.
59. Добровольский В. В. Социалистическая законность в теории и практике советского строительства // www.belov.ru
60. Дробязко С. Г. Общая теория права: Учеб. пособие. – Мн.: НОООО «БИП-С», 2003. – 336 с.
61. Єкимов А. И. Справедливость и социалистическое право / Под ред. И. П. Комиссаровой; Ленинградский гос. ун-т им. А. А. Данова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1980. 120 с.
62. Єфремов О. Ф. Принципы и гарантии законности: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1999. – 21 с.
63. Желтобрюхов С. П. Прокурорский надзор как гарантия законности в Российском государстве (проблемы теории и практики). Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Саратов, 1999. – 21 с.
64. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 401 с.
65. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
66. Закомлистов А. Ф. Юридическая философия. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 548 с.
67. Закон України “Про міжнародні договори України” від 22.12.1993 р. № 3767-ХП // www.rada.gov.ua
68. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16.06.1992 р. № 2460-ХІІ // www.rada.gov.ua
69. Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97р. № 168/97 // www.rada.gov.ua
70. Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ // www.rada.gov.ua
71. Законность. Энциклопедия юриста // www.jurist-enc.info
72. Зивс С. Л. Кризис буржуазной законности в современных империалистических государствах. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1958. – 296 с.
73. Иванников И. А. Толковый словарь по теории права. Серия «Словарь». – Ростов – на – Дону: «Феникс», 2005. – 128 с.
74. Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. Вопросы теории права // www.pravoznavec.com.ua
75. История политических и правовых учений: Учебник для вузов // Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2004. – 944 с.
76. История политических и правовых учений: Учебник для вузов // Под ред. Е. А. Воротилина, О. Э. Лейста, И. Ф. Мачина и др. – М.: Юрид.лит, 1997. – 575 с.
77. Кант И. К вечному миру: Философский очерк / Пер. С. М. Роговина и Б. В. Чредина; Под ред. Л. А. Камаровского. – М.: Тип. Сытина, 1905. – 78 с.
78. Канm И. Метафизические начала учения о праве // Сочинения: В 6-ти т. / Под общ. ред. В. Ф. Асмуса, А. В. Гулыги, Т. И. Ойзермана. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. – Ч. 2. – 480 с.
79. Карташов В. Н. Правоприменительная практика в социалистическом обществе. – Ярославль: Ягу, 1986. – 86 с.
80. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 477 с.
81. Керимов Д. А. Обеспечение законности в СССР. – М.: Госюриздат, 1956. – 167 с.
82. Козюба М. І. Принципи верховенства права і Верховенства Конституції України // Конституційне будівництво в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Ужгород, 2000. – С. 30–36.
83. Конституція України від 28.06.1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
84. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ // www.rada.gov.ua
85. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-05 // www.rada.gov.ua
86. Криминальный кодекс РСФСР 1927 года // Консультант плюс. Электронный информационный банк. – Вып. 3, 2005.
87. Кудрявцев В. Н. Право як елемент культури // Право і влада. – К., 1990. – С. 34-58.
88. Лазарев В. В. Новое в теории методологии исследования законности // Проблемы правоведения. – 1997. – № 35. – С. 139–148.
89. Лазарев В. В. Теория государства и права. – М.: Юристъ, 1992. – 448 с.
90. Левченко И. П. Механизм применения права: Науч. / Смол. гуманит. ун-т; Юрид. ин-т МВД России. – М.: Изд-во СГУ, 1997. – 100 с.
91. Ленин В. И. Полн. собр. соч. – М., 1981. – Т. 38. – 579 с.
92. Ленін В. І. Повне зібрання творів. – Т. 45. – 306 с.
93. Лисюткин А. Б. Принципы законности и их реализация в условиях формирования правового государства: Дисс. ... канд. юрид. наук.– Саратов, 1992.– 24 с.
94. Лисюткин А. Б. Теория государства и права: Курс лекций. – М.: Юристъ, 1994. – 103 с.
95. Локк Дж. Два трактата о правлении: Сочинения: В 3-х т. / Пер. с англ. и лат. / Ред. и сост., авт. примеч. А.Л. Субботин. – М.: Мысль, 1988. Т. 3. – 668 с.
96. Лукашева Е. А. Социалистическая законность в современный период // Советское государство и право. – 1968. – № 3. – С. 6.
97. Лукашева Е. А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид. лит., 1973. – 344 с.
98. Лунев А. Е. Обеспечение законности в советском государственном управлении. – М.: Юрид. лит., 1963. – 159 с.
99. Луцький І. М. Справедливість як філософсько-правова засада українського державотворення / Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.12. / Національна академія внутрішніх справ України МВС України. – Київ, 2005. – 17 с.
100. Макіавеллі Н. Володар / Пер. з іт. М. Островерха. – Нью-Йорк, 1976. – 162 с.
101. Малеин Н. С. О законности в условиях переходного периода // Теория права: новые идеи. – М., 1995. – Вып. 4. – С. 26-27.
102. Мальцев Г. В. Социальная справедливость и право. – М.: Мысль, 1977. – 255 с.
103. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1992. – 207 с.
104. Мамут Л. С. Разработке концепции законности – новые импульсы // Правовой режим законности: вопросы теории и истории: Мат-лы межвузовской научно-теоретической конф. / под общ. ред. Д. И. Луковской. – СПб.: СпбГУ, 2001. – С. 5-11.
105. Маркс К. Восемнадцатое брюмера Луи Бонапарта. – М.: Политиздат, 1987. – 118 с.
106. Маркс К., Энгельс Ф. Анти-Дюринг. Переворот в науке, произведенный господином Евгением Дюрингом // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Изд. 2-е. – М.: Госполитиздат, 1961. – Т. 20. – 827 с.
107. Материалисты Древней Греции. – М.: Политиздат, 1955. – 217 с.
108. Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права: Учебник.– М.: Юристь, 2004. – 512 с.
109. Монтескье Ш.-Л. О духе законов / Сост., пер., коммент. примеч. А. В. Матешука. – М.: Мысль, 1999. – 672 с. (Из классического наследия).
110. Невзоров И. Л. Принцип законності в правозастосувальній діяльності. Автореф. дис. .. к.ю.н. 12.00.01. – Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2003. – 20с.
111. Недбайло П. Е. Советская социалистическая законность, ее основные принципы и назначение // Ученые записки Львовского государственного университета. Т. XXVII. Серия юридическая. Вып. 2. – 1954. – С. 54–63.
112. Нерсесянц В. С. Политические учения Древней Греции. – М.: Юрид.лит., 1987. – 245 с.
113. Нерсесянц В. С. Проблемы общей теории права и государства. – М.: Норма Инфра-М,, 1999. – 501 с.
114. Нерсесянц В. С. Сократ. – М.: Юристъ, 1996. – 236 с.
115. Нерсесянц В. С. Философия права: учебник для вузов. – М.: Норма-Инфра, 1999. – 652 с.
116. Ницше Ф. Полное собрание сочинений. – М.: Изд-во Светина, 1910. – 362 с.
117. Ницше Ф. Так говорил Заратустра; К генеалогии морали; Рождение трагедии; Воля к власти; Посмертные афоризмы. – М.: Харвест; М.: АСТ, 2000. – 1040 с.
118. Новгородцев П. И. Введение в философию права. Кризи современного правосознания. – М.:Наука, 1996. – 296 с.
119. Общая теория государства и права. Академический курс: В 2-х т. / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Т. 2. – 656 с.
120. Ожегов С. І., Щедрова Л. П. Толковый словарь // www.litera.ru
121. Орач Є. М. Історія політичних і правових вчень: Навч. посібник. – К.: Атака, 2005. – 560 с.
122. Перельман. Справедливість та розум. – К.: Основи, 2000. – 396 с.
123. Перетерский И. С. Дигесты Юстиниана. – М.: Мысль, 1956. – 125 с.
124. Платон. Держава / Пер. з давньогрец. та комент. Д. Коваль. – К.: Основи, 2000. – 354 с.
125. Платон. Законы / Общ. ред. А.Ф. Лосева и др.; пер. з древнегреч. А.Н. Егунова и др. – М.: Мысль, 1999. – 830 с.
126. Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 // www.rada.gov.ua
127. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” // www.rada.gov.ua
128. Потапов В. А. Законность и правомерное поведение граждан в условиях реформирования России (региональный аспект): Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Н.-Новгород, 1995. – 24 с.
129. Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. № 528 // www.rada.gov.ua
130. Происхождение семьи, частной собственности и государства // К. Маркс, Ф. Энгельс Избранные произведения: В 2-х т. – М.: Госполитиздат, 1948. – Т. 2. – 516 с.
131. Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – СПб.: Питер, 2003. – 1096 с.
132. Рабинович П. М. Проблемы теории законности развитого социализма. – Львов: Вища школа, 1979. – 204 с.
133. Радбрух Г. Законное неправо и надзаконное право // www.pravoznavec.org.ua
134. Рікер П. Дж. Роулз: від моральної автономії до суспільної угоди / В. Кайденко (пер. з фр.). – К.: Дух і літера, 2002. – 216 с.
135. Рікер П. Право і справедливість / Олена Сирцова (пер.), Володимир Каденко (пер.). — К.: Дух і літера, 2002. — 216 с.
136. Робеспьер М. О принципах революционного правительства // Революционная законность и правосудие. Статьи и речи / Пер. с франц. Н. Лапшиной; Под ред. и с предисл. А. Герцензона. – М.: Изд-во юрид. лит., 1959. – 276 с.
137. Российская юридическая энциклопедия / Глав. ред. А. Я. Сухарев. – М.: Изд-ий дом ИНФРА - М, 1999. – 1110 с.
138. Роулз Д. Теорія справедливості. – К.: Основи, 2000. – 132 с.
139. Рудольф фон-Иеринг. Цель в праве / Пер. с нем. – СПб., 1881. – Т. 1. – 280 с.
140. Руссо Ж.-Ж. О политической экономии // Трактаты / Изд. подгот. В. С. Алексеев – Попов и др. – М.: Наука, 1969. – 703 с.
141. Руссо Ж.-Ж. Общественный договор / Пер. с фр. В. Ютанова. – М.: Плохов, 1906. – 108 с.
142. Руссо Ж.-Ж. Рассуждения о начале и основании неравенства между людьми. – М.: Мысль, 1782. – 302 с.
143. Самохвалов В. В. Вимоги, принципи та гарантії законності // Енциклопедія законодавства. – К.: Український Центр духовної культури, 2003. – С. 56–72.
144. Самохвалов В. В. Поняття, аспекти та сфери прояву законності // Законність: Теоретико-правові проблеми дослідження та впровадження. – К.: Вид-во «Юстініан», 2004. – С. 11–29.
145. Самощенко И. С. Ленинское учение о демократии и законности // Советское государство и право. – 1971. – № 4. – С. 41–49.
146. Самощенко И. С. Основы незыблемости советской законности. – М.: Знание, 1967. – 47 с.
147. Сафаров Р. А. Общественное мнение и государственное управление / Отв. ред. Л. А. Оников; Інститут государства и права АН СССР. – М.: Юрид. лит., 1975. – 255 с.
148. Себайн Дж. Г., Торсон Томас Л. Історія політичної думки / Пер. з англ. – К.: Основи, 1997. – 838 с.
149. Скакун О. Ф., Подберезський М. К. Теорія держави і права. – Харків: Консум, 1996. – 428 с.
150. Скакун О. Ф. Теория государства и права. – Х.: Консум, 2000. – 704 с.
151. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): учебник. – Х.: Эспада, 2007. – 840 с.
152. Словарь русского языка / С. И. Ожегов (сост.). – М.: ОГИЗ, 1949. – 968 с.
153. Советский энциклопедический словарь. – М.: Русский язык, 1984, – 1374 с.
154. Социальная философия: Учебник для вузов / Под ред. В. Н. Лавриненко. – М.: Культура и спорт: ЮНИТИ, 1995, – 240 с.
155. Спиноза Б. Избранные произведения: В 2-х т. – М.: Политиздат, 1957. – Т. 1. – 631 с.
156. Спиноза Б. Избранные произведения: В 2-х т. – М.: Политиздат, 1957. – Т. 2. – 727 с.
157. Спиноза Б. Краткий трактат о Боге, человеке и его счастье; Богословско-политический трактат: Филос. трактаты / Пер. с латин. – Х.: Фолио; М.: АСТ, 2000. – 398 с.
158. Степанов В. И. О социалистической законности // Правоведение. – 1997. – № 3. – С. 108–114.
159. Строгович М. С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. – М.: Наука, 1984. – 206 с.
160. Строгович М. С. Теоретические вопросы советской законности // Советское государство и право. – 1956. – № 4. – С. 22-28.
161. Строков І. В. Право та моральні основи забезпечення справедливості й законності в слідчій діяльності. Автореф. дис. к.ю.н. 12.00.12. – К: НАВСУ, 1998. – 17 с.
162. Сумський Д. О. Основи держави та права: Навч. посібник. – К.: НТУУ "КПІ", 1999. – 116 с.
163. Тарахонич Т. І. Виникнення ідеї законності та перспективи її розвитку у громадянському суспільстві // Законність: теретико-правові проблеми дослідження та впровадження. – К.: Видавництво “Юстиніан”, 2004. – С. 83-100.
164. Теория государства и права: Курс лекций: Учебник для вузов / Московский гос. ун-т им. М. В. Ломоносова / М. Н. Марченко (ред.). – 2.изд., перераб. и доп. – М.: Зерцало, 1997. – 561 с.
165. Теория государства и права / Под ред. В. В. Лазарева. – М.: Новый юрист, 1997. – 432 с.
166. Теория государства и права / Под ред. М. В. Корельского, В. Д. Перевалова. – М.: Изд-во Группа ИНФРА. М-НОРМА, 1997. – 570 с.
167. Теория государства и права / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 430 с.
168. Теория права и государства / Под. ред. Н. А. Катаева и В. В. Лазарева. – Уфа, 1994. – 566 с.
169. Теорія держави і права: Підручник / За ред. С. Л. Лисенкова. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 448 с.
170. Троян О. І. Соціальна справедливість як моральна основа демократичної правової соціальної держави / Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. / Українська академія внутрішніх справ. – Харків, 1995. – 19 с.
171. Указ Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами” від 04.03.1998 р. № 167/98 // www.rada.gov.ua
172. Уніфікований закон “Про переказні векселі та прості векселі”, затверджений Женевською Конвенцією 1930 р. // www.rada.gov.ua
173. Философский словарь / Ред. И. Т. Фролов. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1986. – 886 с.
174. Философия: энциклопедический словарь / Под ред. А. А. Ивина. – М.: Годарика, 2004. – 1072 с.
175. Философский энциклопедический словарь \ ред. кол.: С. С. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М.: советская энциклопедия, 1989. – 815 с.
176. Хеффе О. Политика, право, справедливость. Основоположения критической философии права и государства. – М.: Наука, 1994. – 389 с.
177. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. – М.: ДТД, 1996. – 384 с.
178. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-ІV // www.rada.gov.ua
179. Цицерон. Диалоги о государстве. О законах / Изд. подгот. И. Н. Веселовский, В. О. Горенштейн, С. Л. Утченко. – М.: Наука, 1966. – 224 с.
180. Цицерон. Философские трактаты / Гл. ред. Г. Г. Майоров. – М.: Наука, 1985 – 264 с.
181. Червонюк В. И. Теория государства и права: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2006. – 704 с.
182. Черданцев А. Ф. Теория государства и права: Курс лекций. – Екатеринбург, 1996. – 191 с.
183. Шершеневич Г. Ф. О чувстве законности. – Казань: Изд-во Казан.
ун-та, 1897. – 33 с.
184. Шульженко Ф. П., Наум М. Ю. Історія вчень про державу і право: Курс лекцій / За загал. ред. В. В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 192 с.
185. Экономико-философские рукописи 1844 года. Апрель–август 1844 г. // Маркс К., Энгельс Ф. Из ранних произведений. – М.: Госполитиздат, 1956. – 689 с.
186. Юридический словар // Под ред. П. И. Кудревцева. – 2-е изд. Том 1. А-Н. – М.: Государственное издание юридической литературы, 1956. – 688 с.
187. Юридична енциклопедія: в 6т. / Ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред.кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, Т.1, 1998. – 672 с.
188. Юридична енциклопедія: в 6т. / Ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1999. – Т.2. – 744 с.
189. Юридична енциклопедія: в 6т. / Ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 2001. – Т.3. – 792 с.
190. Юридична енциклопедія: в 6т. / Ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред.кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, Т.4, 2002. – 720 с.
191. Явич Л. С. Общая теория права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 285 с.