РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УМОВАХ РИНКОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертаційній роботі розроблено й обґрунтовано науково-методичні положення та практичні рекомендації щодо регулювання розвитку сфери фізичної культури і спорту в умовах ринкових трансформацій економіки України. Регулювання полягає у визначенні концепції та стратегії розвитку, імітаційному моделюванні, оцінюванні та оптимізації показників формування соціально та економічно ефективної спортивної галузі країни.

У першому розділі «Теоретичні основи розвитку економіки сфери фізичної культури і спорту» досліджено вплив фізичної культури і спорту на розвиток людського капіталу; проаналізовано економічні відносини у сфері фізичної культури і спорту та зарубіжний досвід її розвитку.

Сучасний соціально-економічний рівень України потребує розвитку економіки сфери фізичної культури і спорту. Проте спостерігається недосконалість механізмів впливу на підвищення ефективності функціонування спортивної галузі.

Фізкультура і спорт інтенсивно впливають на відтворення людського капіталу країни, економічну сферу життя держави і суспільства, а саме на якість робочої сили, тривалість і спосіб життя, структуру споживання і попиту, зовнішньоекономічні зв'язки, туризм та інші показники економічної системи.

Визначено економічний ефект за рахунок розвитку сфери фізичної культури і спорту, який полягає в такому: зниження витрат державного бюджету на фізичний розвиток – фінансування різноманітних фізкультурно-спортивних програм державного і місцевого рівнів; розвиток соціально значущої сфери підприємницької діяльності, за рахунок якої оздоровлюється населення і створюються нові робочі місця; збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів за рахунок податкових надходжень від спортивного бізнесу та культурно-видовищних заходів, що дозволяє державі оперативно вирішувати соціальні проблеми населення.

Запропоновано такий склад ефективності сфери фізичної культури і спорту: соціальна, економічна, іміджева. Під соціальною ефективністю фізичної культури мається на увазі ефективність у вигляді впливу на здоров’я людей, зайнятість молоді, підготовку якісних трудових ресурсів, зниження злочинності в суспільстві.

Економічна ефективність передбачає одержання прибутку від утримання спортивних споруд, закладів і надання спортивних послуг. Надання спортивних послуг є сферою підприємницької діяльності, яка забезпечує зайнятість людей, а також поповнює бюджет держави за рахунок сплати податків.

Під іміджевою ефективністю розуміється підвищення іміджу держави у світі. Іміджева складова відіграє вагому роль в інвестиційних та інтеграційних процесах країни. Встановлено, що складові ефективності взаємопов’язані, але їх окремий розгляд та оцінка уможливлюють збалансоване регулювання розвитку СФКіС.

Доведено, що економічні відносини включають усю сукупність господарських відносин з приводу виробництва та купівлі-продажу спортивних товарів і послуг, економічні відносини спортивних клубів, федерацій, спортивних товариств, окремих спортсменів і тренерів між собою, у взаємодії з уболівальниками та органами влади. Важливим аспектом економічних відносин є видовищні заходи, спортивні ринки праці та фінансових інвестицій. Удосконалено понятійний апарат економіки спорту; розкрито поняття соціально-економічного розвитку сфери фізичної культури і спорту як динамічного процесу кількісних та якісних змін у політиці держави щодо сфери фізичної культури і спорту, сприйнятті населенням спорту як необхідної складової свого життя та внутрішній побудові в системі економічних відносин  усередині спортивних клубів приватних закладів, що функціонують у сфері надання фізкультурних і спортивних послуг, з метою реалізації довгострокових завдань ефективності спортивної галузі як фактора розвитку країни.

У результаті аналізу зарубіжного досвіду доведено, що у світі сукупність інструментів фінансової та організаційної підтримки спорту значно відрізняється, в першу чергу пріоритетними напрямами та обсягами фінансування. Вибір видів, форм і методів залежить від характеру обраної моделі державного фінансування, а також від пріоритетів і завдань поточної політики. Створення сприятливих умов для розвитку без залучення державних коштів передбачає певну захищеність від прямого адміністративного втручання.

Напрями та методи регулювання розвитку сфери фізичної культури і спорту в Україні мають ураховувати досвід іноземних країн. В умовах обмеженості бюджет­них коштів найбільш пріоритетним напрямом є використання досвіду Франції, а саме побудови ефективних моделей взаємодії держави, приватного сектору, професійних організацій, клубів та ліг. Французька модель організації спорту перебуває між американською моделлю спорту, фінансованого здебільшого приватним сектором, і системою Куби та Китаю. Тому вона може бути пристосована до умов ринкових трансформацій економіки України.