Еволюція композиційних прийомів формування внутрішнього простору православних храмів Слобожанщини XVII-поч.XXІ ст. : Эволюция композиционных приемов формирования внутреннего пространства православных храмов Слобожанщины XVII-поч.XX ст.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок з науковими програмами, визначено мету й завдання, хронологічні й територіальні межі, наукову новизну та практичне значення дослідження церковних інтер’єрів Слобожанщини.

У розділі 1 «Історіографія, методика та джерельна база дослідження» висвітлено стан наукової вивченості теми та прослідкована історична ретроспектива храмів слобідської України.

Розглянувши роботи провідних українських вчених, істориків та мистецтвознавців Багалія Д.І., Редіна Е.К., Таранушенко С.А., Тіца О.О., Степовика Д.В., Цапенко М.П, Лукомського Г.К., Лейбфрейда А.Ю., релігійних філософів Трубецького Е., Флоренського П., церковних діячів Філарета Гумілевського, Мітропаліта Никодима, архімандрита Афанасія, єпископа Стефана, Олександра Меня, архітекторів Новгородова В.Е.,  Кодіна В.А., Бондаренко І.В., автор дослідження прийшов до висновку, що тема церковного будівництва завжди викликала цікавість дослідників проте саме слобожанський храмовий інтер’єр, як прояв загального поєднання архітектури та багатьох мистецтв виявився мало вивченим. 

Аналіз літературних джерел з теми дисертації свідчить, що в працях Фоміна П., Редіна Е.К.  увага приділялася національному культовому зодчеству XIV-XVIст. Цапенко М.П. в роботі, “Архітектура Лівобережної України XVII-XVIIIст.”, описує типологічні особливості храмових споруд XVII-XVIIIст. Праці Мартиновича П. та Горленка В., Прот. Сецинского Е., Карповича В., арх. Філянського Н., Ор. Левицького надають уяву про особливості формування дерев’яного храмового зодчества наших пращурів. Логвин Г., як і Юрченко П., торкаються процесу історичного розвитку форм українських храмів, розглядають архітектурно–типологічні особливості церков низки   історико - етнографічних регіонів. Праця Таранушенко С.А. присвячена Покровському собору в м. Харкові, в якій він дав всебічний аналіз споруди, включаючи інтер’єр храму. Багалій Д.І., Гусєв А.Н., Жаріков Н.Л., присвятили свої роботи загальній характеристиці  архітектури Слобожанщини. Таким чином стає зрозумілим, що обсяг публікацій, щодо храмового будівництва Слобожанщини є дуже обмеженим, а праці пов’язані з формуванням внутрішнього простору церков практично відсутні. Це свідчить про недостатньо міцну наукову базу з історії культового будівництва та про необхідність пошуку нових підходів до вивчення місцевої спадщини храмобудування.

Методика дослідження побудована на виявленні принципів та особливостей композиційного формоутворення церковних споруд. В роботі використовуються як загальнонаукові методи дослідження (емпіричні та теоретичні) так і спеціальні. Частково в роботі використовувалася комплексна методика Раннєва В.Р, яка дала змогу проаналізувати широкі аспекти композиційного формування внутрішнього простору. При розгляді ретроспективи храмобудування було застосовано історико-аналітичний метод. Аналіз внутрішнього архітектурного середовища провадився за допомогою графо-аналітичного  метода. Встановлення символічно-образного уявлення потребувало використання теоретико-аналітичного методу. Аналітико-порівняльний метод дозволив виявити відповідність образної моделі інтер’єрів з богословським каноном і традиціями місцевого будівництва, за допомогою історико-генетичного методу встановлено вплив іноземних та автохтонних факторів на розвиток храмового зодчества Слобожанщини. Спеціальні методи представлені розрахунковим експериментом, виконаним за допомогою Maple-5, що дало можливість виявити закономірність побудови та пропорційні особливості храмових споруд різного стильового напрямку та авторства.

Виявлені в результаті дослідження ретроспективи храмової архітектури XVII-XIX ст.. історичні та етнокультурні умови розвитку сакрального зодчества Слобожанщини дали можливість встановити етапи його еволюції:

- пер. пол..XVIIст. заселення слобідських земель вихідцями з Московії,  західної України та Наддніпрянщини. Дерев’яні  храми цього періоду, що складалися з трапезної та квадратної кліті перекритої наметом, зазнали більшого впливу архітектури Московської держави, але не мали подальшого розвитку.

- др. пол. XVIIст. відзначилась будівництвом мурованих храмів з основними рисами черкаського зодчества, які були типовими для дерев’яного будівництва (стрункість споруди, багатоярусність, гранчастість форм).

- на поч.. XVIIІ ст.  на Слобожанщині виникає місцева архітектурна школа – Лиманська,  храми якої  мали хрещаті плани, одну, три або п’ять дуже високих бань з чотирма або п’ятьма заломами та ліхтарями.

- в XVIII –XIX ст.. слобідські зодчі  мають вихід до здобутків європейської культури, активно впроваджують мистецькі та будівельні традиції Західної Європи при зведенні місцевих церков, композиція яких ускладнюється, з’являються хрестові у плані  та хрестово - купольні споруди з різною кількістю бань, зростає їх висота.

В будівництві церков визначились певні сталі традиції та історично обумовлені архітектурно-художні особливості що полягали в наступному: 1) за об’ємно-просторовим та планувальним рішенням на Слобожанщині найбільшого поширення у XVII-XVIIІ ст. набуває: струнка, тридільна церква з трьома главами та домінуванням центрального об’єму; 2) за композиційним рішенням п’ятизрубні, одно -, три -, та п’ятиверхі церкви Слобожанщини близькі до храмів Наддніпрянщини з досить високими банями, й вертикальною композицією завершень; 3) встановлено, що композиційно-планувальні характеристики православних мурованих споруд Слобожанщини не лише сягають корінням у глибоке минуле, а й тісно пов’язані з народним дерев’яним зодчеством.

  У другому розділі «Аналіз архітектурно-конструктивної побудови внутрішнього простору  храмів Слобожанщини»  розглянуті    типологічні та композиційні фактори, що вплинули на розвиток церковних інтер’єрів. Зроблено порівняльний аналіз їх об’ємно-просторового, конструктивного та типологічного розвитку. Простежено фактори, що вплинули на формування особливостей будівництва церков в цьому регіоні та  виявлено низку відмінностей, притаманних розвитку храмових інтер’єрів цієї місцевості.

Проведено класифікацію досліджуваних пам’яток архітектури. Загальна ланка розвитку типологічних відмінностей церков України, що представлена в працях Цапенко М.П., Бондаренко І.В., Кодіна В.А., Єрошкіної Є.А., Лесик О.О.,  доповнена ще п’ятьма типами, характерними для церков Слобожанщини і визначеними автором, при проведенні натурних та архівних досліджень.

Виявлено, що на відміну від інших регіонів України, особливостями типологічного розвитку місцевих церков є вживання хрестового  плану з народною підставою розвитку, яка проявилась в прямокутній формі планових складових. Автором проведена класифікація сучасних храмових споруд, виявлено, що кожна з них тяжіє до певного історично-складеного типу. Це стає помітним вже при розгляді проекту, в який архітектор вносить свої співзвучні сучасності ідеї. За планувальним рішенням новітні храмові споруди можна розподілити на хрестові, прямокутні безстовпні зального типу та тридільні з гранованою центральною та вівтарною частинами.

Аналіз конструктивно-просторової структури храмів сприяв виявленню особливостей її побудови на різних етапах формування церковних інтер’єрів:

- період панування стилю українського бароко характеризується наслідуванням в конструктивному плані традицій дерев’яної народної архітектури. В мурованих церквах використовуються засоби типові для дерев’яного будівництва: нахил стін до середини, телескопічна перспектива, використання системи заломів та бань, відкрите опасання, наявність відкритих в інтер’єрі бань. Ці особливості стають характерними для церков Західної, Центральної та Східної України. Відмінностями церков цих регіонів від слобожанських є те, що храми заходу переважно будувалися однобанними, на Київщині та в центральній Україні панувала багатоверхість, тоді як на Слобожанщині переважали трибанні церкви. Це визначило характер побудови їх внутрішнього середовища, просторових чарунок та особливості їх зорового сприйняття. Натомість зведення церков в Росії в цей період базувалося на зовсім інших конструктивних та композиційних принципах, де бані слугували тільки утворенню силуету храму і зовсім не відповідали інтер’єру.

- другий етап розвитку конструктивно-просторової структури співпадає з розповсюдженням на Слобожанщині стилів бароко та класицизму. Він відзначається повною відмовою від традицій народного дерев’яного будівництва і переходом до вживання півсферичного склепіння на високому світловому барабані, що покоїться на чотирьох масивних пілонах завдяки попружним аркам та парусам. Сприйняття такого інтер’єру ускладнюється поділом його на три нави. Втрачається  притаманна церквам українського бароко цілісність внутрішнього простору.

- наступний етап розвитку характеризується появою храмів –ротонд, перекритих великим півсферичним куполом, що спирався на стіни. Поява такого архітектурно-конструктивного рішення викликає особливий підхід до організації інтер’єрного середовища. Внутрішній простір сприймається єдиним, створюючи уяву цілісної форми-оболонки. Такий тип храмів має багато спільного з російськими спорудами цього виду, які на Слобожанщині почали будувати в період класицизму.

- конструктивно-просторова структура церков, побудованих в неоросійському стилі, становить відмінний від попередніх етап розвитку конструктивного рішення і відзначається тим, що храми в своїй більшості перекривалися зімкнутим склепінням, не мали світлових відкритих в інтер’єр барабанів. Бані стають  декоративними і лише збагачують силует споруди.

- виявлено, що формування базилікального типу храму, з його конструктивною системою є нетиповим для регіону дослідження.

-  новітні церкви Слобожанщини в більшості не копіюють відомі зразки минулого. Їх конструктивно-просторова структура виключає наявність в інтер’єрі стовпів і нав. Цілісний простір перекривається коробовим склепінням. Стає помітним відхід від сталих конструктивних рішень.

Морфологічна побудова внутрішнього простору виявилась у характері розвитку внутрішньої форми, композиція якої базується на використанні низки пов’язаних між собою властивостей. Ускладнення простих форм співпадає з розширенням простору з особливістю конструкцій, з пошуком пластичної виразності внутрішнього об’єму. Виявлення динаміки форми та співвідношення просторових осей характеризується організованістю внутрішнього простору.

Храмам, збудованим в стилі українського бароко, які мають відкриті в інтер’єр гранчасті бані, притаманний динамічний розвиток простору вгору. В них максимально працює вертикальна вісь. 

Під час панування стиля бароко відбувається зміна  в динаміці форми. Поява п’яти відкритих в інтер’єрі барабанів, а також виявлення глибинної осі надає інтер’єрові більшої складності. Поряд з головними осями руху виникають декілька допоміжних, що ускладнює сприйняття внутрішнього церковного простору, відкриваються нові перспективні точки зору, інтер’єр розбивається на окремі частки.  

В стилі класицизму зазначається більше спрощення внутрішнього середовища церков, добре відчутні осі висоти та глибини. Загостреному сприйняттю висоти приміщення сприяв різкий перехід з-під низького склепіння в світлу підкупольну частину. Та хоча в деяких випадках, величина осі глибини  привалює , увагу привертає до себе саме вісь висоти, яка є більш емоційно напруженою. В центричних ротондальних спорудах, вісь висоти не має такого розвитку, увесь інтер’єр відкритий для глядача, а  при аналізі динаміки форми, виявляється, що усі осі майже рівноцінні. При аналізі динаміки просторової форми ротондальних споруд виявляється відносна їх рівнозначність.

Простір церков неоросійського стилю розвивається лише вглиб, не виникає навіть ілюзорного уявлення про його розвиток по вертикалі. Средохрестя відсутнє в такому типі споруд, що зближує їх з базилікальними храмами.

Храми неовізантійського  стилю по характеру композиційної побудови інтер’єру розмежувалися на дві групи. Одній була притаманна глибинна вісь, вздовж якої розвивався простір, іншій - властива наявність двох осей: глибини та висоти. І хоча вісь глибини була довшою, домінувала в інтер’єрі саме вісь висоти. У просторі акцентувалося срєдохрестя із куполом на світловому барабані. Вертикальний розвиток простору інтер’єру  домінував над горизонтальним.

В досліджених сучасних храмах простежується декілька шляхів розвитку внутрішнього простору: без світлового барабану, споруди зального типу, в яких осі глибини та висоти є майже рівноцінними; хоча, враховуючи сучасні прагнення розвитку простору у гору, навіть при відсутності світлового барабану більше працює вісь висоти.

Виявленню морфологічних ознак побудови простору сприяло дослідження пропорційних особливостей інтер’єрів церков Слобожанщини в порівнянні з внутрішнім простором храмів інших регіонів. Завдяки застосуванню автором методу математичної статистики з використанням пакету  Maple 5, були проведенні аналізи співвідношень елементів внутрішніх просторів та встановлені їх пропорційні особливості. Виявлені математичні закономірності відобразились в графіках залежності параметрів від: 1) часу побудови, 2) стильової приналежності, 3) характеру пропорційних співвідношень, притаманних тому чи іншому зодчому.

Порівняння пропорційних систем церков західної України, Наддніпрянщини та Слобожанщини свідчить, що кожен регіон України має відмінності пропорційних побудов інтер’єрів храмів, не зважаючи на канонічні вимоги та принципи будівництва. Аналіз пропорційних закономірностей Слобожанських храмів дозволив виявити модульну одиницю побудови церковного інтер’єру та встановити властиві кожному автору гармонійні співвідношення.

Значення кольору  в просторі інтер’єру прослідковано на матеріалах натурних обстежень слобожанських церков, що дало можливість виявити:

- концентрація кольору відбувається в головному просторі храму, зростаючи від периферії до центру;

- колірність розподіляється не рівномірно, збільшуючись від насичених темних площин до дрібних кольорових плям;

- структура колірного рішення і його інтенсивність змінюється протягом літургії в залежності від символічного значення богослужіння;

-  кожен архітектурний стиль має свою систему колірного оздоблення та вживає певну кольорову гаму.

Аналіз освітлення внутрішнього середовища церков різних типів в різних історичних періодах розвитку архітектури призвів до виявлення окремих систем освітлення, які залежали від певного архітектурного стиля. У просторі церков стиля українського бароко домінує верхнє світло від бань, і верхньо – бокове  – від вікон, які розташовані на значній відстані від підлоги. Таким чином, створюється максимальна концентрація світлових потоків до центру храму, де панує вертикальна вісь розвитку внутрішнього простору. В загальному  світловому потоці домінує світло усіх ярусів. У системі верхнього освітлення багатокупольних храмів (бароко та неовізантійського стилю) панують світлові потоки центрального куполу. У тридільних церквах – освітлюється центральний об’єм, у ротондах – центр храму. Інтенсивність освітлення вертикальних поверхонь всіх храмів зростає знизу вгору. Виняток складають храми неоросійського стилю, з відсутністю світлового барабану, що змінює напрямок потрапляння світла до інтер’єру, його кількість та особливо відчуття єдності з навколишнім простором. При будівництві сучасних церков вживається освітлення інтер’єру завдяки зтріяним та одинарним віконним отворам у  один та два яруси. Віконні отвори знаходяться на значній відстані від рівня підлоги, збільшуючи внутрішній простір інтер’єру.  Прикладом такої системи освітлення може бути Сергієвська та Олександрівська церкви в місті Харкові.

Виявлені особливості освітлення інтер’єрів церков Слобожанщини:

- у головному просторі храму завжди (за винятком церков неоросійського стилю – з коробовим склепінням) присутня комбінована системі освітлення  - верхнє освітлення, разом з верхньо- боковим домінує у загальному просторі;

- освітлення головного простору храму нерівномірне. Характер  освітлення і яскравість поверхонь зростає знизу вгору;

-  загальне освітлення внутрішнього простору церкви складається як з природнього освітлення (прямого та відбитого), так і з штучного (свічки, панікадило, семисвічник). Домінування природнього освітлення доповнюється штучним, джерела якого розміщені за каноном в центрі храму;

-  характер розподілу світлових потоків набуває змін від циркульного – у верхньому ярусі храму (вікна у барабані) до лінійного – у нижньому (вікна в стінах), світлові потоки  направлені до основних  композиційних та змістовних центрів інтер’єру: іконостасу, кіотів, престолу, тетраподу.

У третьому розділі Аналіз декоративно - художнього формування інтер’єрів православних храмів Слобожанщини досліджуються організація та особливості декоративного оздоблення та облаштування внутрішнього церковного простору. Виявлені хронологічні етапи розвитку декоративних мистецтв (вітражу, мозаїки, живопису, декоративної пластики). Прослідковано етапи розвитку іконостасного мистецтва, які відбувалися завдяки зміні архітектурних стилів.

Символічні аспекти формування інтер’єрного простору церков пов’язані з церковним богослужінням в якому одне з важливіших місць займає образна символіка. Кожна окрема річ у церкві відіграє символічну культову функцію і має чітко визначене місце в інтер’єрі. Аналіз внутрішнього середовища  православних храмів Слобожанщини підтвердив, що створення його базується на загальних канонічних вимогах. Літургія, що відтворює основні ідеї християнського світогляду, кожен фрагмент служби, релігійний обряд та пов’язана з ним кожна частина храму набувають символічного змісту.

Матеріал дослідження виявляє, що побудова внутрішнього простору церков Слобожанщини повністю відповідає символічним уявленням, які сформовані у християнській релігії. Аналіз символічного формування внутрішнього простору призвів до виявлення декількох площин вживання:

-  символіка форми (плану й об’ємно просторового рішення);

- символіка кольору пов’язана з християнськими уявленнями та канонічними вимогами православної церкви;

- символічно визначені принципи розташування предметного наповнення в середині церкви та станкового живопису в інтер’єрі храму.

Церковне дійство відбувається з участю великої кількості речей, обладнання та елементів архітектури, необхідних як для здійснення так і сприйняття літургії. При розгляді предметного наповнення інтер’єру виявлено, що його складові: тетрапод, криласи, амвон, престол, ківорій, семисвічники, мають стале положення в просторі церкви, проте мають можливість змінювати свої композиційні особливості в залежності від типу споруди.

Особлива роль в інтер’єрі відводиться іконостасу, який на протязі розвитку всіх стилів був композиційним центром внутрішнього середовища та змінювався типологічно та стилістично. Під час панування стилю українського бароко стає характерним високий, багатоярусний іконостас, що сягає пандантивів і відповідає відкритій структурі внутрішнього простору, розрахований на сприйняття з невеликої відстані. Слобожанські іконостаси стилю бароко мають багато спільного з іконостасами Росії. Їм притаманна насиченість пластичним декором з використанням архітектурних мотивів, три ярусність, вихід в підкупольний простір. Класицизм характеризувався зведенням збірних іконостасів, лаконічних і відкритих. Їх  висота зменшується,  існує чітке розмежування ярусів, панують прямі лінії, симетричні форми, відсутність різьблення, наявність ордерних елементів. Неовізантійський стиль дав своєрідне рішення іконостасів: вони стають нижчими, отримують прямолінійне завершення, значно відкривають вівтарний простір, стають більш сумірними з людиною.

У сучасному зведенні іконостасів прослідковуються декілька напрямків: - наслідування композиційних прийомів та засобів  стилю бароко;

- іконостаси з чіткою побудовою та обмеженою кількістю прикрас, наслідування доби класицизму;

- іконостаси, що мали ознаки першого і другого спрямування.

- особливу групу складають ярусні іконостаси, розвинені по висоті і глибині   з ускладненим завершенням, без різьблення, з широким використанням білого кольору. У відповідності з виявленими ознаками автором була запропонована класифікація іконостасів слобожанських храмів.

Дослідження внутрішнього простору церков призвело до виявлення низки мистецтв, які сприяли формуванню храмових інтер’єрів:

- декоративне різьблення / початок застосування – українське бароко, розповсюджується на всі подальші архітектурні стилі/ використовується для декоративного облаштування іконостасів, кіотів, вікон, дверей, пройомів (орнаментально рослинна тематика).

- монументальний живопис / початок застосування – стиль бароко, розповсюджується на всі подальші стилі/ для декоративного оформлення стін та склепінь інтер’єру (релігійні теми).

- декоративна пластика / широке застосування під час панування стилю класицизму / широкий спектр вживання, від дрібної пластики на стінах та стелі, до кесонованих склепінь та скульптурних композицій на завершеннях іконостасу (геометричні, рослинні мотиви).

- вітраж / нетиповий вид мистецтва для православної церкви, застосовується наприкінці ХІХ – поч. ХХІст./ використовується для оформлення вікон, виконання ікон та іконостасів.

- мозаїка / широкого розвитку на Слобожанщині не отримала/ в інтер’єрах не застосовується, лише для зовнішнього оформлення (зображення святих).

Розглянувши складну систему взаємозв’язку різноманітних мистецтв у внутрішньому просторі церкви, можна прийти до висновку, що для формування храмового інтер’єру велике значення відіграє не кількість прикрас або ікон, а обґрунтоване поєднання різних за своєю природою мистецтв в єдине ціле, та формування на основі цього поєднання цілісного архітектурно - художнього образу, який  відповідає меті створення храму.