ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ У ФОРМУВАННІ ОБРАЗУ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ : Особенности семантики в формировании образа ПРЕДСТАВИТЕЛЬНОЙ АРХИТЕКТУРЫ УКРАИНЫ

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретична і практична цінність роботи, особистий внесок здобувача, наводяться дані щодо апробації основних результатів, структури та обсягу дисертації.

Перший розділ дисертації „Огляд літератури та стану дослідженості питання” присвячений аналізу ступеня вивченості питання, проведений огляд літератури з формування і розвитку семіотичних основ архітектури та проблеми, заявленої в роботі. Виявлена змістовна обмеженість та фрагментарність розгляду об’єктів дослідження: в контексті вивчення персоналій видатних архітекторів як авторів їх; в оглядах робіт окремих проектних інститутів; в публікаціях, про громадські будівлі-символи часу й соціальних устроїв; у типологічних дослідженнях громадських будівель; в працях, присвячених розглядові конкурсних проектів, архітектурі виставок; в навчальній літературі та літературі з історії архітектури й теорії стилів. Праці мають узагальнений характер, здебільшого спрямовані на вирішення типологічних завдань (більшість з них датуються 1950-80 рр.), але питання історичного розвитку об’єктів цього типу, образного вирішення й символічної змістовності в них не розглядалися.

З другої половини ХХ ст. існуючі теоретичні методи дослідження архітектури, її трактування як художнього явища стали непридатними для ускладненої архітектурної практики. Звичний розподіл архітектурної науки на теорію, історію і критику виявився недостатнім. Розвивається галузь міждисциплінарних пошуків: в аналізі творів зодчества застосовуються методи, притаманні лінгвістиці, логіці, філософії, психології, кібернетиці, теорії інформації, зорієнтовані на обґрунтування знакової природи мислення. Чимале місце в дослідженнях посіла семіотика архітектури, котра дає можливість розглядати архітектуру як цілісну систему, елементи якої функціонують в тісній взаємодії. Ця система зв’язку (суспільство – архітектор – архітектурний об’єкт – споживач), розуміється як модель соціальної комунікації і дозволяє застосувати в зодчестві методи аналізу, розроблені в рамках інших наук. Вивчаючи усі можливі системи впливу на людину та досліджуючи значення архітектурної форми на основі лінгвістичних моделей, семіотика архітектури вирішує ті ж самі завдання, що й архітектурна теорія. У ряді робіт, розроблених в СРСР, автори пропонують застосовувати в аналізі об’єктів архітектури інформаційно-теоретичні методи (М.Бензе, Ю.Євреїнов, А.Мардер, Г.Мінервін, Г.Негай, Б.Рубаренко, Ю.Сомов та інші). Трактування архітектури як інформаційної системи з природним каналом зв’язку – людиною і використання різних засобів інформації в архітектурі дозволяє досягнути послідовного й упорядкованого процесу її сприйняття (І.Страутманіс, А.Костенко). А.Іконніков, досліджуючи комунікативну функцію архітектурної форми в процесі людської діяльності, визначає архітектуру як одну із штучно створених людиною мов, що втілює художній зміст і передає його за призначенням.

Формування поняття мови і знаку є головним завданням у будь-якому семіотичному аналізі. В лінгвістиці, як і архітектурній семантиці, дослідники виділяють два напрямки вивчення знаків: комунікативний, запропонований Ч.Пірсом, за яким семіотика розглядається як логічна знакова система, де комунікація здійснюється від змісту до форми, та структуралістичний, який спирається на ідеї Ф.Соссюра і є найбільш традиційним і поширеним, в якому комунікація здійснюється від форми до змісту. У дисертації використана сучасна семіотична термінологія, запропонована Ч.Дженксом. Мова архітектури розглядається ним як сукупність підходів, які визначаються умовністю мови, що є спільним для певної групи осіб-інтерпретаторів мови. Архітектурний знак трактується як двобічна єдність, що має плани вираження і змістовності. В роботі пріоритетним є вивчення семантики, виявлення значення знаків, принципів створення форми об’єктів представницької архітектури і закономірностей її зміни в історичному контексті. 

Серед невеликої кількості сучасних наукових робіт з проблеми семіотики архітектури в Україні є дослідження О.Фоменко, С.Шубович, де розглядаються художні основи архітектурного об’єкту, інформаційні процеси його сприйняття індивідуальною і громадською свідомістю, запропонована гіпотетична модель архітектурного образу і на її основі – система ієрархії засобів архітектурної композиції. Механізми взаємодії архітектури й філософії – дискурсивні умови комунікації і функціонування значень в архітектурі – досліджені С.Шліпченко, цим автором означена актуальна проблема репрезентативності архітектурної форми (властивості відображати ідеї устрою), її природи та принципів дії.

В процесі досліджень здобувачем розкрита складна система соціальних зв’язків, за якими виникали, діяли і ставали засобом соціальної комунікації знакові властивості архітектурних об’єктів. Була виявлена специфічна функція архітектурної будівлі як позамовного культурного тексту, її виховна, просвітницька роль, призначення як елементу культури і свідка історії. Попри те, що об’єкти представницької архітектури відображують зміст та образ епохи, віддзеркалюють її особливості, їх ніколи не аналізували за допомогою методів семіотики.

Наприкінці розділу вміщено висновок про обмеженість досліджень і публікацій з розгляду об’єктів представницької архітектури на основі законів семіотики, впливу символів і знаків на формування їх образу. Відповідно, подальші дослідження були спрямовані на визначення семантичних принципів і прийомів формування об’єктів представницької архітектури України, методів формування їхнього образу, відновлення прямого і зворотного зв’язків між споживачем і об’єктами цього типу, на розробку і впровадження нових методів проектування їх у подальшій перспективі.

Другий розділ „Формування семантичних основ представницької архітектури в процесі її історичного розвитку” присвячений аналізові розвитку представницької архітектури. Дослідження архітектури 213 зарубіжних та 115 вітчизняних, українських об’єктів протягом тривалого періоду – від давнини до сьогодення − виявили схожість її розвитку в усіх країнах і історичних формаціях, сприяли визначенню їх спільних і відмінних рис. На основі комплексного аналізу досліджуваних об'єктів, до якого входять атомістичний, синтаксичний, семантичний, функціональний аналізи, розглядаються форми будівель, складові їхньої композиції, закони компонування, характер поєднання і розташування в структурі поселень, особливості візуального сприйняття. Визначено, що найбільш виразної образної характеристики представницька архітектура набувала в періоди посилення державності, деспотій та авторитарної влади, тому в дослідженні найбільшу увагу приділено будівлям саме цих періодів.

У кожному історичному періоді були визначені найхарактерніші типи представницьких будівель. Запропоновано умовний розподіл їх на три групи за функціональним призначенням – адміністративно-управлінські (ратуші, будинки адміністративного та державного призначення); житлово-адміністративні (замки, палаци, резиденції, маєтки, садиби, вілли) та офісно-конторські (адміністративні, конторські, офісні будинки). Порівняльний аналіз усіх типів представницької архітектури різних регіонів сприяв визначенню закономірностей історичного формування вирішення її образу, виявленню найбільш характерних властивостей архітектурної форми, які несуть семантичне навантаження представництва. До останніх належать: комплексне (містобудівне) вирішення разом із іншими головними спорудами поселення (храм, житло володаря); монументальність, масивність і збільшений масштаб; жорстка симетрія, осьова композиція, її ієрархічна побудова; закрита система організації простору; церемоніальний підхід до головних приміщень як і до самої споруди; акцентування головного входу; використання ордеру як символу офіційності; висока пластичність та деталізація фасадів, багате і розкішне оформлення інтер’єрів; обов’язкове використання геральдичних ознак, державної чи корпоративної символіки тощо.

Виявлена специфіка історичного розвитку представницької архітектури − вона є розвитком житлової архітектури, має її типологічні ознаки у формуванні свого внутрішнього простору і зовнішнього об’ємно-просторового вирішення, проте відрізняється від житлової забудови більшим масштабом та певними композиційними прийомами – масивністю форм, крупним членуванням, гіпертрофованою фактурою поверхні, оригінальним декоративним оздобленням тощо. Визначені художні якості представницької архітектури безпосередньо пов’язані з її функціональним призначенням – необхідністю передати ідею влади та управління: (сильної чи слабкої, деспотичної або демократичної), опосередковано виявляючи її переваги або недоліки за допомогою образного та композиційно-просторового вирішення. Архітектурний образ представницьких будівель підпорядкований функціональному призначенню їх і залежить від відповідності форми функції. Синусоїдальна циклічність соціальних змін, обумовлена централізацією та децентралізацією або демократизацією влади спричиняє змістовну залежність представницької архітектури від смаків та ідеології наступних історичних періодів розвитку суспільства.

Об’єкти представницької архітектури завжди виконували роль головного, кристалізуючого міське середовище елементу, значущість та образність якого, проте, були втрачені внаслідок підвищення масштабу та об’ємів рядової житлової забудови. Незалежно від часу спорудження та регіону вони мали певні особливості розміщення в структурі поселень: були складовими міського центру, в межах якого зосереджувались адміністративні, громадські і торговельні функції.

Визначені принципові ознаки представницької архітектури, які сприяли визначенню моделі її архітектурного образу і за якими будівлі цього типу можна розглядати як самостійний тип в історії та практиці архітектури, а також досліджувати особливості семантики їхнього образу і принципів формоутворення для розробки основ сучасної мови архітектури.

Результатом розділу є виявлення специфіки, закономірностей розвитку та процесу формування семантичних основ, що впливають на закономірності формування образу об’єктів представницької архітектури.  

Третій розділ „Сучасне вирішення образу об’єктів представницької архітектури засобами архітектурної семантики” присвячений дослідженню формоутворення та композиції сучасних об’єктів представницької архітектури в Україні і за кордоном, визначенню сучасних прийомів використання знаків-символів у вирішенні образу будівель.

Виявлено, що на сучасному етапі формування образу представницької архітектури відбувається, як і в попередні історичні періоди, під впливом змін у суспільстві: життєвих, політичних, економічних, соціальних, екологічних, технологічних тощо. Отже, досліджувані об’єкти, завдяки знаковій навантаженості, як і раніше, є виразниками цих змін. Найважливішим принципом, запозиченим архітектурою у сучасного суспільства, є консолідація і інтеграція функцій. Одним із аспектів впливу глобалізації на архітектуру стала їх поліфункціональність, але з метою збереження своєї функціональної сутності головні адміністративні будинки держави повинні бути монофункційними.

Сьогодні в суспільстві впроваджуються ідеї демократії, символом якої є прозорість. Представницька архітектура підкреслює зміни в суспільстві, що відбуваються, і доводить їх до людської свідоміості, залучаючи до цього семантичні засоби формоутворення − cкляні куполи, прозорі фасади, відкритість простору офісів, відсутність зорових бар’єрів, зменшення масштабів, нівелювання у розміщенні, застосування новітніх технологій в конструкціях і оснащенні будинку. При цьому престижність будинків забезпечується тими ж засобами, що й в минулому − прагненням до незвичайності, рекламністю форми, демонстрацією багатства, а отже – могутності. Зараз видимість багатства досягається використанням новітніх технологій, нових матеріалів. Гай-тек, що розвився в межах постмодернізму, на Заході став стилем могутніх корпорацій. Техніка нового покоління дала можливість поєднати переваги індустріальних методів будівництва з індивідуальністю форм, які стали сприймаються на рівні структури.

Визначено, що будівництво в Україні дедалі більше орієнтується на новітні прогресивні зарубіжні технології і матеріали, застосування яких означає престижність об’єктів не тільки адміністративно–управлінського призначення, а й будівель, де присутні репрезентативність і рекламність. Концептуалізм і алюзіонізм залишаються головними принципами нової представницької архітектури України за стильовими напрямками декоративного постмодернізму з національними ознаками й гай-теку.

Виявлено, що сьогодні найбільш розповсюдженим типом представницької архітектури є офісно-конторські будинки, на вирішення образу яких впливають зміни у філософії бізнесу, що особливо позначається на внутрішній структурі. Прикметами сучасного офісу західного взірця є: розміщення робочих місць не за звичною модульною нарізкою контор, а відповідно до організаційних алгоритмів, продиктованих сьогоденними оперативними завданнями, які можуть змінюватись; демократизація простору, його прозорість і відкритий характер; поєднання робочих місць не комунікаціями, а кабельними каналами й інтерфейсами; перетворення офісу як місця тільки службових корпоративних контактів в приміщення для прийому і переговорів персоналу з клієнтами; розміщення офісів в житлових і громадських будинках з перенесенням до них образу будинку представницького призначення; створення комфортного виробничого середовища, яке стимулює якість і продуктивність роботи.

Формування представницьких об’єктів України в структурі міста відбувається шляхом: реставрації існуючих будинків із зміною первинної функції; включенням або заміною окремого будинку в існуючому історичному середовищі; включенням комплексу адміністративних споруд в існуюче історичне середовище із розвитком сучасних форм у глибину кварталу; звільнення значних територій в центральних районах для формування ділових комплексів-„сіті”; створення новітніх адміністративно-ділових центрів у нових районах міста. Розташування представницьких будівель за кордоном в умовах дефіциту територій відбувається за сучасними принципами розміщення у нових районах і приміській зоні як наслідок децентралізації управління та влади.

Носіями семантичних знаків є архітектурні об’єкти в цілому та їхні складові: архітектурні форми, деталі, частини будинків. Елементи-складові представницького будинку наділені символічним означенням, яке відрізняється від архетипу житлового будинку і храму. Їхня сума разом із урахуванням композиційних категорій – метр, ритм, розміри, пропорції, маса, симетрія тощо і певна кількість комбінацій обумовлюють виникнення формул, які протягом історичного розвитку набувають певної сталості й типовості вираження та символічного значення, завдяки чому представницька архітектура декларує ідеї влади, міці, нездоланності, урочистості, недосяжності. До цього додається індивідуальний компонент, який залежність від особистості автора, а також враховуються кліматичні, географічні і матеріальні умови будівництва, особливості стилю чи моди на стиль. Символіка об’єкту, його ідеологічне навантаження утворюється вже на рівні схеми: об’єм (сталість), маса (збільшена порівняно з рядовою забудовою), специфіка розміщення (в центрі поселення, з відступом від „червоної лінії”, з площею перед ним і пам’ятником володарю, вождю), план (регулярність і/або ієрархічність), декор, колір тощо. Алгоритмом розкриття образу об’єктів представницької архітектури, що складається з елементів архітектурного „алфавіту”, є: набір елементів → повтор елементів → створення формул → повтор формул → просторові одиниці + індивідуальна характеристика + символічне навантаження = семіотика форми досліджуваних об’єктів.

З’ясовано, що на створення образу сучасних об’єктів представницької архітектури впливають складові форми, які умовно можна розподілити на елементи дальнього, середнього і ближнього рівнів сприйняття, і на кожному з них можна розпізнати певну систему знаків. На дальньому рівні сприйняття можна вирізнити представницьку будівлю за силуетом і масою. При ближчому спогляданні, на середньому рівні, сприймаються особливості об’єму: відокремленість чи ціліність, замкненість чи просторова відкритість, геометрична форма, розміри, співвідношення і взаємозв’язок, система побудови просторової структури. На ближньому рівні досліджуються деталі, а представницьку функцію будівлі позначають такі елементи-знаки: державна чи корпоративна символіка і емблематика над входом в будинок, глибинна композиція самого входу, декоративна обробка перших поверхів, парадні сходи тощо.

Четвертий розділ „Перспективні напрямки вирішення образу об’єктів представницької архітектури” містить дослідження ролі знаків-символів у формуванні образу об’єктів представницької архітектури, визначення загальних семантичних принципів їх формування, прийомів використання. На основі отриманих результатів розглянута своєрідність знаків-символів, їх компоненти і можливості сполучення, засоби і прийоми передачі інформації, виявлена обумовленість принципів формування мови представницької архітектури особливостями творчого процесу, визначені притаманні їй семантичні принципи.

В історії розвитку досліджуваної групи будівель тема парадності й монументальності остаточно сформувалась у ХVІІІ ст., ставши універсальною і класичною. Повтор цієї теми або деяких її складових в часі і просторі, в різних країнах призвів до стабільності упізнавання рис представницької архітектури. Вирізняючись індивідуальними авторськими підходами, національними і територіальними особливостями, сформувалася композиційна схема, яка стала виражати абсолютно протилежні соціальні ідеї, що засвідчує її універсальність. Розпізнавання досліджуваних об’єктів за названою схемою відбувається водночас із порівнянням їх з еталоном, не обов’язково реально існуючим. Схема, повторюючись в різні часи, стабілізується і набуває найвищого прояву в головних спорудах часу. В СРСР в 1930-ті роки таким еталоном став конкурсний проект Палацу Рад арх. Б.Іофана, в 1970-ті – Будинок з’їздів в Кремлі арх. М.Посохіна. В США головні будівлі виставки 1893 року створили еталон будинків держапарату країни ХХ ст. Згодом, ознаки еталону почали використовувати в інших будівлях на периферії. Застосування нових прийомів, порівняно зі старими, насичує об’єкт більшою інформативністю і дозволяє використовувати принципи формоутворення представницької архітектури для будівель інших типологічних груп з метою підвищення їхньої значущості. Застосування принципів і прийомів формоутворення досліджуваних об’єктів протягом значного часу в різних країнах пояснюється їх надзвичайною стійкістю та спадковістю влади.

Сучасна модель побудови форми об’єктів адміністративно-управлінського призначення заснована на властивостях, які сформувались в наслідок використання і розвитку класичних традиційних та привнесення сучасних інноваційних прийомів: побудова представницьких об’єктів в невід’ємному зв’язку з оточенням, за єдиним містобудівним принципом; монументальність; використання класичних деталей в нетрадиційному значенні та алюзії, натяки на класичні представницькі будівлі минулого; виділення головного з-поміж другорядного – збільшена поверховість центральної частини, головних парадних приміщень; можлива рівнозночність елементів; багаторівневість і просторовість будівлі; „перетікання” простору; акцентування головного входу-„запрошення”; членування фасадів легкими металевими елементами; прозорість, відкритість, доступність, відсутність видимих кордонів і обмежень; рекламність форми, багатство оздоблення, створеного новітніми технологіями будівництва та сучасним технічним оснащенням.

За теорією семіотики, образ будівлі розглядається як знакова ситуація, що складається із елементів-знаків і зв’язків між ними, які утворюють формули. Виявлено, що інформаційне поле, під впливом якого створюється образ досліджуваних об’єктів, складається з незмінної ідеалізованої схеми-еталону, яка сформувалась протягом історичного розвитку і внаслідок частого повтору закарбувалася в людській пам’яті як знак представницької архітектури, та змінної, що формується під впливом особливостей епохи, розвитку культури, інтенсивності пошуку та напрацювань нового досвіду. Це сприяло визначенню трьох рівнів сприйняття: розглядання  (ідентифікації); зацікавлення, (вивчення, аналіз); запам’ятовування (розуміння, нерозуміння, дратування). На першому рівні ідентифікація будівлі відбувається завдяки її акцентуванню у рядовій забудові, чому сприяє значення місця, її композиційна цілісність, незвичність форми, характер декоративного оздоблення. Аналіз і вивчення будівлі, в разі зацікавлення нею, відбувається певними засобами і прийомами: за традиційною схемою – виділенням в середовищі, створенням підготовки до сприйняття, контрастом із оточуючою забудовою, складністю форми, її геометичністю, відповідністю традиціям; в новітній – нарочитою простотою форми, її невагомістю, прозорістю, використанням новітніх технологій, тощо. Процес формування образу закінчується на рівні запам’ятовування, порівнянням із еталоном, визначенням наявності традиційних знаків-символів досліджуваної групи будівель (масштабності, висотності, дистанційності, церемоніальності підходу, недоступності і т. ін.); розумінням чи нерозумінням, сприйняттям чи несприйняттям нових принципів організації – багаторівневості і просторовості, відсутності візуальних кордонів, вседоступності.

З’ясовано, що організовуючи якусь частину простору, представницький об’єкт стає частиною предметно-просторового середовища і має сенс тільки в зв’язку зі всією його системою. Інформація, яку він несе в собі, сприймається людиною в системі створеного середовища і тих соціальних процесів, які це середовище наповнюють.

Виявлено, що збереження образу представницької архітектури можливе при дотриманні відпрацьованих протягом історичного її розвитку головних семантичних принципів формоутворення:

1.     Представницьку будівлю потрібно вирішувати як елемент планувальної структури, що спроможний відігравати провідну роль в композиції міста. Її потрібно проектувати як привілейовану частку живої тканини міста, з якою вона нерозривно пов’язана. Її не можна розміщувати на випадкових ділянках, без урахування ролі, котру вона покликана відігравати в структурі міста та його житті.

2.     Форма об’єктів представницької архітектури повинна відповідати не тільки функції, але й бути виразником ідейних уподобань суспільства, а їхній образ має викликати відчуття стабільності, поваги, міці і виражати пріоритети влади, що досягається використанням відповідних знаків-символів минулого і сучасності. Створення нових знаків-символів і зведення їх у формули, які позначали б сучасні особливості влади, повинні відбуватися поступово, без різкої заміни вироблених раніше − це допоможе уникнути можливої дезорієнтації споживачів.

3.     Декоративне оздоблення повинне знову набути провідного значення у створенні образу представницького об’єкту – державна, корпоративна символіка і геральдика, використання традиційних для України знаків-оберегів, вироблення нових засобів означення повинні стати провідними під час формування представницьких об’єктів, одним із засобів розробки національного стилю.

Єдність усіх принципів формування образу будинку і означеності середовища, в якому знаходиться об’єкт, призводить до багаторазового повтору, надмірності інформації про представницьку функцію об’єкту. Впровадження новітніх науково-технічних досягнень стали сучасною ознакою досліджуваних об’єктів: застосування нових технологій у формоутворенні демонструє прогресивність мислення влади, будівлі вирізняються оригінальністю і ефективністю конструкцій, інноваційністю архітектурного вирішення. Їх архітектура уособлює можливості, необхідні для створення значного за об’ємом, поверховістю, вартістю представницького об’єкту, якою володіють влада чи бізнес, тому ймовірне збереження тенденції використання в них новітніх досягнень науки й техніки і в майбутньому.