ДВИЖЕНИЕ КАК ФОРМООБРАЗУЮЩИЙ ФАКТОР В АРХИТЕКТУРНОЙ КОМПОЗИЦИИ (АКТУАЛЬНОСТЬ И ГЕНЕТИЧЕСКИЕ ПРЕДПОСЫЛКИ)

Краткое содержание

У розділі 1 «Проблема взаємозв'язку структури руху і композиції в архітектурній науці (Поняття «порогового простору» в архітектурній композиції)» розкрито стан вивченості проблеми взаємозв'язку руху і композиції в архітектурній науці. У зв'язку з цим розглянуто шляхи формування поняття «порогового простору» в архітектурній композиції, виявлена їх ритмічна організація. Порівняльний аналіз теоретичних концепцій дозволив виділити ряд основних положень, що визначили напрям дослідження:

1) Композиція міста як похідна від функціонально-транспортної структури розкривається у процесі його динамічного сприйняття. (А.Е.Гутнов,  В.А. Лавров,  І.А. Алфьоров, В.Л. Антонов, Ф.-Л. Райт, І.Грушка, К.Лінч та ін.). Сприйняття розгортається в русі й часі, в послідовності картин, рухових, слухових, тактильних відчуттів, що змінюються. Синтез локальних образів суб'єкта в перцептивному просторі формується в цілісну картину (образ) через феноменологію ритму (за М.Я.Гінзбургом), через цілісний образ-систему  (за А.В.Іконниковим).

2) При русі – від початку шляху до кульмінаційного вузла важливим є послідовне наростання емоційних вражень з виділенням особливих компонентів середовища, що вимагають зупинки або уповільнення руху перед кульмінаційним розкриттям (І.А.Алфьоров, В.Л.Антонов, Р.Е.Любарський).

 3) Категорія руху безпосередньо зв'язує архітектурні форми зі «світом життєвих значень і відчуттів» і додає цьому зв'язку емоційне значення (Г.Б.Забельшанський, А.Г.Мінервін, А.Г.Раппапорт, Г.Ю.Сомов та ін.), що виводить архітектуру на символічний рівень (Ю.С. Ушаков). Важливим емоційним засобом є ритм, який характеризується взаємним розташуванням активних (ритмічний акцент) і пасивних (інтервал) елементів (І.В.Ламцов, М.А.Туркус, М.Я.Гінзбург, А.В.Іконников). Просторово-світлова модуляція ритмічного ряду (перехід від стиснення і затемнень до просторового розкриття і світла)  є важливою складовою архітектурної мови, що розкриває архітектурний «текст». Поняття архітектурної мови (знаку) приводить до розуміння художніх якостей архітектури, можливості аналізувати її метафоричне значення (В.Л.Антонов).

4) Структура ритму будується на протиборстві протилежних засад -  напруження й розрядки, а також багатократному повторі цього протистояння (Й.Хейзінга, Ю.М.Лотман). Ритм, що має «утруднення» - «збиття» і не дотримується геометрії до кінця, названо «художнім ритмом» (В.Б.Шкловський). Ритм в мистецтві визначено як засіб формування афектних станів (Л.С.Виготській, В.Вундт), найважливішим серед яких є конфлікт (Е.В.Волкова), афект подолання, що викликає катарсис (Л.С.Виготській, П.М.Якобсон, А.Ф.Лосев). До характерних ритмічних принципів відноситься контрапост, «утруднення», зупинка руху (Д.С.Ліхачев, В.І.Локтєв).

4) З образом шляху і подолань перешкод на шляху безпосередньо зв'язаний архетип «порогового простору» як один із категоріїв ритмічного ряду (В.М.Топоров). «Поріг», що стикує тьму і світло, вузькість і широчінь, є важливою складовою образної мови архітектури, як метафора драматичного зіткнення життя і смерті (С.О. Шубович, О.С.Соловйова).

У розділі 2 «Обгрунтування методики дослідження» розглянуто загальнонаукові методи і методики дослідження формування функціональної і композиційної структури міст під впливом транспортного і пішохідного руху. Дане дослідження включає логіко-аналітичний та емпіричний методи. При цьому основний акцент робиться на методологічних принципах гуманітарних наук з їх специфікою, яка відмічена М.М.Бахтіним. Гуманітарні науки, до яких можна віднести і теорію архітектурної композиції, мають за предмет людську реальність. Вона створена самою людиною, але, як правило, набуває незалежне від неї буття, що сприймається людиною на смисловому рівні.

Методика дослідження базується на синтезі теоретичних концепцій фахівців в області архітектурної і містобудівної композиції (М.Я.Гінзбург, О.Л.Бєляєва, Ю.С.Ушаков, К.Лінч, В.Л.Антонов, С.О.Шубович), семіотиці (В.М.Топоров, Ю.М.Лотман), літературознавстві (М.М.Бахтін, В.Б.Шкловський), психології (Л.С.Виготський). Важливу частину роботи складає натурне і картографічне дослідження історичних ансамблів. Послідовними методичними позиціями, що складають основу дослідження, є:

- ритмічний ряд просторів як основа композиційного ансамблю (М.Я.Гінзбург);

- принципи розкриття об'єкта щодо основних шляхів руху. Психологічна необхідність постійної орієнтації людини в просторі через відношення до домінуючого ансамблю (Ю.С.Ушаков);

- створення серії послідовних і взаємозв'язаних перспективних кадрів, що відповідають переміщенню видової точки зору, є основою формування композиції магістралі (Л.М.Тверський);

- психофізіологічні властивості людини, які лежать в основі сприйняття архітектурно-просторового середовища; зони сприйняття, що обумовлюють найкращі точки зору (О.Л.Бєляєва);

- орієнтири, шляхи і межі, їх психологічна заданість у напрямі шляхів (К.Лінч);

- необхідна наявність в побудові структури міста акцентів за шляхом руху, а також монтажної домінанти на стику зовнішнього і внутрішнього простору, що включає якусь внутрішню порожнину - «лімінарний простір» (В.Л.Антонов);

- архетип «порогового простору» як невід'ємна властивість шляху в міфопоетичних схемах (В.М.Топоров);

- асоціативно-міфологічний код, що виникає в кульмінаційних вузлах (С.О.Шубович);

- «утруднення» сприйняття як чинник витвору мистецтва (В.Б.Шкловський);

- контрапост як важливий елемент ритміки, прийом «утруднення» (В.І.Локтєв).

Сукупність цих положень дозволяє розкрити генетичну обумовленість  формотвірної дії руху на архітектурну композицію в аспекті естетико-психологічного сприйняття людини просторово-часової структури міста.

У розділі 3 «Аналіз містобудівних структур» проведено аналіз історичних містобудівних ансамблів  Чернігова, Ізюма, Святогорська з погляду ритмічних побудов їх композиції з виявленням естетико-емоційного (архетипічного) аспекту сприйняття архітектурно-просторових структур. Розкрито емоційно-психологічний та інформаційно-формотворний потенціал фактора руху.

Встановлено, що в основі історичної архітектурно-просторової структури Чернігова, Ізюма, Святогорська лежить сукупність і взаємообумовленість ландшафту, шляхів руху і функціонально-просторової основи міста (ансамблю). Ця сукупність у результаті формує складні метафоричні конструкції як міста в цілому, так і його окремих вузлів. Так, заснування стародавнього Чернігова було обумовлено меридіональним шляхом по воді від Прибалтики через Київ до Середземного моря і широтним шляхом через Новгород-Сіверський та Любеч до Західної Європи. Заснування Ізюма і Святогорська обумовлені розташуванням водного шляху по Сіверському Донцю, що впадає через Дон до Азовського і Чорного морів, а також перетином сухопутних шляхів - Ізюмського і Торського. Перехрестя торгових шляхів утворювали перший рівень структури руху в місті і визначили його композицію в цілому. Цей перетин обгрунтував розвиток містобудівної композиції як динамічного ряду просторів, що розвивається від периферії до центру.

Провідні архітектурні ансамблі, що фіксують стик зовнішніх шляхів руху, одночасно фіксують і вузол внутрішньоміського руху, який об'єднує різні структурні рівні міста. Ці об'ємно-пластичні акценти співвідносяться з осьовою структурою ландшафту - балок, вододілів, а також шляхів руху, що розташовані уздовж них. Сформовані вузли створюють ланцюжок акцентів – просторові стиснення й розрядки, що послідовно розгортаються в процесі руху. Такі простори на рівні сприйняття відокремлюють пройдений шлях від того, що йде попереду.

Як характерну закономірність в містобудівних структурах Чернігова, Ізюма, Святогорська можна виявити структуру ритмічно організованих просторових акцентів, які розташовані на головних шляхах руху. Для просторового акценту в такій структурі властивий ефект (враження) «подолання». Цей ефект співвідноситься із поняттям «порогового простору», що обумовлює емоційну ситуацію «або-або». «Порогові простори» на шляху руху сприймаються як зорові перешкоди і немов би зупиняють людину біля головного «порогу», подолання якого завершується максимальним полегшенням (наприклад, розкриттям на зовнішню домінанту). Уявне подолання цього «порогу» формує складну метафору духовного перетворення, переходу в іншу духовну якість.

У просторовій структурі Чернігова ритмічними групами являються ансамблі монастирів, які згруповані навколо домінуючого собору. Міське середовище, що їх оточує створює необхідні паузи. При сприйнятті просторово-часової структури міста кожен монастир на пагорбі формує метафору нового «порогу», з якого відкривається міська панорама у новій якості. Фінал цієї структури – прискорений ритм детинця – портал в'їзних воріт, портал монастирського комплексу, портали Спаського та Борисо-Глібського соборів, «портал» підкупольного простору собору з потоком «божественного» світла, що ллється з неба в мирську тінь. Підкупольний простір – сакральна середина, що переводила горизонтальний шлях по землі і воді у вертикальний шлях від землі до неба. У цьому значенні фінальний «поріг» повторював аналогічні «пороги» всіх храмів, зокрема Києва і Візантії. Таким чином, космогонічна «параподія» одного міста включала весь християнський світ, що породжує грандіозну метафору цілісності світу.

Шлях, що пролягає через місто Ізюм, формував і продовжує формувати цілу систему архітектурних образів, найважливішим з яких є образ подолання. Аналіз показав, що композиція головного шляху (Харків – Ізюм) побудована на ритмічно організованій системі «порогових просторів». При наближенні до міста їх ритм зростає до верху гори і закінчується фінальним акцентом - вершиною гори Крем’янец, яка в XVIII ст. була увінчана замком. Максимально напружене подолання завершується максимальним розкриттям – панорамою долини Сіверського Дінця з вершини гори.

«Активно-динамічний» ряд «порогових просторів» на шляху від Слав'янська до Святогорського монастиря сформовано рядом ландшафтних елементів: стик лісу і лугу, крутий поворот дороги, що раптово відкриває «серед корявих нетрів» блиск річки і  куполу церкви, глибокий яр і різкий спуск дороги. Фінал цієї структури – прискорений ритм композиції Святогорського монастиря -  портал в'їзних воріт, перехід від готельного двору до центральної площі, вхід в печерник від якого починається шлях вгору підземними ходами в крейдяній скелі (або по критій галереї), вихід з темного коридору на відкриту терасу крейдяної скелі і могутнє розкриття долини річки з верхнього майданчика біля Миколаївської церкви. Верхня тераса, що обмежена Миколаївською церквою і прямовисною крейдяною скелею, яка увінчана Андріївською каплицею, є кульмінаційним «пороговим простором», що зібрав воєдино всю силу контрасту – «Низу» і «Верху», світла і темноти, вузького коридору і безкрайнього горизонту, внутрішнього захищеного простору і зовнішнього невідомого світу. 

Розглянута структура пульсуючих просторів даних міст утворює композицію, де акценти – «порогові простори»  по ходу руху створюють насичений ряд, що «тримає» увагу людини інформаційністю акцентів і дозволяє розслабитися в період паузи.  Таким чином, можна зробити висновок про принципову архітектурно-художню роль руху, в основі якого лежить ритмічний ряд «порогових просторів», як формотвірного фактора в архітектурній композиції.

У розділі 4 «Методика і основні принципи побудови художньої ритміки містобудівних структур» розроблена методика архітектурно-семіотичного аналізу композиційної структури міста (ансамблю), що враховує психологічний аспект сприйняття; виявлені основні принципи побудови художньої ритміки містобудівних структур.

Механізм формування містобудівних структур розкривається через їх морфологічні й семантичні властивості. Однією з таких властивостей є повтор - основа архітектурного ритму, архітектурних метафор і конвенціональних форм. Він забезпечує виникнення схожих асоціацій, думок, образів і пізнавання прототипу. Це дозволяє не тільки розпізнати архітектурний образ і визначити комунікативно-художні функції пластичної мови, але й дозволяє розкрити зв'язок архітектурного твору з культурно-історичним і природним контекстом, виявляючи значення архітектурного повідомлення у просторі міста. Таким чином, завдяки повтору будь-яка архітектурно-естетична структура виявляється незрівнянно більш насиченою семантично і пристосованою до передачі складних смислових структур.

У системі повторів можна знайти дві тенденції – встановлення деякої впорядкованості та її порушення. Поєднання обох цих принципів можна вважати універсальним законом структурної побудови архітектурно-художнього твору.

Розкриваючи комунікативні можливості архітектури, важливо відзначити, що через багаторазове повторення «порогового простору» як ритмічного елемента виникають схожі образи, внаслідок чого, цей елемент стає носієм певного значення, тобто обертається в семантичний знак. На їх основі виникають семантичні системи. При цьому пластична тема «порогового простору» в архітектурі знаходить характер художнього вислову, а ритмічний ряд «порогових просторів» – характер художнього тексту. Таким чином, механізм формування естетичних структур, до яких відноситься і містобудівна структура, можна подати у вигляді моделі: Повтор – Значення – Семантичний знак - Архітектурно-художня структура.

Об'єктом моделювання архітектурно-семантичного дослідження динамічних містобудівних структур є ритмічна структура, заснована на повторі «порогових просторів» у напрямі шляху руху. Завдання «порогового простору» - фіксація переходу з одного простору в простір іншої якості. Перехід може здійснюватися одним стрибком або через поетапне багаторазове подолання «порогових просторів». Останнє є чинником формування розгорнутих просторово-часових ансамблів і міста в цілому.

На рівні архетипу «пороговий простір» як функція міфологеми шляху, є знаковим елементом в композиційно-семантичній структурі міста. Розгляд архітектури як системи знаків відображає семіотичний підхід до дослідження і є ще одним способом інтерпретації твору архітектури, художня цінність якого безпосередньо залежить від ступеню його знакової насиченості. Використовування структурно-семіотичного підходу, дає можливість виявити індивідуальні образні характеристики об'єкта, форми його взаємозв'язку з семантичними і смисловими параметрами середовища, дозволяє осмислити, оцінити, а також створити органічне, композиційно цілісне архітектурно-просторове середовище.

Механізм функціонування методики архітектурно-семіотичного аналізу композиційної структури, яка сформована шляхами руху, складається з декількох послідовних кроків і дій:

Перший крок – визначення загальної методології та парадигми розкриття архітектурного об'єкта як твору в руслі проблеми дослідження.

Другий крок – виявлення значення і цінності архітектурного твору в контексті його зовнішніх зв'язків:

- аналіз природного середовища і ландшафту місцевості досліджуваного об'єкту;

- аналіз формування функціональної структури міста під впливом транспортного і пішохідного руху (зовнішні й внутрішні зв'язки міста);

- аналіз формування композиційної структури міста з урахуванням аспекту сприйняття в процесі руху.

Третій крок – виявлення значення і цінності зовнішніх і внутрішніх зв'язків архітектурного твору на основі архітектурно-семантичного аналізу:

- аналіз ритмічної побудови в містобудівній композиції, виявлення ритмічних акцентів і пауз у напрямі шляха руху; розкриття семантичного коду вказаних елементів;

- виявлення інформаційної насиченості  «порогових просторів» як знакових елементів динамічних містобудівних структур. Розкриття емоційної обумовленості ритмічного акценту, який володіє якістю «порогового простору», і пауз - розрядки, що становлять генетичну сутність руху.

Четвертий крок – виявлення значення і цінності твору архітектури в контексті його історико-культурного змісту, що відображає ціннісні орієнтири і картину світу, властиві тій або іншій епосі.

П'ятий крок – інтеграція результатів попередніх дій. Визначення художньої цінності твору. В завершальній дії узагальнюються всі попередні висновки, і визначається художня концепція твору.

Наведені методика і основні принципи побудови ритмічних містобудівних структур нададуть можливість за допомогою наукових методів вирішувати важливі для сучасної архітектури проблеми організації структури міських просторів, в основі якої лежить чинник руху в аспекті сприйняття.