Джуринський О. О. Захист від недобросовісної конкуренції (цивільно-правовий аспект)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертацій; ступінь наукової розробки проблеми дослідження; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються предмет, об’єкт, мета та завдання дисертаційного дослідження, його методологічна основа, особистий внесок дисертанта; формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист; висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження; вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1 “Загальна характеристика недобросовісної конкуренції як цивільного правопорушення” присвячений дослідженню недобросовісної конкуренції як цивільно-правового делікту. Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття недобросовісної конкуренції та його еволюція” підкреслюється, що вільна конкуренція є однією із вирішальних умов, яка покликана забезпечити гармонію між попитом і пропозицією на ринку товарів і послуг. Наявність такої конкуренції супроводжує розвиток системи економічних відносин і передбачає на ринку рівність умов господарювання для їх учасників.

Поняття недобросовісної конкуренції з’явилося в Україні в результаті розвитку ринкової економіки і ґрунтувалося на глибоких дослідженнях законодавства і практики багатьох держав, для яких поняття недобросовісної конкуренції відоме з ХІХ століття. В результаті під недобросовісною конкуренцією розуміються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

У роботі автор розмежовує недобросовісну конкуренцію і дії, що призводять до монопольного становища на ринку, що є усталеною практикою в інших державах. В Україні ці поняття складають основу двох інститутів, які у поєднанні регулюють відносини в сфері конкуренції. 

У підрозділі 1.2. “Акти недобросовісної конкуренції за законодавством України, їх види та класифікація” на підставі дослідження законодавства України та міжнародно-правих норм, що регламентують відносини недобросовісної конкуренції, робиться висновок, що норми Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, присвячені визначенню окремих видів недобросовісної конкуренції, містять закритий перелік дій, що є антиконкурентними актами.

Тому пропонується у даному Законі зафіксувати положення про відкритий перелік актів недобросовісної конкуренції, що не обмежується лише нормами глав 2-4 цього Закону. Зазначене можливо здійснити шляхом доповнення глави 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” статтею 19-1 наступного змісту: «Недобросовісною конкуренцією є також інші дії, визначені законодавством чи визнані у судовому порядку».

Закріплення цієї норми у вигляді окремої статті у Законі сприятиме формуванню стабільної судової практики у справах про недобросовісну конкуренцію, підвищить ініціативу та відповідальність суддів та забезпечить відповідність норм національного Закону з положенням Паризької конвенції, яка закріплює невичерпний перелік актів конкуренції, фіксуючи у ст. 10 bis лише найбільш відомі антиконкурентні дії.

         У підрозділі проводиться класифікація актів недобросовісної конкуренції на різновиди у залежності від: статусу потерпілого суб’єкта; легітимації (нормативного закріплення) антиконкурентних актів; за об’єктом правопорушення; у залежності від порушення законодавства у сфері інтелектуальної власності; у залежності від порушення інформаційного  законодавства. При цьому перелік можливих видів актів недобросовісної конкуренції не обмежується лише зазначеними класифікаціями. У випадку широкого трактування недобросовісної конкуренції як порушення чесних правил та звичаїв у торгівлі допускаємо існування також інших актів недобросовісної конкуренції, систематизація яких може відбуватися на підставі інших класифікаційних критеріїв.

На підставі дослідження законодавства України та міжнародно-правих норм, що регламентують відносини недобросовісної конкуренції, робиться висновок, що національна система актів недобросовісної конкуренції, визначена у Законі, не в повній мірі відповідає положенням Паризької конвенції. Конвенція  містить три групи актів конкуренції, що у загальному можна охарактеризувати як дії, здатні викликати змішування; дії, що дискредитують конкурента, та дії, які можуть ввести громадськість в оману. У свою чергу, назви та зміст Глав 2-4 Закону, присвячених видам актів недобросовісної конкуренції, стосуються: Глава 2 - неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання; Глава 3 - створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції та Глава 4 - неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. При цьому, якщо Глава 4 стосується виду актів конкуренції, що взагалі не були зазначені у нормах Паризької конвенції та присвячені комерційній таємниці, то найменування попередніх глав має відповідати положенням конвенції.

Акти недобросовісної конкуренції  пропонується закріпити у Законі шляхом їх об’єднання в чотири групи: неправомірні дії, що здатні викликати змішування; неправомірні дії, спрямовані на створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції; акти недобросовісної конкуренції, метою яких є використання або розголошення комерційної таємниці чи іншої інформації, здатної завдати шкоди суб’єкту господарювання чи ввести громадськість в оману; інші акти недобросовісної конкуренції, визначені законодавством чи визнані у судовому порядку.

У дослідженні підкреслюється комплексний характер законодавства про конкуренцію, що включає норми цивільного, адміністративного, процесуального права тощо. Проте основу законодавства про конкуренцію формують норми цивільного права.

Розділ 2. “Окремі акти недобросовісної конкуренції та засоби цивільно правового захисту” присвячений дослідженню окремих видів антиконкурентних дій. Розділ скадається з трьох підрозділів.

У підрозіділі 2.1. “Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання” аналізуються такі види актів недобросовісної конкуренції як неправомірне використання позначень, неправомірне використання товару іншого виробника та копіювання зовнішнього вигляду виробу. У підрозділі підкреслюється, що Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” у ст.4 визнав антиконкурентними актами дії, що викликають змішування відносно підприємства та продуктів. Проте “дії, здатні будь - яким способом викликати змішування відносно промислової чи торговельної діяльності конкурента”, які визначені у ст. 10 - bis Паризької конвенції, не визнаються за законодавством України актами недобросовісної конкуренції. Незважаючи на пріоритет норм міжнародного права, підставою для порушення справи антимонопольними органами може бути лише вчинення дій, що кваліфікуються Законом як акт недобросовісної конкуренції. З огляду на наведене пропонується доповнити Закон положенням щодо заборони вчинення дій, що викликають змішування відносно торговельної діяльності.

Норму ст.4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” пропонується поширити також на випадки використання без дозволу уповноваженої особи чужого імені чи іншого позначення особи, яка не є суб’єктом господарювання.

Визнаючи актом недобросовісної конкуренції факт копіювання зовнішнього вигляду виробу, законодавець залишив осторонь можливість порушення прав особи на промисловий зразок, який є правовою формою охорони прав суб’єкта на зовнішню форму промислового виробу. Тому у дослідженні пропонується віднести до актів недобросовісної конкуренції також незаконне використання промислового зразка без дозволу суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання. У роботі також формулюється нова редакція статті 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” .

Законодавство про захист від недобросовісної конкуренції органічно доповнює законодавство про охорону торговельних марок, оскільки згідно його положень можуть охоронятися: позначення, які незареєстровані як торговельні марки, але використовуються у діяльності суб’єкта господарювання; зареєстровані торговельні марки по відношенню до певних класів товарів і послуг охороняються у разі їх використання недобросовісним конкурентом стосовно інших видів товарів і послуг за наявності небезпеки змішування діяльності підприємців; торговельні марки, строк охорони яких завершився; добре відомі торговельні марки – у випадку їх використання на неспоріднених товарах за наявності небезпеки змішування; позначення, що не можуть бути зареєстровані у силу їх описовості чи інших особливостей системи державної охорони торговельних марок.

Звернення за захистом порушених прав на комерційне найменування на підставі положень ст. 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” може бути більш ефективним, ніж звернення на підставі норм ЦК України. Для захисту прав на комерційне найменування згідно норм законодавства про боротьбу з недобросовісною конкуренцією управомоченому суб’єкту достатньо довести першість у використанні позначення та наявність загрози змішування внаслідок дій конкурента.

Законодавство про інтелектуальну власність ставить охорону форми продукту у вигляді промислового зразка чи у вигляді об’ємної торговельної марки у залежності від різних параметрів, фіксує ряд обмежень та передбачає складну процедуру надання правової охорони. Механізм охорони упаковки та форми продукту законодавством про захист від недобросовісної конкуренції позбавлених цих недоліків. Згідно з його положеннями правова охорона може надаватися будь-якій упаковці чи формі продукту, що має достатню розрізняльну здатність незалежно від її реєстрації як промислового зразка чи торговельної марки, якщо використання тотожного чи схожого оформлення продукції конкурентом може викликати змішування у споживачів.

У підрозділі 2.2. “Створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції” наголошується на тому, що у вітчизняному законодавстві про захист від недобросовісної конкуренції норма про заборону введення в оману була запроваджена відносно недавно. Незважаючи на віднесення Паризькою конвенцією до актів недобросовісної конкуренції “дій, що вводять громадськість в оману,” в Законі лише змінами від 18 грудня 2008 р. була закріплена норма ст. 15-1, що стосується поширення інформації, що вводить в оману. До цього періоду захист прав особи від поширення недостовірної інформації забезпечувався нормами ЦК України та законодавством про захист прав споживачів.

У роботі підкреслюється, що за законодавством України використання у порівняльній рекламі чужої торговельної марки допускається лише у випадку отримання згоди її правоволодільця. Без відповідного погодження використання у рекламі чужої торговельної марки, навіть у позитивному аспекті, є порушенням прав суб’єкта на марку та може бути підставою для судового розгляду.

        Акти недобросовісної конкуренції у вигляді схилення до бойкоту суб'єкта господарювання (ст. 10 Закону) та схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника) (ст. 11) являють собою усічений склад цивільного правопорушення. Виходячи зі змісту норм цих статей, встановлюється відповідальність не за вчинення правопорушення, а за підготовку. Відсутня також шкода заподіяна таким незвершеним правопорушенням, тому притягнути особу до цивільно-правової відповідальності у результаті вчинення таких дій достатньо складно. У роботі обгрунтовується, що актами недобросовісної конкуренції мають бути визнані бойкот суб’єкта господарювання та дискримінація покупця (замовника), а не схилення до подібних дій.

У підрозділі 2.3. “Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці” підкреслюється, що в умовах ринкової конкуренції таємна комерційна інформація стає цінністю для її володільця та потребує надійної охорони, правовий режим якої унеможливлював би поширення чи передачу таких відомостей іншим особам. Тому дії, пов’язані з неправомірним збиранням, розголошенням та іншим використанням комерційної таємниці визначаються законодавцем як акт недобросовісної конкуренції.

В роботі обґрунтовується, що договір, який містить умови щодо збереження працівником комерційної таємниці, носить змішаний характер. Він містить елементи трудового договору – у частині фіксації трудової функції працівника та елементи цивільно-правого договору – у частині збереження комерційної таємниці. При такому трактуванні договору факт припинення трудових відносин між працівником та роботодавцем не буде мати наслідком припинення обов’язку по нерозголошенню комерційної таємниці, якщо останній встановлений у договорі. При цьому умова трудового договору про збереження у секретності отриманої працівником інформації після припинення трудових відносин може бути дієвою у випадку зазначення сторонами договору, що таке положення буде зберігати свою чинність після розірвання договору.

Недоліком Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” є те, що він не визнає актом недобросовісної конкуренції дії по збереженню комерційної таємниці господарюючого суб’єкта. Проте збереження комерційної таємниці набутої неправомірним шляхом, може завдає шкоди суб’єкту господарювання та має трактуватися як акт недобросовісної конкуренції. Тому автором пропонується включити до Глави 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як вид антиконкурентних актів збереження комерційної таємниці, що завдало шкоди суб’єкту господарювання.

У дослідженні підкреслюється, що крім актів недобросовісної конкуренції, передбачених Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції,” існує значна кількість неправомірних дій, що не отримали нормативного закріплення у законодавстві України та у положеннях Паризької конвенції, але визнаються актами недобросовісної конкуренції зарубіжними законодавствами, іноземною адміністративною та судовою практикою. До цієї групи актів неправомірної конкуренції відноситься настирлива реклама, реклама з використанням почуття страху чи психологічного тиску на споживача, стимулювання збуту шляхом проведення розіграшів цінних призів, конкурсів та лотерей. Регулювання відносин по використанню подібних маркетингових та рекламних методів є перспективним завданням вітчизняної правової системи.

Розділ 3. Відповідальність та система захисту від недобросовісної конкуренції присвячений дослідженню особливостей цивільно-правових аспектів захисту від недобросовісної конкуренції. Розділ скаладається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Цивільно – правова відповідальність в системі захисту від недобросовісної конкуренції”  аргументується положення, що для попередження і припинення неправомірних діянь, а також для подолання їх наслідків у сфері конкуренції ефективним слід визнати комплексне нормативно – правове регулювання.

Дослідження у сфері цивільно – правових відносин захисту від недобросовісної конкуренції переконують у можливості розглядати недобросовісну конкуренцію як дії, що можуть тягнути за собою спричинення шкоди не лише конкуренту, але і будь-якому господарюючому суб’єкту (підприємцю), споживачу, суб’єкту прав інтелектуальної власності. Специфіка полягає в тому, що те чи інше діяння у сфері конкуренції може визначатись як протиправне і цивільним, і конкурентним законодавством, а недобросовісна конкуренція за складом правопорушення в ряді випадків фактично співпадає з порушеннями прав інтелектуальної власності.

Враховуючи мету і завдання дослідження, право на захист від недобросовісної конкуренції автор визначає як правову категорію, спрямовану на реалізацію правоохоронних можливостей правомочної особи щодо запобігання, припинення правопорушення та поновлення порушеного права. Такий підхід відповідає поглядам учених щодо тлумачення права на захист і у межах відносин права інтелектуальної власності.

У роботі підкреслюється, що застосування принципу генерального делікту щодо цивільно – правової відповідальності за недобросовісні конкурентні дії обумовлено загальною формулою недобросовісної конкуренції, яка передбачає протиправність вказаних дій і завдання шкоди, спричиненої здійсненням акту недобросовісної конкуренції. Під шкодою у даному випадку розуміються спричинені актом недобросовісної конкуренції збитки господарюючому суб’єкту – конкуренту, а також шкоду, спричинену його діловій репутації.

Підрозділ 3.2. “Особливості досудового та позасудового захисту від недобросовісної конкуренції” присвячений дослідженню позасудових процедур захисту від недобросовісної конкуренції.

На підставі аналізу процесуальних підстав розгляду та вирішення справи про захист від недобросовісної конкуренції антимонопольними органами висвітлюються недоліки існуючої системи розгляду таких справ. Вони стосуються порядку призначення та проведення експертизи, невизначеності підстав прийняття попереднього рішення по справі, обмеженого строку для судового оскарження прийнятого рішення та наявності можливості для не зупинення прийнятого рішення на період розгляду у суді справи про його оскарження.

У підрозділі підкреслюється, що експерт, який за розпорядженням антимонопольних органів вправі проводити експертизу, не обов’язково повинен мати статус судового експерта. Ним може бути будь-який спеціаліст у відповідній галузі. Проведення повторної чи комплексної експертизи при розгляді справи антимонопольними органами законодавством також не передбачено. Тому особи, що беруть участь у розгляді справи, в адміністративному порядку не застраховані від випадків не призначення експертизи у разі вирішення питань, що потребують спеціальних знань чи від її непрофесійного проведення у разі залучення в якості експерта спеціаліста відповідної галузі.

Згідно з чинним Законом особи, що беруть участь у справі про захист від недобросовісної конкуренції, мають право у двомісячний строк оскаржити прийняте антимонопольними органами рішення до господарського суду. Цей строк видається достатньо мінімальним, оскільки особа протягом цього періоду може не встигнути підготуватися до розгляду справи у господарському суді (скласти позовну заяву, зібрати докази тощо). Він також суперечить положенням ЦК України про позовну давність. Тому пропонується розширити строк для оскарження рішень Антимонопольного комітету, прийнятих за результатами розгляду справи про захист від недобросовісної конкуренції, на загальний строк позовної давності. У випадку, якщо таке рішення порушує право власності чи інше речове право особи, то згідно ст. 268 ЦК України, на такі правові відносини позовна давність не повинна поширюватися.

При цьому, у роботі відзначається , що оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду справи про захист від недобросовісної конкуренції, не завжди призводить до зупинення його чинності. Відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону України “Про захист економічної конкуренції” органи Антимонопольного комітету України можуть визнати рішення таким, дія якого не зупиняється у зв'язку з порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним. Така ситуація суперечить засадам чинного законодавства та створює правове підґрунтя для можливих зловживань органами Антимонопольного комітету.

У підрозділі 3.3. “Судовий захист від недобросовісної конкуренції” на підставі аналізу практики судового розгляду спорів про захист від недобросовісної конкуренції відзначається, що найбільш ефективним серед всього комплексу заходів захисту від недобросовісної конкуренції можна визначити судовий захист, при цьому судовий порядок є переважною, але не єдиною формою захисту прав, оскільки закон допускає і адміністративний порядок захисту цивільних прав.

Незважаючи на широке використання адміністративного порядку правового захисту при вирішенні спорів у сфері конкурентних відносин, вважаємо, що основними для захисту прав учасників ринку від недобросовісної конкуренції є цивільно-правові способи захисту, які реалізуються у судовому порядку. Адміністративний порядок розгляду та вирішення має допоміжний характер. Він, як правило, передує відповідному судовому розгляду та виступає засобом оперативного реагування на відповідні правопорушення, забезпечуючи можливість припинення здійснення незаконної діяльності та покарання правопорушника.

 В дослідженні вказано на недоліки існуючої системи оскаржень рішень антимонопольних органів. Згідно чинного законодавства у випадку, якщо фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, звертається за захистом своїх прав внаслідок порушення добросовісної конкуренції (наприклад, на підставі ст. 15-1 Закону) до органів Антимонопольного комітету, то у разі відмови останніх, вона позбавлена в силу особливостей процесуального господарського законодавства можливості оскаржити рішення антимонопольних органів. Така ситуація не може вважатися прийнятною як з урахуванням положень ст. 124 Конституції України про поширення правосуддя на всі правовідносини, що виникли у державі, так і з огляду на норми ст.10 bis Паризької конвенції, що зобов’язує держав-членів Паризького Союзу забезпечувати ефективний захист від актів недобросовісної конкуренції, у тому числі у вигляді введення громадськості в оману.

У роботі пропонується внести зміни до ст. 2 ГПК України у частині закріплення можливості оскарження фізичними особами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, рішень органів Антимонопольного комітету України, прийнятих за результатами розгляду справ про захист від недобросовісної конкуренції.