ІМІДЖ ЯК СКЛАДОВА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі висвітлюється актуальність, значущість, ступінь дослідження тематики дисертації, формулюються її мета та завдання, визначаються об’єкт і предмет дослідження, методологічні основи дисертації, її наукова новизна, практичне значення, зазначаються дані про апробацію результатів дослідження.

В першому розділі – “Концептуальні засади формування позитивного іміджу” – обгрунтовано слушність концептуального підходу до побудови іміджу органу державної виконавчої влади України, доведено надзвичайну роль для формування іміджу вивчення громадської думки щодо діяльності системи МВС України, наголошено на необхідності поглиблення партнерських відносин між міліцією і населенням та організації дієвого громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів держави.

У підрозділі 1.1. – «Формування позитивного іміджу органу державної виконавчої влади (ступінь розробленості проблеми та категоріальний апарат)» -  зазначено, що політичний імідж органів державної виконавчої влади формується під впливом різноманітних чинників, до яких належить і політична культура першої особи органу державної виконавчої влади, політична етика та етикет, політична коректність, політична відповідальність тощо. Поняття “політичний імідж” та “політична культура” тісно пов’язані між собою. Домінуючою складовою політичного іміджу об’єкта позиціонування є його політична культура, так само, як однією з найрепрезентативніших ознак політичної культури об’єкта позиціонування є його бажання формувати власний позитивний імідж (мотиваційна компонента), дії в цьому напрямі (застосування прозорих та чесних ПР- та комунікативних технологій). В підрозділі розглянуто складові політичної культури органу державної виконавчої влади, а також політичні складові іміджеформуючої діяльності органів державної виконавчої влади.

Зазначено, що в дисертаційному дослідженні використовуються певні терміни, які потребують конкретизації з метою пояснення їхнього контекстуального вживання та дотику до тематики, що розробляється. Було розглянуто наступне: 1. Співвідношення понять “органи внутрішніх справ” та “міліція”; 2. Імідж публічний (зовнішній) системи МВС, міліції, окремого співробітника міліції, представника вищого керівництва МВС України; 3. Імідж корпоративний (внутрішній) системи МВС України; 4. Авторитет міліції, окремих її співробітників; 5. Громадська думка щодо діяльності міліції, функціонування системи МВС, довіри до державних органів влади: правоохоронних органів взагалі та міліції зокрема; 6. Позиціонування (позиціювання) системи МВС та представників вищого керівного складу МВС України; 7. Паблік рілейшнз (ПР).

У підрозділі 1.2. – “Дослідження громадської думки як передумова побудови концепції позиціонування” – йдеться про діагностику стану об’єкта позиціонування – системи МВС України.

На поведінку людей та діяльність організацій величезний вплив має громадська думка (ГД). Вона здатна виробляти ціннісні орієнтири і навіть моделі поведінки, які є правомірними чи неправомірними, збігаються чи суперечать вимогам юридичних норм. Після того, як криміналізовані або просто опозиційно налаштовані до владних проявів прошарки суспільства (а чисельність останніх була великою перед  початком перебудовчих процесів) сформували стійкий негативний стереотип навколо діяльності правоохоронних органів, а ЗМІ підхопили і “розробили” цю тезу, зміна орієнтирів громадської думки вбачається дуже складним завданням.

Одним з головних напрямів зміцнення зв’язків органів державної виконавчої влади з населенням є врахування ГД, яка узагальнює уявлення людей про ті чи інші напрями діяльності або якість роботи виконавчої влади. Цінність ГД полягає у тому, що вона пропонує шляхи удосконалення роботи органу державної виконавчої влади. Результати,  отримувані під час вивчення думки населення, зокрема, про діяльність міліції, можуть бути використані для: а) переконання людей змінити думку щодо міліції; б) інформаційного насичення населення; в) підсилення існуючої ГД; г) типологізації груп населення залежно від можливості надати допомогу або спричинити шкоду стосункам і взаємодії населення й міліції.

Наводяться результати досліджень ГД ЦГЗ МВС України протягом 2002-2003, дослідження Луганського інституту внутрішніх справ та дослідження, проведені автором. Доводиться, що на формування іміджу працівника правоохоронного органу та системи МВС у цілому постійно впливає низка факторів, які завдають непоправних збитків оціночним судженням пересічних громадян. Серед них -  корумпованість органів внутрішніх справ, перевищення окремими співробітниками своїх службових повноважень, тортури в міліції, суїцидальна поведінка співробітників міліції із застосуванням табельної зброї. Деформація суспільної свідомості і небажані прояви ГД породжуються нерідко об'єктивними причинами,  конкретними фактами порушення законності та неналежного виконання певними посадовими особами своїх обов'язків, це сигналізує про необхідність усунення порушень і недоліків у їхній діяльності. Таким чином, врахування ГД (у плані управління) дозволяє працівникам правоохоронних органів приймати оптимальні рішення, найбільш дієві та ефективні, швидше реагувати на всі негативні сигнали й усувати причини, що їх викликали, не допускаючи накопичення та розростання негативних явищ. Крім того, на більш високому рівні слід будувати взаємодію зі ЗМІ, уважно та коректно реагувати на їхні критичні зауваження, прохання, пропозиції тощо (саме це і є функція побудови зовнішнього аспекту іміджу), не втрачаючи, однак, почуття міри, гідності, поваги до своєї професії, до нелегкої й небезпечної праці співробітника міліції.

Проаналізовано діяльність поліції в США, Японії, Великій Британії, Литві. Найбільш масовими й ефективними формами сприяння населення цих країн діяльності поліції є: 1) участь у роботі громадських організацій, 2) участь у реалізації спеціальних програм, 3) служба у допоміжних підрозділах. На підставі аналізу Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” зроблено висновки, що ідеологія партнерства населення з міліцією в Україні не є масовою; позитивні приклади такої роботи є наочними, але, на жаль, поодинокими; заходи щодо поліпшення співпраці поки що не принесли відчутних результатів; кількісні зміни досі не трансформувались в якісні.

Програму розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 роки слід пролонгувати, оскільки основні напрямки вдосконалення партнерських відносин між міліцією і населенням та системи правоохоронного обслуговування населення залишаються актуальними. Це, зокрема, удосконалення нормативного забезпечення; розвиток науково-методичного забезпечення; удосконалення управління та розвиток організаційних структур; підвищення рівня професійної та культурної підготовки працівників міліції; розвиток системи стимулювань та заохочень активних членів громадських формувань; розвиток системи правового виховання населення.

Проблема підвищення авторитету працівників міліції в очах громадськості полягає також в розширенні функцій міліції за рахунок надання різноманітних форм допомоги громадянам (соціальні та правові послуги міліції), іноді напряму не пов’язаних з припиненням правопорушень та злочинів. Такий підхід гуманізує міліцейсько-поліцейську діяльність. Соціальні та правові послуги населенню, напряму не пов’язані з охороною громадського порядку, є ефективним способом об’єднання зусиль працівників міліції з громадськістю в справі організації масових спільних зусиль з охорони правопорядку. Саме тому ідеологія партнерства має всіляко пропагуватися та впроваджуватися.

Стосовно ГД технологію всієї правоохоронної діяльності міліції умовно можна розділити на дві складові. Перша – це внутрішня, організаційно- забезпечуюча і оперативно-розшукова діяльність, які самі по собі через різні причини (суто технологічні, дотримання режиму секретності та конспірації тощо) приховані від очей громадськості і ЗМІ. Люди не можуть судити про цей бік роботи міліції певною мірою визначено та компетентно. Друга складова – відкрита, гласна, така, що регулярно спостерігається та оцінюється як населенням, так і представниками ЗМІ, діяльність тих служб міліції, які безпосередньо з ними взаємодіють (патрульно-постова, ДАІ, дільничних інспекторів, паспортно-візова тощо). Повністю відкритою діяльність міліції бути не може: це негативно позначиться на виконанні магістральних конституційних функцій. Питання вдосконалення демократичного цивільного контролю над правоохоронними структурами потребує вирішення, однак демократичний контроль може перетворитися на певну мету руху: контроль є лише засобом, а мета - безпека - громадська, національна безпека громадянина, господарюючих структур тощо.

Політизація системи МВС є ганебним і неприпустимим явищем, уникнути якого можна лише за умов співпраці з населенням та встановлення дієвого громадського контролю. Використання правоохоронних органів у політичних цілях свідчить про наявність в Україні розвиненої політичної корупції

У підрозділі 1.3. -  “Етапи формування позитивного іміджу” - пропонується розкриття сутності організаційної діяльності як форми управління органами внутрішніх справ, із зосередженням уваги на дискусійних питаннях та визначенням шляхів їх розв’язання; здійснити аналіз внутрішньоорганізаційної діяльності системи управління органами та підрозділами внутрішніх справ. Ці питання стосуються об’єкта дослідження – відносин, що виникають у процесі формування іміджу системи МВС України.

Пропонується організаційна модель (матриця) побудови іміджу органу державної виконавчої влади України.

Суб’єкт управління побудови іміджу системи МВС України та міністра внутрішніх справ України є багаторівневим, складним. Перший рівень – загальний суб’єкт. Кожен із співробітників міліції, до функціональних обов’язків яких входить безпосереднє спілкування з пересічними громадянами, є суб’єктом управління з побудови іміджу: дільничний інспектор, співробітник Державтоінспекції, який зупиняє водіїв автотранспорту за порушення, охоронник на вахті, якому пред’являють документи тощо. Етика, культура спілкування, знання державної мови, вишуканість у поведінці, грамотне тлумачення нормативних актів стосовно  конкретної проблемної ситуації – це обов’язковий, але не вичерпний набір знань та навичок, якими повинен володіти співробітник міліції – загальний суб’єкт управління іміджем. Суб’єкт середнього рівня - це начальники, заступники начальників Головних управлінь МВС України (ГУМВС), ГУМВС у м.Києві, Київській області та Автономній Республіці Крим, Управлінь МВС (УМВС) в інших областях України, Управлінь МВС в обласних центрах і великих промислових містах, Управлінь МВС у міських районах, відділів УМВС в інших містах і районах та підрозділи (посадові особи) у відповідних управліннях, які виконують зовнішньоорієнтовану інформаційну функцію. 

В центральному апараті МВС України, то до суб’єкта управління побудови іміджу середнього рівня можна віднести: Департамент роботи з персоналом (суб’єкт управління побудови внутрішнього іміджу), Департамент боротьби з організованою злочинністю, Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків, Управління кримінальної міліції у справах неповнолітніх, Національне бюро Інтерполу в Україні, Департамент Державної служби боротьби з економічною злочинністю, Управління транспортної міліції, Департамент громадської безпеки, Департамент Державної автомобільної інспекції, Головне управління внутрішніх військ, Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, Департамент Державної служби охорони при МВС України. Кожен начальник (заступник начальника) з вищеназваних організаційних утворень системи МВС України є ньюзмейкером щодо питань, які належать до його компетенції, кожне з цих організаційних утворень повинне мати підрозділ (посадову особу), що виконує зовнішньоорієнтовані інформаційні функції (прес-секретаря, речника).

До спеціальних суб’єктів управління побудови іміджу належать міністр внутрішніх справ України, його заступники, Департамент зв’язків з громадськістю МВС України, редакція щотижневої газети “Іменем Закону”, редакції інших відомчих газет і журналів, засновниками (співзасновниками) яких є МВС.

Об’єктом управління іміджем є ГД про діяльність міліції України, її роль у процесах державного управління в цілому. Формування громадської (колективної) думки відбувається паралельно з формуванням думки індивідуальної (ІД). Однак при цьому ІД та ГД – це два різних явища, які не можна ототожнювати і говорити про те, що ГД є простою сукупністю думок індивідуальних. Посередниками між ІД і ГД є лідери думок, до яких можна віднести і популярні засоби впливу на масову свідомість – телебачення, друковані ЗМІ, радіо, Інтернет.

В другому розділі – “Зовнішній (публічний) імідж (на прикладі системи МВС України)” – окреслено проблеми реформування тих підрозділів системи МВС, які здійснюють інформативні, комунікативні та іміджеві функції, зосереджено увагу на  шляхах вдосконалення їх організаційних структур (зокрема, в управлінському аспекті), визначено шляхи структурної перебудови, напрями поліпшення співпраці із ЗМІ та громадськістю (підвищення ефективності діяльності) та їхнє організаційно-правове забезпечення, зроблено пропозиції щодо раціоналізації існуючої структурної побудови відповідних органів та підрозділів внутрішніх справ, розроблено модель оптимального розподілу функціональних ролей працівників, описано систему взаємозв’язку управлінсько-виконавчих відносин у цій сфері.

У підрозділі 2.1. – “Інформаційно-іміджева робота в органах і підрозділах міліції” – йдеться про те, що удосконалення структури та діяльності міліції потребує вирішення низки проблем організаційного, економічного, правового, а також політичного характеру.

У пункті 2.1.1. – “Організація інформаційної та іміджевої роботи на прикладі окремої служби ” –  детально аналізуються елементи формування іміджу Державної служби охорони (ДСО) при МВС України за такими параметрами:

Для оптимізації інформаційної та іміджевої роботи в ДСО обгрунтовується необхідність створення нової структури - Центру інформаційної політики – його організаційна будова, функціональні обов’язки співробітників.

У підрозділі 2.2. – “Робота з представниками журналістського корпусу” - здійснено аналіз т.зв. “пресових” форм ПР – брифінгів та прес-конференцій, на підставі якого зроблено висновки, що існує плутанина в дефініціях та змістовому (організаційному) наповненні цих інформаційно-представницьких заходів. Розроблено організаційну модель проведення брифінгу та прес-конференції, запропоновано апробувати її на базі ДЗГ МВС України та ЦГЗ ГУ-УМВС.

У підрозділі 2.3. – “Реформування періодичних видань як елемент іміджевої стратегії” – констатується, що система МВС не має єдиної потужної газети, яка була б популярною серед читацької аудиторії і вільно почувалася в конкурентних ринкових умовах; система МВС має величезну кількість багатотиражок (корпоративну пресу); за умов дефіциту бюджету на видання багатотиражної “міліцейської” преси витрачаються невиправдано великі кошти; в усьому світі корпоративна (внутрішня, багатотиражна) преса роздається співробітникам корпорації безкоштовно, в МВС України вона продається (передплачується в примусовому порядку) з метою вийти на рівень окупності або погашення боргів за поліграфічні та інші видатки; пересічний (цивільний) читач не цікавиться цією пресою або не має такої можливості, адже вона не потрапляє (або потрапляє в незначній кількості) в роздріб; “міліцейська” преса ніяк не впливає на підвищення зовнішнього іміджу міліції, тому що практично не має аудиторії ззовні; “міліцейська” преса незначною мірою підвищує також і внутрішній (корпоративний) імідж, оскільки викликає супротив і роздратування в тих, хто змушений її передплачувати директивно; редакційні колективи не вміють працювати в конкурентному середовищі на ринку друкованої продукції; падає професійний рівень відомчих видань, у редакційних колективів немає стимулу для професійного зростання.

Запропоновано концепцію створення, правові та організаційні засади принципово нової газети, що виражала б інтереси системи МВС України.

В третьому розділі  - “Внутрішній (корпоративний) імідж (на прикладі системи МВС України)” - проаналізовано стан проблеми формування внутрішньої (корпоративної) ідеології та побудови корпоративного іміджу зазначеної системи.

У підрозділі 3.1. – “Ідеологічний та політичний фактори в формуванні іміджу” йдеться про те, що великі державні корпорації, особливо Збройні сили та правоохоронні органи (система МВС України, СБУ, Митна служба, органи прокуратури, податкової адміністрації тощо) не можуть ефективно функціонувати без власної корпоративної ідеології. Остання має грунтуватися на державній ідеології, оскільки вказані вище корпорації належать до органів державної виконавчої влади. Якщо ж ідеологічна робота на державному рівні з якихось причин послаблюється, домінанти мають швидко зміщуватися в бік посилення впливу з боку корпоративної ідеології.

Чи може церковна ідеологія замінити державну? Вона здатна лише підтримати стан духовності суспільства на етапі реформування останнього. У Програмі формуванні позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 роки йдеться про те, що міліція і церква – партнери. Пріоритетними напрямами співпраці системи МВС і церкви можна назвати патріотичне виховання, моральне виховання і духовне просвітництво особового складу, соціальний захист співробітників міліції та членів їхніх сімей.  Відкидаючи факти перегинів на місцях, зазначено, що церква має великий потенціал у справі духовно-морального виховання особового складу. Моральні цінності є певною мірою індикаторами розвиненої особистості, з допомогою яких вона впізнається. З точки зору побудови позитивного іміджу системи МВС в очах “споживачів” міліцейських “послуг” такі індикатори відіграють неабияку роль. За їх допомогою населення “тестує” міліцію за принципом “свій-чужий”, “небезпека-захист”, “підтримка-байдужість”. Сприйняття чи несприйняття  як “свого” представника міліцейської професії залежить від того, наскільки він, як особистість, поєднується із загальноприйнятою системою моральних цінностей.

Незважаючи на непересічні здобутки в галузі співпраці з інститутом церкви, на позитивний досвід колег з близького зарубіжжя, виходячи з релігійної ситуації в Україні та чинного законодавства, питання запровадження капеланської служби в частинах та з’єднаннях внутрішніх військ МВС України розцінюється як несвоєчасне. Співпраця з релігійними організаціями ведеться у спокійному, поміркованому руслі, виключно на добровільних засадах. Конституційна позаполітичність міліції не має права піддаватися політизуючим впливам з боку будь-якої інституції, в тому числі церкви. “Проблемність” церкви здатна вплинути не лише на неполітичний статус системи МВС України (фактор, що впливає на зовнішній імідж), а й внести внутрішні суперечності в міліцейське середовище (фактор, що впливає на корпоративний імідж).

Теза про деідеологізовану державу є небезпечною. Кожний народ, кожна нація, кожна держава, щоб зберегти себе, повинні мати свою ідеологію, тобто сукупність ідеалів, цілей, які б відображали глибинні основи їхнього життя.

Відмова від розробок на державному рівні основних засад суспільної ідеології може призвести до: 1) узурпування ідеологічної сфери однією з політичних сил (внутрішня ідеологічна експансія); 2) насичення ідеологічної сфери чужими (з боку інших держав) для українського соціуму ідеологемами: насадження неприйнятного способу життя, культурних традицій тощо (зовнішня ідеологічна експансія); 3) зіткнення протиборчих ідеологій, паралельне існування різновекторних ідеологем, що здатне спричинити підвищення рівня конфліктогенності соціуму (ідеологічний хаос).

Фактор, який нарівні з ідеологічним безпосередньо впливає на формування іміджу системи МВС України, - політичний.

Відсутність загальнодержавної об’єднавчої ідеології спричиняє складності у створенні та втіленні в життя настанов внутрішньої (корпоративної) ідеології силових структур. Ідеологія реалізується через ідеологічну діяльність. Це має бути цілеспрямована робота, оскільки свідома розробка ідеології передбачає не просто вирішення певних важливих теоретичних проблем, а й активний вплив на маси, здійснюваний засобами роз’яснювально-пропагандистської діяльності. Формування ідеології потребує, по-перше, колективу авторів та, по-друге, розробки механізмів впровадження ідеологічних настанов, перетворення органу державної виконавчої влади на адепта сформованих ідей. Відсутність ідеології для системи МВС створює загрозу управлінського характеру, що особливо загострюється під час політичних криз у суспільстві. Такий стан справ автоматично негативно позначається на іміджі системи МВС України в цілому. Законодавче поле, в якому діє місцева міліція, є недовершеним і потребує поточних коректив з огляду на нестабільність політичної ситуації в державі та виключну конфліктогенність соціуму.

У підрозділі 3.2. – “Механізми ревіталізації ідеології та формування корпоративного іміджу” – йдеться про те, що за умов несформованості загальнодержавної ідеології, котра виступає тлом для ідеології корпоративної, складно визначати основні засади останньої. Ще з радянських часів в органах внутрішніх справ було сформовано та систематизовано велику кількість ідеологем, котрі витримали перевірку часом, були трансформовані й пристосовані до нових, пострадянських умов (відбувся процес ревіталізації).   

Будь-яка об’єднувальна ідеологія залишиться абстрактною мертвою схемою, якщо не зможе зачепити сферу почуттів, емоцій, настроїв, якщо не зіллється з психологією народу. Саме тому, що ідеологія системи МВС грунтується передовсім на загальнолюдських цінностях, вона легко адаптувалася і за пострадянських часів, її ревіталізація пройшла успішно. Шлях ревіталізації проходять панівні в міліцейському середовищі (корпорації) цінності, які, по-перше, стимулюють реформаторські (еволюційні) процеси, по-друге, не нищать головні засади управління та кадрової політики, відпрацьованої десятиліттями, по-третє, сприяють підняттю духу членів корпорації, створенню зразків (взірців) бездоганної служби, гідних наслідування та  пропагування, по-четверте, сприяють підняттю рівня ефективності діяльності міліції, відповідності послуг, що надаються населенню, міжнародним стандартам і, як наслідок,  підвищують імідж системи МВС та престиж служби.

Моралізацію свідомості членів корпорації можна окреслити як психологічний (соціально-психологічний) метод – спосіб впливу на об’єкт управління, який базується на використанні соціально-психологічних факторів і спрямований на управління соціально-психологічними відносинами, що складаються в колективі, для досягнення поставлених перед організацією цілей.

Успішність внутрішнього іміджу грунтується передовсім на вдалому поєднанні наукових підходів щодо організації праці та прийнятті своєчасних і правильних  управлінських рішень. Внутрішній (корпоративний) дух формується значною мірою за допомогою технік і технологій ПР.

Внутрішній ПР включає в себе: заходи, спрямовані на формування почуття патріотизму в корпорації; дії щодо роз’яснення політики корпорації рядовим співробітникам (особливо актуальним є за умов криз, таких як, наприклад, т.зв. Помаранчева революція); вивчення і аналіз думок рядових співробітників про корпорацію і керівництво; антикризові (в т.ч. психологічного, освітнього, культурного спрямування) програми для співробітників; інформативні програми (всілякі оповіщення, включаючи корпоративну пресу).

Побудова внутрішнього (корпоративного) іміджу відбувається на рівнях: ідеологем (символів, традицій тощо); технік і технологій впровадження (механізми, їх організаційно-правове закріплення); концептуальному рівні, що уособлює собою певний управлінський цикл, який грунтується на розробці та легітимації механізмів впровадження внутрішньої (корпоративної) ідеології та формування внутрішнього (корпоративного) іміджу, виділенні організаційного та фінансового ресурсу для втілення в життя програм з підвищення внутрішнього (корпоративного) іміджу та створення ідеологічного продукту на рівні корпорації, моніторингу думок та настроїв всередині корпорації, соціологічних дослідженнях, що віддзеркалюють зміни у свідомості членів корпорації, виділенні т.зв. “лідерів думок”, через посередництво яких може відбуватися більш активне та успішне впровадження корпоративної ідеології та підвищення у свідомості престижу відповідної професії, обранні джерел ідеологічного впливу: ЗМІ, пропагандистські методи, виховні та освітні процеси тощо, коригуванні програм з підвищення внутрішнього іміджу, затвердженні та зміні планів ПР-заходів, поточному та остаточному контролі, розрахованому на всі стадії управлінського циклу з побудови внутрішнього (корпоративного) іміджу, що передбачає аналітичну роботу, метою якої є відмова від неефективних методів формування корпоративного іміджу та впровадження корпоративних ідеологічних настанов, а також пролонгації дії тих механізмів, що пройшли успішну апробацію та були перевірені на слушність. Це являє собою управлінський цикл.

Питання формування внутрішнього (корпоративного) іміджу органу державної виконавчої влади не менш важливе, ніж формування іміджу публічного, оскільки саме взаємодія цих двох аспектів іміджу створює повноцінне уявлення про роль органу державної виконавчої влади в процесах вітчизняного державотворення.

У підрозділі 3.3. – “Професійна деформація працівників міліції як детермінанта негативізації іміджу системи МВС” – зазначено, що явище професійної деформації відчутно заважає процесам побудови позитивного іміджу міліції, а подеколи зводить нанівець такі зусилля.

Розглянуто один з різновидів професійної деформації – суїцидальну поведінку працівників міліції. Сьогодні світова практика свідчить, що потреба в наданні психіатричної та психокорекційної допомоги працівникам силових структур неухильно зростає. І це входить у межі державних інтересів багатьох країн, адже належить до сфери внутрішньої національної безпеки. Та говорити про профілактику суїцидів лише в контексті організаційно-методичних або діагностико-психологічних заходів не варто. Це проблема соціальна і політична одночасно, вирішувати яку необхідно з усією серйозністю на державному рівні.

Інший фактор, що негативно впливає на формування іміджу системи МВС, – корумпованість, зловживання працівників міліції службовим становищем та порушення дисциплінарного характеру. Пропонується виробити загальнонаціональну правозахисну стратегію, магістральним напрямом якої має стати дієвий громадський контроль, який полягає в забезпеченні відповідності поведінки, діяльності інтересам, нормам певної групи людей, суспільства в цілому. Одним із способів подолання негативних проявів у корпорації є боротьба за підвищення дисципліни.

Зміцнення якості міліції завжди було одним із пріоритетних напрямів реформи міліцейського відомства. Практика тортур є небезпечною тим, що вона наче “затягує”  працівників міліції в хибне коло злочинних стосунків. Європейський вектор розвитку України не може бути забезпечений без глибокого реформування правоохоронної системи.  Згідно з Європейською конвенцією по захисту прав людини, заборона тортур, безумовне дотримання прав людини мають абсолютний характер, і саме ця презумпція, а не зміна мундирів та вивісок має бути покладена в підвалини реформи МВС.

У четвертому розділі – “Лобістська діяльність як складова політичної культури (на прикладі системи МВС України)” - розглянуто спеціалізовану технологію паблік рілейшнз – лобіювання, метою якого є побудова позитивного іміджу та формування сприятливої громадської думки. Крім того, лобіювання – це вплив на парламентарів з боку груп або приватних осіб з метою домогтися прийняття або відхилення певного законопроекту. Його мета – збудувати та підтримувати існуючі відносини з органами державної влади з метою вплинути на процес ухвалення потрібного для організації законодавчого або нормативного рішення.

У підрозділі 4.1. – “Лобіювання інтересів як чинник політичного впливу ” – подано логічні посилки, що розкриваються в тексті розділу (у вигляді блок-схеми):

На державному рівні явище лобізму не знайшло відображення в актах законодавства. Назріла необхідність відомчого регулювання цього процесу. Таким шляхом пішло МВС України. На державному рівні процеси взаємодії органів законодавчої і виконавчої влади регулюють Указ Президента “Про заходи щодо вдосконалення взаємодії органів виконавчої влади з Верховною Радою України”, розпорядження Кабінету Міністрів “Про додаткові заходи щодо забезпечення ефективної співпраці Кабінету Міністрів України з Верховною Радою України”; на відомчому - наказ МВС “Про заходи щодо вдосконалення взаємодії з Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України”, наказ МВС “Про організацію взаємодії МВС України з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування”.

Принципами взаємодії МВС України з парламентом є суворе дотримання законності; гуманізм; конкретність; конституціоналізм (врахування думки громадян у законотворчій діяльності); системність; прозорість; оперативність розгляду і прийняття рішень з питань, що потребують спільного вирішення, та забезпечення їх виконання у межах визначеної компетенції; недоторканність народного депутата; поглиблення взаєморозуміння в інтересах громадян. Взаємодія з Верховною Радою та народними депутатами є важливим напрямом роботи структурних підрозділів центрального апарату та територіальних органів МВС України, засобом впливу на державну політику у сфері боротьби зі злочинністю та забезпечення правопорядку.

Аналізуються організаційні форми роботи в цій галузі. Зазначається, що однією з найдієвіших форм сьогодні є вплив, пов’язаний з порядком висвітлення діяльності народного обранця ЗМІ: законодавцю надається шанс отримати “гарну” пресу у тому разі, якщо він стане на бік організації, яка “робить добру справу”. Розкривається поняття “гарна преса” на прикладі Журналістського клубу, створеного при Департаменті Державної служби охорони (ДСО) при МВС України. Сьогодні видається слушним створити аналогічні клуби при всіх службах, до яких спостерігається непересічний інтерес з боку представників мас-медіа, як-от ДАСМ, ДКР, ДБОП тощо, оскільки інформаційна робота повинна вестися більш відкрито та оперативно, а іміджева стратегія реалізовуватися комплексно; слушно запровадити систему, за якої потік інформації матиме не лише односторонній характер. Якщо подібні клуби почнуть працювати і в інших службах системи МВС України, можливим стане і проведення спільних засідань, і спільне визначення тем, що виносяться на обговорення, з метою масованих “інформаційних ударів” силами кількох служб.

У підрозділі 4.2. – “Лобіювання інтересів за умов відсутності законодавчого регулювання процесу” – наведено ретроспективний аналіз законотворчої та лобістської діяльності МВС України над проектами законів “Про охоронну діяльність” та “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про банки та банківську діяльність”. Робота над законопроектами не дала позитивних наслідків: це стало серйозним ударом по іміджу МВС, довело неспроможність та неавторитетність “міліцейського лобі” в парламенті. Приватний капітал, на відміну від державного, має в наявності чимало гнучких форм заохочення своїх лобістів. За відсутності цивілізованого, законодавчо регульованого лобізму в Україні потерпають державні інтереси, створюються сприятливі умови для розвитку явища корупції, не створюються умови для належної реалізації прав споживачів охоронних послуг, порушуються і права рядових працівників як державних, так і приватних охоронних структур. Лобі противників закону про охоронну діяльність ось уже кілька років виявляється потужнішим, монолітним; лобі МВС України в особі кількох народних депутатів – вихідців із системи МВС та інших правоохоронних органів – не спроможне активно працювати на користь державних інтересів і на противагу інтересів корпоративних. У результаті, попри те, що в охоронному бізнесі в Україні працює від 500 тисяч до 1 мільйона чоловік, на законодавчому рівні досі не існує поняття “охоронна діяльність”.

Втрата позицій у галузі формування національного правового поля призводить до унеможливлення продуктивної роботи з боку підрозділів та служб  МВС України у сфері надання специфічних послуг населенню, а також до суттєвої втрати міліцією іміджевих показників. Такі втрати відбуваються в два етапи: 1) на етапі неприйняття лобійованого МВС законопроекту (“розкрутка” інформаційного приводу опонентами), 2) на етапі діяльності за відсутності бажаного правового регулювання, коли за об’єктивних умов немає можливості здійснювати обов’язкові функції належним чином. 

У підрозділі 4.3. – “Політико-правові засади регулювання вітчизняної лобістської практики ” – наголошено на необхідності офіційного визнання даного суспільного відношення юридичним, тобто його оцінка як правового, суб’єкти якого пов’язані взаємними правами та обов’язками.

Лобіювання не отримало належного врегулювання в усіх країнах. Лише в США, Канаді та Японії явище лобізму законодавчо закріплене; у Франції та Німеччині врегульовано лише певні аспекти лобістської діяльності; у великій кількості країн відповідного правового регулювання немає, але тривають активні дискусії, обговорюються проекти законодавчих актів (Італія, Швеція, Польща, Казахстан, Росія та інші). Щодо конституційних засад лобістської діяльності в Україні, то, хоча вона прямо не передбачена Конституцією, існує низка  норм, з яких випливає відповідне право громадян: ч. 2 ст. 5; ч. 1 ст. 34; ч. 2 ст. 34; ч. 1 ст. 36; ч. 1 ст. 38; ч. 1 ст. 40; ч. 1 ст. 43.

Проаналізовано невдалі спроби в Україні визначити законодавчі засади лобіювання.

Лобіювання передбачає існування конфлікту інтересів між різними суспільними групами, створює великі можливості для зловживань. Тому, зокрема,  неабияка увага приділяється неприпустимості діяльності політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету, у підрозділах міліції: під час виконання службових обов’язків працівники системи МВС України є незалежними від впливу політичних сил. Однак це не повинно обмежувати можливості для лобіювання інтересів системи МВС України, а також прийняття законів, що регулюють правоохоронні та правозастосовчі аспекти діяльності правоохоронних органів. Майбутній нормативний акт, що регулюватиме лобістську діяльність в України, повинен містити дозволи (детальну регламентацію), за якими органи державної влади матимуть змогу лобіювати свої інтереси на всіх рівнях законодавчої та виконавчої влади. У майбутньому законопроекті повинно бути детально регламентовано три основні напрями: 1)   об’єкт лобіювання (ним можуть бути органи виконавчої влади всіх рівнів); 2) суб’єкт лобіювання (положення має містити дозвіл представникам органів державної влади лобіювати корпоративні та державні інтереси); 3) тематичний перелік питань, що підлягають лобіюванню (він має бути максимально деталізований, але містити дозвіл щодо лобіювання законопроектів, що стосуються правоохоронної, оборонної галузей держави та питань її безпеки, основ організації та діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, державної та військової служби).