ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Фундаментальним правом, яке зумовлено єством людини, котре не може змінити жодне суспільство, є право людини на життя. За шкалою соціальних цінностей життя є найбільш пріоритетним благом у світі. Конституційне право на життя проголошено Основним Законом України у ст. 27 “кожна людина має невід’ємне право на життя” та гарантується забороною протиправного позбавлення життя. Як об’єкт юридичної охорони життя людини закріплено Конституцією України вперше. Жодна з попередніх конституцій та інших законів в минулому цього права не містили. Тому виникає багато питань, пов’язаних з реалізацією суб’єктивного права людини на життя, які потребують детального правового регулювання. Зокрема, до них належать проблеми юридичних меж життя, гарантій забезпечення права на життя людини і громадянина, визначення нових складів злочинів, пов’язаних зі зловживанням сучасної медицини, наприклад, примусове донорство, евтаназія та багато інших питань. У цьому зв’язку одним із важливих завдань правової науки нині стає створення необхідної для розвитку науки теоретичної бази, тобто розробка чітких критеріїв та юридичних визначень основних понять, численних та об’ємних, пов’язаних з поняттям “життя”. Глобальний та комплексний характер даного завдання висуває його як актуальну проблему всієї системи наук про людину.

Важливим напрямком дослідження проблеми права людини на життя є її вивчення крізь призму діяльності владних органів, зокрема органів внутрішніх справ, чия робота безпосередньо впливає на стан реалізації даного права. Конституційне закріплення права на життя людини і громадянина викликало необхідність розробки механізму забезпечення і реалізації цього права, важливу роль в якому відіграють саме органи внутрішніх справ.

Право на життя належить до групи громадянських прав, тому його слід розглядати у поєднанні з іншими правами цієї групи. Проблемами громадянських прав займалися О. Горова, А. Колодій, П. Михайлов, А. Олійник, К. Толкачев, А. Хабібулін. Що стосується гарантій забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, то цю проблему розробляли М. Вітрук, Л. Воєводін, М. Гуренко, П. Недбайло, П. Рабінович, В. Скобєлкін, Ю. Тодика.

Стосовно наукових праць на тему правового регулювання життя людини, то тут слід зазначити, що певний інтерес, правда, дещо однобічний залежно від репрезентованої галузі, вітчизняних вчених-юристів з цього питання існував давно. Наприклад, наука кримінального права, захищаючи життя людини від різних посягань, встановлювала ознаки та умови, за якими визначалися межі життя. У цьому зв’язку необхідно назвати таких вчених, як: М. Бажанов, С. Бородін, О. Кистяківський, В. Сташис, М. Таганцев, Н. Ярмиш тощо.

Державознавці також зверталися до питань, пов’язаних з категорією людського життя. Серед вчених, що досліджували цей бік питання, відмітимо В. Вожка, П. Новгородцева, І. Покровського. Багато вчених розглядали право на життя в аспекті проблеми смертної кари, але дослідження проводилися в основному в плані загальної дискусії: “за” чи “проти” смертної кари. Про це свідчать, насамперед, низка робіт під загальною редакцією Г. Келіної, праці О. Кистяківського, О. Лавріна, Т. Свиди тощо. Все частіше з’являються роботи, де “право на смерть” розглядається як реалізація права на життя. Серед них можна назвати праці М. Ковальова, Л. Коновалової, І. Мадояна. Зазначені автори розглядають проблеми евтаназії в аспекті права людини розпоряджатися своїм життям.

Що стосується забезпечення прав органами внутрішніх справ, то цим питанням займалися С. Гусарєв, П. Михайлов, А. Олійник, К. Толкачев. Вони розглядали особливості забезпечення органами внутрішніх справ реалізації прав людини і громадянина, не акцентуючи увагу саме на праві на життя.

Як бачимо, окремі положення права на життя вивчалися та вивчаються правовою наукою. Але в цілому слід зазначити, що на сьогоднішній день комплексної чіткої теоретичної концепції безпосередньо конституційного права на життя людини і громадянина не розроблено. Фундаментальних досліджень щодо забезпечення цього права органами внутрішніх справ не існує.

Актуальність цієї роботи визначається також практичною необхідністю вдосконалення національного законодавства у сфері забезпечення конституційного права на життя людини і громадянина, у тому числі і законодавства, яке регламентує діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню зазначеного права.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах напрямку “Міліція і права людини в Україні”, п. 6 Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 рр. (затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635). Обрана тема дослідження узгоджується з планами науково-дослідних робіт, тематичними планами Національної академії внутрішніх справ України, обговорена і схвалена на засіданні Вченої ради НАВСУ (протокол № 10 від 4 липня 2001 р.).