МЕТОДИКА РЕКОНСТРУКЦИИ АНТИЧНОГО ГОРОДА (НА ПРИМЕРЕ ХЕРСОНЕСА ТАВРИЧЕСКОГО)

Краткое содержание

У вступі розглянуто сучасний стан проблеми, міра її вивченості, обґрунтована актуальність теми, сформульовані мета і задачі дослідження, наукова новизна та практична значущість одержаних результатів.

У першому розділі „Методика дослідження і реконструкції об’єктів античної архітектури” аналізується специфіка даної категорії об’єктів, розглянуті сучасні методи їх вивчення в залежності від умов розташування, а також наведені авторські методики реконструкції як один із способів дослідження архітектури античності.

До наших днів дійшло не так уже й багато пам¢яток античності, що збереглися, тому наше уявлення цієї архітектурної епохи значною мірою спирається на приклади графічного відновлення їх початкового вигляду. Основною задачею, що вирішується в ході графічної реконструкції, є вимога вірогідності пропозицій щодо відновлення початкового вигляду об’єкту.

Реконструкція містобудівного ансамблю  являє собою процес поетапного відтворення матеріальної структури поселення на основі комплексного аналізу, залучаючи для цього компоненти, що складають  містобудівні утворення: природний ландшафт, матеріальні структури, які збереглися, елементи планування та впорядкування. Найбільш плідним при дослідженнях такого роду є синтез загальних положень теорії архітектури з археологічною методикоювивчення окремих об’єктів..

Античне місто є досить складним об’єктом для дослідження. У ході археологічних досліджень античного міста вирішуються такі задачі: з’ясування часу існування поселення; встановлення чітких меж з системою укріплень на різних етапах розвитку міста; визначення системи забудови та загальної топографії; дослідження прилеглої до міста території.

У дослідженнях, присвячених реконструкції об’єктів архітектури, відкритих у результаті  розкопок античних міст Північного Причорномор’я, можна виділити  три напрями: академічний, архітектурно-археологічний, теоретичний.

У першому випадку вивчення античної спадщини засновано на використанні класичної методики, поданої у роботах античних авторів, зокрема в теоретичних положеннях Вітрувія. Поступово традиції академізму були доповнені ретельним хронологічно-стильовим аналізом архітектурних деталей, що є основою для пропозицій з реконструкції початкового вигляду археологічних об’єктів. У наш час академічний підхід використовується при реконструкції фасадів античних споруд на основі стилістичного та морфологічного аналізу архітектурних деталей (В.Д. Блаватський, Л.Є. Ковалевська, І.Р. Пічікян, Б.М. Федоров, О.О. Савостіна ).

Архітектурно-археологічний напрямок базується на аналізі археологічної бази даних досліджуваних архітетурних об’єктів із залученням методів хронологічного аналізу матеріальних залишків споруд, урахування конструктивних та будівельно-технологічних особливостей споруд, порівняльному та пропорційному аналізі елементів матеріальної структури об’єкта (О.М. Карасьов, О.І. Леві, С.Д. Крижицький, М.І. Сокольський,  О.О. Воронов, В.П. Толстіков, М.І. Золотарьов, А.В. Буйських).

Теоретичний підхід оснований на застосуванні наукових методів системно-структурного аналізу, кількісної оцінки, виявленні архітектурно-планувальних особливостей пам’яток архітектури, порівняльному аналізі пропорційних відношень, метрологічному аналізі з урахуванням необхідності оцінки об’єктів за зіставлюваними ознаками (С.Д. Крижицький, А.А. Воронов, І.Р. Пічікян).

Огляд авторських методик показав, що об’єктами реконструкції завжди обираються окремі споруди, на основі яких виявляється можливим відновити вигляд міста в цілому. Окремими об¢єктами в ході комплексної містобудівної реконструкції задаються планіметричні  та висотні параметри забудови. Топологія і топографія міської території, місця розташування його основних ансамблей визначаються за результатами археологічного вивчення культурного шару.

При виборі методів дослідження містобудівного об’єкта автор головним чином спирався на роботи С.Д. Крижицького (історіографічне дослідження Ольвії), М.І. Золотарьова і А.В. Буйських (містобудівний план Херсонеса Таврійського), В. Хофнера і Є.-Л. Шванднера (міста класичної Греції), В.І. Сімінєнко і В.М. Позднікіна (містобудівна реставрація старої фортеці біля с. Лазаревське). У вказаних роботах наведені джерела, які можуть бути використані при вивченні об’єктів такого характеру.

У даному розділі запропонована методика опису та аналізу композиційної побудови ансамблю античного міста. Опис міста проводиться за такими параметрами: 1. час заснування (перебудови) міста, місцезнаходження, оточуючий ландшафт; 2. планувальна система; 3. організація громадських центрів, домінанти; 4. основні архітектурні ансамблі; 5. морфологічні параметри забудови: загальна площа забудови, площа житлової забудови, площа суспільної забудови, кількість населення, розміри типових кварталів, ширина вулиць, розміри та площі житлових будівель, висотність забудови; 6. локальні особливості. Графічні матеріали попереднього етапу робіт повинні містити: 1. археологічний план пам¢ятки, виконаний на підставі топографічної зйомки території з нанесенням точних обрисів розкопів; 2. схема територіального розвитку з вказівкою на використані джерела; 3. аналіз планувальної структури об¢єкта; 4. схема функціонального зонування території з зазначенням основних громадських центрів; 5. схема композиційної побудови системи громадських центрів; 6. аналіз композиційної побудови окремих архітектурних ансамблів.

Опис об¢єкта згідно з наведеною схемою дозволяє визначити ступінь вивченості  об¢єкта, його специфіку, етапи для подальшої реконструкції, виявити основні критерії підбору аналогів. Ця схема також дає можливість подати первинні дані  в найбільш повному, компактному та наочному вигляді, придатному для подальшого вивчення.

Другий розділ „Порівняльний аналіз морфологічних параметрів забудови античних міст” присвячений вивченню історичних концепцій „ідеального міста” та аналізу еллінських традицій містобудування на матеріалі археологічних досліджень грецьких міст.

Становлення основних рис вигляду грецьких міст відбувалося одночасно з утворенням полісної системи. Поліс розглядається як структуроутворюючий елемент античної грецької цивілізації. Крім того, поліс як суспільна громада виступав основним структурним ядром грецького міста. Принципи формування просторової структури поліса були зумовлені історичною ситуацією тієї доби. Поняття „поліс” регламентує рівень міської забудови та її функціональне наповнення. У силу своєї автономності поліс був найбільш відповідною формою існування колонії.

Одним з найбільш цінних джерел, на основі яких аналізуються уявлення про формування грецького міста, є роботи античних авторів. У даному розділі  представлений критичний огляд робіт, присвячених розробці концепції „ідеального міста”. Творцем жанру соціальних утопій вважають Гіпподама, давньогрецького архітектора з Мілета (V в. до н.е.). Своїм проектом ідеального міста Гіпподам вважає початок довгого ряду соціальних утопій, немала кількість яких була створена слідом за ним в античній Греції. Найбільш яскравими та відомими роботами давньогрецької суспільної думки є проекти Платона та Аристотеля. Грецькі мислителі прагнули в своїх проектах представити  архітектурний вигляд міста, розуміючи, що соціальна структура суспільства повинна адекватно відображатися в способах розселення, організації просторової структури міста та сільських поселень, являючи собою точку взаємодії соціальної та естетичної програм.

Питання про характер міст, їхнє географічне положення, переваги та недоліки їхнього планування, зовнішній вигляд активно обговорювалися як в кінці IVв. н.е., так і в наступні століття (праці Дікеарха, Страбона, Полібія, Поллукса, Діадора). Містобудівні вказівки Вітрувія ґрунтуються на принципах, які ідуть з класичної епохи. Але він враховує й досвід містобудування елліністичного часу.

Значну роль в формуванні вигляду міського простору, на наш погляд, відігравали й уявлення давніх греків про світобудову. Образ світу переносився на організацію міського середовища. Протягом історичного розвитку  в сферу смислових значень, що закладалися в архітектурне середовище, поряд з ідеєю світобудови входили ідеї суспільні, які відображали соціальні стосунки людей.

У роботі ми приділили увагу формуванню ансамблю грецького міста та вигляду його окремих елементів у різні історичні періоди. Регулярна архітектурно-містобудівна система остаточно сформувалась в кінці класичного періоду. В елліністичний період вона стає ідеальною формою існування міста. Як правило, прямокутна система планування використовувалась при будівництві нових міст (колоній) або при корінних  реконструкціях старих. Такий тип планування виявився зручним у тих випадках, коли необхідно було створити добре організоване місто за короткий час.

На ранньому етапі розвитку грецької цивілізації значущість основних структурних елементів міста була пов’язана з виділенням священних (сакральних) ділянок міської території. З ускладненням системи загальноміського центра основне положення набуває агора. Зі зростанням міст, розвитком економіки, ускладненням соціальних аспектів громадського життя відбувається розділ міського центра на окремі частини за функціональним призначенням. Вони, в свою чергу, набувають все більшого розвитку  і створюють систему громадських центрів міста. Ставши центром політичного і громадського життя, агора об ¢-єднала комплекс урядових та культових споруд: булєвтерій, пританей, храми, вівтарі та криті галереї-стої. Теменос - священна ділянка - залишає за собою чисто сакральні функції. Театральні споруди при значній місткості будують на периферії міської забудови. Разом зі спортивними та учбовими спорудами вони могли створювати самостійний ансамбль.

У розділі наведений аналіз морфологічних параметрів забудови  античних полісів періоду еллінізму. Для порівняння були обрані наступні параметри: площа житлової забудови; площа, зайнята громадськими спорудами; їх співвідношення з загальною площею міста. Також аналізується кількість населення. Для реконструкції містобудівного плану важливими є дані по габаритним розмірам і площам кварталів, житлових будинків, кількості будинків у кварталі. Обрані елементи дозволяють у загальних рисах подати розподіл міської території на функціонально різні зони та допомагають відновити відсутні елементи планувальної структури.   

На підставі результатів проведеного дослідження була побудована геометрична модель  ідеального міського (полісного) устрою та сформульована методика реконструкції ансамблю античного міста. Згідно з запропонованою методикою місто як об’єкт дослідження розглядається виходячи з його комплексної оцінки та ієрархічної системи побудови. На першому етапі при розгляді структури поліса аналізуються культурно-історичні, суспільно-політичні, соціальні, містобудівні фактори. При аналізі планувальної системи простежується територіальний розвиток міста, вивчається зонування міської території. Вивчення морфології архітектурних ансамблів та комплексів дозволяє простежити зміни ансамблю, визначити фізичні параметри об’єктів.

Методика реконструкції античного міста передбачає збір та аналіз матеріалу по даному об’єкту, аргументований підбір аналогів, виконання графічної реконструкції та оцінку ступеня вірогідності запропонованих варіантів. Підставою для відтворення містобудівного об’єкту служать відомості, отримані при натурному вивченні та аналітичній обробці матеріалу. Гіпотеза реконструкції об’єкта представляє собою композиційну модель міського простору, яка відображає принципи взаємодії з планувальною структурою, виявленою в ході натурних обстежень. Гіпотеза підтверджується і доповнюється результатами порівняльного аналізу по різним параметрам. До них належать: планувальна і функціональна структури, принципи їх взаємодії; морфологічні параметри забудови. В цілому порівняльний аналіз морфологічних параметрів забудови дозволяє у разі відсутності фактичних даних відновити прогалину в системі опису об’єкта, що вивчається.

Результатом містобудівної реконструкції буде відтворення у графічній формі раніше існуючого поселення, при якому промальовуються лише можливі контури і габарити споруд. Уточнення зовнішнього вигляду окремих споруд та комплексів можливе на підставі опублікованих реконструкцій, якщо такі існують, або використовуючи окремі авторські методики, вказані вище.

У третьому розділі „Реконструкція містобудівного ансамблю античного Херсонеса” представлений варіант авторської реконструкції містобудівного ансамблю Херсонеса на елліністичний період, виконаний згідно з запропонованою методикою.

У розділі наводиться періодизація, історичні та архітектурні джерела опису античного Херсонеса.

 Відомості нарративних джерел торкаються, в основному, питання заснування Херсонеса, а також висвітлення деяких фактів історії існування поліса. Крім того, вони дають чітке уявлення про територіальний склад Херсонеської держави. Це, в свою чергу, дозволяє висловити припущення щодо статусу та певної містобудівної структури.

Херсонес Таврійський був типовим грецьким полісом - самостійним містом-державою з демократичною формою правління (рабовласницька демократична республіка). Місто мало відповідні державні структури  - раду, архонтів, різноманітні колегії та магістратури, суд.

Мис, на якому був заснований Херсонес, знаходиться в середині північного побережжя Гераклійського півострова, між мисом Маячним та краю Севастопольської бухти. Херсонес розташований на так званому Гераклійському плато, що являє собою скеляну височину, витягнуту з північного сходу  на південний захід. Височина складається з двох природних терас: західної та східної, що розташовані відповідно на висоті 30 м та 10 м над рівнем моря.  На заході, півночі та на північному сході височина круто обривається в море; на північному заході спускається в розлогу балку.

Реконструкція історичної топографії Херсонеського городища дозволила визначити характер рельєфу даної території та відмітку урізу води на елліністичний період. Північний берег та північно-східний мис мають найбільший вплив абразіонних процесів. Еволюцію західного берега Карантинної бухти, де знаходиться порт Херсонеса, визначали акумулятивні процеси. Відповідно до нашої гіпотези,  яка ґрунтується на порівнянні планів північно-східного краю півострова різних років, швидкість абразії на цій ділянці в середньому складає біля    2 м на століття. Тоді, за період з IV ст. до н.е. і до наших часів абразіонними процесами було знищено біля 50 м корінного берега. Руйнування берегової лінії в пониженому північному районі більш значні та за нашими підрахунками можуть сягати 80-100м. На цій ділянці, крім дії абразії, похилий берег підлягав затопленню через підвищення рівня урізу  моря. На час заснування Херсонеса західний берег бухти мав лагуну, що слугувала гаванню. Карантинна бухта в цей період була більш короткою та вузькою, але судохідною та зручною для корабельних  стоянок. Відмітка  урізу води в античну епоху була нижче за сучасну.  Цей факт був зазначений в ході інженерно-геологічних  розвідок на території заповідника, що прилягає до акваторії Карантинної бухти: на час початку поселення берегова лінія знаходилась на відмітці 6м. Загальноприйнятим для античної епохи на даний момент вважається значення рівня моря, що відповідає п’ятиметровій ізобаті.

Одним із важливих моментів при реконструкції міської планувальної структури є визначення території міста в кожний історичний період його існування. На підставі аналізу територіального розвитку міста за даними різних авторів була простежена еволюція формування архітектурного ансамблю античного Херсонеса. Розроблена схема просторового розвитку міської структури на протязі класичного  (др. чверть V - рубіж третьої і четв. чверті IV ст. до н.е.), елліністичного ( кінець IV – сер. I ст. до н.е.), римського (др. пол. I ст. до н.є. - 70-ті рр. IV ст. н.е.) та раннєсередньовічного (кін. IV ст. - VI ст.) періодів.

Спираючись на результати вивчення історичного розвитку Херсонеса та зміни його територіальних меж в античний період можна виділити елліністичний етап як найбільш сприятливий для розвитку містобудівної діяльності. На цьому етапі місто досягає своїх максимальних розмірів (до 33 га) та отримує єдину регулярну прямокутну систему планування, що збереглася до кінця його існування.

Автором були систематизовані археологічні джерела опису архітектури античного Херсонесу. До них відносяться залишки споруд, відкритих під час археологічних розкопок. В основу гіпотези просторової локалізації об’єктів елліністичного періоду покладені єдині для всіх міст античності принципи структурної організації території. Композиційна геометрична схема розміщення громадських комплексів, побудована на основі існуючої системи об’єктів в плані міста може бути перетворена  та доповнена недостатніми елементами. Центральне місце в композиції міського ансамблю займає агора. Навкруги неї в радіальних напрямках від центру до периферії розташовані такі елементи ансамблю: Театральний ансамбль, Порт та Мала агора (об’єднані торгівельною функцією), Теменос - I. На базі аналізу композиційної схеми розташування громадських комплексів в плані міста визначено розташування додаткового громадського центру (Теменос-II, західний берег) на однаковій відстані від агори у порівнянні з існуючим. На максимальній віддаленості від центру визначено розташування спортивного комплексу (на південно-західному краю Головної вулиці), що включає традиційно гімнасій та стадіон. Розташування додаткових елементів співвідноситься з рельєфом та місцеположенням ділянок, обраних нами відповідно до традицій грецького містобудування.

Для перевірки та підтвердження пропозицій щодо розміщення додаткових ансамблей на території міста був проведений аналіз морфологічних параметрів забудови. Загальна площа території Херсонеса на елліністичний період складає 33 га = 330000 м²; площа житлової забудови -198000 м²; площа, зайнята вулицями - 52800 м²; площа, зайнята громадськими спорудами -  79200 м² : Агора – 18700 м², Теменос I – 8200 м², Театральний ансамбль – біля 5000 м², Порт – 12000 м², Спортивний комплекс (стадіон + гімнасій) – 17100 м², Теменос II – 8000 м²; площа середнього житлового будинку – 150 – 250 м²; кількість населення приблизно становить  9000 – 10500 жителів.

За основу для побудови розпланувальної сітки було обрано три типи кварталів: 75×200 ф.; 75×166 ф.; 75×133 ф. (1ф.= 0.3265 м ). Розміри кварталів зумовлені ландшафтними характеристиками території та значущістю району, де вони розташовані. Площі громадських ансамблів кратні розмірам типових кварталів і становлять 1/3 від площі загальної забудови.

У роботі  представлені варіанти графічних реконструкцій архітектурно-археологічних об’єктів, що входять в ансамбль Херсонеса елліністичного періоду: театр, Монетний двір, будинок в VII кварталі.

У даній роботі пропонується проект організації екскурсійного маршруту по архітектурним об’єктам Херсонеса елліністичного періоду, який включає в себе такі етапи:

1. Співставлення історико-опорного плану для виявлення історичних нашарувань різного часу та розробки туристичного маршруту по території городища.

2. Аналіз видового розкриття пам’ятки (основні видові панорами та кадри) для складання сценарію сприйняття об’єктів античності та програми можливої фрагментарної реставрації розкритих пам’яток.

3. Визначення категорії цінності видових кадрів.

4. Розробка проекту трасировки екскурсійного маршруту з визначенням довжини ділянок прогулянок, видових площадок, зупинок, місць відпочинку та ін.

5. Виконання ескізних пропозиції з відновлення об’єктів.

Для реалізації цих пропозицій необхідно створення спеціальних рекомендацій з комплексного вивчення та реабілітації ансамблю Херсонеського городища з пристосуванням для туристичного використання в рамках існуючої програми перспективного розвитку заповідника.