Політичні функції громадянського суспільства

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

           У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається її зв’язок з існуючими програмами науково-дослідницької діяльності, формулюється об’єкт і предмет дослідження, його основна мета та завдання, визначаються методи дослідження, висвітлюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ дисертації - «Теоретико-методологічні засади дослідження громадянського суспільства» присвячений аналізу літератури з теми дослідження, огляду робіт зарубіжних та вітчизняних вчених щодо проблеми визначення сутності громадянського суспільства, аналізу еволюції концепції громадянського суспільства на різних етапах історичного розвитку, а також з’ясовуються головні ознаки, структурні компоненти та особливості функціонування громадянського суспільства на сучасному етапі державотворення в розвинутих демократичних країнах.

В еволюції концепцій громадянського суспільства проаналізовані наступні етапи:

1. Кінець ХVІІ –середина ХІХ століття

2. Середина  ХІХ століття -початок ХХ століття

3. Початок ХХ століття –початок ХХІ століття

Перший етап еволюції концепцій громадянського суспільства характеризується спробами  наукового аналізу громадянського суспільства, що були здійснені у період Просвітництва. В цей час  були створені концептуальні засади теоретичних моделей громадянського суспільства, сформувалася нова філософсько-політична традиція його дослідження, яка з одного боку, подолала  недоліки філософської традиції минулого, тобто панівної протягом тривалого часу концепції суспільства-держави, а з іншого боку, відкинувши патріархальну та теологічну інтерпретацію походження держави, запровадила концепцію громадянського суспільства як самостійного  політичного інституту, що відмінний від держави.

Уявлення про громадянське суспільство цього періоду відображені у працях Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж-Ж.Руссо, Ш.Монтеск’є та інших дослідників. Важливу роль у створенні концепту „громадянське суспільство” відіграла німецька класична філософія, зокрема праці Г.Гегеля.

Другий етап еволюції концепцій громадянського суспільства характеризується незначною увагою дослідників до вивчення феномену громадянського суспільства До найбільш відомих представників філософсько-політичної думки цього періоду  відносяться А.Грамші та Т.Парсонс, які продовжили гегелівську традицію. Т.Парсонс, створюючи модель громадянського суспільства, підтримує ідеї               А.де Токвіля, називаючи американське суспільство прикладом справжнього громадянського суспільства. На відміну від нього, А.Грамші пов'язує існування громадянського суспільства з соціалізмом.

     Третій (сучасний) етап еволюції концепцій громадянського суспільства  з точки зору теоретико-методологічних засад політичної науки характеризується  відсутністю загальновизнаних концепцій, тобто парадигм. В політології ХХ століття домінує тенденція неузгодженої множини різноманітних теоретичних конструктів історії та природи громадянського суспільства, що не мають чіткої систематизації критеріїв та базових засад, загальновизнаних усіма дослідниками. Як приклад можна навести концепції громадянського суспільства Х.Арендт, М.Фуко, Е.Геллнера, К.Поппера, Е.Арато,  Дж.Коена.

Сучасні дослідження громадянського суспільства українськими дослідниками здійснюються переважно у трьох напрямах. Перший напрям представлений працями М.Патей-Братасюка, Т.Довгань, А.Карася, А.Колодій та інших, які  досліджують ідею громадянського суспільства, її еволюцію, теоретичний зміст на різних етапах історії.

Другий напрям пов’язаний із  вивченням сутності, структури та функцій громадянського суспільства, взаємодії його окремих елементів. Вони розробляються в працях В.Баркова, І.Кресіної, Т.Розової, Г.Щедрової, А.Колодій, В.Сіренко, В.Тимошенко, Т.Ковальчук та інших.

Третій напрям орієнтований на вивчення діалектики взаємовідносин громадянського суспільства та держави, їх взаємодії у рамках типологічно різних політичних систем. Він представлений дослідженнями українських вчених  В.Бабкіна, В.Селіванова, А.Сіленко, О.Скрипнюка, М.Михальченка, І.Кураса, С.Тимченка, В.Цвиха, В.Шевченка.

Незважаючи на значну кількість робіт, присвячених проблематиці громадянського суспільства, у вітчизняній політичній думці ще немає ґрунтовних систематизованих досліджень, що розкривають функції громадянського суспільства, й політичні функції зокрема. Є дослідження, що аналізують зв’язок громадянського суспільства та держави, його ознаки, структурні елементи, особливості функціонування громадянського суспільства  на різних історичних етапах, значення громадянського суспільства у здійсненні демократичних перетвореннях тощо. Зокрема, з’ясуванню ролі політичної влади у процесах функціонування громадянського суспільства присвячене дисертаційне дослідження М.Калініченка «Політико-владний потенціал громадянського суспільства». Взаємозв’язок  громадянського суспільства та держави  розкривають дисертаційні дослідження Г.Щедрової  «Громадянське суспільство і соціальна, демократична, правова держава: становлення, функції, тенденції розвитку в сучасній Україні», В.Скворця «Громадянське суспільство та детермінанти оптимізації його розвитку в Україні». Особливості функціонування громадянського суспільства як політичного утворення та його взаємозв’язок з державою досліджував О.Задоянчук у дисертації «Політичні аспекти становлення громадянського суспільства в Україні». Проблему становлення громадянського суспільства на пострадянському просторі, трансформації його національних моделей у транснаціональні проаналізувала М.Драч у дисертаційному дослідженні «Становлення громадянського суспільства на пострадянському соціокультурному просторі». Окремі аспекти дослідження політичних функцій громадянського суспільства аналізують українські вчені В.Барков,  Т.Розова, С.Тимченко, А.Колодій, Г.Щедрова, Ф.Рудич, С.Рябов та інші.

Не применшуючи значення розробок українських та зарубіжних вчених, зазначимо, що проблематика політичних функцій громадянського суспільства безпосередньо ще не стала предметом дослідження вітчизняної політичної думки.

           Головні теоретичні аспекти дослідження даної проблеми полягають у тому, що громадянське суспільство як соціально-політичний феномен має складну структуру,  до якої входять соціальний, економічний, політичний та культурний компоненти.

           У роботі визначаються головні ознаки громадянського суспільства: високий рівень політичної та правової культури громадян, можливість реалізації основних прав та свобод, функціонування недержавних добровільних політичних та неполітичних об’єднань громадян, наявність незалежних  незаангажованих засобів масової інформації, ефективна діяльність органів місцевого самоврядування, рівноправність та правова захищеність всіх форм власності, народний суверенітет та плюралізм як засадничі принципи державної політики.

У розділі розкриваються загальні тенденції дослідження громадянського суспільства сучасною політичною наукою, які полягають у наступному: по-перше, громадянське суспільство є особливим соціальним утворенням, відмінним від держави; по-друге, громадянське суспільство є саморегульованою системою, що складається з соціальних, економічних, політичних та культурних складових; по-третє, громадянське суспільство є політичним утворенням, оскільки його інститути можуть корегувати державну політику та приймати участь у розподілі владних ресурсів з позицій власних інтересів (політичні партії, громадські об’єднання та рухи, органи місцевого самоврядування тощо).  Крім того, взаємодія громадянського суспільства з державою, як головним політичним інститутом, носить політичний характер.

       У роботі викладене авторське визначення громадянського суспільства, яке характеризується як розвинута система суспільних відносин, основу якої складають недержавні відносини, що реалізуються в діяльності інститутів громадянського суспільства – політичних партіях, громадських організаціях, ініціативах, громадських рухах, недержавних засобах масової інформації, здійснюють визначальний вплив на діяльність органів державної влади та протидіють їй у випадку посилення авторитарних тенденцій.

            У другому розділі «Внутрішні та зовнішні політичні функції громадянського суспільства» проаналізовано дихотомію «громадянське суспільство- держава», моделі їх взаємовідносин, розкрито теоретико-методологічне та практичне значення політичних функцій громадянського суспільства, визначено критерій їх поділу на внутрішні та зовнішні, досліджено умови їх реалізації. 

Аналіз концепцій взаємодії громадянського суспільства та держави дає підстави для інтерпритації громадянського суспільства як соціальної першооснови інституціалізованої політичної влади  та суспільно-політичного утворення, що структурно-функціонально визначає характер політичної системи, здійснює свідомий та організований вплив на формування та трансформацію інститутів держави, цілі та напрями її політики.

Дихотомія «громадянське суспільство - держава» розкриває протистояння та безперервну боротьбу між ними за розподіл сфер впливу та владні ресурси, відображає політичну сутність громадянського суспільства, що безпосередньо проявляються  у реалізації його зовнішніх та внутрішніх політичних функцій. В залежності від характеру інституалізації елементів громадянського суспільства, рівня правосвідомості та правової культури громадян, типу політичного режиму та владно-правої специфіки сучасної держави, формуються особливі типи взаємодій, які представляють основні різновиди суспільно-політичних систем «громадянське суспільство – держава» та отримують в сучасній політичній науці назву «модель».

У роботі аргументовано, що в залежності від типів політичного режиму можна виділити три основні моделі відносин громадянського суспільства та держави:

1. Модель «рівноправного партнерства» громадянського суспільства і держави, що характерна для демократичного політичного режиму.

2. Модель «часткового поглинання» державою громадянського суспільства відзначає взаємовідносини держави і громадянського суспільства за авторитарного політичного режиму.

3. Модель «повного поглинання» державою громадянського суспільства, що притаманна для країн з тоталітарним політичним режимом.

    У розділі сформульовано авторське тлумачення поняття «політична функція громадянського суспільства», що являє собою  сукупність форм та способів організованих взаємодій суб’єктів та інститутів громадянського суспільства з інститутами державної влади, що мають за мету, з одного боку - забезпечення участі або впливу (іноді примусового) на процеси їх утворення, прийняття ними рішень, визначення цілей, напрямів, характеру діяльності та суспільно-політичних перетворень, а з іншого боку - використання владних ресурсів та повноважень держави для задоволення соціально-політичних інтересів та потреб суб’єктів громадянського суспільства, реалізації цілей, що декларуються його інститутами.

   Конкретизацію предмету дослідження здійснено через розподіл функцій громадянського суспільства. Встановлено, що в залежності від сфери реалізації політичних функцій інституціолізованими елементами громадянського суспільства, тобто від об’єкту організованої дії в межах дуальної системи «громадянське суспільство - держава», політичні функції поділяються на внутрішні та зовнішні.

  Об’єктом цілеспрямованої діяльності при реалізації внутрішніх політичних функцій є система суспільних відносин у всіх її проявах. Наголошується, що внутрішні функції громадянського суспільства спрямовані перш за все на створення оптимальних умов для самовираження індивідів та їх груп, самоорганізацію та взаємодію всередині громадянського суспільства, здійснення організованої діяльності його інститутів та суб’єктів, забезпечення оптимального функціонування усіх структурних елементів громадянського суспільства, реалізацію прав і свобод громадян. На основі аналізу існуючих у науковій літературі позицій обґрунтовано, що до внутрішніх політичних функцій громадянського суспільства належать такі: політична соціалізація, відновлення структури громадянського суспільства і зняття соціально-політичної напруги, політична ідентифікація, політична самоорганізація та самодопомога, продукування політичних норм та цінностей.

Розкрито значення зовнішніх політичних функцій та обґрунтовано, що  їх реалізація інститутами громадянського суспільства забезпечує відтворення і розвиток демократичних суспільно-політичних та справедливих соціально-економічних відносин, розширення та захист прав і свобод громадян. Таким чином, інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушності  прав та свобод громадян, забезпечують реалізацію принципу народного суверенітету, пристосовують політичні, соціальні, економічні рішення органів державно влади до вимог і потреб членів суспільства.

Реалізація зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства передбачає розв’язання важливих проблем суспільно-політичного життя, а саме: забезпечення оптимальних умов існування громадянського суспільства у державі, налагодження механізмів їх взаємодії, узгодження стратегій розвитку й впровадження у суспільно-політичну практику системи політичних норм та цінностей, що детермінують їх діяльність. Практичний аспект здійснення зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства полягає у тому, що громадянське суспільство, з одного боку - створює бар’єр, що не дозволяє державі активно втручатися у справи суспільства, а з іншого - громадянське суспільство намагається корегувати та контролювати державну політику з максимальним урахуванням власних інтересів. В дисертації виділені та проаналізовані такі зовнішні політичні функції громадянського суспільства: легітимації політичної влади, громадсько-політичного контролю, політико-правова, компенсаторна, політичної адаптації, правозахисна, протидії авторитарним тенденціям.

Розкрито зміст та значення функцій політичної комунікації та інтеграції, які згідно з визначеними критеріями поділу, мають як внутрішньополітичне, так і зовнішньополітичне значення.

У третьому розділі «Проблеми реалізації політичних функцій громадянського суспільства в сучасній Україні» досліджено стан та проблеми, що перешкоджають повноцінній реалізації політичних функцій інститутами громадянського суспільства в Україні.

У розділі проаналізована роль інститутів демократії  у реалізації внутрішніх і зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства, розкрито значення політичного інституту виборів в реалізації зовнішньої політичної функції громадського контролю. Наголошується, що важливою проблемою для визнання легітимності виборчої компанії залишається низька виборча активність громадян, числені випадки порушення виборчого законодавства, маніпулювання результатами виборів.

Дослідженням встановлено, що інститут референдуму в Україні не реалізує функцію легітимації політичної влади та продовжує практику їх застосування у колишньому радянському Союзі, де замість референдумів, результати якого мають загальнообов’язкове значення, проводилися всенародні опитування, що мали лише консультативний характер. Невизначеність статусу інституту референдуму в Україні унеможливлює реалізацію зовнішньої політичної функції громадського контролю  та низки внутрішніх політичних функцій, зокрема, політичної інтеграції та зняття соціально-політичної напруженості.

Аналіз діяльності політичних партій в сучасній Україні виявив ряд суттєвих недоліків, що перешкоджають реалізації ними зовнішніх політичних функцій – громадського контролю, легітимації політичної влади, політико-правової, політичної комунікації, а також внутрішніх політичних функцій - політичної ідентифікації, політичної соціалізації. До головних проблем відносяться: відсутність сталого електорату та стабільних зв’язків з ним, ідеологічна невиразність та нечіткість формулювань основних програмних положень. Аналіз процесу створення нових політичних партій в Україні протягом 1991-2006 виявив, що значна їх частина утворилася не як результат соціальних запитів громадян, а як інструмент політичної легалізації та боротьби інтересів окремих груп та осіб, які прагнуть здобути політичну владу з метою реалізації вузькокорпоративних інтересів. Більшість політичних партій в Україні ще не мають достатньо сталої соціальної бази. Її відсутність зумовлена несформованістю соціальної структури суспільства, передусім недостатньою розвиненістю середнього класу, який в країнах з усталеною демократією складає суспільну основу діяльності політичних партій. Результатом слабкої структурованості суспільства є обмежений чисельний склад значної частини політичних партій, нерозвиненість їх регіональних осередків.

Важлива роль громадських організацій у реалізації зовнішніх політичних функцій, зокрема функції громадського контролю та протидії авторитарним тенденціям. Як показав досвід парламентських виборів 2006 року, громадські об'єднання можуть виступати активними учасниками спостереження та контролю виборчого процесу.

В Україні робляться спроби налагодити спільні проекти між громадськими організаціями та державними структурами, які реалізуються у формі громадських рад та консультативно-дорадчих органів. Проте, їх діяльність виявилась малоефективною й недостатньо висвітлюється у засобах масової інформації, до того ж, як засвідчує практика участі неурядових громадських структур у політичному процесі, досягнення ними політичних цілей здійснюється не шляхом громадської активності, а шляхом взаємодії конкретних представників громадських організацій з представниками інших суб'єктів громадсько-політичного життя.

Інформаційна та просвітницька діяльність громадських об'єднань в Україні спрямована на створення позитивного іміджу перед донорськими структурами, які фінансують їх діяльність, а не перед широкою громадськістю. Проблема функціонування аналітичних центрів неурядових громадських об'єднань в Україні пов'язана з тим, що у нашій державі до цього часу не склався ринок споживачів аналітичних та моніторингових послуг.

Дослідженням встановлено головні проблеми реалізації зовнішніх та внутрішніх політичних функцій громадськими організаціями в Україні, до яких відносяться: недостатній рівень обізнаності українців щодо ролі громадського сектору в здійсненні контролю щодо належного виконання вищими посадовими особами своїх обов'язків та недостатній рівень поінформованості громадян щодо практичних результатів діяльності громадських організацій; відсутність належного фінансування їх діяльності з боку держави та залежність від західних грантодавців; відсутність налагоджених каналів взаємодії та співробітництва між органами державної влади та громадськими об'єднаннями а також розуміння корисності від такої спвіпраці; відсутність мотивації та низький рівень участі громадян у діяльності громадських об'єднань.

У роботі аналізується політичний зміст діяльності профспілок, що конкретизується через реалізацію ними зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства - політичної адаптації, громадського контролю, політико-правової та внутрішньої політичної функції - самоорганізації та самодопомоги.

Реалізації політичних функцій профспілками в Україні  перешкоджає їх розпорошеність, відсутність чітких цілей у політичній сфері, а також  засобів їх досягнення, слабкість власних позицій. Додатково послабило політичні позиції профспілок позбавлення їх права законодавчої ініціативи як громадських організацій висувати кандидатів у народні депутати з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року. Побічним свідченням слабкості профспілкового руху став масовий відплив їхніх членів унаслідок переходу до держави механізмів захисту прав трудящих та перебирання сфер впливу, які належали профспілкам. Важливою проблемою, що перешкоджає виступати профспілковим організаціям в Україні в якості незалежного суб'єкта політичних відносин й захищати інтереси найманих працівників, є їх фінансова обмеженість. 

Політична нестабільність в сучасній Україні зумовила появу громадсько-політичних рухів різного спрямування, наприклад, реакцією на посилення авторитарних тенденцій стала поява демократичних рухів. Останнім часом в Україні активізувався жіночий рух,  особливістю якого є поєднання дій жіночих організацій на політичній арені та трансформація суспільних поглядів на жінку.

На відміну від інших інститутів громадянського суспільства, громадські рухи мають більш сприятливі умови для здійснення політичних функцій. Виявлено,  що громадські рухи реалізують внутрішні політичні функції – політичної інтеграції, відновлення структури та зняття соціально-політичної напруги, а також зовнішні політичні функції – громадського контролю, політичної адаптації, протидії авторитарним тенденціям, правозахисну, а також внутрішню та зовнішню функцію політичної комунікації у повній мірі. Цьому сприяє масовість рухів, спрощена процедура реєстрації їх учасників або зовсім її відсутність,  прозорість законодавства та чітка регламентація дозволених політичних дій.

 Слід зазначити, що реалізація політичних функцій засобами масової інформації ускладнюється через двозначність відносин з  державою: з одного боку, засоби масової інформації виступають  як об’єкт управління держави, а з іншого, як інструмент політичного впливу на нього.

Ситуація в медіапросторі України ще не повністю відповідає демократичним стандартам. Однією з найбільших проблем в реалізації мас-медіа зовнішньої функції політичної комунікації є існування політичної цензури. Найголовнішою загрозою з боку українських засобів масової інформації у формуванні громадської думки є проведення інформаційних маніпуляцій через упереджену подачу новин та проведення прихованої політичної пропаганди. Окрім того, наданню об’єктивної неупередженої інформації журналістами перешкоджає фінансова залежність засобів масової інформації від власника та держави. Реалізації функції громадського контролю та протидії авторитарним тенденціям перешкоджає розпорошеність сил журналістів та переслідування демократично-налаштованих журналістів.

 У розділі також проаналізовано проблеми реалізації політичних функцій громадянського суспільства органами місцевого самоврядування. Підкреслюється, що реалізація ними внутрішніх та зовнішніх політичних функцій заснована на безпосередній близькості органів самоврядування до населення та швидкому реагуванням на місцеві проблеми.

Дослідженням встановлено, що проблеми реалізації політичних функцій органами місцевого самоврядування в Україні  пов’язані з недосконалістю законодавства  та їх значною залежністю від державних органів. Існуюча в Україні система субординації державних органів та органів місцевого самоврядування дозволяє контролювати та спрямовувати діяльність органів місцевого самоврядування у бажаному напрямі. З огляду на те, що значну частку бюджету органів місцевого самоврядування в Україні складають державні надходження, то існує загроза здійснення тиску на них з боку держави. Ця проблема особливо важлива для сільських органів самоврядування в Україні, оскільки їхні власні джерела фінансування, головним чином від місцевих зборів та податків, є дуже обмеженими та недостатніми для вирішення соціально-економічних проблем територіальної громади.

   Делегування повноважень (а не повна їх передача) місцевим органам самоврядування дозволяє державним органам контролювати місцеві ради та адміністрації й перешкоджає виявленню місцевих ініціатив та незалежній адміністративній діяльності.