ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СУБ’ЄКТІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

Краткое содержание

Актуальність теми дослідження. Господарська сфера потребує організації на різних рівнях (державному, регіональному, локальному), що здійснюється суб’єктами організаційно-господарських повноважень. Сучасний етап становлення соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні характеризується необхідністю дослідження правового статусу суб’єктів організаційно-господарських повноважень, з огляду на їх важливу роль у сфері економіки, відсутність уніфікованого правового регулювання і комплексних наукових досліджень правового становища цих суб’єктів. За часів планово-розподільчої економіки колишнього Радянського Союзу в органів управління народним господарством було достатньо широке коло повноважень. Ці органи в сучасних умовах набули нових рис, що зумовлює потребу у переосмисленні призначення та особливостей функціонування згаданих органів та інших суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні.

Важливою ознакою господарських правовідносин є їх опосередкування як безпосереднього здійснення господарської діяльності, так і/або організації такої діяльності. З цієї ознаки господарських правовідносин випливає поділ суб’єктів господарського права на: суб’єктів господарювання та суб’єктів організаційно-господарських повноважень.

Необхідно відзначити, що якщо порядок створення та організація діяльності суб’єктів господарювання достатньо широко досліджені у вітчизняній науковій літературі такими вченими як О.М. Вінник, О.Р. Кібенко, В.М. Кравчук,
І.М. Кучеренко, Н.О. Саніахметова, І.В. Спасибо-Фатєєва, В.С. Щербина,
О.В. Щербина та ін., то щодо аналізу суб’єктів організаційно-господарських повноважень відсутнє комплексне, цілісне дослідження їх правового становища.

Розкриті лише окремі аспекти організаційно-господарських повноважень у дослідженнях правового становища окремих видів суб’єктів таких повноважень, зокрема: господарських об’єднань (С.М. Грудницька, 1997; І.В. Бейцун, 2006); холдингових компаній (І.В. Лукач, 2007; Ю.А. Слюсаренко, 2008); органів місцевого самоврядування (К.І. Апанасенко, 2006; В.А. Устименко, 2007); органів державної влади (Л.Р. Грицаєнко, 2001; А.С. Ластовецький, 2002; Т.М. Кравцова, 2004). Важливою для даного дослідження є монографія В.С. Щербини „Суб’єкти господарського права” (2008 р.), де висвітлюються особливості правового становища органів державної влади та органів місцевого самоврядування як учасників господарських відносин.

Недостатній рівень наукового дослідження правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень, не міг не відбитися на законодавстві. Так, норми розділу ІІ Господарського кодексу України (далі – ГК України) „Суб’єкти господарювання” регулюють порядок створення та організації діяльності суб’єктів господарювання та господарських об’єднань. При цьому залишається поза увагою чи лише побіжно згадується в ГК України більшість суб’єктів організаційно-господарських повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, власники майна), тобто в кодифікованому акті господарського законодавства відсутні положення щодо основ правового становища цієї важливої категорії суб’єктів господарських правовідносин та окремих їх видів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з держбюджетною науково-дослідною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми: 06БФ042-01; номер державної реєстрації: 0106U006631).

Об’єктом дослідження є відносини, що складаються в процесі створення та організації діяльності суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні та зарубіжних країнах.

Предметом цього дослідження є правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень відповідно до законодавства України.

Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні, виявленні теоретичних та практичних проблем, з цим пов’язаних, характеристиці основних видів суб’єктів зазначених повноважень і на цій основі – обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України, яке регулює їх правове становище.

Для реалізації вказаної мети були поставлені такі завдання:

1) дослідити історію виникнення та розвитку суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні;

2) окреслити коло суб’єктів організаційно-господарських повноважень, виявити їх характерні риси та особливості правового становища їх окремих видів: органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об’єднань, власників майна;

3) розробити пропозиції щодо вдосконалення господарського законодавства України, що регулює правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень, з врахуванням досвіду зарубіжних країн та міжнародних співтовариств (союзів) економічного спрямування.

Методологічна основа дослідження. У дисертаційному дослідженні використаний комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. В основу методології дослідження покладено діалектичний метод пізнання правових процесів та явищ, це дало змогу розглядати процеси і явища в їх розвитку та взаємозв’язку. Історичний метод використано при характеристиці становлення суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні. Формально-логічний метод застосований при з’ясуванні стану нормативно-правового регулювання правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень. Порівняльний метод використовувався для виявлення особливостей правового становища суб’єктів, що здійснюють повноваження з ознаками організаційно-господарських (далі – ПООГ) у різних країнах (Республіці Білорусь, Італії, Німеччині, Польщі, Португалії, Російській Федерації, США, Угорщині, Франції, Японії) і міжнародних співтовариствах, у тому числі в Європейському Союзі (далі – ЄС), зокрема щодо відповідності законодавства України кращим зразкам регулювання діяльності зазначених суб’єктів в зарубіжних країнах та міжнародних співтовариствах (союзах).

Науково-теоретичну основу дослідження складають роботи вітчизняних та зарубіжних учених-юристів: К.І. Апанасенко, С.І. Аскназія, М.О. Баймуратова,
І.В. Бейцун, О.А. Беляневич, А.Г. Бобкової, А.В. Венедиктова, О.М. Вінник,
О.П. Віхрова, Л.К. Воронової, Д. Гарнера, Г.І. Грибанової, І.А. Грицяка,
С.М. Грудницької, К. Дейвис, Б.В. Деревянка, О.В. Дзери, С.Е. Жилинського,
Д.В. Задихайла, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, О.Р. Кібенко, М.І. Коняєва, В.М. Кравчука, Є.Б. Кубка, Н.С. Кузнєцової, С.Н. Ландкофа, В.В. Лаптєва,
І.В. Лукач, В.К. Мамутова, Г.В. Пронської, І.М. Разнатовського, Н.О. Саніахметової, Е.В. Талапіної, Ю.О. Тихомирова, В.А. Устименка, О.І. Харитонової, О.О. Чувпила, І.С. Шиткіної, В.С. Щербини, О.І. Ющика та інших.