ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА ДИТЯЧИХ ОСВІТНЬО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ

Краткое содержание

У першому розділі дисертації — “Формування архітектурного середо­вища дитячих закладів Європи в процесі історичного розвитку. Історіо­графія питання” — проаналізовано та систематизовано історико-бібліографічні джерела, в яких розглядалися особливості формування архітектури дитячих виховних, а також освітньо-виховних закладів, розглянуто архітектурні особливості цих закладів та визначені фактори впливу на формування їх архітектурного середовища.

Аналіз історичної ретроспективи становлення і формування дитячих закладів від античності до сьогодення показав еволюцію педагогічної свідомості людства, а разом з цим і еволюцію засобів і прийомів формування архітектурного середовища цих закладів.

В античності не було усталеного уявлення про дитину та дитинство, діти до семи років виховувалися виключно в сім’ї, а освітні заклади “гімнасії” будувалися як для юнацтва, так і для дорослих. З VІІІ ст. в Європі починають створюватися дитячі заклади (притулки) в пристосованих приміщеннях при монастирях. Період дитинства в цей час не поважається, дитина вважається просто неповноцінною (ще не-дорослою) істотою, тому із дітей намагаються якомога швидше зробити дорослих.

Епоха Відродження приносить з собою нові педагогічні ідеї. Вперше дитинство сприймається як повноцінний період життя людини. Це призводить до поширення дитячих закладів, які і далі відкриваються у пристосованих будівлях при церквах, монастирях та школах.

Потреба формування специфічного архітектурного середовища дитячого закладу виникає лише в індустріальному суспільстві ХІХ ст., коли на базі педагогічно-виховних теорій Г. Песталоцці, Р. Оуена, Ф. Фрьобеля та ін. виникають перші “школи для найменших” та “дитячі садки”.

На початку ХХ ст. приходить розуміння ролі архітектурного середовища у якості “третього вихователя”. В зв’язку з цим переосмислюється вплив функціо­нально-організаційного, образно-психологічного, масштабно-просторового, а також, частково, сенсорного та естетичного факторів.

ХХ ст. в країнах Західної Європи демонструє тенденцію врівноваження “внутрішніх” і “зовнішніх” чинників впливу на формування архітектурного середовища дитячих закладів та виникнення таких будівель, в яких відчутний благодійний вплив оточуючого матеріального середовища на фізичний, пси­хіч­ний, розумовий і духовний розвиток дитини. З появою еколого-енергетичних проблем, до вагомих факторів впливу на формування архітектурного середовища дитячих закладів, додається екологічний чинник.

У цей же час, в радянському суспільстві продовжувала домінувати тема виключно фізично-розумового здоров’я дітей та економічний фактор, що призвело до тотальної типізації, укрупнення та індустріалізації дитячих закладів. Переважна частина психосоматичних особливостей дитини залишалася поза увагою при формуванні архітектурного середовища. Провідними були лише функціонально-організаційний чинник та незмінні протягом десятиріч (актуальні на поч. ХХ ст. але застарілі сьогодні) санітарно-гігієнічні норми.

Встановлено, що оптимальне формування архітектурного середовища сучасних дитячих закладів має здійснюватися з урахуванням впливу як “зов­нішніх” факторів: ландшафтно-містобудівного, суспільно-політичного, соціально-економічного, культурно-історичного, природно-кліматичного, фактору конструктивних можливостей, так і “внутрішніх”: санітарно-фізіологічного, функціонально-організаційного, масштабно-просторового, образно-психологічного, сенсорного, естетичного, а також екологічного фактору (що є водночас і зовнішнім і внутрішнім).

Зроблено висновок, що науково-теоретичні праці, присвячені проблемам формування архітектурного середовища дитячих закладів, залишали досі поза увагою врахування повного комплексу факторів впливу.

У другому розділі дисертації — “Взаємозалежність архітектурного середовища дитячого закладу та психосоматичних особливостей дитини” — встановлюється зв’язок між визначеними в попередньому розділі факторами впливу на формування архітектурного середовища дитячого закладу та основними аспектами проектування цього середовища.

Ґрунтовний аналіз проведеного автором архітектурно-соціологічного опитування, а також значний доробок педагогів і психологів показують, що діти віком від 6 до 10 років у своєму психічному розвиткові стоять набагато ближче до дітей від 3 до 6 років, аніж до підлітків. Тому відокремлення дітей від підлітків 12-17-річного віку (з їх проблемами перехідного періоду, що нерідко досить брутально виявляються у ставленні до молодших) сприяє зменшенню відсотка підліткової злочинності та “дідівщини” у школах. Необхідність переосмислення поділу дитячих освітньо-виховних закладів на типи відповідно до вікових психосоматичних особливостей дітей дає основу для розроблення нової типізації, за якою дитячі дошкільні та початкові шкільні заклади мають належати до одного типу. Вказано на містобудівну доцільність відокремлення початкової школи від загально-освітньої та створення єдиного освітньо-виховного комплексу — “дитячий сад-початкова школа” з блоком приміщень загального призначення, яким можуть користуватися усі діти мікрорайону або житлового комплексу.

Також доведена необхідність зменшення наповненості дитячих дошкільних закладів до оптимальної місткості у 30-60 осіб. За умов об’єднання дитячого садка і початкової школи за оптимальну місткість єдиного освітньо-виховного комплексу — “дитячий сад-початкова школа” прийнято 60-90 дітей (1-2 групи садка + 4 класи початкової школи).

Встановлено, що досі при формуванні архітектурного середовища дитячих закладів деякі фактори впливу на формування архітектурного середовища цих закладів залишалися поза увагою архітекторів. Не був врахований повний комплекс психосоматичних особливостей дитини, а саме: необхідність іденти­фікації дитини з дитячим закладом; необхідність наближення просторово-планувальної організації дитячого закладу до “домашньої” та її “прозорість”; особливості сприйняття дитиною простору і себе в ньому; потреба дитини в “інтимних” просторах та в творчому пізнанні оточення; навантаження всіх органів чуття дитини та необхідність повноцінного сприйняття дитиною природного середовища; а також створення екологічно здорового клімату в приміщенні.

Визначено, що для досягнення взаємозв’язку архітектурного середовища дитячого закладу та психосоматичних особливостей дитини слід забезпечити багатоаспектність проектування середовища дитячого закладу, а саме: для гармонійної ідентифікації дитини з закладом слід вести проектування архітектурного середовища в образному аспекті; для створення у дитини відчуття затишку, “як вдома”, є необхідним проектування середовища в просторово-планувальному аспекті; задля рівномірного та гармонійного навантаження всіх органів чуття дитини слід створювати середовище закладу в сенсорному аспекті; з метою забезпечення фізичного здоров’я дитини слід проводити проектування в екологічному аспекті.

Чотири вищезгадані аспекти архітектурного середовища визначено у відповідності до їх значення для психічного, фізичного, духовного та розумового розвитку дитини: образний аспект відповідає за психічне здоров’я; просторово-планувальний — за гармонійність як психічного, так і фізичного розвитку; сенсорний — забезпечує якість ментального розвитку; а екологічний аспект відповідає, передусім, за фізичне здоров’я дитини.

У третьому розділі дисертації — “Принципи формування архітектур­ного середовища дитячого закладу” — запропоновано шляхи формування архітектурного середовища за визначеними в попередньому розділі аспектами.

Встановлено, що всі фактори впливу на формування архітектурного середовища дитячих закладів слід свідомо об’єднати “під один дах”. Цим “дахом” має стати цілісна архітектурна концепція середовища дитячого закладу, яка повинна базуватися на одночасному врахуванні чотирьох головних аспектів, кожен з яких може вважатись основоположним (а інші — підпорядкованими), але жоден з яких не може бути вилученим.

Врахування цих аспектів спричиняє перегляд та уточнення існуючих засад формування архітектурного середовища дитячого закладу та створення нових. Потреба урахування образного аспекту зумовлює необхідність створення єдиного архітектурно-образного рішення дитячого закладу, яке має консе­квентно простежуватися на всіх рівнях організації середовища.

Матеріальне оточення дитини в дитячому закладі відіграє роль “третього” вихователя. Після власне вихователя та соціального оточення, якість матеріаль­ного оточення дитини є найважливішою умовою її повноцінного і гармонійного розвитку. Дитина живе в світі, в якому реальність і вигадка постійно переплі­таються, вона ще не відокремлює себе від свого оточення, тому забезпечення якомога повної ідентифікації дитини з закладом є головною умовою створення належного “дитячого” середовища та основним завданням архітектурно-образного рішення закладу.

Розробка архітектурної концепції середовища в просторово-планувальному аспекті вимагає перегляду функціонально-просторових принципів щодо їх відповідності психосоматичним особливостям дитини на всіх рівнях: від рівня простору групової кімнати до рівня простору присадибної ділянки.

Для забезпечення якнайкомфортнішого відчуття дитини в дитячому закладі, простір закладу має бути, передусім, наближеним до “дитячого масштабу”. Його слід диференціювати в трьох вимірах, чітко структурувати та зробити зрозумілим для дитини.

Діти пізнають світ через активну взаємодію з ним, збираючи інформацію про нього всіма органами чуття. Тільки те, що дитина сприйняла, пізнала і зрозуміла сама, можна назвати її власним досвідом, і це залишиться з нею на все життя. В індустріально-інформаційному світі існує спокуса “споживати” інформацію, яка не пройшла крізь тіло, серце і розум, що є небезпечним для здорового психічного, душевного, розумового і фізичного розвитку дитини.

Недостатня увага до сенсорного аспекту при створенні архітектурного середовища для дітей призводить до ряду негативних наслідків в розвитку підростаючого покоління, в тому числі, і до росту дитячої та підліткової злочинності. Тому вкрай актуальним є перехід до проектування дитячих закладів за принципом сенсорно-естетичної наповненості середовища.

Цей принцип передбачає використання гаптично інформативних будівель­них та оздоблювальних матеріалів і конструкцій. А саме: використання “живих” матеріалів, що мають здатність до “старіння”, на яких діти можуть лишати індивідуальні сліди своєї життєдіяльності, та застосування зрозумілих для дітей матеріалів, з якими вони самі можуть працювати, зводячи частини будівлі своїми руками.

Принцип сенсорно-естетичної наповненості також передбачає створення цілісної системи освітлення та колористичної організації середовища, які базуються на врахуванні фізичного та психологічного впливу кольору та освітлення на дитину і мають забезпечувати функціонально-роз’яснювальну роль кольорів та освітлення (підкреслення тектоніки будівлі, просторового планування, функції приміщень тощо). При цьому важливою є диференціація освітлення (створення яскраво освітленого — “соціального”, напівтемного— “інтимного” простору; зон “концентрації” — з точковим освітленням) та забезпечення переваги природного освітлення над штучним.

“Екологічне проектування” дитячого закладу має включати низку заходів для покращання загальної екологічної ситуації, забезпечення здоров’я дитини, а також передбачати економне використання енергоресурсів. Принцип “еколо­гічного проектування” дитячого закладу має простежуватися на всіх рівнях.

На ландшафтно-містобудівному рівні екологічне проектування полягає в “розпечатуванні” ґрунтів та створенні єдиної мережі природних біотопів міста з її виходом до приміських сільськогосподарських, лісових та паркових земель, і, як оптимальне, безпосереднє долучення територій дитячих закладів до цієї системи.

На рівні будівлі “екологічність проектування” досягається за допомогою: її оптимальної орієнтації; врахування переваг і недоліків природно-ландшафт­ного оточення; компактності форми та теплонепроникності зовнішньої оболон­ки будівлі; застосування екологічно чистих матеріалів та пасивного викорис­тання енергії сонця.

З точки зору створення здорового клімату в приміщеннях дитячого закладу необхідно використовувати лише ті опоряджувальні матеріали, котрі забезпечують підтримання комфортного для дитини клімату (тобто 50 % вологість повітря та постійну комфортну температуру), а також такі, які не засмічують навколишнє середовище під час свого виробництва, експлуатації, утилізації та потребують якомога менше енергії для виробництва.

Екологічна система життєзабезпечення означає використання енерге­тично вигідних та екологічно чистих опалювальних і вентиляційних систем, а саме: опалювальні системи на основі енергоносіїв, що мають здатність до відновлення (сонячні батареї та колектори, теплові насоси) із невисокою температурою енергоносія та “випромінюючими” тепло поверхнями; спе­ціальні вентиляційні системи (які забезпечують контрольованість провітрю­вання та дозволяють “повертати” назад тепло використаного повітря).