ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОСПРИЙНЯТТЯ ЯК ФАКТОР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКів

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначена мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрита наукова новизна і практичне значення роботи, представлені дані щодо апробації основних положень дослідження, його результатів і публікації за темою дисертації.

У першому розділі «Теоретичний аналіз проблеми самосприйняття в контексті індивідуальної соціалізації дітей підліткового віку» представлено результати теоретико-методологічного аналізу досліджень, спрямованих на вивчення загальних і вікових особливостей соціалізації сучасних підлітків, розкрито сутність самосприйняття як психологічного феномену, визначено його структурні компоненти; узагальнено концептуальні підходи щодо вивчення індивідуальної соціальної ситуації розвитку дітей досліджуваного віку.

Узагальнення даних літератури показало, що соціалізація традиційно розглядається як процес, за допомогою якого індивід набуває знання, цінності, соціальні навички та соціальну чутливість, які й дозволяють йому інтегруватися в суспільство (А. Валлон, О. Бандура, Дж. Брунер, Дж. Доллард, П. Жане, Л. Кольберг, П. Міллер, Б.Ф. Скіннер, Х. Таджфел, Дж. Тернер, Е. Еріксон, М. Яромовиц та ін.).

Вивчення проблеми генези соціалізації дозволяє встановити, що соціалізація підлітків має свою вікову специфіку, пов’язану не лише зі складністю та багатогранністю самого процесу входження дитини в соціум, але й з тим, що, з одного боку, формується під контролем дорослого, а з іншого, стихійно складається під час взаємин із однолітками (Р. Бернс, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Я.Л. Коломінський, Г.С. Костюк, Г.О. Ковальов, М.Ю. Кондратьєв, С.Д. Максименко, Е.Л. Носенко, А.В. Петровський та ін.).

Вікові особливості підлітків також пов’язують із актуалізацією суб’єктного механізму самооцінювання і самосприйняття. У сучасній психології цей напрямок і близьку наукову спрямованість традиційно досліджували Л.І. Анциферова, Д. Бем, М.Й. Боришевський, О.В. Брушлінський, О.Ю. Булгакова, П.Р. Галузо, В.В. Давидов, І.С. Кон, С.В. Кондратьєва, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, О.Б. Орлов, А.О. Реан, С.І. Розум, В.І. Слободчиков, В.В. Столін, І.І. Чеснокова, С.Г. Якобсон та ін. Цей факт дозволяє розглянути вплив самосприйняття підлітків на процес їх соціалізації, який відбивається насамперед на мікросоціальному рівні.

Самосприйняття розглядається як основа формування позиції підлітка, без якої подальший процес соціалізації та соціальної адаптації ускладнюється, а інколи стає неможливим, оскільки головний зміст соціального розвитку відбивається в русі від самосприйняття, рефлексії, самооцінки, самоствердження до самосвідомості, соціальної відповідальності, інтеріоризованих соціальних мотивів, потреб у самореалізації своїх можливостей, суб’єктивного усвідомлення себе громадянином.

Серед цих понять центральним виступає поняття самосвідомості, яке, в першу чергу, розуміють як процес, за допомогою якого людина пізнає себе. У цьому контексті В.В. Столін пояснює, що пізнає не свідомість, а людина, яка володіє свідомістю й самосвідомістю, зокрема людина користується цілою системою внутрішніх засобів: самосприйняття, уявлення, образи, поняття та інше. Отже самосприйняття виступає і як психічний пізнавальний процес, спрямований на власний світ суб’єкта, і як продукт самосвідомості, що є за своєю структурою складним онтогенетичним утворенням особистості.

На основі аналізу літератури і власних міркувань виявлено, що специфіка самосприйняття молодшого підлітка залежить від поєднання трьох основних системоутворюючих складових: 1) когнітивна компонента, яка відбиває самопізнання, оцінку свого «Я», власних якостей та здібностей; 2) емоційна компонента, яка відбиває ставлення до себе; 3) конативна компонента, яка втілює готовність до дій, спрямованих на самомоделювання, ідентифікацію.

Тому ми розуміємо самосприйняття не тільки як процес орієнтування людини у власному внутрішньому світі, але й як результат розуміння, оцінювання та порівняння себе з іншими, що набирає не тільки вигляду певної самооцінки, Я-образу людини, але й специфіки соціалізації суб’єкта.

Показано, що основною системою особливостей переживання підлітком стосунків з оточуючими людьми та з самим собою виступає індивідуальна соціальна ситуація розвитку, яка інтерпретується як стосунки зі «значущим іншим». Індивідуальна соціальна ситуація розвитку – це особливий психологічний та соціальний простір дитини, в якому вона, по-перше, пізнає себе як активного члена суспільства, набуває соціальних навичок та ролей, по-друге, пізнає соціум, сукупність соціальних очікувань та вимог, які до неї (дитини) висуваються.

За даними І.О. Ніколаєвої, індивідуальна соціальна ситуація розвитку представлена у вигляді трьох підструктур, які можна розглядати як її якісні характеристики: персональний склад; емоційно-комунікативна спрямованість та ціннісні ставлення суб’єкта до власного Я.

Все вищезазначене дозволило нам сформулювати підхід до вивчення психологічних особливостей самосприйняття підлітків та їх впливу на процес соціалізації.

У другому розділі «Етапи та методи емпіричного дослідження самосприйняття й особливостей соціалізації молодших підлітків» складено програму дослідження і визначено основні її етапи реалізації, обґрунтовано склад та об’єм вибірки досліджуваних, а також використання кожної з методик і методів дослідження. Емпіричне дослідження включало три етапи: підготовчий, діагностичний і аналітико-інтерпретаційний.

На підготовчому етапі обґрунтована й визначена вибірка для модифікації та стандартизації тест-опитувальника «Самовідношення», а також репрезентативна вибірка для основного дослідження, відібрано адекватні та надійні основні й допоміжні методи і методики дослідження, що спрямовані на вимірювання показників самосприйняття, самовідношення, типів акцентуацій особистості, а також індивідуальної соціальної ситуації розвитку в молодшому підлітковому віці. Визначено математико-статистичні методи для кількісної та якісної обробки даних емпіричного дослідження.

На діагностичному етапі заплановано і проведено констатуючий і контрольний психологічний експерименти, що включили два пролонгованих зрізи збору діагностичного матеріалу.

На аналітико-інтерпретаційному етапі проведено математико-статистичну і психологічну інтерпретацію емпіричних результатів, сформульовано часткові й загальні висновки, підготовлено та опубліковано статті за основними результатами дослідження.

До загальної вибірки увійшли діти молодшого підліткового віку в кількості 446 осіб. Склад дослідницької вибірки представлений 300 підлітками.

Для вивчення самовідношення було модифіковано варіант тест-опитувальника В.В. Століна, С.Р. Пантелєєва «Самовідношення» з метою використання його для осіб підліткового віку. Психометрична перевірка на тест-ретестову надійність проведена серед 146 підлітків – представників досліджуваних вікових груп.

Для вивчення якісних характеристик соціалізації підлітків була використана методика І.О. Ніколаєвої «Індивідуальна соціальна ситуація розвитку» (ІССР), яка дозволяє оцінити такі параметри: структура соціальної, емоційно-комунікативної спрямованості та ціннісних ставлень підлітків до «Я».

Показники структури соціальної спрямованості містять в собі диференційовану інформацію щодо соціального складу референтних персонажів індивідуальної соціальної ситуації – вік, стать, ставлення до реального оточення (родичі, однолітки, вчителі, інші знайомі), або нереальної групи («зірки», відомі історичні герої, діячі мистецтва, культури, політики, спорту, літературні та кіногерої). Ці показники розкривають ієрархію найбільш розповсюджених агентів соціалізації молодшого підлітка.

Показники структури емоційно-комунікативної спрямованості відбивають систему стосунків «Я-інші» або спектр якостей, які усвідомлюються підлітком як найважливіші у спілкуванні та взаєминах, і, відповідно, до яких відмічається певна фіксація у взаємодії. Ця структура класифікується за такими категоріями: емоційна вираженість перцептивної сторони спілкування – сила емоцій, що викликає інша людина; емоційно-агресивна спрямованість, що виявляє акцент на руйнівних діях іншого або на власній агресивності; емоційно-психічна спрямованість – оцінка емоційних якостей іншого; спрямованість на нормативність поведінки іншого або на поведінку з елементами делінквентності; етико-моральна спрямованість фіксує оцінку духовно-моральних якостей в іншому; фізична й естетична спрямованість виявляється в оцінці зовнішності іншого; гностична спрямованість – виокремлення інтелектуальних якостей іншого; практична спрямованість – оцінка якостей іншої людини через призму її корисності; романтична спрямованість – підкреслення неординарності іншого; пугнічна спрямованість - пов’язана з оцінкою вольових якостей іншого; комічна спрямованість – оцінка почуття гумору іншого та відповідних якостей; відсутність диференційованої спрямованості.

Показники структури ціннісних ставлень підлітків до свого «Я» відображають його самооцінку, ціннісно-цільові та ціннісно-інструментальні ресурси, суб’єктивні перешкоди щодо самоздійснення. Основні категорії: самооцінка або абсолютний ціннісний статус «Я»; відносний ціннісний статус «Я», що визначає перевагу в ІССР осіб із суб’єктивною оцінкою цінності «вище Я», «нижче Я» або «дорівнює Я»; загальний ціннісний баланс, що характеризує оцінку цілісної індивідуальної соціальної ситуації розвитку як ціннісно-позитивної або ціннісно-негативної.

У третьому розділі «Результати емпіричного дослідження співвідношення самосприйняття й якісних характеристик соціальної ситуації розвитку дітей молодшого підліткового віку» представлено результати емпіричного дослідження показників самосприйняття, самовідношення, індивідуальної соціальної ситуації розвитку, акцентуацій особистості та їх співвідношень.

Результати кореляційного аналізу довели наявність численних значущих (p≤0,01, p≤0,05) взаємозв’язків між показниками акцентуацій особистості та самовідношенням; між показниками цих феноменів та індивідуальною соціальною ситуацією розвитку.

До найбільш загальних тенденцій можна віднести такі. Найчастіше зв’язки демонструють такі показники ІССР, як вік та стать соціально значущих для підлітків осіб, перевагу вибору родичів, однолітків, «зірок», кіногероїв, учителів, домінування емоційно-агресивної, етично-моральної, фізичної й естетичної, практичної, романтичної, комічної спрямованості в емоційно-комунікативній підструктурі ІССР, перевагу в ІССР персонажів із певним ціннісним статусом – «вище Я», «нижче Я», «дорівнює Я», «вище середини», «нижче середини». Саме ці показники здебільшого корелюють позитивно з інтегральним показником самовідношення, показниками самоповаги, очікування позитивного ставлення від інших, самоінтересу, показниками демонстративного, емотивного типів акцентуацій і негативно – з показником самозвинувачення, показниками дистимічного, тривожного типів. Отримані результати засвідчують, що риси особистості також пов’язані з особливостями самовідношення й характер цього зв’язку залежить від психологічної сутності рис, що складають певний тип акцентуації. Втім, у групах підлітків 10, 11 та 12 років структури кореляційних зв’язків набувають своєрідності й відтворюють складну картину переходу до підліткової кризи.

З метою якісного аналізу процесу соціалізації та особистісних явищ, які характеризують самосприйняття молодших підлітків, нами було проведено мінілонгітюдне дослідження. Основні зрізи було зроблено з проміжком у 1 рік окремо у групах 10, 11 та 12 років. За логікою емпіричного дослідження, аналіз отриманих результатів здійснювався у двох напрямках: 1) порівняння результатів діагностики підлітків у вікових групах з урахуванням першого та другого зрізів; 2) аналіз співвідношення типів самосприйняття з соціальною ситуацією розвитку та акцентуаціями особистості.

З першого напрямку отримано результати про вікові особливості та динаміку соціалізації молодших підлітків. Порівняння результатів діагностики в першому і другому зрізах у кожній віковій групі довело наявність достовірних відмінностей (t>t_a=0,01) між досліджуваними параметрами ІССР, що відбиває динаміку змін у якісних характеристиках соціалізації підлітків.

У підлітків у період із 10 до 13 років соціальний склад значущих персонажів має тенденцію до посилення орієнтації на однолітків, референтна група переважно формується в навчальному середовищі (школа, спортивні секції тощо), а не за місцем проживання. Відмічається орієнтація 12-13 річних підлітків на взаємодію з молодшими за себе дітьми. Значущих відмінностей між більшістю показників емоційно-комунікативної спрямованості не встановлено, окрім етико-моральної та гностичної спрямованості, які зростають із віком. Отримані результати про ціннісні ставлення підлітків до свого «Я» показують, що перші серйозні зміни в ціннісно-цільових та ціннісно-інструментальних ресурсах підлітка починаються у проміжку між 10-ма та 11-ма роками. Крім того, зафіксовано стабільно високі значення абсолютного ціннісного статусу «Я» протягом всього молодшого підліткового віку, що вказує на систему позитивних установок молодшого підлітка стосовно власної особистості.

Підтверджено статистично (t>t_a=0,01) певні зміни, які відбуваються в самовідношенні молодших підлітків. За допомогою порівняльного аналізу показників структури самовідношення в молодших підлітків з’ясовано, що у всіх вікових групах спостерігається високий рівень глобального самовідношення. У період з 10-ти до 11-ти років розвиток усіх структурних компонентів самовідношення відбувається повільно і спокійно. Коливання значень показників диференційованого самовідношення й рівня конкретних дій у молодших підлітків відбиває процес поступового ускладнення й поглиблення самопізнання, розвитку рефлексивного мислення. У підлітків 12–13-ти років, завдяки прискіпливому аналізу своїх особистісних рис, упередженій оцінці своїх вчинків, порівняння позицій «який Я є» і «яким Я хочу стати» змінюється ставлення до себе, воно стає більш критичним і нестійким. Складні переживання в цьому віці пов`язані з новою системою самовідношень, що будується.

Теоретичне уявлення про структуру самосприйняття підлітків дозволило емпірично виділити його типи. Для диференціації досліджуваних було обрано метод квартильного розподілу: домінування високих значень певних показників компонентів самосприйняття (величина квартиля Q3) над іншими, низькими (величина квартиля Q1). Встановлено сім типів самосприйняття, із них три «чисті»: емоційний (Е), когнітивний (К), поведінковий (П) та чотири «змішані», з різною комбінацією компонентів: емоційно-когнітивно-поведінковий (КЕП); когнітивно-емоційний (КЕ), емоційно-поведінковий (ЕП), когнітивно-поведінковий типи (КП).

Найбільш поширеним у молодшому підлітковому віці є когнітивно-емоційний тип (КЕ) самосприйняття (43,66%). Молодший підліток цього типу через самосприйняття пізнає себе й накопичує відповідні знання, що складають когнітивну частину самооцінок його окремих властивостей і якостей, а також уявлень про себе. Водночас, ці когніції, уявлення та самооцінки викликають емоційні переживання, що набувають самостійного значення й місця в цілісній палітрі світу почуттів підлітка, оскільки виокремлюються як об`єкт його емоцій. Поступово такі емоції стають основою стійкого самовідношення. Достатньо поширеним у віці, що ми розглядаємо, є когнітивно-емоційно-поведінковий тип (КЕП) самосприйняття (10,0%). Однакова вираженість трьох компонент (когнітивної, емоційної та поведінкової) в цьому типі самосприйняття вказує на те, що крім оцінки свого «Я» й переживання ставлення до себе, також для таких підлітків стає важливим активність щодо мінливості свого «Я». Ця активність регулюється завдяки засвоєнню підлітком соціальних норм, правил. У рамках цих соціальних норм підліток порівнює себе з еталонами (статевими, громадянськими, віковими, етнічними і т.п.), з іншими людьми (родичами, однолітками, учителями, зірками, літературними і кіногероями і т.п.), що актуалізує готовність до побудови власного внутрішнього світу й викликає певну активність. Щодо когнітивного (К), емоційного (Е) та поведінкового (П) типів, які відрізняються однобічністю самосприйняття, його обмеженістю, пов’язаної з домінуванням лише однієї компоненти (когнітивної оцінки себе чи тільки емоційного ставлення, чи лише спроб змінити, моделювати свою поведінку) – вони є менш розповсюдженими серед молодших підлітків (відповідно 4,66%, 4,33%,1,66%).

Аналіз співвідношення типів самосприйняття й якісних показників індивідуальної соціальної ситуації розвитку в трьох вікових групах дозволив дійти висновків, по-перше, про наявність специфіки соціалізації підлітків відносно типу самосприйняття, по-друге, про вікову динаміку ІССР в межах кожного типу.

Порівняння показників ІССР у підлітків із різними типами самосприйняття показало, що представники когнітивно-емоційного (КЕ) типу характеризуються перевагою вибору однолітків, молодших дітей і домінуванням етико-моральної спрямованості; представники когнітивно-емоційно-поведінкового (КЕП) типу відрізняються більш широким спектром соціального вибору (родичі, кінозірки, однолітки та особи різного віку), а також етико-моральною спрямованістю, фіксацією на емоційно-перцептивному й романтичному аспектах у взаєминах з іншими, низькою вираженістю комічної спрямованості; для когнітивного (К) й емоційного (Е) типів характерним є вибір однолітків і молодших дітей, оцінка етико-моральних якостей іншого. Слід зауважити, що для підлітків когнітивного типу самосприйняття також є характерним вираженість комічної спрямованості, а для підлітків емоційного типу – естетико-фізичної спрямованості.