ТРУДОВИЙ ЮРИСДИКЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, простежено зв’язок роботи з науковими планами, окреслено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну, одержано теоретичні та практичні результати, охарактеризовано апробацію результатів дослідження, його структуру й обсяг.

Розділ 1 «Поняття трудового юрисдикційного процесу» містить три підрозділи, які присвячені з’ясуванню сутності та правової природи трудо­вого юрисдикційного процесу.

У підрозділі 1.1 «Трудовий юрисдикційний процес у системі юридичного процесу» здійснено аналіз як вітчизняних, так і зарубіжних наукових джерел на тему дисертації, акцентується увага на відсутності у них чіткого одно­значного визначення поняття юридичного процесу та відповідно і трудового юрисдикційного процесу.

Встановлено, що трудовий юрисдикційний процес займає чільне місце серед різновидів юридичного процесу, хоча серед науковців є різні точки зору щодо його найменування і змісту. Відзначається, що в основу розуміння трудового юрисдикційного процесу, як і кожного виду юридичного процесу, покладено термін «процес». Особливу увагу в роботі приділено дослідженню концепцій «вузького» та «широкого» розуміння юридичного процесу.

Ґрунтовно проаналізувавши погляди науковців, автор приходить до висновку, що юридичний процес не тотожний судовому процесу, а основи теорії юрисдикційного процесу закладені в концепції «широкого» розуміння юридичного процесу. Підтримується наукова позиція розуміння юридичного процесу як юридичної діяльності, яка виражається у здійсненні операцій з нормами права при вирішенні юридичних справ уповноваженими органами; її результат закріплюється у правозастосовних актах.

На основі дослідження наукових поглядів щодо визначення трудового юрисдикційного процесу, виокремлено його «вузьке» та «широке» розуміння. За «вузького» розуміння зміст процесу обмежується вирішенням трудових спорів та конфліктів, діяльністю таких юрисдикційних органів, як: комісія по трудових спорах, примирна комісія, трудовий арбітраж; згідно з «широким» – охоплює також і застосування норм трудового права роботодавцями або уповноваженими ними особами при притягненні до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

У підрозділі 1.2 «Поняття та характерні риси трудового юрисдик­ційного процесу» проаналізовано поняття трудового юрисдикційного про­цесу та визначено його характерні риси.

Встановлено, що межі та зміст трудового юрисдикційного процесу визна­чаються поняттям «юрисдикції». Аналіз визначень цього поняття виявив, що за своїм змістом юрисдикція пов’язана із вчиненням правозастосовних дій, розглядом і вирішенням юридичних справ (спорів, правопорушень та застосуванням примусу); її недоцільно обмежувати належністю до певного виду юридичного процесу, в тому числі й до його «класичних» видів (кримінального, адміністративного, цивільного процесів) та ототож­нювати з діяльністю суду, адже основною ознакою юрисдикції є не певний орган, а сутність здійснюваних дій.

На основі вивчення правової природи трудового юрисдикційного процесу визначено його поняття, як виду юридичного процесу, який знаходить свій прояв у юридичній діяльності, здійснюваній в межах трудових правовід­носин, пов’язаній із застосуванням норм трудового права уповноваженими суб’єктами при розгляді та вирішенні трудових спорів, притягненні до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, результат якої закріп­люється у правозастосовному акті.

Встановлено, що для зазначеного процесу як окремого виду юридичного процесу, характерні такі ознаки: юридична, правова природа; спрямованість на досягнення правового результату (притягнення правопорушника до дисциплінарної, матеріальної відповідальності, відновлення порушеного трудового права, вирішення трудового спору); внутрішня структурованість (наявність певних етапів, стадій, проваджень); послідовність (визначений нормативно порядок, алгоритм дій); нерівність основних сторін (працівника і роботодавця); інтенсивне використання примирних процедур.

Відзначається необхідність виокремлення у трудовому юрисдикційному процесі проваджень у справах про дисциплінарну відповідальність праців­ників, у справах про матеріальну відповідальність, з розгляду та вирішення індивідуальних трудових спорів, з розгляду та вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). За основу критерію поділу взятий «вид правових процедур, якими визначається характер вирішення індивідуально-конкретних справ суб’єктами юрисдикційної діяльності в сфері трудового права».

Підрозділ 1.3 «Суб’єкти правозастосування трудового юрисдикційного процесу та їхній правовий статус» присвячено дослідженню поглядів науковців щодо правового статусу суб’єктів застосування норм трудового права та охарактеризовано цих суб’єктів, як суб’єктів юрисдикції.

Обґрунтовано, що суб’єкти правозастосування трудового юрисдикційного процесу уповноважені здійснювати юрисдикційну діяльність, вчиняти право­застосовні дії та, у разі потреби, застосовувати примус. Від розумного розсуду цих суб’єктів, належної оцінки ними юридичних фактів, урахування чинних нормативно-правових приписів – залежить весь хід і розвиток трудового юрисдикційного процесу. Запропоновано іменувати зазначених суб’єктів «лідируючими суб’єктами».

Аргументовано виокремлення трьох груп юрисдикційних органів, які мають право застосовувати норми трудового права. До першої групи належать органи з вирішення індивідуальних трудових спорів (комісія по трудових спорах, суд), до другої – органи з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) (примирна комісія, трудовий арбітраж, суд), до третьої – суб’єкти, які вправі притягати до дисциплінарної або матеріальної відповідальності: роботодавці чи уповноважені ними суб’єкти. Допоміжними суб’єктами є комісія з вивчення наявності порушення дисципліни праці та службова комісія, яка розслідує завдання прямої дійсної шкоди.

Розділ 2 «Види проваджень у трудовому юрисдикційному процесі» містить чотири підрозділи, в яких досліджується сутність проваджень у трудовому юрисдикційному процесі та аналізуються стадії кожного провадження.

У підрозділі 2.1 «Провадження у справах про дисциплінарну відповідаль­ність працівників» встановлено, що основою провадження у справах про дисциплінарну відповідальність працівників є притягнення до дисциплінар­ної відповідальності. Зазначене провадження пропонується також іменувати «дисциплінарним провадженням».

Обґрунтовується, що правовий статус «лідируючого суб’єкта» цього провадження (роботодавця або уповноваженого ним органу) і правові наслідки його дій відрізняються від правового статусу працівника, який не вправі застосовувати норми трудового права. Для публічного доведення і визнання перед державою оцінки певних юридичних фактів, працівнику необхідно пройти визначену процедуру, своєрідне затвердження або спростування – звернутись до компетентних органів.

Особлива увага звертається на те, що у чинному трудовому законодавстві немає норми про дисциплінарне провадження, водночас у нормативних актах інших галузей законодавства та у проекті Трудового кодексу України № 1108 зазначається про дисциплінарне провадження. Тому пропонується закріпити у цьому проекті поняття дисциплінарного провадження, яке стосуватиметься всіх працівників, а вже на його основі закріплювати дефініції дисциплінарних проваджень окремих категорій працівників.

Проведений аналіз судової практики свідчить про те, що суди скасовують рішення роботодавців про накладення дисциплінарного стягнення, якщо недотримано нормативно визначених процедур притягнення до дисциплі­нарної відповідальності. Відзначається, що правозастосовні дії роботодавця повині бути схожі із діями суду, адже цей суб’єкт повинен не лише детально з’ясувати обставини проступку, а й проявити необхідну ініціативу у вивченні доказів, прийняти обгрунтоване рішення.

У підрозділі 2.2 «Провадження у справах про матеріальну відповідаль­ність» зроблено висновок про те, що порядок притягнення до матеріальної відповідальності охоплює певні правові процедури і визначає зміст окремого провадження трудового юрисдикційного процесу. Початок (виникнення) провадження проявляється в активних діях роботодавця як «лідируючого суб’єкта» з розгляду питання про встановлення факту завдання прямої дійсної шкоди.

У роботі акцентується увага на тому, що у зазначеному провадженні, як і в інших провадженнях трудового юрисдикційного процесу, наявні три основні стадії. Дисертантка доходить висновку, що в провадженні у справах про матеріальну відповідальність (як і в провадженні у справах про дициплінарну відповідальність працівників) тягар доведення необхідності притягнення працівника до відповідальності лежить на роботодавцеві.

На основі проведеного вивчення та узагальнення судової практики автором наголошується, що значний обсяг нормативної бази, яким визна­чається притягнення до матеріальної відповідальності, часто призводить до помилок при вчиненні правозастосовних дій «лідируючим суб’єктом» провадження з притягнення до матеріальної відповідальності. В окремих випадках незаконні дії таких суб’єктів є свідченням незнання трудового законодавства.

Встановлено, що порядок виконання правозастосовного акта в провадженні у справах про матеріальну відповідальність більш досконало нормативно прописаний, ніж у дисциплінарному провадженні.

У підрозділі 2.3 «Провадження з розгляду та вирішення індивідуальних трудових спорів» обґрунтовано, що порядок розгляду та вирішення індивіду­альних трудових спорів охоплюєься окремим провадженням трудового юрисдикційного процесу.

Аргументується висновок про те, що виникнення індивідуального трудо­вого спору «прив’язується» до наявності попередніх переговорів, під час яких розбіжності не були врегульовані, та до залучення суб’єкта, наділеного юрисдикційними повноваженнями (який вправі самостійно, на власний розсуд, розглядати і вирішувати трудовий спір). Проаналізовано стадії провадження з розгляду та вирішення індивідуальних трудових спорів.

Особливу увагу приділено дослідженню оціночних понять, закріплених в чинному трудовому законодавстві (та відповідно і в проекті Трудового кодексу України), які вправі використовувати комісії по трудових спорах, як «лідируючі суб’єкти» провадження з розгляду та вирішення індивідуальних трудових спорів, а також суди загальної юрисдикції, які є суб’єктами цивіль­ного процесу. Обґрунтовано необхідність розробки та прийняття Трудового процесуального кодексу України, запропоновано структуру цього акту.

Акцентується увага на тому, що створення спеціалізованих судів, які розглядатимуть трудові спори (індивідуальні і колективні) та спори пов’язані із соціальними виплатами, дасть змогу забезпечити єдиний порядок розгляду справ, які близькі за своєю правовою природою. Проведення спеціалізації в роботі судів загальної юрисдикції, залежно від категорії справ, може бути лише перехідним етапом.

Підрозділ 2.4 «Провадження з розгляду та вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» присвячено дослідженню процесуального порядку розгляду колективних трудових спорів (конфліктів).

Провадження з розгляду та вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) є окремим провадженням трудового юрисдикційного процесу. «Лідируючими суб’єктами» досліджуваного провадження є примирна комісія та трудовий арбітраж. Основна мета діяльності цих суб’єктів – збереження трудових відносин і примирення сторін спору.

Встановлено, що відмінною особливістю правозастосування органів з вирішення колективних трудових спорів  є те, що вони приймають правозастосовний акт узгодженим рішенням. У роботі особливу увагу приділено науковому аналізу стадій провадження з розгляду та вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), в межах яких вчиняються процесуальні дії.

На основі проведеного дослідження чинного трудового законодавства та проекту Трудового кодексу України зроблено висновок про те, що виникнення колективного трудового спору (конфлікту) пов’язане із залученням юрисдикційного суб’єкта з розгляду та вирішення колективного трудового спору (конфлікту).