ЖУРАВЛЬОВА МАРГАРИТА ОЛЕГІВНА РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, гіпотезу, об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, викладено методи дослідження. Наведено відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.
У першому розділі роботи «Теоретичний аналіз проблеми розвитку емоційного інтелекту майбутніх психологів у процесі професійної підготовки» розглянуто основні підходи до розуміння сутності поняття «емоційний інтелект» і особливостей його структури, визначено зміст поняття «емоційний інтелект» та розроблено його концептуальну модель на підставі структурно-інтегративного підходу; розглянуто емоційний інтелект як професійно важливу якість практичного психолога.
Поняття «емоційний інтелект» у науковий обіг було введено у 1990 р. американськими психологами Д. Карузо, П. Саловеєм і Дж. Майєром як сукупність ментальних здібностей до розуміння власних емоцій та емоцій інших людей.
Встановлено, що на сучасному етапі дослідження емоційного інтелекту є розбіжності в розумінні його сутності та структури. Так, Дж. Мейєр, П. Саловєй, Д. Карузо виділяють такі компоненти в структурі ЕІ: ідентифікація та вираження емоцій, регуляція емоцій, використання емоцій у мисленні та діяльності. Д. Гоулман включає до структури ЕІ такі блоки: самосвідомість, самоконтроль, соціальна чуйність та управління відносинами. Р. Бар-Он в моделі ЕІ виділяє п'ять сфер компетентності: пізнання себе, навички міжособистісного спілкування, здатність до адаптації, управління стресовими ситуаціями, переважний настрій. Д. Люсін поділяє ЕІ на внутрішньоособистісний та міжособистісний.
Таким чином, розглядаючи структуру емоційного інтелекту, автори не визначають природу його появи (чи бере ЕІ свій початок у процесах емоційних або є складовою загального інтелекту).
У даній роботі емоційний інтелект розглядається як складова загального інтелекту (інтелектуальна складова поняття є базовою, а емоційний компонент – вторинним).
На сучасному етапі дослідження інтелекту проводяться у двох напрямках: тестологічному (інтелект як сукупність здібностей, які можна виміряти) та експериментально-психологічному (виявлення механізмів інтелектуальної активності). У межах останнього напрямку виділяють такі основні підходи: феноменологічний, генетичний, соціокультурний, процесуально-діяльнісний, освітній, інформаційний, функціонально-рівневий і регуляційний.
Теоретично обґрунтовано можливість розгляду емоційного інтелекту в рамках даних підходів, які розкривають його з різних боків і доводять право на існування не тільки як окремої психологічної категорії, але й як структурного компонента загального інтелекту.
Проте, сутність поняття «інтелект» найбільш повно і широко розкривається в межах структурно-інтегративної концепції М. Холодної, яка будується на категорії ментального досвіду, представленого у трьох основних формах: ментальних структурах, ментальному просторі та ментальній репрезентації.
Виходячи з цього побудовано концептуальну модель емоційного інтелекту психологів, визначені компоненти і показники його розвитку (рис. 1).
Розглядаючи емоційний інтелект у структурі загального інтелекту, розуміємо його як особливу форму організації індивідуального емоційного досвіду у вигляді наявних емоційних структур, емоційного простору відображення та емоційних репрезентацій, які будуються в рамках цього простору.
Базова структурна одиниця емоційного інтелекту – переживання, яке є основою емоційного досвіду і розуміється як сприйняття з афективним резонансом.
На основі емоційного досвіду через переживання процесу спілкування з клієнтом психолог формує емоційну репрезентацію, у просторі якої відбувається емоційний обмін. Сформована репрезентація переробляється (аналізується, змінюється) психологом і включається до структури його емоційного досвіду.