Гайдай Тетяна Вікторівна. Еволюція методологічних засад парадигми інституціоналізму

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ГАЙДАЙ ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА

УДК. 330.837.1; 330.837.2

ЕВОЛЮЦІЯ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ПАРАДИГМИ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ

08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки

дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ 1. ПАРАДИГМАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНОГО
ОСМИСЛЕННЯ …………………………………………………………….… 24
1.1. Методологічна рефлексія історичного розвитку економічної теорії
у концептуально-аналітичному вимірі сучасної філософії науки ……... 24
1.2. Парадигмальний підхід як інструмент філософсько-методологічного осмислення розвитку економічної науки в контексті її історії ............... 61
1.3. Структурно-методологічна гетерогенність парадигмального розвитку економічної науки…………………………………………......…………... 87
Висновки до розділу 1 ......................................................................................... 98
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА СТРУКТУРНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ПАРАДИГМИ
ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ ………………………………………………...… 103
2.1. Ідейно-теоретичні витоки, генезис та еволюція методологічних
засад традиційного інституціоналізму.......................................................... 103
2.2. Теоретико-методологічні засади та структурний розвиток нового інституціоналізму ……………………………………………………….. 133
2.3. Методологічний плюралізм парадигми інституціоналізму в умовах постмодерну: диференціація конкуруючих та взаємодоповнюючих дослідних програм …………………………..….……………….............. 155
Висновки до розділу 2 ....................................................................................... 188
РОЗДІЛ 3. ЕВОЛЮЦІЯ ЗАГАЛЬНОПАРАДИГМАЛЬНИХ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ОСНОВ ІНСТИТУЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ……………………………………………………..….……………… 194
3.1. Ознаки парадигмальної ідентичності інституціоналізму ……………... 194
3.2. Інституція як аналітичний стрижень парадигми інституціоналізму …. 208
3.3. Реалізація міждисциплінарного та інституційно-еволюційного підходів до дослідження економічної реальності.................................... 236
Висновки до розділу 3 ………………………………………………………... 254
РОЗДІЛ 4. МЕТОДОЛОГІЧНІ ВИТОКИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПРОТОІНСТИТУЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ …………………. 259
4.1. Інституційні аспекти теоретичної спадщини Київської
політекономічної школи ………………………………………………… 259
4.2. Реалізація інституційно-еволюційного та міждисциплінарного
підходів у теоретичній спадщині М. Зібера …………………………… 288
4.3. Розвиток протоінституційної наукової традиції в економічних
працях С. Булгакова ………………….………………….……………… 317
Висновки до розділу 4 ………..…….……………….……………………….. 331
РОЗДІЛ 5. РОЗВИТОК МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ТЕОРІЇ ІНСТИТУЦІЙНИХ ЗМІН .......……………………………………………... 335
5.1. Генезис та еволюція концептуально-методологічних основ теорії інституційних змін ………………………………………………………. 335
5.2. Економічна ментальність як фактор інваріантності
інституційних змін ………………………………………………………. 354
5.3. Національна економічна ментальність: проблема конгруентності
траєкторії інституційного розвитку ……………………………………… 378
Висновки до розділу 5 ………………………………………………………... 393
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….. 398
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………. 406
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………. 452

ВСТУП

Актуальність теми. Визначальною ознакою розвитку світової та вітчизняної економічної теорії на рубежі ХХ–ХХІ ст. є актуалізація методологічної проблематики економічних досліджень, яка в онтологічному аспекті детермінована надзвичайним ускладненням та динамізацією реалій економічного розвитку, а в гносеологічному – постає закономірним результатом досягнутого ступеня зрілості самої економічної теорії, свідченням її здатності до поглибленої науково-методологічної рефлексії – самоусвідомлення і самопізнання.
Одним із найвагоміших теоретико-методологічних зрушень у структурі світової та вітчизняної економічної теорії, яке відбулось в останні десятиріччя ХХ ст. – на початку ХХІ ст., є інтенсивний розвиток парадигми інституціоналізму. Протягом останніх десятиріч відбувається неухильне зростання науково-практичного значення аналітично-дослідного потенціалу інституційної економічної теорії як у структурі економічної гетеродоксії, так і мейстріму, як в межах світової, так і вітчизняної економічної теорії. В основі посилення визнання та розширення застосування наукових здобутків інституційної економічної теорії лежать глибинні загальнонаукові тренди та парадигмальні зрушення в структурно-функціональній організації сучасної фундаментальної економічної науки, у науковому економічному світобаченні, у методологічних засобах теоретичного сприйняття та відображення надскладної і багатомірної картини економічної реальності, у концептуально-аналітичних основах науково-пізнавального процесу на ґрунті інституційної економічної теорії, а також у засобах зворотного активного впливу на практику господарювання та хід інституційних змін. Все це відбувається на тлі динамічного процесу парадигмальної еволюції, теоретико-методологічної диференціації і модернізації інституційної економічної теорії та її структурних складових.
Зростаюча теоретична обмеженість економічної ортодоксії, яка наочно проявилась в умовах загострення та пролонгації світової фінансово-економічної кризи, у свою чергу, стимулює пошук ефективних теоретичних альтернатив, здатних якщо не докорінно змінити, то суттєво оновити методологічний інструментарій панівної неокласичної парадигми. Вагомим джерелом теоретичного вдосконалення та методологічного оновлення економічної науки стає сучасний інституціоналізм. Розширення спектру наукових досліджень на методологічному ґрунті парадигми економічного інституціоналізму є суттєвою ознакою розвитку світової економічної науки, де ця наукова традиція та сформована у її лоні наукова парадигма зародилася, структурно визначилася та еволюціонувала, зазнавши на рубежі ХХ–ХХІ ст. якісного оновлення. Проте слід зазначити, що в умовах глобальної цілісності загальносвітового наукового процесу аналогічні тенденції з не меншою інтенсивністю простежуються й у галузі теоретичної економіки східноєвропейських, пострадянських країн, до яких належить і Україна. Без інституційних досліджень у вітчизняній економічній теорії сьогодні неможливо уявити плідні та комплексні наукові розвідки трансформаційних реалій української економіки, розробку стратегії і тактики її подальшого системного реформування.
Вагомість інституційного виміру надскладних трансформаційних процесів у вітчизняній економічній системі, значимість багатомірних та складних за своїм кумулятивним впливом інституційних чинників економічних перетворень та реформ, наявність численних інституційних суперечностей, дефектів та пасток у ході реалізації інституційних змін слугують потужними факторами додаткової актуалізації інституційної економічної теорії на вітчизняних теренах. Зростає науково-практична значимість оволодіння теоретико-методологічним інструментарієм інституційних економічних досліджень з метою його творчо-креативного застосування в масштабних процесах сучасної вітчизняної інституційної модернізації. Саме цим обумовлено актуальність дисертаційної роботи та її структура.
Стан наукової розробки проблеми. Сучасний рівень методологічного дослідження економічної теорії в цілому та її окремих структурних складових, до яких належить інституційна економічна теорія, передбачає опанування і активне використання здобутків філософії науки другої половини ХХ ст. та сучасності. Потужний імпульс до поглиблення та модернізації наукових поглядів на економічну методологію був наданий новаторськими аналітичними розробками представників постпозитивістського етапу розвитку філософії науки – К. Поппером, Т. Куном, І. Лакатосом, П. Фейєрабендом та іншими. Розроблені ними в рамках еволюційної епістемології моделі структурно-методологічної організації та історичного розвитку науки мали значний загальнонауковий резонанс, спричинивши з початку 1980-х рр. потужний підйом методологічних досліджень у світовій економічній науці. Це вплинуло на розвиток та оновлення стандартів методологічного аналізу, а також сприяло формуванню економічної методології як самостійної субдисципліни економічної науки.
Найбільш вагомі результати філософсько-методологічного осмислення розвитку економічного наукового знання містяться в працях таких зарубіжних учених, як: М. Блауг, Р. Бекхауз, Л. Боленд, М. Бронфенбреннер, Е. Вайнтрауб, Д. Гордон, Ш. Доу, Т. Еггертссон, А. Клемер, К. Клеппхоулз, Д. Коландер, Б. Колдуелл, А. Коутс, С. Летсіс, Р. Ліпсі, Т. Лоусон, Т. Майєр, Д. Макклоскі, Н. де Марчі, Р. Меддок, Г. Мета, Ф. Міровські, У. Мякі, А. Селенті, У.Семюелс, І. Стюарт, Б. Уорд, Т. Хатчісон, Д. Хаусман, Б. Хеммінг, У. Хендс, Дж. Ходжсон, К. Хувер та ін. Фундаментальною ознакою наукового внеску цих економістів-методологів є те, що їм значною мірою вдалося конкретизувати загальні концепції філософів-постпозитивістів К. Поппера, Т. Куна, І. Лакатоса, П. Фейєрабенда до специфіки економічного пізнання та наукового знання, продемонструвати застосовність їх ідей до аналізу розвитку структурних складових економічної теорії.
На пострадянських теренах впровадження у дослідну практику в економічній галузі здобутків сучасної філософії та методології науки розпочалось із 2000-х рр. Ґрунтовну наукову розробку сутності економічної методології реалізовано в працях таких російських дослідників, як В. Автономов, О. Ананьїн, С. Кірдіна, Г. Клейнер, О. Лібман, Н. Макашева, Ю. Ольсевич, Ю. Осіпов, П. Отмахов, Д. Расков, І. Філатов, О. Худокормов та ін. Цими вченими оновлено розуміння сутності економічної методології, здійснено методологічний аналіз структури та динаміки сучасного економіко-теоретичного знання, розкрито його методологічний плюралізм.
В Україні значний внесок у дослідження сучасної філософсько-методологічної проблематики фундаментальної економічної науки здійснили такі провідні вчені, як В. Базилевич, І. Бистряков, А. Гальчинський, В. Геєць, Н. Гражевська, А. Гриценко, П. Єщенко, В. Ільїн, В. Лагутін, Ю. Пахомов, В. Тарасевич, А. Філіпенко, А. Чухно та ін. У їхніх теоретичних працях отримали подальший творчий розвиток і конкретизацію фундаментальні ідеї філософії та методології економічної науки в контексті економіко-теоретичних та історико-економічних досліджень, які здійснюються на вітчизняному науковому ґрунті.
Всезростаючий емпіричний матеріал для реалізації фахового методологічного аналізу дає розвиток інституційної економічної теорії у складі її основних теоретико-методологічних відгалужень. Фундаторами традиційного інституціоналізму виступили Т. Веблен, У. Гамільтон, Дж. М. Кларк, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, та їх послідовники А. Берлі, Е. Богарт, К.-А. Віттфогель, Дж. К. Гелбрейт, Дж. Дьюі, Е. Дюркгейм, К. Ейрес, Г. Мінз, Г. Мюрдаль, К. Паркер, Ф. Перу, К. Поланьї, Р. Тагвелл, Р. Хейлбронер, П. Хомен та ін.
Своє подальше еволюційно-генетичне продовження та спадкоємний розвиток вебленівська наукова традиція отримала в працях таких її сучасних представників, як Т. Григорі, У. Даггер, Ф. Міровські, Е. Скрепанті, У. Семюелс, Дж. Стенфілд, М. Тул, Дж. Ходжсон та ін. З іншого боку, розвиток нової інституційної економічної теорії здійснено зусиллями її засновника Р. Коуза та таких представників, як А. Алчіан, Дж. Б’юкенен, О. Вільямсон, Г. Демсец, Т. Еггертссон, К. Ерроу, Д. Мюллер, Д. Норт, М. Олсон, Р. Познер, Г. Таллок, Дж. Уолліс, Р. Фогель, Ф. фон Хайєк та ін. Еволюційний інституціоналізм репрезентують Б. Вайнгаст, С. Вінтер, Р. Нельсон, Д. Норт, С. Уебб, Дж. Уолліс, Дж. Ходжсон та ін.
Активна наукова розробка інституційних економічних проблем (методологічних, теоретичних, прикладних) на пострадянському просторі була розпочата такими російськими вченими, як О. Аузан, О. Бєлокрилова, В. Вольчік, О. Іншаков, Р. Капелюшніков, С. Кірдіна, Г. Клейнер, Я. Кузьмінов, Д. Львов, О. Нестеренко, Р. Нурєєв, Ю. Латов, В. Маєвський, О. Московський, М. Одинцова, А. Олєйнік, В. Полтерович, О. Сухарєв, Д. Расков, В. Тамбовцев, О. Тарушкін, О. Шастітко, Д. Фролов, М. Юдкевич, Є. Ясін та ін.
В Україні плідне та ґрунтовне дослідження теоретико-методологічних і науково-практичних інституційних проблем трансформаційної економіки здійснюють такі українські вчені, як Т. Артемова, С. Архієреєв, В. Бодров, О. Ватаманюк, О. Горняк, А. Гриценко, В. Дементьєв, М. Довбенко, Л. Доленко, В. Липов, І. Малий, В. Мандибура, А. Маслов, О. Нестеренко, О. Носова, Ю. Павленко, С. Панчишин, О. Прутська, Р. Пустовійт, С. Степаненко, В. Тарасевич, А. Ткач, О. Чаусовський, В. Якубенко, О. Яременко та ін.
Теоретичну розробку інституційної проблематики економічної історії України та історії української економічної думки реалізовано в працях В. Фещенко, П. Леоненка, В. Небрат, Н. Супрун, Ю. Ущаповського та ін.
Проте, незважаючи на інтенсивний розвиток та зростаюче наукове визнання інституційної економічної теорії, її методологічна проблематика як безпосередній предмет дослідження поки що залишається недостатньо розробленою. У зарубіжній економічній літературі системні методологічні дослідження, що здійснюються на сучасній філософсько-методологічній основі, своїм домінуючим об’єктом мають розвиток економічної ортодоксії, практично не поширюючись на гетеродоксію, до якої значною мірою належить економічна теорія інституціоналізму. Більшість вітчизняних наукових публікацій з інституційної проблематики орієнтована на дослідження окремих теоретичних складових та елементів методології інституціоналізму, а також розробку інституційних проблем трансформаційної економіки України. Між тим, у вітчизняній економічній теорії бракує системних, комплексних методологічних досліджень, які б охоплювали загальний парадигмальний методологічний контекст інституційної економічної теорії, розкривали б історичну еволюцію її методологічних та концептуальних основ з урахуванням їх надзвичайно складної внутрішньої розгалуженості та поліструктурності.
Відтак усвідомлення актуальності, теоретико-практичної вагомості комплексного дослідження еволюції методологічних засад парадигми інституціоналізму в контексті їх зростаючого науково-прикладного значення і застосування у світовій та вітчизняній позитивній і нормативній економічній теорії обумовили вибір теми дослідження, його мету та завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою комплексних держбюджетних науково-дослідних тем економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя" № 06БФ040-01 (номер державної реєстрації 0106U006542, термін виконання 2006–2010 рр.) та "Модернізація економіки України на засадах сталого соціально-економічного розвитку: закономірності, протиріччя, ризики" № 11БФ040-01 (номер державної реєстрації 0111U006456, термін виконання 2011–2015 рр.). Особистий внесок автора у розробку зазначених тем полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад дослідження інституційної системи економіки, виявленні впливу інституційних чинників на реалізацію трансформаційних процесів. Проведене дослідження та сформульовані висновки є внеском у розвиток теорії та практику системних інституційних змін трансформаційної економіки України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є здійснення на основі концептуально-аналітичних підходів сучасної філософії та методології економічної науки комплексного, системного дослідження еволюції методологічних засад парадигми інституціоналізму, виявлення методологічного розгалуження і диференціації її основних дослідних програм, визначення методологічних ознак загальнопарадигмальної цілісності інституційної економічної теорії, встановлення методологічних витоків вітчизняної протоінституційної економічної теорії, розкриття розвитку методологічних засад теорії інституційних змін як основи дослідження інституційної динаміки трансформаційної економіки.
Для досягнення визначеної мети було передбачено постановку та розв’язання комплексу таких завдань:
- дослідити розвиток змістовного наповнення методології економічної теорії у концептуально-аналітичному вимірі сучасної філософії науки;
- розробити аналітичний підхід до дослідження еволюції методологічних засад парадигми інституціоналізму;
- визначити ідейно-теоретичні джерела, дослідити генезис та еволюцію методологічних засад традиційного інституціоналізму на ґрунті вебленівської наукової традиції;
- охарактеризувати концептуально-методологічні засади та структурну організацію нового інституціоналізму;
- з’ясувати методологічні особливості парадигми інституціоналізму в умовах постмодерну;
- встановити загальнопарадигмальні методологічні ознаки інституційної економічної теорії та проаналізувати їх еволюцію;
- проаналізувати історичний розвиток категоріального змісту поняття інституція, розкрити його сутність і роль як аналітичного стрижня парадигми інституціоналізму;
в науковому пізнанні економічної реальності;
- дослідити на основі здійснення методологічного аналізу наявність витоків інституційно орієнтованих економічних досліджень в історії вітчизняної економічної думки на рубежі ХІХ–ХХ ст.;
- виявити та систематизувати ознаки їх методологічної спорідненості із світовою інституційною економічною теорією;
- розкрити розвиток концептуально-методологічних засад та еволюцію теорії інституційних змін;
- встановити глибинні фактори інваріантності інституційних змін у трансформаційній економіці, обґрунтувати науково-практичне значення досягнення конгруентності інституційних чинників в умовах інституційної модернізації економічної системи України.
Об’єктом дослідження є формування та розвиток інституційної економічної теорії як наукової парадигми в поліпарадигмальній та гетерогенній структурі економіко-теоретичного знання.
Предметом дослідження є еволюція та структурна диференціація методологічних засад парадигми інституціоналізму на різних етапах її історичного розвитку.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертації є комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, зокрема, парадигмальний підхід, модель дослідних програм та еволюційно-епістемологічний підхід постпозитивістської філософії науки – у розкритті філософсько-методологічної рефлексії економічної теорії, методологічної ідентичності парадигми інституціоналізму та методології її дослідних програм (пп. 1.2, 1.3, 2.3, 3.1); методи діалектики, логічної абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, табличний і графічний – у дослідженні еволюції методології та теорії інституціоналізму (пп. 2.1, 2.2, 5.1); єдність історичного та логічного, історико-генетичний та порівняльно-типологічний методи – у встановленні структурної диференціації методологічних засад парадигми інституціоналізму, методологічних витоків вітчизняної протоінституційної економічної теорії (пп. 2.1, 2.3, 4.1–4.3); факторний, структурно-функціональний, системний підходи – у виявленні взаємодії конкуруючих та взаємодоповнюючих дослідних програм в структурі парадигми інституціоналізму, еволюції її загальнопарадигмальних методологічних засад (пп. 2.3, 3.2–3.4); еволюційний метод – в аналітичному відтворенні генезису та еволюції методологічних засад течій інституціоналізму, інституційно-еволюційного підходу, генезису вітчизняних інституційно орієнтованих досліджень, еволюційних інституційних змін (пп. 3.4, 4.1, 5.1); інституційний підхід – у розкритті змісту, ролі та взаємодії формальних і неформальних інституцій, структури інституційних змін (пп. 5.1–5.3).
Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні акти України з питань розвитку та удосконалення інституційної системи економіки, аналітичні матеріали Верховної Ради України, результати наукових досліджень ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України"; наукові розробки вітчизняних та зарубіжних учених з філософії, епістемології, методології та історії економічної науки, дослідження представників традиційного та нового інституціоналізму, емпіричний матеріал з історії економічних учень та економічної історії. У роботі використано довідково-інформаційні та аналітичні матеріали Міжнародного товариства з нової інституційної економіки (ISNIE), Міжнародної мережі з економічної методології (INEM), Європейського товариства з історії економічної думки (ESHET), періодичні видання міжнародних наукових асоціацій з інституціоналізму, філософії та історії економічної науки, матеріали міжнародних науково-практичних конференцій, наукових антологій та альманахів, дані періодичної преси та розміщені в мережі Інтернет.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному теоретико-методологічному дослідженні еволюції та структурної диференціації методологічних засад парадигми інституціоналізму на ґрунті сучасної філософії та методології економічної науки. Найвагомішими теоретичними і практичними результатами, що характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок автора, є такі:
вперше:
- розроблено новий аналітичний підхід до дослідження еволюції методологічних засад парадигми інституціоналізму, який полягає у залученні філософсько-методологічного пласту економіко-теоретичного знання та інструментальному використанні в методологічному аналізі здобутків постпозитивістської філософії науки (К. Поппер, Т. Кун, І. Лакатос, П. Фейєрабенд). На цій основі виявлено можливість та доцільність сполучення парадигмального підходу (Т. Кун) з моделлю дослідних програм (І. Лакатос) для досягнення більш адекватного аналітичного відтворення методологічної диференціації інституційної економічної теорії. На основі парадигмального підходу розкрито еволюцію методологічних засад інституційної економічної теорії у контексті розвитку економічної науки (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.), визначено такі методологічні ознаки загальнопарадигмальної ідентичності економічної теорії інституціоналізму, як інституційність, міждисциплінарність (інституційний холізм та економічний імперіалізм), еволюційність у дослідженні економічної реальності;
- встановлено методологічну поліструктурність парадигми інституціоналізму в умовах постмодерну та постнекласичного типу наукової раціональності (остання третина ХХ ст. – початок ХХІ ст.), яка реалізувалась у диференціації інституційних наукових традицій (вебленівської і коузівської) та методологічних засад сформованих на їх основі двох основних конкуруючих та взаємодоповнюючих дослідних програм – дослідної програми традиційного та нового інституціоналізму; визначено основою їх методологічної диференціації розбіжність елементів "жорстких ядер" даних дослідних програм. Виявлено становлення на сучасному етапі таких конституюючих елементів "жорсткого ядра" традиційного інституціоналізму, як: 1) інституційно-детермінований характер економічних переваг індивідів та суспільства; 2) ендогенність інституційних чинників; 3) модель неповної раціональності, соціальних і когнітивних обмежень економічного вибору та поведінки індивідів; 4) модель соціально-інституційної людини; 5) врахування нерівноважних станів економіки та генетично-еволюційного характеру економічного розвитку;
- доведено на основі методологічного аналізу наявність ознак інституційної спрямованості економічних поглядів представників української економічної думки кінця ХІХ – початку ХХ ст. (М. Бунге, Д. Піхно, М. Зібер, С. Булгаков та інші), що дозволило виявити становлення і розвиток у вітчизняній економічній науці на рубежі ХІХ–ХХ ст. протоінституційної наукової традиції, наявність власних вітчизняних витоків інституційно-орієнтованої теоретичної економічної думки, а також синхронізацію її генезису з генезисом світового інституціоналізму;
- розкрито на ґрунті інституційно-еволюційного підходу та теорії інституційних змін роль економічної ментальності як рутинізованого елемента неформального інституційного середовища в реалізації інваріантності інституційного розвитку; доведено, що в історичному часовому континуумі національна економічна ментальність у взаємодії з іншими елементами неформального та формального інституційного середовища формує довгострокову кумулятивну причинність і спадкоємність, детермінуючи основну траєкторію інституційного розвитку, що має вагоме науково-практичне значення для системного моделювання та оптимізації інституційної модернізації трансформаційної економіки;
удосконалено:
- систематизацію основних рівнів реалізації наукової економічної методології, таких як: по-перше, філософсько-метафізичне та світоглядно-метатеоретичне опанування досліджуваної економічної реальності; по-друге, методологічні стандарти фахової науково-дослідної діяльності; по-третє, визначення об’єкта і предмета економічного дослідження; по-четверте, вихідні теоретико-методологічні припущення та обмеження теоретичного дослідження; по-п’яте, сукупність дослідних засобів (методи дослідження, аналітичний інструментарій, понятійно-категоріальний апарат); по-шосте, аналітична розробка позитивної та нормативної економічної теорії; по-сьоме, критерії істинності теорії, науковості та достовірності отриманих теоретичних результатів, ступінь їх відповідності соціально-економічній практиці;
- класифікацію основних методологічних параметрів парадигми економічної теорії: 1) метатеоретична єдність, що базується на спільних світоглядно-ціннісних (філософських, ідейних, етичних) позиціях учених, онтологічних та гносеологічних установках; 2) єдність підходів наукової спільноти до визначення об’єкта і предмета дослідження та кола основних наукових проблем, що підлягають дослідженню; 3) спільна система, канонів наукового мислення, правил та стандартів наукової практики; 4) методи та методологічні принципи, техніка наукового аналізу; 5) структура теоретичного інструментарію; 6) критерії розв’язання наукової проблеми;
- систематизацію комплексу ендогенних та екзогенних чинників розвитку методологічної рефлексії в економічній теорії. До ендогенних чинників віднесено еволюцію станів наукової раціональності; взаємодію онтології та гносеології; зростання ступеня її зрілості; теоретико-методологічні кризи та модернізації в процесі здійснення наукових революцій та парадигмальних зсувів. Екзогенні чинники: динамізація та ускладнення економічної реальності; розвиток філософії науки та епістемології; розвиток гносеології як загальнонаукової методології теоретичного пізнання; здійснення міждисциплінарних впливів та міждисциплінарних методологічних запозичень, які розширюють методологічний апарат економічної теорії;
- категоріальний інструментарій вітчизняних інституційних досліджень на основі розкриття штучної термінологічної неузгодженості, що склалась внаслідок паралельного використання у вітчизняному науковому вжитку термінів "інституція" та "інститут" у тотожних і одночасно розбіжних значеннях; доведено, що категорія "інституція" є автентичною та єдино вживаною в інституційних першоджерелах, тому використання поняття «інститут» є коректним лише в сенсі її повного замінника-синоніма, наявне розведення їх змісту є необґрунтованим, а тому некоректним;
набули подальший розвиток:
- характеристика основних формальних ознак інституціоналізації парадигми інституціоналізму, якими є: формування на основі визнання парадигмальних засад інституційної економічної теорії наукової спільноти (співтовариства, осередку) її послідовників та представників; заснування друкованих органів інституційних наукових асоціацій та мереж; функціонування наукових і освітніх закладів та осередків, які розвивають, впроваджують та популяризують теоретико-методологічні здобутки парадигми інституціоналізму; впровадження організаційних форм міжнародної наукової інтеграції інституційної наукової спільноти;
- методологічний підхід до визначення вихідних онтологічних установок вебленівської дослідної програми, які становили основні передумови теоретичного дослідження і знайшли спадкоємний розвиток в сучасному традиційному інституціоналізмі: стійкі стереотипи поведінки економічних агентів ("звичний спосіб мислення"); розвиток суспільства як результат розвитку інституцій; процес розвитку економічної системи, як такий, що "кумулятивно розгортається"; формування на цій основі траєкторії економічного розвитку; еволюційний підхід на основі методологічної імплементації соціал-дарвінізму в економічну теорію;
- методологічний аналіз теоретичного спадку М. Зібера у контексті визначальних напрямів світової економічного науки включно з інституційною теорією, який дозволив виокремити неортодоксальні та методологічно новаторські праці вченого другої половини 70-х – першої половини 80-х рр. ХІХ ст., присвячені дослідженню закономірностей цивілізаційного господарського розвитку, а також економіко-правовій проблематиці, спільними рисами яких є застосування таких методологічних підходів, як: 1) міждисциплінарний (поєднання економічного, соціального, етнологічного, морально-етичного, соціально-психологічного та інших аспектів); 2) цивілізаційний в єдності з врахуванням етно-національних особливостей; 3) історичний та еволюційний, що свідчить про радикальний відхід ученого від жорсткого економічного детермінізму, властивого тогочасній економічній ортодоксії у напрямі протоінституційної наукової традиції;
- дослідження на етно-історичній інституційній основі у контексті традиційного інституційного устрою українського суспільства історичного процесу формування та модифікації української національної економічної ментальності як інтегральної соціо-психологічної характеристики особливостей економічної життєдіяльності нації у складі таких домінуючих рис: антиобщинна свідомість, індивідуалізм, прагнення до господарської самостійності, антиавторитаризм, антиетатизм, прагнення добробуту чи статку та ін.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й запропоновані в дисертаційній роботі наукові підходи, висновки і практичні рекомендації поглиблюють розуміння сутності еволюції методологічних засад парадигми інституціоналізму і мають науково-практичне значення для пізнання та коригування інституційних змін трансформаційної економіки.
Наукові підходи та розробки, представлені в дисертаційній роботі, використані відділом економічної історії ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України" при підготовці планової науково-дослідної теми "Еволюція теорії та практики регулювання економіки України (кінець ХІХ – ХХ ст.)", державна реєстрація № 0104U000481, що виконувалася за постановою Бюро Відділення економіки НАН України (довідка №122-9/336 від 06.07.2005 р.).
Положення та висновки дослідження використані Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності при підготовці законодавчих актів, спрямованих на зміцнення інституційної сталості фінансового сектору України та імплементацію загальноприйнятих в країнах Європейського співтовариства та країнах – членах СОТ законодавчих норм під час підготовки та проведення парламентських слухань на тему "Законодавче забезпечення сучасної економічної політики в умовах конституційної реформи", що відбулись 18.05.2005 р. (довідка № 06-10/10-212 від 17.03.2006 р.).
Наукові результати дослідження враховані Комітетом Верховної Ради України з питань економічної політики під час підготовки і проведення парламентських слухань на тему: "Стан підготовки вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ), проблеми та перспективи", що відбулись 01.10.2006 р., а також при розробці законодавчих актів, спрямованих на імплементацію законодавчих норм, загальноприйнятих в країнах Європейського співтовариства та країнах – членах Світової організації торгівлі, законодавчого забезпечення умов та механізмів інтеграції України в світовий економічний простір (довідка № 06-8/12-504 від 13.11.2006 р.).
Науково-практичні висновки дисертаційної роботи були впроваджені відділом комплексної оцінки та управління природними ресурсами ДУ "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України" при виконанні науково-дослідної теми "Інституціоналізація відносин суб’єктів використання природних ресурсів в Україні", номер державної реєстрації 0111U000328, на етапі визначення пріоритетних напрямів інституціоналізації природоресурсних відносин протягом
І–ІІІ кварталів 2012 р. (протокол засідання відділу № 9/1 від 21 вересня 2012 р.).
Основні теоретичні положення дисертаційної роботи були впроваджені у навчальний процес і використовувались при розробці навчальних програм, проведенні лекційних і семінарських занять для студентів економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка з наступних навчальних дисциплін: "Інституційна та еволюційна економіка", "Основні напрями сучасної економічної теорії", "Історія економічних учень", "Історія економіки та економічної думки" (довідка № 0123/786 від 14.09.2012 р.).
Отримані в дисертаційній роботі наукові результати в період 2005–2012 рр. сприяли реалізації цілей Міжнародної асоціації інституційних досліджень, що підтверджено довідкою про впровадження (довідка від 17.10.2012 р.), а також відзначенням у 2009 р. наукової монографії "Парадигма інституціоналізму: методологічний контекст" Дипломом І ступеня за перемогу в І-му Міжнародному конкурсі робіт, присвячених інституційним проблемам сучасного економічного розвитку в номінації "Монографія".
Концептуально-методологічні матеріали, науково-практичні висновки та рекомендації дисертаційної роботи були застосовані для інформаційно-аналітичного забезпечення фінансово-економічних досліджень Науково-дослідного фінансового інституту ДННУ "Академії фінансового управління" при Міністерстві фінансів України при розробці бази даних підрозділу "Ринок фінансових послуг" інформаційно-аналітичної системи "Моніторинг макропоказників соціально-економічного розвитку" у науково-дослідній роботі "Теоретико-методологічні засади моделювання, аналізу і моніторингу макроекономічних показників для підтримки бюджетного процесу", № ДР 0109U001989 (довідка № 77020-24/1493 від 19.11.2012 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеною, самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до дослідження еволюції методологічних засад інституційної економічної теорії, який спирається на залучення філософсько-методологічного пласту економіко-теоретичного знання та його інструментальне використання в методологічному аналізі, що має наукове значення для подальшого розвитку та вдосконалення методологічного апарату вітчизняної економічної теорії, а також практичне значення для інституційної модернізації трансформаційної економіки. У дисертаційній роботі висвітлені власні ідеї і розробки автора, що дозволило вирішити поставлені в роботі завдання. Наукові результати, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, отримано автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї та положення, що є результатом власних досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях, теоретико-методологічних семінарах кафедри економічної теорії, засіданнях Вченої ради економічного факультету Київського національного університеті імені Тараса Шевченка упродовж 2004–2012 рр.
Найважливіші теоретичні, методологічні та методичні положення й результати дисертаційної роботи доповідалися автором та одержали позитивну оцінку на 43 міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, а саме: Всеукраїнські

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, яке полягає у реалізації на основі творчого застосування концептуально-аналітичних підходів сучасної філософії та методології економічної науки комплексного, системного дослідження еволюції методологічних засад парадигми інституціоналізму, розкриття структурно-методологічної диференціації її основних дослідних програм, методологічних витоків і розвитку протоінституційної наукової традиції у вітчизняній економічній теорії, обґрунтування науково-практичних рекомендацій щодо застосування методологічних здобутків інституціоналізму у вітчизняній економічній теорії та практиці реалізації інституційних змін у національній економіці. Виконане наукове дослідження дало змогу сформулювати такі висновки, які відображають вирішення поставлених задач відповідно до окресленої мети:
1. На основі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних учених дисертантом виявлено формування на рубежі ХХ – ХХІ ст. в системі економіко-теоретичного знання поряд з традиційним конкретно-науковим пластом нового філософсько-методологічного, що свідчить про якісні зміни у реалізації методологічної рефлексії в сучасній економічній науці. На цій основі сформовано новий аналітичний підхід до дослідження еволюції методологічних засад парадигми інституціоналізму, який спирається на філософію і методологію економічної науки та інструментальне використання в методологічному аналізі здобутків її постпозитивістського етапу (К. Поппер, Т. Кун, І. Лакатос, П. Фейєрабенд). Аргументовано, що сучасна філософія науки становить аналітичне підґрунтя та когнітивну основу (сукупність базових інтелектуальних передумов) для реалізації методологічного аналізу історичної еволюції структурних складових економіко-теоретичного знання (наукових парадигм, дослідних програм, традицій, напрямів, шкіл тощо).
2. Розкрито сутність пардигмального підходу до реалізації філософсько-методологічного осмислення розвитку економічної науки в контексті її історії на основі аналізу основних концептуальних елементів та категоріального апарату теорії наукових парадигм Т. Куна. Виявлено наступні основні науково-методологічні параметри парадигми економічної теорії: метатеоретична єдність, що базується на спільних світоглядних (філософських, етичних та ін.) позиціях учених, онтологічних та гносеологічних установках; єдність наукової спільноти у визначенні об'єкта і предмета дослідження та кола основних наукових проблем, що підлягають вивченню; наявність спільної системи наукового мислення, правил та стандартів наукової практики; методи та методологічні принципи, що використовуються для дослідження й вирішення поставлених наукових проблем; структура теоретичного інструментарію; критерії можливості і ступінь розв'язання тієї або іншої наукової проблеми. Аргументовано можливість та доцільність сполучення парадигмального підходу з моделлю дослідних програм І. Лакатоса, в якій методологічна гетерогенність науки знайшла більш акцентований вираз, що дозволяє більш адекватно аналітично відтворити методологічну диференціацію парадигми інституціоналізму в умовах постмодерну.
3. Процес генезису та формування інституціоналізму як економічного вчення альтернативного неокласиці за своєю ідейною та концептуально-методологічною спрямованістю закономірно відбувався на ґрунті економічної гетеродоксії ХІХ ст., провідні напрями якої виступили основними джерелами раннього інституціоналізму: історико-соціальний напрям; частково економічна теорія марксизму; соціал-дарвінізм на ґрунті теоретичних засад соціального еволюційного розвитку; міждисциплінарні теоретичні запозичення з ін. суспільних наук; європейський соціал-реформізм з властивими йому ідеями соціального критицизму та соціального конструктивізму. Встановлено високу ступінь теоретико-методологічної спорідненості історико-соціального напряму економічної думки Німеччини з раннім інституціоналізмом. Ознаками їх методологічної спадкоємності є наступні риси методології: 1) історико-еволюційний метод; 2) емпіризм; 3) міждисциплінарний підхід; 4) врахування широкого кола неекономічних та нематеріальних чинників економічного розвитку (соціальних, етичних, моральних, правових); 5) врахування суттєвої ролі суспільних інституцій (національних, соціальних, правових) всупереч методологічному індивідуалізму класиків; 6) визнання визначної ролі держави в економічній теорії та економічній політиці. Визначено наступні фази історичного генезису та розвитку традиційного інституціоналізму, а також його основні структурні течії.
4. Проявом поліструктурності парадигми інституціоналізму в умовах постмодерну та постнекласичного типу наукової раціональності є її методологічний плюралізм, який реалізується в диференціації інституційних наукових традицій та методологічних засад, на основі яких сформовані дві основні дослідні програми – традиційного та нового інституціоналізму. В процесі їх порівняльного аналізу встановлено, що формами прояву зазначеної методологічної диференціації є методологічно розбіжні елементи жорстких ядер та захисних оболонок зазначених дослідних програм. Доведено, що дослідна програма традиційного інституціоналізму, як радикальна альтернатива методологічним засадам неокласики, вибудовує власну дослідну програму, з одного боку, залишаючись на позиціях цілковитого теоретико-методологічного заперечення останньо, а з іншого, – шляхом подальшого творчого розвитку вебленівської наукової традиції. Обґрунтовано становлення на сучасному етапі таких конституюючих елементів власного "жорсткого ядра" дослідної програми традиційного інституціоналізму, як: інституційно-детермінований характер економічних переваг індивідів та суспільства; ендогенність інституційних чинників; модель неповної раціональності, соціальних та когнітивних обмежень економічного вибору та поведінки індивідів; модель соціальної чи інституційно-орієнтованої людини; врахування нерівноважних станів економіки; врахування генетично-еволюційного суспільного розвитку та ін.
5. На сучасному етапі обидві дослідні програми утворюють діалектичну єдність і одночасно різноманіття сучасного інституціоналізму. Наявністю та розвитком жодної з них не можна нехтувати, а тому їх співіснування не можна ігнорувати. Аргументовано, що методологічно некоректно зводити інституційну теорію лише до якоїсь однієї з програм, оскільки, з одного боку, вони є конкуруючими, а з іншого боку, враховуючи їх відносніп еревагита недоліки,і взаємодоповнюючими. Встановлено, що основними ознаками методологічної загальнопарадигмальної спорідненості всіх складових парадигми інституціоналізму є наступні: 1) визначальна роль інституцій та інституційних чинників економічного зростання і розвитку ("institutions matter"); пріоритетність інституційного підходу; системно-цілісна інституційна онтологічна картина економічної реальності (на противагу "чистій економічній теорії», теорії "чистого ринку", економікс, каталактиці); 2) широке впровадження міждисциплінарного підходу в структуру інституційного аналізу: вихід у теоретичну площину права, політології, соціології, економічної соціології, соціальної психології, історії, етики та інших галузей); 3) інституційний еволюціонізм як подолання статичності неокласичного ортодоксального економічного аналізу.
6. Доведено, що попри порівняно широку внутрішню структурну диференціацію парадигми інституціоналізму її спільною загальнопарадигмальною основою, яка обумовлює ознаки методологічної спорідненості всіх її структурних складових, є використання інституційного теоретико-методологічного підходу, в якому інституція виступає онтологічною основою наукової картини досліджуваної економічної реальності, основним елементом категоріальної сітки, головним аналітичним інструментом, базовою складовою теоретичних моделей дослідних програм парадигми інституціоналізму. На основі здійснення порівняльного аналізу наявних підходів до визначення категорії інституція представниками традиційного та нового інституціоналізму встановлено як ознаки відмінності у трактуванні, так і його змістовна універсалізація, яка є переважаючою. Виявлено, що переважаючим серед представників основних течій інституціоналізму є комплексне визначення категорії "інституція", яке включає в її зміст: по-перше, сукупність неформальних (неофіційних, неправових) норм і правил; по-друге, сукупність формальних (офіційних, правових) норм і правил; по-третє, механізм контролю за їх дотриманням; по-четверте, механізм примусу до цього (Д. Норт, Е. Остром, Э. Фуруботн, Р. Ріхтер, Дж. Кемпбелл та ін.).
7. Сутність міждисциплінарного підходу як однієї з домінантних загальнопарадигмальних методологічних ознак парадигми інституціоналізму полягає у дослідженні поліморфної структури інституційного середовища в єдності економічних та численних неекономічних чинників (соціальних явищ, права, політики, соціальної психології, етики, моралі, етно-національної ментальності та інших), яке реалізується на основі міждисциплінарних теоретико-методологічних запозичень із суспільних, точних та природничих наук. Міждисциплінарний підхід генетично є наскрізним для всієї інституційно-орієнтованої гетеродоксії на всіх історичних етапах її розвитку, в сучасній інституційній економічній теорії він реалізується у формах інституційного холізму та економічного імперіалізму. Інституційно-еволюційний підхід, як альтернативний механістичному стилю наукового мислення неокласичної економічної ортодоксії, впроваджується в інституційну теорію на основі методологічних запозичень з біології як сфери його найбільш масштабного фахового застосування, що привело до використання наступних біологічних метафор: наслідування; відбір; мінливість, мутації; генетична спадкоємність; пристосування; конвергенція, дивергенція та ін.
9. Дисертантом аргументовано, що реалізація методологічного аналізу парадигми інституціоналізму є основою більш адекватної аналітичної реконструкції історії вітчизняної економічної теорії з врахуванням багатства репрезентованих у ній наукових традицій, включно з інституційною. Доведено, що, в останні десятиріччя ХІХ ст. – на початку ХХ ст. в українській економічній думці відбувалось формування інституційної спрямованості теоретичних досліджень, яка знайшла відображення в працях М. Бунге, Д. Піхна, М. Туган-Барановського, М. Зібера, М. Соболєва, В. Желєзнова, В. Левитського та ін. Встановлено, що це було обумовлено потужним теоретико-методологічним впливом основного джерела протоінституційної наукової традиції – німецького історико-соціального напряму. Виявлено, що в працях М. Бунге, Д. Піхно, М. Зібера та інших наявні виразні методологічні ознаки становлення інституційно-орієнтованої економічної теорії. Доведено, що економісти Київської політекономічної наукової школи були не лише прихильниками та послідовниками історичного напряму, але й розвиваючи цю наукову традицію, наближались до витоків вітчизняної інституційної теорії.
10. Встановлено, що економічним працям М. Зібера властива реалізація наступних інституційно-орієнтованих методологічних принципів дослідження: міждисциплінарний аналіз, цивілізаційний підхід в єдності з врахуванням етно-національних особливостей, історичний та еволюційний методи дослідження, відхід від жорсткого економічного детермінізму в бік активного дослідження протоінституцій та інституцій. Здійснення аналізу ідейної теоретико-методологічної еволюції економічних поглядів С. Булгакова дозволило дійти висновку, що учений не тільки сприйняв та творчо розвинув на самобутньому етно-релігійному ґрунті методологічні засади завершальної генерації історико-соціального напряму (В. Зомбарт, М. Вебер, Р. Штаммлер, Р. Штольцман), але й піднявся до рівня їх творчого сполучення, синтезу у цілісній соціально-етичній інституційно-орієнтованій інтерпретації економічної дійсності та господарської практики людини. На основі виявлення власних вітчизняних витоків інституційно орієнтованої теоретичної думки обґрунтовано висновок, про синхронізацію на рубежі ХІХ–ХХ ст. її генезису з генезисом традиційного інституціоналізму в світовій економічній науці.
11. Виявлено, що розробка цілісної інституційно-еволюційної теорії економічного розвитку як основа перетворення економічної теорії на еволюційну науку від 90-х рр. ХІХ ст. до останньої третини ХХ ст. залишалась переважно сформульованою Т. Вебленом програмною вимогою традиційного інституціоналізму, ніж реалізованою метою. Доведено, що це було об’єктивно обумовлено науковою революційністю, методологічною надскладністю та масштабністю поставленої мети, реалізація якої виходила за межі теоретико-методологічної спроможності тогочасної економічної науки, потребуючи розробки адекватного інструментарію та аналітичного апарату. Аргументовано, що її реалізація можлива лише спільними інтегрованими зусиллями представників основних дослідних програм парадигми інституціоналізму. Значний крок у цьому напрямі становлять етапи еволюції інституційно-еволюційного підходу в теорії економічного розвитку та його основні теоретико-методологічні здобутки, втілені в працях Т. Веблена, Дж. Ходжсона, Р. Нельсона, С. Уінтера, Д. Норта, Р. Фогеля та ін.
12. На основі розкриття поступального розвитку Д. Нортом та його послідовниками (Л. Девіс, Р. Томас, Л. Елстон, Т. Еггертссон, Б. Вайнгаст, Дж. Уолліс, С. Уебб) у 1970-х – 2000-х рр. нової економічної історії виявлено, що, почавши із застосування кількісних, кліометричних досліджень у даній предметній галузі, учений поступово перейшов до створення нових теоретико-методологічних засад цілісної теорії інституційного розвитку, стрижнем якої стала теорія інституційних змін. Втіленням методологічних новацій Д. Норта стали міждисциплінарні запозичення з когнітивних наук, теорії пізнання, соціології знання, політології, соціології, психології та інших, а також нові аналітичні підходи вченого до обґрунтування ролі ідеологій, ментальних моделей, інтенціональності у відборі інституцій та визначенні суспільними групами траєкторії інституційної зміни. Доведено, що розроблені в працях Д. Норта методологічні основи теорії інституційних змін у їх творчому застосуванні можуть слугувати теоретичному пізнанню, а на цій основі й більш ефективному моделюванню процесу інституційних перетворень як у розвинутих, так і трансформаційних економіках.
13. Обґрунтовано, що в історичному часовому континуумі економічна ментальність, разом з іншими елементами неформального інституційного середовища, формує довгострокову кумулятивну спадкоємність інституційного розвитку, детермінуючи його основну траєкторію. Здійснено струкутрування змісту економічної ментальності як категорії інституційного аналізу, яка включає наступні основні структурні складові: цінності, мотиви, норми, зразки, табу економічної поведінки й соціальної взаємодії в сфері господарської діяльності; ціннісно-мотиваційне ставлення до праці й багатства; уявлення про прийнятність і перевагу організаційних форм господарської життєдіяльності; стереотипи споживання; ступінь сприйняття закордонного досвіду та ін. Розкрито вагомість досягнення їх конгруентності (взаємовідповідності). Здійснено аналіз національної економічної ментальності у контексті її конгруентності (відповідності) структурним елементам формального і неформального інституційного середовища для ефективного системного моделювання економіки та оптимізації траєкторії інституційного розвитку в умовах соціально-ринкової трансформації економіки України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автономов В. С. Человек в зеркале экономической теории (Очерк истории западной экономической мысли) / В. С. Автономов. – М. : Наука, 1993. – 176 с.
2. Автономов В. С. Модель человека в экономической науке / В. С. Автономов. – СПб. : Экономическая школа, 1998. – 229 c.
3. Автономов В. С. Модель человека в экономической теории и других социальных науках / В. С. Автономов // Истоки, – М.: ГУ-ВШЭ, 1998. – Вып. 3. – С. 24–70.
4. Автономов В. С. Методологические проблемы современной экономической теории / В. С. Автономов // Вестник Российской академии наук. – 2006. – № 3. – C. 203–208.
5. Автономов В. С. От "экономического империализма" к стремлению к взаимообогащению / В. С. Автономов // Общественные науки и современность. – М., 2010. – № 3. – C. 173–176.
6. Автономов В. С. Поведенческие институты рыночной экономики: к постановке проблемы / В. С. Автономов, А. В. Белянин // Общественные науки и современность. – М., 2011. – № 2. – С. 112-130.
7. Автономов В. С. Мейнстрим и кризисы / В. С. Автономов // XII Международная научная конференция по проблемам развития экономики и общества : в 4 кн. – Кн. 4. – М. : НИУ ВШЭ, 2012. – С. 376-378..
8. Ананьин О. Экономическая наука в зеркале методологии / О. Ананьин // Вопросы философии. – М., 1999. – № 10. – С. 135-151.
9. Ананьин О. И. Методология экономической науки: современные тенденции и проблемы / О. И. Ананьин, М. И. Одинцова // Истоки. – М. : Изд. дом ГУ ВШЭ, 2000. – С. 92–137.
10. Ананьин О. Структура экономико-теоретического знания: Методологический анализ / О. Ананьин. – М. : Институт экономики РАН, 2005. – 244 с.
11. Ананьин О. И. Философия и методология экономической науки / О. И. Ананьин // Философия социальных и гуманитарных наук. – М. : Академический проект, 2006. – С. 353-436.
12. Ананьин О. И. За «экономический империализм» без имперских амбиций, или о формах междисциплинарных взаимодействий / О. И. Ананьин // Общественные науки и современность. – М., 2009. – № 6. – С. 130–139.
13. Ананьин О. И. Междисциплинарность и развитие экономического знания / О. И. Ананьин // Философские проблемы экономической науки. – М. : ИЭ РАН, 2009. – C. 189–208.
14. Ананьин О. И. Институты в категориальных структурах экономических теорий / О. И. Ананьин // Онтологические предпосылки экономических теорий. – М. : ИЭ РАН, 2012. – С. 8–32.
15. Ананьин О. И. Онтологические предпосылки экономических теорий / О. И. Ананьин. – М. : ИЭ РАН, 2012. – 50 с.
16. Аникин А. В. Путь исканий: Социально-экономические идеи в России до марксизма / А. В. Аникин. – М. : Политиздат, 1990. – 415 с.
17. Аузан А. // Институциональные ограничения экономической динамики / А. Аузан, А. Блохин, Л. Валитова [и др.]. – М. : ТЕИС, 2009. – 524 с.
18. Базилевич В. Д. Микола Бунге – вчений економіст, ректор Київського університету, державний діяч реформатор / В. Д. Базилевич // М. Бунге: сучасний дискурс : монографія ; за ред. В. Д. Базилевича. – К. : Знання, 2005. – С. 29–55.
19. Базилевич В. Д. Вплив творчості С. М. Булгакова на формування нової парадигми політекономії / В. Д. Базилевич // С.Булгаков. Розмисли. Творча спадщина у контексті ХХІ століття : [монографія] ; за ред. В. Д. Базилевича. – К. : Знання, 2006. – С. 18–31.
20. Базилевич В. Д. Розвиток економічної науки та освіти в Україні в контексті інтелектуального спадку М. Бунге / В. Д. Базилевич // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2006. – Вип. 84. – С. 7–9.
21. Базилевич В. Д. Творча спадщина М. І. Зібера в контексті еволюції сучасної економічної науки / В. Д. Базилевич // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2007. – Вип. 96. – С. 6–8.
22. Базилевич В. Д. Метафізика економіки : [монография] / В. Д. Базилевич, В. В. Ільїн. – К. : Знання, 2007. – 718 с.
23. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: креативи метафізичного пошуку : [монографія] / В. Д. Базилевич, В. В. Ільїн. – К. : Знання, 2008. – 687 с.
24. Базилевич В. Д. Комплексний аналіз інституційної архітектоніки і динаміки економічних перетворень / В. Д. Базилевич // Економічна теорія. – 2008. – № 1. – С. 109–112.
25. Базилевич В. Д. Метафизика экономики : [монография] / В. Д. Базилевич, В. В. Ильин. – 2-е изд. испр. и доп. – К. : Знання; М. : Рыбари, 2010. – 925 с.
26. Базилевич В. Д. Инновационная парадигма развития экономических исследований на феноменологической основе / В. Д. Базилевич // Экономическая теория. – 2010. – № 4. – С. 105–109.
27. Базилевич В. Д. Екологічний імператив економічної освіти в контексті глобалізаційних викликів / В. Д. Базилевич // Вісник НАН України. – 2010. – № 8. – С. 15–19.
28. Базилевич В. Д. Класична економічна університетська освіта як фактор конкурентоспроможності / В. Д. Базилевич // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Філософія-політологія. – 2010. – № 94–96. – С. 11–14.
29. Базилевич В. Д. Плідний синтез теорії та практики трансформаційних змін в Україні / В. Д. Базилевич // Економіка України. – 2010. – № 12. – С. 85–88.
30. Базилевич В. Д. Нові підходи в системі сучасного економічного знання / В. Д. Базилевич, А. А. Ігнатюк // Економіка України. – 2011. – № 4. – С. 91–95.
31. Базилевич В. Д. Философия экономики. История : [монография] / В. Д. Базилевич, В. В. Ильин. – К. : Знання, 2011. – 928 с.
32. Базилевич В. Д. Економіст Іван Васильович Вернадський / В. Д. Базилевич, В. А. Короткий. – К. : Знання, 2012. – 59 с.
33. Базилевич В. Д. Философская направленность экономико-методологических исследований / В. Д. Базилевич // Європейський вектор економічного розвитку. – 2012. – № 2. – С. 14–17.
34. Баронин А. С. Этническая психология / А. С. Баронин. – К. : Тандем, 2000. – 264 с.
35. Беккер Г. Экономический анализ и человеческое поведение / Г. Беккер // THESIS. – М., 1993. – Вып. 1. – С. 24–40.
36. Бердяєв Н.А. О назначении человека / Н. А. Бердяев. – М. : Республика, 1993. – 383 с.
37. Бесси К. Институты и экономическая теория конвенций // К. Беси, О. Фавро // Вопросы экономики. – М., 2010. – № 7. – С. 12–38.
38. Билимович А. Социальная теория распределения / А. Билимович. – К. : тип. Имп. ун-та Св. Владимира, 1916. – 55 с.
39. Блауг М. Несложный урок экономической методологии / М. Блауг
// THESIS. – М., 1994. – Вып. 4. – С. 53–68.
40. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе / М. Блауг ; пер. с англ. – М. : Дело Лтд, 1994. – 720 с.
41. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі / М. Блауг ; пер. з англ. І. Дзюба. – К. : Основи, 2001. – 670 с.
42. Блауг М. Методология экономической науки, или Как экономисты объясняют / М. Блауг ; пер. с англ. ; науч. ред. и вступ. ст. В. С. Автономова. – М. : НП "Журнал Вопросы экономики", 2004. – 416 с.
43. Бодров В. Г. Економічне і соціальне в суспільному розвитку епохи постмодерну / В. Г. Бодров // Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей. – Львів, 2012. – С. 53–63.
44. Бодров В. Г. Политическая экономия институциональных изменений и социализация хозяйственного развития / В. Г. Бодров // Європейський вектор економічного розвитку. – 2012. – Вип. 2 [13]. – С. 18–23.
45. Бодров В. Г. Інституційна спроможність держави і суспільства в контексті стратегії економічної модернізації України / В. Г. Бодров // Післякризовий розвиток економіки України: засади стратегії модернізації. – К. : НІСД, 2012. – С. 132–135.
46. Болдырев И. Экономическая методология и постмодернизм / И. Болдырев // Вопросы экономики. – М., 2006. – № 11. – С. 59–78.
47. Болдырев И. А. Экономическая методология сегодня: краткий обзор основных направлений / И. А. Болдырев // Журнал новой экономической ассоциации. – М., 2011. – № 9. – С. 47–72.
48. Бортіс Г. Інституції, поведінка та економічна теорія: внесок до класики-кейнсіанської політичної економії / Г. Бортіс ; пер. з англ. – К. : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. – 560 с.
49. Боулз С. Микроэкономика. Поведение, институты и эволюция / С. Боулз ; пер. с англ. Букина К. А., Демидовой А. В., Карабекян Д. С., Карпова А. В., Шиловой Н. В. – М. : Изд-во "Дело" АНХ, 2010. – 576 с.
50. Бренделева Е. А. Неоинституциональная теория : учеб. пособие / Е. А. Бренделева ; под ред. проф. М. Н. Чепурина. – М. : ТЕИС, 2003. – 253 с.
51. Бренделева Е. А. QWERTY-эффекты, институциональные ловушки с точки зрения теории трансакционных издержек / Е. А. Бренделева // Экономический вестник Ростовского государственного университета. – Ростов–на–Дону, 2006. – № 2. – С. 42–47.
52. Бреннан Дж. Причина правил. Конституционная политическая экономия / Дж. Бреннан, Дж. Б’юкенен ; пер. с англ. ; под. ред. А. П. Заостровцева. – СПб. : Экономическая школа, 2005. – 269 с.
53. Булгаков С. Два града. Исследование о природе общественных идеалов / С. Булгаков : в 2-х т. – Т. 1. – М. : Путь, 1911. – 253 с.
54. Булгаков С. Н. Труды по социологии и теологии / С. Н. Булгаков : в 2 т. – Т. 1. – М. : Наука, 1999. – 335 с.
55. Булгаков С. Н. Философия хозяйства / С. Н. Булгаков. – М. : Наука, 1990. – 412 с.
56. Бунге Н. Х. О месте, занимаемом политической экономией в системе народного образования и об отношении ее к практической деятельности / Н. Х. Бунге. – К., 1856. – 65 с.
57. Бунге Н. Х. Полицейское право: курс лекций, читанный Университете св. Владимира профессором Н. Х. Бунге / Н. Х. Бунге : в 2 т. – К., 1869. – Т. 1. – 334 с.
58. Бунге Н. Х. Основания политической экономии / Н. Х. Бунге. – К. : Университет. типограф., 1870. – 136 с.
59. Бунге Н. Х. Очерки политико-экономической литературы / Н. Х. Бунге. – С-Пб., 1895. – 465 с.
60. Бунге Н. Х. Загробные заметки / Н. Х. Бунге ; публикация В. Л. Степанова // Река времен. – Кн. 1. – М. : Река времен – Эллис Лак, 1995. – С. 198–254.
61. Вайзе П. Homo economicus и homo sociologicus: монстры социальных наук / П. Вайзе // THESIS. – М., 1993. – Т. 1. – Вып. 3. – С. 115–130.
62. Введение в институциональный анализ / под ред. В. Л. Тамбовцева. – М. : МГУ, ТЕИС, 1996. – 171 с.
63. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / М. Вебер ; пер. з нім. О. Погорілого. – К. : Основи, 1994. – 261 с.
64. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен ; пер. с англ. – М. : Прогресс, 1984. – 367 с.
65. Веблен Т. Почему экономика не является эволюционной наукой? / Т. Веблен // Экономический вестник Ростовского государственного университета. – Ростов-на-Дону, 2006. – Том 4. – № 2. – С. 99–111.
66. Веблен Т. Почему экономическая наука не является эволюционной дисциплиной? / Т. Веблен // Истоки: из опыта изучения экономики как структуры и процесса ; гл. ред. Я. И. Кузьминов. – М. : Изд. дом ГУ ВШЭ, 2006. – С. 10–32.
67. Веблен Т. Ограниченность теории предельной полезности / Т. Веблен // Вопросы экономики. – М., 2007. – № 7. – С. 86–98.
68. Вільямсон О. Е. Економічні інституції капіталізму: Фірми, маркетинг, укладання контрактів / О. Е. Вільямсон. – К. : АртЕк, 2001. – 472 с.
69. Вільямсон О. Е. Логіка економічної організації / О. Е. Вільямсон // Природа фірми: походження, еволюція і розвиток ; за ред. О. Е. Вільямсона, С. П. Вінтера ; пер. з англ. А. В. Куликова. – К. : А.С.К., 2002. – 336 с.
70. Вишневский В. Инновации, институты и эволюция / В. Вишневский, В. Дементьев // Вопросы экономики. – М., 2010. – № 9. – С. 13–30.
71. Гайдай Т. В. Методологія сучасної економічної теорії / Методологія сучасного історико-економічного аналізу / Т. В. Гайдай // Вища школа. – 2002. – № 4–5. – С. 67–70.
72. Гайдай Т. В. Курс "Історія економічних вчень" : навч. посіб. / Т. В. Гайдай. – К.: РВВ ІМФ, 2002. – 227 с.
73. Гайдай Т. В. Методологічні засади економічної спадщини С. М. Булгакова / Т. В. Гайдай // Історія народного господарства та економічної думки України. – 2002. – Вип. 33-34.– С. 150–160.
74. Гайдай Т. В. Неоінституційна парадигма та аналіз ринкових трансформаційних процесів / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. – 2002. – Вип. 58–59. – С. 38–42.
75. Гайдай Т. В. Інституційний аспект ринкового реформування перехідних економік / Т. В. Гайдай // Історія народного господарства та економічної думки України. – 2003. – Вип. 35–36. – С. 28–37.
76. Гайдай Т. В. Неоінституціоналізм та його аналітично-дослідницький потенціал / Т. В. Гайдай // Економіка України. – 2003. – № 9. – С. 60–66.
77. Гайдай Т. В. Цілісність та багатоманітність економічної теорії як об'єкт історико-економічного аналізу / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. – 2004. – Вип. 68. – С. 13–16.
78. Гайдай Т. В. Эволюция экономических взглядов С. Н. Булгакова в контексте определяющих направлений мировой экономической мысли / Т. В. Гайдай // Философия хозяйства. – М., 2004. – № 3. – С. 242–248.
79. Гайдай Т. В. Дослідні програми інституційної теорії: методологічний аспект / Т. В. Гайдай // Теорії мікро-макроекономіки. – 2005. – Вип. 20. – С. 269–277.
80. Гайдай Т. В. Еволюція та структурна диференціація інституційної теорії / Т. В. Гайдай // Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі імені М. Туган-Барановського. – 2005. – № 3 (27). – С. 4–14.
81. Гайдай Т. В. Інституційна спрямованість економічних поглядів М. Х. Бунге. / Т. В. Гайдай // М. Бунге: сучасний дискурс ; за ред. В. Д. Базилевича – К. : Знання, 2005. – С. 82–97.
82. Гайдай Т. В. Інституційні аспекти теоретичної спадщини Київської політекономічної школи / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2005. – Вип. 74. – С. 12–16.
83. Гайдай Т. В. Інституційно-еволюційний підхід у дослідженні суті та суперечностей перехідних економік / Т. В. Гайдай // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. – 2005. – Вип. 89–1. – С. 66–72.
84. Гайдай Т. В. Методологічне значення теорії наукових парадигм для дослідження розвитку економічної науки / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. – 2005. – Вип. 76. – С. 62–65.
85. Гайдай Т. В. М. Х. Бунге – видатний вітчизняний учений та реформатор / Т. В. Гайдай // Вища школа. – 2005. – № 4. – С. 72–77.
86. Гайдай Т. В. Генезис економічних поглядів С. М. Булгакова в контексті розвитку світової економічної думки / Т. В. Гайдай // Героизм и подвижничество. Творчество С. Н. Булгакова в современном дискурсе : Украинский журнал русской философии. – К. : Радуга, 2005. – Вып. 2. – С. 338–345.
87. Гайдай Т. В. Інституційна спрямованість економічних поглядів М. Х. Бунге / Т. В. Гайдай // М. Бунге: сучасний дискурс ; за ред. В. Д. Базилевича : [монографія] – К. : Знання, 2005. – С. 82-97.
88. Гайдай Т. В. Історико-економічний аналіз розробки проблеми цінності у вітчизняній та зарубіжній теорії / Т. В. Гайдай // Історія народного господарства та економічної думки України. – 2005. – Вип. 37–38. – С. 276–289.
89. Гайдай Т. В. Категоріальна визначеність поняття інституції / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. – 2005. – Вип. 75. – С. 15–19.
90. Гайдай Т. В. Сучасні методологічні засади осмислення історичного розвитку економічної теорії / Т. В. Гайдай // Торгівля і ринок України: темат. зб. наук. праць. – 2005. – Вип. 19. – Т. І. – С. 15–21.
91. Гайдай Т. В. Видатний вітчизняний учений та реформатор: М. Х. Бунге / Т. В. Гайдай // Вища школа. – 2005. – № 4. – С. 72–77.
92. Гайдай Т. В. Соціальна антропогенність економічних поглядів С. М. Булгакова / Т. В. Гайдай // С. Булгаков. Розмисли. Творча спадщина у контексті ХХІ століття : [монографія] ; за ред. В. Д. Базилевича. – К. : Знання, 2006. – С. 82-95.
93. Гайдай Т. В. Інституція як інструмент інституційного економічного аналізу / Т. В. Гайдай // Економічна теорія. – 2006. – № 2. – С. 53–64.
94. Гайдай Т. В. Структура аналітичного апарату інституційної теорії: загальне та особливе / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. – 2006. – Вип. 86–87. – С. 10–14.
95. Гайдай Т. В. Інституційна теорія та дослідження трансформаційних процесів: онтологічні та гносеологічні чинники / Т. В. Гайдай // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. – 2006. – Вип. 103–1. – С. 45–51.
96. Гайдай Т. В. Поєднання наукових традицій в умовах становлення вітчизняної економічної теорії у другій половині ХІХ ст.: феномен М. Бунге / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. – 2006. – Вип. 84. – С. 12–16.
97. Гайдай Т. В. М. Х. Бунге як теоретик і практик ринкового реформування вітчизняної фінансової системи у другій половині ХІХ ст. / Т. В. Гайдай, В. Я. Кудлак // Банківська справа. – 2006. – № 3. – С. 13–25.
98. Гайдай Т. В. Теоретико-методологические основы институционального анализа экономической ментальности / Т. В. Гайдай [Електронний ресурс] // Международный научно-теоретический семинар "Россия: варианты институционального развития": интернет-конференция, 2006. – Режим доступу : http:/ www/ecsocman.edu.ru/db/msg/
99. Гайдай Т. В. Теорія інституційної зміни в контексті євроінтеграційного вибору України / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. – 2006. – Вип. 88. – С. 34–37.
100. Гайдай Т. В. Генезис дослідження інституцій в економічній теорії / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. – 2006. – Вип. 89. – С. 6–10.
101. Гайдай Т. В. Реалізація міждисциплінарного підходу в теоретичній спадщині М. Зібера / Т. В. Гайдай // Історія народного господарства та економічної думки України. – 2007. – Вип. 39–40. – С. 280–292.
102. Гайдай Т. В. Методологічна рефлексія з приводу і в контексті наукової спадщини М. Зібера / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. – 2007. – Вип. 96. – С. 7–14.
103. Гайдай Т. В. Роль неформальных институций в экономической транзитологии / Т. В. Гайдай // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. – 2007. – Вип. 31–2. – С. 75–80.
104. Гайдай Т. В. Інституційна теорія: дослідження економічної ментальності / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2007. – Вип. 93. – С.4–7.
105. Гайдай Т. В. Парадигма інституціоналізму: методологічний контекст: [монографія] / Т. В. Гайдай. – К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. – 296 с.
106. Гайдай Т. В. Моделі узгодження інтересів держави й бізнесу в концептуально-аналітичному вимірі інституційної економічної теорії / Т. В. Гайдай // Прометей: регіон. зб. наук. праць з економіки. – 2008. – Вип. 1 (25). – С. 282–285.
107. Гайдай Т. В. Інституційно-еволюційний підхід у дослідженні інверсійного типу системної трансформації / Т. В. Гайдай // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. –2009. – Вип. 37–1. – С. 85-89.
108. Гайдай Т. В. Розробка І. В. Вернадським теорії та історії політичної економії / Т. В. Гайдай // І. Вернадський. Витоки. Творча спадщина у контексті історії економічної думки в Україні ; за ред. В. Д. Базилевича : [монографія] – К. : Знання, 2009. – С. 277–298.
109. Гайдай Т. В. Предмет і методи дослідження економічної теорії / Т. В. Гайдай // Економічна теорія: політекономія: практикум : навч. посіб. ; за ред. В. Д. Базилевича. – К. : Знання, 2010. – 494 с. – С. 15–38.
110. Гайдай Т. В. Інституційні аспекти формування банківської системи ринкового типу в Україні: досвід історичного минулого / Т. В. Гайдай, І. Е. Новикова // Економіка та держава. – 2010. – № 4 – С. 73–75.
111. Гайдай Т. В. Теорія інституційних змін Д. Норта та проблеми перехідних економік / Т. В. Гайдай // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. – 2010. – Вип. 38–1. – С. 50–55.
112. Гайдай Т. В. Институционализм и современная кейнсианская гетеродоксия: методологический анализ / Т. В. Гайдай // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. – 2011. – Вип. 40–2. – С. 253–259.
113. Гайдай Т. В. Теоретико-методологічна спорідненість історико-соціального напряму з економічними поглядами С. М. Булгакова: дослід історико-економічного аналізу / Т. В. Гайдай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. – 2011. – Вип. 131. – С. 37–42.
114. Гайдай Т. В. Институционализм и современные течения кейнсианства: аспекты методологического взаимодействия / Т. В. Гайдай // Journal of Institutional Studies (Журнал институциональных исследований). – Ростов–на–Дону, 2011. – № 3. – С. 10–18.
115. Гайдай Т. В. Дослідні програми інституційної економічної теорії як об’єкт методологічної рефлексії / Т. В. Гайдай // Європейський вектор економічного розвитку. – 2012. – № 2 (13). – С. 36–40.
116. Гальчинський А. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти : [наук. вид.] / А. Гальчинський – К. : Либідь, 2006. – 312 с.
117. Гальчинський А. С. Економічна наука: проблеми методологічного оновлення / А. С. Гальчинський // Економіка України. – 2007. – № 3. – С. 4–13.
118. Гальчинський А. Методологія складних систем / А. Гальчинський // Економіка України. – 2007. – № 8. – С. 4–18.
119. Гальчинський А. С. Економічна теорія : підручник / А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко. – К. : Вища школа, 2007. – 503 с.
120. Гальчинський А. Економічна методологія. Логіка оновлення : курс лекцій / А. Гальчинський. – К. : АДЕФ-Україна, 2010. – 572 с.
121. Гальчинський А. Принципи ноогенези в контексті вчення В. Вернадського / А. Гальчинський // Економіка України. – 2010. – № 5. – С. 16–28.
122. Гальчинський А. Економічний розвиток: методологія оновленої парадигми / А. Гальчинський // Економіка України. – 2012. – № 5. – С. 4–17.
123. Гамильтон У. Х. Институциональный подход к