Голяшкіна Олена Анатоліївна Організаційно-правовий механізм запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні

Краткое описание

Голяшкіна Олена Анатоліївна, тимчасово не працює. Назва дисертації: «Організаційно-правовий механізм запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні». Шифр та назва спеціальності 25.00.02 механізми державного управління. Спецрада Д26.867.03 Інституту законодавства Верховної Ради України

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ГОЛЯШКІНА ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА
УДК 35.07/.08:342/343(477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАПОБІГАННЯ
ТА ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ
У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ
25.00.02 - механізми державного управління
Подається на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело. О. А. Г оляшкіна
Науковий керівник: Борденюк Василь Іванович, доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України.
Київ - 2021

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 19
ВСТУП 20
РОЗДІЛ 1 31
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ВРЕГУЛЮВАННЯ
КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ 31
1. 1. Становлення та розвиток інституту запобігання та врегулювання
конфлікту інтересів у публічному управлінні 31
1. 2. Поняття, особливості конфлікту інтересів у сфері публічного управління та його місце у системі соціальних конфліктів 52
1. 3. Поняття та структура організаційно-правового механізму запобігання та
врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні 72
Висновки до першого розділу 90
РОЗДІЛ 2 97
ОРГАНИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В МЕХАНІЗМІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ ІНТЕРЕСІВ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ 97
2. 1. Парламент у механізмі запобігання та врегулювання конфліктів
інтересів у публічному управлінні 97
2. 2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у механізмі запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у публічному
управлінні 111
2. 3. Органи судової влади у механізмі запобігання та врегулювання
конфлікту інтересів у публічному управлінні 130
Висновки до другого розділу 147
РОЗДІЛ 3 152
ЗАПОБІГАННЯ ТА ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ У
ДІЯЛЬНОСТІ ПОСАДОВИХ ОСІБ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ 152
3. 1. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності виборних осіб 152
3. 2. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності публічних
службовців 185
3. 3. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів,
суддів Конституційного Суду України 202
Висновки до третього розділу 221
ВИСНОВКИ 226
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 230
ДОДАТКИ 265

Список литературы

ВИСНОВКИ
Результати проведеного дослідження організаційно-правового механізму запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні відповідно до поставлених завдань дають підстави сформулювати такі основні висновки.
1. Конфлікт інтересів є закономірним соціальним явищем, що пронизує всі сфери суспільного буття, у тому числі сферу публічного (державного) управління, у зв’язку з чим відповідні організаційно-правові механізми запобігання та врегулювання конфліктів інтересів у публічному управлінні були передбачені в законодавстві практично всіх держав, у тому числі і в Україні, незалежно від наявності (чи відсутності) формального визначення цього поняття у законодавстві. Процес формування існуючого організаційно- правового механізму запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні в незалежній Україні, який мав свої етапи і відбувався непослідовно, розпочався після прийняття в жовтні 2014 року Закону «Про запобігання корупції».
2. Конфліктам інтересів у публічному управлінні притаманні спеціальні ознаки, за якими вони відрізняються від інших соціальних конфліктів, унаслідок чого вони є особливим видом конфліктів інтересів, відмінних від відповідних конфліктів, що виникають в інших сферах суспільного життя. Їх головна особливість полягає в тому, що вони виникають у сфері публічного (державного) управління, яке є процесом реалізації публічної (державної) влади, у результаті чого питання запобігання та врегулювання таких конфліктів інтересів мають вирішуватися виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це відображається у визначенні на законодавчому рівні вичерпного переліку суб’єктів, які зобов’язані вживати заходів щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, їх прав та обов’язків, способів запобігання та врегулювання таких конфліктів, заходів юридичної відповідальності за порушення вимог актів законодавства щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів тощо.
3. Організаційно-правовий механізм запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні представляє систему різноманітних правових та організаційних засобів (способів), спрямованих на забезпечення доброчесного та неупередженого виконання публічними посадовими особами посадових (службових) обов’язків у процесі прийняття відповідних управлінських рішень. Його головними компонентами є: 1) система органів публічного управління, уповноважених забезпечувати формування та реалізацію державної антикорупційної політики у сфері запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні; 2) система нормативно-правових актів, що визначають засади державної антикорупційної політики у сфері запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні; 3) форми та методи діяльності органів публічного управління щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні.
4. Практична реалізація антикорупційної політики у сфері запобігання та врегулювання конфліктів інтересів у публічному управлінні здійснюється через розгалужену систему всіх органів публічного управління, яка з точки зору поділу державної влади включає: ВРУ як єдиний орган законодавчої влади; органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; органи судової влади. При цьому зазначені органи публічної влади беруть участь в реалізації антикорупційної політики у сфері запобігання та врегулювання конфліктів інтересів у публічному управлінні в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України. Основними формами здійснення функції запобігання та врегулювання конфліктів інтересів у публічному управлінні є видання (прийняття) ними правових актів та вчинення різних організаційних дій.
5. У законодавстві України відсутній єдиний підхід щодо визначення механізму запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності відповідних категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Аналіз чинного законодавства України дає підстави виділити такі категорії публічних посадових осіб, правила врегулювання конфлікту інтересів у діяльності яких мають певні особливості: 1) Президент України, народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови, які в Законі України «Про запобігання корупції», визначаються як «виборні особи»; 2) державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування; 3) члени КМУ, керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу КМУ, голови та члени відповідних державних колегіальних органів; 4) виборні посадові особи місцевого самоврядування (голови, заступники голів обласних та районних рад, міських, сільських, селищних голів, секретарі міських, сільських, селищних рад); 5) судді, судді КСУ. Кожній із названих категорій публічних посадових осіб притаманні певні особливості врегулювання конфлікту інтересів у їх діяльності, що зумовлено особливостями їх правового статусу, особливостями заміщення посад та звільнення з посад, змістом функцій держави або місцевого самоврядування, які вони покликані виконувати у межах повноважень, визначених Конституцією і законами України.
6. На підставі проведеного дослідження з метою вдосконалення організаційно-правового механізму запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні пропонується:
1) внести зміни до Закону України «Про запобігання корупції» шляхом викладення його в новій редакції, в якій з урахуванням вимог Конституції України та принципу верховенства права, доцільно:
об’єднати положення статей 7, 11, 12 Закону України «Про запобігання корупції», що, відповідно, визначають повноваження голови НАЗК та його заступників, повноваження НАЗК, права НАЗК шляхом викладення їх в одній статті під назвою «Повноваження Національного агентства», позбавивши НАЗК деяких повноважень, не властивих органам виконавчої влади;
уточнити відповідно до принципу верховенства права поняття «потенційний конфлікт інтересів», «реальний конфлікт інтересів» «приватний інтерес», «близькі особи» як такі, що не відповідають вимогам юридичної визначеності (варіант: виключити поняття «потенційний конфлікт інтересів» і «реальний конфлікт інтересів», як такі, що не мають нормативного навантаження):
визначити на законодавчому рівні (а не в методичних рекомендаціях НАЗК) виключний перелік ситуацій, які є підставами виникнення конфлікту інтересів;
уточнити коло суб’єктів, на яких поширюється дія цього Закону, шляхом використання в ньому відповідних узагальнюючих понять (стаття 3);
уточнити коло осіб, які зобов’язані вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів (стаття 28);
узгодити положення статей 28-34 з положеннями статті 35і Закону України «Про запобігання корупції» з метою усунення непорозумінь при застосуванні їх на практиці;
2) уточнити коло суб’єктів адміністративної відповідальності за порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (стаття 172-7 КУпАП);
3) узгодити порядок врегулювання конфлікту інтересів у діяльності народних депутатів України та депутатів місцевих рад, сільських селищних міських голів як виборних осіб;
4) виключити із Закону України «Про Конституційний Суд України» статтю 60, яка визначає порядок запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів КСУ з внесенням відповідних змін до Закону України «Про запобігання корупції».