Іванчук Павло Романович. Динаміка регіонарної скоротливості міокарда як маркер формування його пошкоджень, оцінка ефективності лікування

Краткое описание

Іванчук Павло Романович. Динаміка регіонарної скоротливості міокарда як маркер формування його пошкоджень, оцінка ефективності лікування: дисертація канд. мед. наук: 14.01.11 / АМН України; Інститут кардіології ім. М.Д.Стражеска. - К., 2003

Іванчук П.Р. Динаміка регіонарної скоротливості міокарда як маркер формування його пошкоджень, оцінка ефективності лікування. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 кардіологія. Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска АМН України, Київ, 2003.
Використано клінікодіагностичний комплекс (ехокардіографія з визначенням регіонарної скоротливості міокарда лівого та правого шлуночків, лівого та правого передсердь, навантажувальної антиортостатичної проби з підніманням нижніх кінцівок на 3045, медикаментозний стрестест) у 170 пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги III функціонального класу з та без супутньої гіпертонічної хвороби І, інфарктом міокарда, з моменту виникнення якого пройшло 35 діб, та практично здорових осіб з метою встановлення особливості регіонарної скоротливості міокарда чотирьох камер серця в залежності від встановленого діагнозу, локалізації та глибини ушкодження, стану коронарного резерву, наявності ремоделювання лівого шлуночка. Проведено порівняльний аналіз впливу гострого однократного прийому еналаприлу малеату та ніфедипінуретард на показники регіонарної скоротливості міокарда всіх камер серця.

Вивчення стану регіонарної скоротливості міокарда у хворих на СС ІІІ функціонального класу, ГХ та за умов реабілітації ІМ є актуальною проблемою кардіології. У дисертації вирішене конкретне науковопрактичне завдання кардіології щодо удосконалення діагностики регіонарної контрактильності міокарда всіх камер серця залежно від ступеня його пошкодження на етапі формування ремоделюючих змін в співставленні здорових, хворих на СС, ГХ та на етапі реабілітації ІМ, а також проведена оцінка ефективності еналаприлу малеату та ніфедипінуретард в модифікації визначених змін.
Об’єктивізація динаміки об’ємних показників камер серця (КДО та КСО), інтегрального показника скоротливості міокарда ЗФВ у хворих на стабільні форми ІХС не дає змоги повністю оцінити ступінь ураження міокарда та напрямок процесів ремоделювання. Визначення РФВ всіх камер серця є чутливим та адекватним методом діагностики, який дозволяє виявляти приховані порушення скоротливої функції міокарда.
Аналіз змін РФВ всіх камер серця в стані спокою залежно від встановленого діагнозу показав, що при наявності змін у стінці ЛШ порушення його функції характеризується не тільки зниженням показників РФВ, але і змінами форми кривої скоротливості, ступінь яких залежить від розміру ураження і є максимальною при великовогнищевому процесі, займає проміжне місце при хронічній ішемії міокарда та є мінімальною у випадку дрібновогнищевих порушень. Функціональний стан ЛП залежить від ступеню дисфункції міокарда ЛШ, включення міокарда ЛП у процеси ремоделювання відбувається паралельно з розвитком порушень у ЛШ.

Стан скоротливості ПШ залежить від рівня ушкодження ЛШ, більш значний вплив на його функцію відіграє ішемізації стінки ЛШ, а не розміри некрозу у міокарді ЛШ. ПП останнім включається у процеси ремоделювання та має здатність до збереження своєї функції при збереженні достатнього рівня скоротливості ПШ.
Застосування тесту з підйомом нижніх кінцівок під кутом 3045 з використанням ЕхоКГ та визначенням регіонарної скоротливості порожнин серця дозволяє виявити приховані зміни на фоні "нормальної" скоротливої функції серця з локалізацією певних зон ураження та допомагає кількісно оцінити величину пошкодження. Чутливість даного тесту у хворих на СС ІІІ ФК, ГХ та ІМ на етапі реабілітації є меншою, ніж при гострому ураженні міокарда. Аналіз РФВ значно підвищує інформативність стрестесту у даної категорії пацієнтів.
Застосування еналаприлу малеату має позитивний вплив на гемодинамічні параметри та регіонарну скоротливість міокарда всіх камер серця. Дія препарату проявляється у зменшенні зон гіперкінезу, збільшенні скоротливої здатності міокарда до +12% (p>0,1), нормалізації геометрії скорочення порожнин, що дозволяє використовувати його у хворих на ІХС з метою покращення функції міокарда та попередження прогресування СН.
Ніфедипін пролонгованої дії призводить до деякого зменшення РФВ ЛШ (на 56%, p>0,1), що є підставою недоцільності призначення препарату хворим зі зниженою скоротливою здатністю міокарда. Застосування препаратів даної групи у хворих з СН має бути чітко обгрунтованим контролем динаміки РФВ.