МЕЛЬНИЧУК Олег Петрович. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ДЕРЖАВІ

Краткое описание

МЕЛЬНИЧУК Олег Петрович. Назва дисертаційної роботи: "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ДЕРЖАВІ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УДК 261.7:[061.234:34]
На правах рукопису
МЕЛЬНИЧУК ОЛЕГ ПЕТРОВИЧ
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ
ОРГАНІЗАЦІЙ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ДЕРЖАВІ
Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і
правових учень
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник –
О. М. КОВАЛЬЧУК,
кандидат юридичних наук, доцент
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП.........................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ВЗАЄМОВІДНОСИН РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА
ДЕРЖАВИ.................................................................................................................14
1.1. Історія формування взаємовідносин релігійних організацій та
держави……………………………………………………………………………...14
1.2. Методологія дослідження взаємовідносин релігійних організацій та
держави…………………………………………………………………………...…43
Висновки до розділу 1………………………………………………………….....51
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ ВІДНОСИН РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
ТА ДЕРЖАВИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН …….......................................................54
2.1. Аналіз взаємодії релігійних організацій та держави у країнах
пострадянського простору.………………………………………………….……..54
2.2. Сучасна правова модель відносин релігійних організацій та держави у
європейських країнах........….……………………………………………………...70
2.3. Сучасна правова модель відносин релігійних організацій та держави у
Сполучених Штатах Америки …….…………………………..…………….…...92
Висновки до розділу 2…………………………………………………………...111
РОЗДІЛ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНО-РЕЛІГІЙНОГО ПАРТНЕРСТВА
В УКРАЇНІ……………………………..…………………………………...…….113
3.1. Сучасний стан нормативно-правового регулювання діяльності релігійних
організацій та державних інституцій в Україні…………………………………113
3.2. Партнерство релігійних організацій і державних інституцій у соціальній та
гуманітарній сферах...……………..…………………………………………...…130
3.3. Проблематика та перспектива діяльності релігійних організацій в Україні в
контексті розбудови демократичної держави……….......…………………..….154
3
Висновки до розділу 3……………………………………….…………………..170
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...179
4
ВСТУП
Актуальність теми. Багаторічний досвід відносин церкви та держави є
надзвичайно важливим для розуміння усіх закономірностей та факторів, які
впливали на формування державно-правових та соціально-культурних
цінностей суспільства. Завдяки дослідженню передумов зародження та
розвитку релігійних організацій та держави можна визначити позитивні та
негативні моменти їх сучасного стану, змоделювати тенденції подальшого
демократичного розвитку України та врегулювання релігійної ситуації в
державі, дотримання чинного законодавста, його удосконалення, що
сприятиме конструктивній співпраці релігійних організацій та державних
институцій.
Державно-церковна модель діяльності в демократичних державах
залишається актуальною і привертає до себе постійну та підвищену увагу з
боку суспільства, науковців, політиків, державних діячів, а також релігійних
громад та цілих конфесій. Дослідження процесів формування взаємодії
релігійних організацій та держави у країнах Європейського Союзу, США, а
також країнах пострадянського простору дозволить зробити цінні теоретичні
висновки з метою їх подальшого втілення на практиці.
Виокремлення моделей діяльності релігійних організацій та держави у
країнах Західної Європи має великий вплив на формування релігійного життя
в Україні. Характер та зміст такої діяльності віддзеркалюють особливості
історичного, духовного, культурного розвитку тієї чи іншої європейської
нації. Сучасна модель церковно-державницьких відносин демонструє
відокремленість церкви від держави і водночас готовність до тісної співпраці
та взаємокорисної кооперації. Утвердження даного типу взаємодії між
державою та релігійними організаціями становить суспільний інтерес.
Оскільки дві крайності – цезаропапізм чи папоцезаризм – не задовольнять
5
соціально-правові потреби будь-якої зі сторін і, як наслідок, призводитимуть
до напруги в суспільстві.
Проблематика та перспективи діяльності релігійних організацій в
Україні, в контексті розбудови демократичного суспільства, вимагають
удосконалення чинного законодавства через призму обставин, що склалися в
державі.
Таким чином, можна константувати, що загалом питання діяльності
релігійних організацій та держави не обійдені увагою витчизняних
дослідників та науковців із пострадянських країн. Однак у сучасних
дослідженнях недостатньо уваги приділено їх історичному формуванню, ролі,
аналізу моделі співпраці релігійних організацій та державних інституцій у
демократичних державах. Тому актуальність дослідження є очевидною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу
виконано відповідно до пріоритетних напрямів розвитку правової науки на
2011–2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної
академії правових наук України від 24.09.2010 р. № 14-10, а також у межах
теми науково-дослідної роботи юридичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Доктрина права в
правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» № 11 БФ 042-
01 (державний реєстраційний номер 0111U008337).
Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол від 20 грудня 2013 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
визначення особливостей сучасного стану нормативно-правового регулювання
співпраці релігійних організацій та державних інституцій, аналіз проблем їх
діяльності, пошук шляхів їх вирішення на основі вітчизняного та зарубіжного
досвіду.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно, перш за все,
виконати такі задачі:
6
– вивчити історію формування взаємовідносин релігійних організацій
та держави;
– з’ясувати методологію дослідження взаємовідносин релігійних
організацій та держави;
– встановити особливості взаємодії релігійних організацій та держави
у країнах пострадянського простору;
– розглянути сучасні правові моделі відносин релігійних організацій
та держави у європейських країнах;
– охарактеризувати правову модель відносин релігійних організацій
та держави в Сполучених Штатах Америки;
– виокремити особливості сучасного стану нормативно-правового
регулювання діяльності релігійних організацій та державних інституцій в
Україні;
– з’ясувати особливості партнерства релігійних організацій та
державних інституцій у соціальній та гуманітарній сферах;
– визначити шляхи вирішення проблем формування моделі
діяльності держави та релігійних організацій в Україні в контексті розбудови
демократичного суспільства.
– сформулювати пропозиції щодо шляхів вирішення існуючіх
проблем діяльності релігійних організацій у демократичній державі.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають за участю
релігійних організацій.
Предметом дослідження є теоретико-правовий аналіз діяльності
релігійних організацій у демократичній державі.
Методи дослідження. З метою досягнення об’єктивності, повноти та
всебічності результатів дисертаційного дослідження використано комплекс
загальнонаукових, спеціальнонаукових та окремонаукових методів пізнання.
Вибір і застосування окремих методів дослідження обумовлені специфікою
поставлених задач. Зокрема, застосовано наступні методи: діалектичний,
системний, структурно-функціональний, аналітичний, історико-правовий,
7
порівняльно-правовий, статистичний, формально-юридичний, раціональної
критики тощо. Системний метод у процесі дослідження діяльності релігійних
організацій і держави застосовано для встановлення чіткого підходу до аналізу
наукових матеріалів з даної тематики, визначення конкретних елементів
системи діяльності між релігійними організаціями та державою,
структурованого їх розгляду (підрозділи 1.2, 3.1). Структурно-функціональний
підхід при вивченні діяльності релігійних організацій та держави передбачив
дослідження залежності між різними явищами і навколишнім середовищем
(соціальних, економічних, правових, політичних, культурних чинників), які у
своїй сукупності мають вплив на процес взаємодії та співпраці між
релігійними організаціями та державою (підрозділи 2.1 – 2.3). За допомогою
історичного методу вивчено виникнення, розвиток та становлення
діяльності релігійних організацій і держави (підрозділ 1.1). Порівняльноправовий метод було застосовано для окреслення специфіки регулювання
даного питання в різних правових актах, що дозволило зробити
узагальнення та визначити напрями вдосконалення регулювання даного
питання, а також шляхи запозичення зарубіжного досвіду (підрозділи 2.1 –
2.3, 3.3).
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять наукові
праці фахівців у галузі загальної теорії держави і права, релігійного,
церковного права та інших галузевих правових наук.
Діяльність релігійних організацій та держави досліджували багато
вчених, зокрема М. Ю. Бабій, І. А. Бальжик, В. О. Балух, О. М. Биков, С. В.
Бобровник, В. Д. Бондаренко, Л. Д. Владиченко, Д. О. Вовк, О. М. Дядюшкін,
А. М. Зачепа, О. М. Ковальчук, М. І. Козюбра, О. Б. Костенко, А. М.
Колодний, В. О. Котюк, А. А. Красіков, Ю. В. Кривенко, М. В. Крумаленко,
О. В. Кулакевич, Г. В. Лаврик, Л. А. Луць, П. М. Любченко, О. Л. Львова,
Н. М. Мадей, Б. В. Малишев, Б. І. Мар’янов, Д. В. Миронович, І. В. Міма,
Н. М. Оніщенко, С. В. Павлов, М. М. Палінчак, Н. М. Пархоменко, В. Ф.
Піддубна, І. В. Процюк, О. В. Петришин, Г. Л. Сергієнко, Н. В. Синіцина, О.
8
Д. Тихомиров, П. П. Толочко, О. В. Фатхутдінова, Ю. Ю. Фисун, В. Д.
Фучеджі, Ю. С. Шемшученко, П. П. Яшин тощо.
Нормативну базу дослідження становлять Конституція України,
міжнародно-правові акти, закони України, укази Президента України,
постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також
нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів влади, що
так чи інакше регламентують діяльність релігійних організацій; конституції та
нормативно-правові акти зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень діяльності
релігійних організацій в демократичній державі. За результатами
дисертаційного дослідження сформульовано положення, які містять елементи
наукової новизни, зокрема:
вперше:
– комплексно виокремлено такі особливості сучасного стану
нормативно-правового регулювання діяльності релігійних організацій та
державних інституцій в Україні, як: 1) нормативно-правове регулювання
діяльності релігійних організацій та державних інституцій є різновидом
соціального регулювання, за допомогою якого відносини між релігійними
організаціями та державними інституціями набувають певної правової форми;
2) має конкретно визначений та цілеспрямований характер, тобто спрямоване
на регулювання діяльності зареєстрованих релігійних організацій і державних
інституцій та задоволення їх законних інтересів; 3) правове регулювання
здійснюється за допомогою правових засобів, системи нормативно-правових
актів, які забезпечують його ефективність, а також правове регулювання
гарантує доведення норм права до їх виконання, що забезпечує урегулювання
діяльності релігійних організацій в правовій площині демократичної держави;
4) стан нормативно-правового регулювання діяльності релігійних організацій
та державних інституцій знаходиться в прямій залежності від концепції
взаємовідносин між релігійними організаціями та державою; 5) у сфері
9
нормативно-правового регулювання діяльності релігійних організацій та
державних інституцій, а також державно-церковних відносин, окрім
виключних випадків, діє принцип невтручання, що нівелює можливість
прямого впливу на релігійні організації з боку державних інституцій та участь
релігійних організацій у державних справах; 6) відокремлення світської та
духовної освіти; 7) характеризується застосуванням договірної форми для
регулювання відносин між державними інституціями та релігійними
управліннями та центрами, але у рамках діючого законодавства не визначено,
у якій формі здійснюється така домовленість; 8) державні інституції не
користуються методами державно-правового контролю або примусу щодо
регулювання діяльності релігійних організацій, якщо така діяльність не
порушує законів держави та встановленого суспільного порядку; 9)
нормативно-правове регулювання діяльності релігійних організацій та
державних інституцій згідно з чинним законодавством здійснюється не для
забезпечення контролю з боку держави за діяльністю релігійних організацій та
державних інституцій, а для гарантування дотримання ними законодавства
щодо реалізації гарантування релігійних прав особи; 10) відділення
внутрішньоцерковного або канонічного нормативного регулювання діяльності
релігійних організацій від нормативно-правового регулювання діяльності
релігійних організацій у правовому полі держави, що обумовлює
підпорядкованість релігійних організацій двом нормативним системам, які
регулюють внутрішні та зовнішні відносини у процесі провадження релігійної
діяльності; 11) варіативність нормативно-правового регулювання діяльності
релігійних організацій залежно від обраної організаційної форми реалізації
такої діяльності безпосередньо релігійними організаціями; 12) нерозривний
зв'язок нормативно-правового регулювання діяльності релігійних організацій
та державних інституцій з релігією та віровченнями – так дана специфічна
ознака виявляється у конституційному приписі моральної відповідальності
державних діячів та політиків перед Богом;
10
– визначено перелік шляхів вирішення проблем діяльності релігійних
організацій в Україні в контексті розбудови демократичної держави: 1)
відновлення та розширення діяльності Комісії з питань забезпечення реалізації
прав релігійних організацій при Кабінеті Міністрів України; 2) налагодження
ефективної взаємодії релігійних організацій з державними інституціями,
такими як Президент України та Кабінет Міністрів України; 3) врахування
керівних принципів для аналізу законодавства стосовно релігії чи віри, які
схвалено парламентською асамблеєю ОБСЄ та Венеціанською комісією у 2004
році; 4) організація співпраці правоохоронних органів з метою запобігання
розпалюванню релігійної ворожнечі через акти вандалізму релігійних пам'яток
та захоплення церковних будівель;
удосконалено:
– класифікацію етапів історичного формування моделі діяльності
релігійних організацій та держави, причому узагальнено й охоплено виключно
найбільш значущі періоди: 1) ІХ – ХІІІ століття – період формування моделі
діяльності релігійних організацій та держави у Київській Русі; 2) XIV –
початок ХХ століття – період моделі діяльності релігійних організацій та
держави за умов перебування територій України у складі Великого князівства
Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії, Австро-Угорської імперії; 3)
1917 рік – 1991 рік – період моделі діяльності релігійних організацій та
держави за радянської доби; 4) 1991 рік – донині – період розвитку моделі
діяльності релігійних організацій та держави в умовах незалежності України;
– характеристику особливостей партнерства релігійних організацій з
відповідними державними інституціями, що виявилося в таких аспектах:
основна мета співпраці релігійних організацій та військових формувань, що
виражена у задоволенні релігійних, духовних, духовно-психологічних потреб
військовослужбовців, досягається за допомогою діяльності капеланів у межах
відповідних установ та формувань, а також у відповідних місцях позбавлення
волі; діяльність релігійних організацій та конфесій як суб’єктів партнерства з
відповідними установами; співпраця між основними релігійними конфесіями
11
та Міністерством освіти і науки України щодо формування, удосконалення,
впровадження механізму богослов’я як науки; співпраця релігійних
організацій та державних інституцій у сфері охорони здоров’я та соціального
забезпечення населення; основні напрями спільної діяльності релігійних
організацій та відповідних відомств Національної поліції України щодо
захисту прав дитини;
дістали подальшого розвитку:
– трактування поняття нормативно-правового регулювання діяльності
релігійних організацій та державних інституцій в Україні як використання
компетентними органами держави засобів правового впливу на суспільні
відносини у зазначеній сфері, метою упорядкування яких є охорона та
забезпечення всебічної реалізації права особи на свободу совісті та
віросповідання;
– теоретико-правовий аналіз моделей діяльності релігійних
організацій та держави в країнах Європи та розкрито їх прикладний характер.
Резюмовано особливості тієї чи іншої моделі взаємовідносин держави та
релігійних організацій: 1) у Франції – проголошені фундаментальні права на
свободу віросповідання, обмежено упереджене ставлення до представників
різноманітних конфесій; 2) в Італії – характеризується гнучким регулюванням
процедури створення та діяльності релігійних об’єднань; 3) у Німеччині –
існує відокремлення церкви від держави, і водночас конституційно
допускається співпраця між обома інститутами; 4) у Швеції – привілеї у
релігійній сфері надаються лютеранській церкві, яка є основною часткою
конфесійної структури країни; 5) у Греції – сформована унікальна модель
діяльності церкви та держави. Незважаючи на те, що Греція є членом
Європейського Союзу, вона зберегла свою національну ідентичність на
законодавчому рівні, виокремивши православну віру в національну та панівну
релігію республіки.
– дослідження моделі діяльності релігійних організацій та державних
інституцій у США. Виокремлено наступні особливості сучасної правової
12
моделі діяльності релігійних організацій та держави в Сполучених Штатах
Америки: 1) релігійний плюралізм; 2) тісна співпраця релігійних організацій
та держави у суспільній та освітній сферах; 3) участь релігійних організацій у
політичному процесі.
Практичне значення одержаних результатів проведеного
дослідження полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції
можуть бути використані у:
– науково-дослідній роботі – для подальших загальних і спеціальних
наукових досліджень теоретичних і практичних проблем діяльності релігійних
організацій і держави;
– правотворчості – при перегляді та вдосконаленні положень чинного
законодавства, зокрема Закону України «Про свободу совісті та релігійні
організації», підзаконних нормативних актів, які регулюють діяльність
релігійних організацій та держави;
– правозастосовній діяльності – результати дослідження дозволять
удосконалити практичну діяльність органів державної влади і місцевого
самоврядування, що реалізують державну політику у сфері діяльності
релігійних організацій;
– навчально-методичній роботі – в процесі вивчення навчальної
дисципліни «Теорія права та держави», «Історія права та держави»,
«Релігієзнавство», під час написання підручників, навчально-методичних
посібників, при проведенні семінарських занять зі студентами й для написання
ними рефератів, курсових і дипломних робіт.
Апробація результатів дисертації. Основні результати
дисертаційного дослідження були оприлюднені на всеукраїнських та
міжнародних конференціях: «Сучасний стан розвитку правової системи
України» (м. Дніпропетровськ, червень 2015 р.), «Пріоритетні проблеми
юридичної науки: сучасний стан та перспективи вдосконалення» (м. Київ,
червень 2015 р.), «Пріоритетні проблеми реформування системи
законодавства України» (м. Київ, липень 2015 рік).
13
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції
знайшли відображення у восьми наукових статтях, опублікованих у наукових
фахових виданнях України, двох статтях – у наукових виданнях інших держав,
а також у трьох тезах доповідей і повідомлень на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення
наукового завдання – здійснено ґрунтовне дослідження змісту діяльності
релігійних організацій у демократичній державі. Відповідно до поставленої
мети та сформульованих задач на основі проведеного дослідження було
зроблено такі висновки:
1. Класифіковано етапи історичного формування моделі діяльності
релігійних організацій та держави, причому узагальнено й охоплено виключно
найбільш значущі періоди: 1) ІХ – ХІІІ століття – період формування моделі
діяльності релігійних організацій та держави у Київській Русі; 2) XIV – початок
ХХ століття – період моделі діяльності релігійних організацій та держави за
умов перебування територій України у складі Великого князівства
Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії, Австро-Угорської імперії; 3)
1917 рік – 1991 рік – період моделі діяльності релігійних організацій та держави
за радянської доби; 4) 1991 рік – донині – період розвитку моделі діяльності
релігійних організацій та держави в умовах незалежності України;
2. Встановлено, що методологія діяльності релігійних організацій та
держави – це складний концептуальний пошук розв’язання наукової проблеми
(отримання істинних об’єктивних знань) щодо теоретично-практичного стану
діяльності релігійних організацій та держави, в процесі якого застосовуються
різного роду прийоми, способи та методи пізнавального дослідження, котрі є
невід’ємними і перебувають у взаємодії один з одним;
3. Взаємодія релігійних організацій та держави у країнах пострадянського
простору характеризується відсутністю відповідного правового підґрунтя
моделі діяльності релігійних організацій та держави (присутність церкви у
війську, у закладах позбавлення волі тощо). Попри серйозні успіхи, яких
досягли країни пострадянського простору у сфері забезпечення гарантованих
Конституцією релігійних свобод, подолання наслідків тієї політики, яка
здійснювалася проти церков тоталітарним режимом, незважаючи на реальну, а
174
не декларовану рівність релігійних організацій перед законом, ця система
потребує і сьогодні більш універсального юридичного наповнення, акумуляції
ефективного європейського досвіду, який накопичено країнами Європи, та
обов’язкового врахування і переосмислення тих помилок, яких їм вдалося
уникнути в процесі розбудови нової прогресивної моделі церковно-владних
відносин.
4. Сучасні правові моделі діяльності релігійних організацій та держави
європейських країн характеризуються широкою розмаїтістю та залежать від
низки факторів, серед яких: особливості історичного, культурного, духовного
розвитку відповідної національності, форма політичного режиму держави,
конфесійна структура, позиція влади щодо церкви в цілому, взаємозв’язки
соціальних та релігійних інститутів тощо. Здійснено теоретико-правовий аналіз
моделей діяльності релігійних організацій та держави в країнах Європи та
розкрито їх прикладний характер. Резюмовано особливості тієї чи іншої моделі
взаємовідносин держави та релігійних організацій: 1) у Франції – проголошені
фундаментальні права на свободу віросповідання, обмежено упереджене
ставлення до представників різноманітних конфесій, за винятком територій
Ельзасу та Мозеля; 2) в Італії – має місце гнучке регулювання процедури
створення та діяльності релігійних об’єднань; 3) у Німеччині – існує
відокремлення церкви від держави і водночас конституційно допускається
співпраця між обома інститутами; 4) у Швеції – привілеї у релігійній сфері
надаються лютеранській церкві, яка і є основною часткою конфесійної
структури країни; 5) у Греції – сформована унікальна модель діяльності церкви
та держави. Греція входить до Європейського Союзу, зберегаючи свою
національну ідентичність на законодавчому рівні, виокремивши православну
віру в національну та панівну релігію. В Конституції Грецької республіки чітко
прописана модель відносин церкви та держави. Свята Гора Афон, яка є
основним духовним стрижнем для світового православ’я, має особливий
адміністративний та юридичний статус, який також прописаний у Конституції
175
Греції. При вирішенні питань, що стосуються її статусу та діяльності,
застусовуються норми і церковного права, і національного законодавства.
5. Сучасна правова модель діяльності релігійних організацій та держави в
Сполучених Штатах Америки сформувалася під впливом різноманітних
чинників, що відображають її специфіку. Сьогодні дані взаємовідносини
неоднозначно трактуються науковцями, відсутній єдиний підхід щодо
віднесення їх до тієї чи іншої відомої класичної моделі державно-церковних
взаємовідносин. Поряд з цим американська модель характеризується тим, що
релігійні елементи посідають чільне місце як у системі суспільних відносин
загалом, так і в освітній та політичній сферах зокрема.
6. Виділено такі особливості сучасного стану нормативно-правового
регулювання діяльності релігійних організацій та державних інституцій в
Україні, як: 1) нормативно-правове регулювання діяльності релігійних
організацій та державних інституцій є різновидом соціального регулювання, за
допомогою якого відносини між релігійними організаціями та державними
інституціями набувають певної правової форми; 2) має конкретно визначений
та цілеспрямований характер, тобто спрямоване на регулювання діяльності
зареєстрованих релігійних організацій та державних інституцій та задоволення
їх законних інтересів; 3) правове регулювання здійснюється за допомогою
правових засобів, системи нормативно-правових актів, які забезпечують його
ефективність, а також правове регулювання гарантує доведення норм права до
їх виконання, що забезпечує урегулювання діяльності релігійних організацій у
правовій площині демократичної держави; 4) стан нормативно-правового
регулювання діяльності релігійних організацій та державних інституцій
знаходиться в прямій залежності від концепції взаємовідносин між релігійними
організаціями та державою; 5) у сфері нормативно-правового регулювання
діяльності релігійних організацій та державних інституцій, а також державноцерковних відносин, окрім виключних випадків, діє принцип невтручання, що
нівелює можливість прямого впливу на релігійні організації з боку державних
176
інституцій та участь релігійних організацій у державних справах; 6)
розмежування світської та духовної освіти; 7) характеризується застосуванням
договірної форми для регулювання відносин між державними інституціями та
релігійними управліннями й центрами, але у рамках діючого законодавства не
визначено, у якій формі здійснюється така домовленість. Указана прогалина в
законодавчому регулюванні діяльності релігійних управлінь та державних
інституцій зумовлює необхідність розроблення методичних рекомендацій щодо
регулювання вказаних відносин на договірних засадах; 8) державні інституції
не користуються методами державно-правового контролю або примусу щодо
регулювання діяльності релігійних організацій, якщо така діяльність не
порушує законів держави та встановленого суспільного порядку; 9)
нормативно-правове регулювання діяльності релігійних організацій та
державних інституцій, згідно з чинним законодавством, здійснюється не для
забезпечення контролю з боку держави за діяльністю релігійних організацій та
державних інституцій, а для гарантування дотримання ними законодавства
щодо реалізації гарантування релігійних прав особи; 10) відділення
внутрішньоцерковного або канонічного нормативного регулювання діяльності
релігійних організацій від нормативно-правового регулювання діяльності
релігійних організацій у правовому полі держави, що обумовлює
підпорядкованість релігійних організацій двом нормативним системам, які
регулюють внутрішні та зовнішні відносини у процесі провадження релігійної
діяльності; 11) варіативність нормативно-правового регулювання діяльності
релігійних організацій залежно від обраної організаційної форми реалізації
такої діяльності безпосередньо релігійними організаціями; 12) нерозривний
зв'язок нормативно-правового регулювання діяльності релігійних організацій та
державних інституцій з релігією та віровченнями – так дана специфічна ознака
виявляється у конституційному приписі моральної відповідальності державних
діячів та політиків перед Богом, а також у визнанні на державному рівні
найбільших православних свят із забезпеченням надання вихідних днів для
святкування найбільших релігійних свят інших конфесій.
177
7. Особливості співпраці релігійних організацій та державних інституцій
виявляються в наступних аспектах:
– основна мета співпраці релігійних організацій та військових
формувань, що виражена у задоволенні релігійних потреб військовослужбовців,
досягається за допомогою діяльності релігійних організацій у межах військових
частин чи інших військових формувань;
– основним елементом співпраці релігійних організацій з установами
Державної пенітенціарної служби України є поширення православної віри,
задоволення релігійних потреб засуджених, а також піклування про релігійноморальне виховання та місіонерська діяльність у місцях позбавлення волі, їх
соціалізація після відбування покарань;
– особливістю співпраці релігійних організацій та державних
інституцій у сфері освіти є те, що релігійні організації не беруть участь та не
можуть керувати організацією навчально-виховного процесу в світських
закладах освіти, але разом з тим термінологічне визначення законодавчо
встановленого світського характеру системи освіти в Україні не ототожнюється
з поняттям антирелігійності, атеїстичності, що дає можливість співпраці
світських закладів освіти та релігійних організацій;
– співпраця між Міністерством освіти і науки та Всеукраїнською
Радою Церков та релігійних організацій проводиться в аспекті спільної
державно-церковної комісії, що створена з метою формування програми
богословської освіти, яка повинна ґрунтуватися на спільних для всіх конфесій
фундаментальних історичних принципах;
– співпраця релігійних організацій та державних інституцій у сфері
охорони здоров’я, що здійснюється через надання духовної, духовнопсихологічної допомоги людям, які перебувають на стаціонарному лікуванні;
– основні аспекти й напрями, як спільної, так і автономної діяльності
релігійних організацій та державних інституцій, у сфері захисту прав дитини
мають спільний вектор такої діяльності, який виражений у одностайності та
максимальній узгодженості діяльності щодо запобігання усім формам
178
фізичного і психічного насильства над дитиною, а також співпраці щодо
протидії втягненню дітей у злочинну діяльність, залученню до екстремістських
релігійних культових угруповань та течій, примушуванню до проституції,
жебрацтва, бродяжництва тощо.
8. До шляхів вирішення проблем формування моделі діяльності
релігійних організацій та державних інституцій в Україні в контексті розбудови
демократичної держави віднесено: 1) відновлення та розширення діяльності
Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій при
Кабінеті Міністрів України; 2) налагодження ефективної взаємодії релігійних
організацій з державними інституціями, такими як Президент України та
Кабінет Міністрів України; 3) врахування керівних принципів для аналізу
законодавства стосовно релігії чи віри, які схвалено парламентською
асамблеєю ОБСЄ та Венеціанською комісією у 2004 р.; 4) організація співпраці
правоохоронних органів з метою запобігання розпалюванню релігійної
ворожнечі через акти вандалізму релігійних пам'яток та захоплення церковних
будівель