Каталог / ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Общая психология, психология личности, история психологии
скачать файл:
- Название:
- Опихайло Ольга Борисівна. ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РІЗНИХ СТИЛІВ І ФОРМ ПРОЯВУ ГУМОРУ ОСОБИСТОСТІ
- Альтернативное название:
- Опихайло Ольга Борисовна. ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ФАКТОРЫ РАЗЛИЧНЫХ СТИЛЕЙ И ФОРМ ПРОЯВЛЕНИЯ ЮМОРА ЛИЧНОСТИ Opykhailo Olga Borysivna. PSYCHOLOGICAL FACTORS OF DIFFERENT STYLES AND FORMS OF HUMOR OF PERSONALITY
- ВУЗ:
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка
- Краткое описание:
- Опихайло Ольга Борисівна. Назва дисертаційної роботи: "ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РІЗНИХ СТИЛІВ І ФОРМ ПРОЯВУ ГУМОРУ ОСОБИСТОСТІ"
Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара
На правах рукопису
ОПИХАЙЛО ОЛЬГА БОРИСІВНА
УДК: 159.923.375
ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ
РІЗНИХ СТИЛІВ І ФОРМ ПРОЯВУ ГУМОРУ ОСОБИСТОСТІ
Спеціальність: 19.00.01 – загальна психологія, історія психології
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Науковий керівник:
Носенко Елеонора Львівна
доктор психологічних наук, професор
член-кореспондент НАПН України
Дніпропетровськ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1
РОЗДІЛ 2
ПІДХОДИ ДО КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ПОНЯТТЯ
«ПОЧУТТЯ ГУМОРУ»
1.1. Трактування поняття гумору як вищої психічної
функції
1.2. Психологічні функції гумору
1.3. Сучасні уявлення про стилі та форми гумору
1.4. Стан досліджень психологічних чинників прояву
різних стилів і форм гумору
Висновки до першого розділу
МЕТОДОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА ВИБІР
МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЛЯ
ВИЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ
РІЗНИХ СТИЛІВ І ФОРМ ПРОЯВУ ГУМОРУ
2.1. Методологічне обґрунтування підходу до дослідження
стилів і форм прояву гумору як складової
особистісного потенціалу
2.1.1. Загальна характеристика змісту поняття
«особистісний потенціал» і його складових
2.1.2. Сучасна концептуалізація гумору як сильної риси
характеру та вірогідної передумови оптимального
функціонування особистості
2.2. Обґрунтування вибору методичного забезпечення
емпіричного дослідження психологічних чинників
прояву різних стилів і форм гумору
Висновки до другого розділу
4
11
12
20
29
33
44
48
49
49
57
75
91
3
РОЗДІЛ 3 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ
ЧИННИКІВ РІЗНИХ СТИЛІВ І ФОРМ ПРОЯВУ
ГУМОРУ
3.1. Цілі, завдання, гіпотези та загальна схема організації
емпіричного дослідження
3.2. Результати емпіричного дослідження психологічних
чинників різних стилів і форм прояву гумору, їх аналіз
та інтерпретація
Висновки до третього розділу
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
95
95
99
150
153
157
191
4
ВСТУП
Актуальність теми. Зміни, що відбуваються в методології
психологічної науки на сучасному постнекласичному етапі її розвитку, більш
повно відбивають специфіку основного об’єкта психологічних досліджень –
людини як суб’єкта життєдіяльності. Перехід від класичного типу наукових
досліджень, сформованого у межах розвитку природничих наук, до все більш
повного і багатостороннього врахування специфіки людини як унікального
об’єкта пізнання потребував розробки принципово нових методів
дослідження. У зв’язку з цим все більш широкого розповсюдження
набувають як відомі традиційні для психології проективні психодіагностичні
методи та різноманітні засоби їх модифікацій до завдань сучасного етапу
розвитку науки (Л. Ф. Бурлачук, В. Ф. Моргун, С. М. Морозов), так і новітні
імпліцитні методи дослідження (Й. Азендорпф, Б. Еглофф, Ш. Шмукле).
У світлі вищезазначеного цілком виправданим здається вибір теми
даного дослідження, пов’язаного з вивченням психологічних чинників різних
стилів і форм прояву гумору особистості.
До недавнього часу гумор вивчали у зв’язку зі стійкими особистісними
диспозиціями (Л. Веселка, Р. Мартін, Д. Шермер), темпераментальними
ознаками (Е. Кречмер), рівнем сформованості інтелектуальних
здібностей (Є. П. Ільїн, А. В. Петровський), рівнем розвитку адаптаційних
ресурсів особистості (О. О. Байєр, Н. Куіпер, Е. Л. Носенко, О. Г. Шмельов),
проте останнім часом він увійшов до складу сильних рис характеру, що
відбивають систему позитивних цінностей (чеснот) особистості (К. Петерсон,
М. Селігман, Ч. Снайдер, Б. Фредріксон), які виділені в межах нового
напряму досліджень – позитивної психології. Серед шести базових чеснот
виокремлено трансцендентність, до якої спочатку відносили гумор як вищу
психічну функцію. Проте в останніх дослідженнях (Р. Т. Пройєр, К. Харцер)
5
з’явилась нова дуже цікава спроба концептуалізувати гумор як одну з так
званих «емоційно сильних» (за В. Рухом) рис особистості, до яких також
відносять ентузіазм, надію, хоробрість і любов.
Розширення поглядів на витоки гумору, його роль у функціонуванні
людини пов’язано з ідентифікацією на сучасному етапі розвитку
психологічної науки проблеми визначення особистісного потенціалу як
інтегральної характеристики рівня особистісної зрілості (Л. А. Головей,
Ф. Перлз, М. Д. Петраш, А. О. Реан), розкриття змісту поняття «ідеальної
особистості» (Д. О. Леонтьєв), визначення ознак психологічного здоров’я й
оптимального функціонування людини (І. В. Дубровіна, Дж. Капрара,
К. Роджерс, Н. К. Смирнов, Д. Цервоне).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертації пов’язана з тематикою науково-дослідної роботи кафедри
педагогічної та вікової психології Дніпропетровського національного
університету імені Олеся Гончара «Психологічні механізми і педагогічні
умови стимулювання процесу саморозвитку особистості та її становлення як
відповідального суб’єкта життєтворчості» (номер державної реєстрації
0113U004188).
Тема дисертаційної роботи затверджена на засіданні Вченої ради
Дніпропетровського національного університету імені Олеся
Гончара (протокол № 7 від 18.02.2010 р.), узгоджена в Міжвідомчій раді з
координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук НАПН
України (протокол № 8 від 30.11.2010 р.) та уточнена на засіданні Вченої
ради Дніпропетровського національного університету імені Олеся
Гончара (протокол № 9 від 10.03.2011 р.).
Мета дослідження полягає у з’ясуванні механізму каузального зв’язку
між рівнем оптимальності функціонування особистості та особливостями
реалізації людиною різних стилів і форм гумору як вищої психічної функції.
6
Для досягнення поставленої мети вирішувались наступні завдання:
1) з урахуванням положень культурно-історичної теорії розвитку
особистості проаналізувати підходи до трактування поняття гумору як
вищої психічної функції;
2) довести наявність каузального зв’язку між рівнем оптимальності
функціонування людини та наданням нею переваг тим чи іншим
стилям і формам прояву гумору;
3) емпірично перевірити гіпотезу про поліфункціональність гумору, який
може виступати і як форма прояву оптимально функціонуючої
особистості, і як емоційно сильна властивість особистості;
4) виявити психологічні чинники, що впливають на наявність у людини
різних стилів і форм прояву гумору;
5) продемонструвати, що такі форми сміхової поведінки, які раніше
вивчались у клінічних дослідженнях, можуть бути успішно застосовані
як засоби імпліцитної діагностики в дослідженнях
загальнопсихологічного спрямування.
Об’єкт дослідження: гумор як вища психічна функція.
Предмет дослідження: психологічні чинники різних стилів і форм
прояву гумору особистості.
Основна гіпотеза дослідження базується на припущенні, що надання
людиною переваг певним стилям і формам прояву гумору зумовлено
притаманними їй різними психологічними чинниками.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: принцип
детермінізму в його застосуванні до дослідження розвитку людини як
суб’єкта життєдіяльності і предмета пізнання в
психології (К. О. Абульханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, М. Й. Боришевський,
С. Б. Кузікова, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн та ін.); уявлення про
особистісний потенціал і форми його прояву як інтегральну характеристику
особистості (Г. О. Балл, І. Д. Бех, С. Б. Кузікова, Д. О. Леонтьєв,
П. В. Лушин, С. Д. Максименко, В. Ф. Моргун, О. Б. Орлов, А. О. Реан,
7
М. В. Савчин); концепція ролі цінностей, зокрема позитивних, у розвитку
«сил» характеру і забезпеченні оптимального функціонування особистості та
її психологічного здоров’я (К. Петерсон, К. Ріфф, М. Селігман, Б. Фредріксон
та ін.), теоретичні та емпіричні дані про почуття гумору як багатовимірний
психологічний конструкт (І. С. Домбровська, О. О. Зайва, О. М. Іванова,
О. Н. Лук, Р. Мартін, Е. Л. Носенко, Р. Т. Пройєр, В. Рух, М. Тітц та ін.).
Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань обрано такі
методи дослідження: теоретичні (теоретико-методологічний аналіз,
узагальнення теоретичних підходів до розкриття взаємозв’язку різних форм
прояву психічних функцій); емпіричні (квазіексперимент для
нееквівалентних груп, критерієм нееквівалентності яких обрано психологічні
властивості людини як аналог незалежної змінної; психологічне тестування);
математико-статистичні (кластерний аналіз (алгоритм К-середніх) для
забезпечення нееквівалентності груп у квазіексперименті, лінійний
множинний регресійний аналіз, кореляційний аналіз (критерій r-Пірсона), tкритерій Стьюдента для встановлення достовірності розбіжностей між
кластерами); інтерпретаційні (аналіз, синтез, систематизація отриманих
даних, порівняння з результатами інших досліджень).
Експериментальна база дослідження. Загальна кількість
досліджуваних склала 125 осіб, серед яких 30 студентів технічних
спеціальностей денного відділення Дніпропетровського державного
аграрного університету віком від 19 до 25 років, 63 студенти гуманітарних
спеціальностей денного відділення Дніпропетровського національного
університету імені Олеся Гончара віком від 18 до 23 років, 32 особи віком від
22 до 61 року різних професій, які вже мають вищу освіту. Кількість
досліджуваних чоловічої статі склала 40 осіб, жіночої – 85 осіб.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
– вперше теоретично обґрунтовано й емпірично підтверджено існування
особистісно зумовлених психологічних чинників різних стилів і форм
прояву гумору;
8
– доведено, що особи, які мають високий рівень сформованості
позитивних цінностей і сильних рис характеру, психологічного
благополуччя, самоповаги та задоволеності життям як визнаних ознак
оптимально функціонуючої особистості, характеризуються активним
застосуванням адаптивних стилів гумору, відсутністю гелотофобії й
усвідомленням ролі гумору як особистісного ресурсу;
– поглиблено уявлення про роль емоційно сильних рис характеру у
використанні різних стилів гумору і форм сміхової поведінки, що
розширило концептуалізацію гумору не лише як складової
загальнолюдської чесноти «Трансцендентність»;
– доведено, що такі форми сміхової поведінки, як гелотофобія,
гелотофілія та катагеластицизм, які раніше вивчались у клінічних
дослідженнях, можуть бути успішно застосовані в дослідженнях
загальнопсихологічного спрямування.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці
методологічно обґрунтованого підходу до імпліцитної діагностики
особистості з урахуванням особливостей реалізації людиною гумору як
вищої психічної функції, що підвищує надійність психологічного діагнозу та
може бути застосовано у роботі практичного психолога. Вивчення стилів і
форм прояву гумору може відігравати важливу роль в оцінці успішності
адаптації юнаків до освітніх закладів, у контексті вибору форм організації
дозвілля, у гармонізації статеворольових відносин і сиблінговій взаємодії
тощо.
Основні теоретичні положення та результати дисертаційного
дослідження впроваджено в навчальний процес на факультеті психології
Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара та в
інших закладах освіти. Вони застосовуються при викладанні нормативної
професійно-орієнтованої дисципліни «Психологія травмуючих ситуацій»,
розділ «Психологія особистості» (акт № 375-88-09 від 25.06.2014 р.), у
дослідницькій роботі на кафедрі філософії, соціології та історії
9
Дніпропетровського державного аграрно-економічного
університету (акт № 15-08-0105 від 15.05.2014 р.), у навчально-методичній і
консультативній роботі з педагогічним складом навчально-виховного
об’єднання № 28 м. Дніпропетровська (довідка № 371 від 06.05.2014 р.) і
дитячої музичної школи № 11 м. Дніпропетровська (довідка № 123 від
17.04.2014 р.) та у психопрофілактичній і консультативній роботі зі
співробітниками ТОВ «НВО «Станкоресурс» м. Дніпропетровська (довідка
№ 1214/1 від 12.05.2014 р.).
Особистий внесок здобувача. У статтях «Стилі та форми прояву
гумору як гіпотетичні аспекти імпліцитної діагностики психологічного
здоров’я» та «The predictive potential of the humor forms and styles for the
implicit personality assessment», написаних у співавторстві з науковим
керівником, автором обґрунтована вірогідність зв’язку особливостей
реалізації гумору з ознаками внутрішнього світу особистості, проведено й
оброблено дані емпіричної перевірки гіпотез і сформульовано можливості
здійснення на цій підставі імпліцитної діагностики психологічного здоров’я й
оптимального функціонування людини.
Надійність і достовірність результатів дисертаційного дослідження
забезпечені адекватним теоретичним обґрунтуванням його вихідних
положень і гіпотез з опорою на загальновизнані методологічні постулати
загальної психології, психології особистості, позитивної психології;
застосуванням методів, релевантних завданням, предмету й об’єкту
дослідження; репрезентативністю вибірки емпіричного дослідження;
застосуванням новітніх методичних засобів дослідження, що відповідають
сучасному постнекласичному етапу розвитку методології психології, і
використанням надійних методів обробки статистичних даних.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були
представлені та обговорені на ІІ Всеукраїнському психологічному
конгресі (м. Київ, 2010 р.), на Всеукраїнській молодіжній науково-практичній
конференції «Вектори психології – 2010» (м. Харків, 2010 р.), на
10
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Створення психологічних
передумов для збереження здоров’я молоді в процесі
навчання» (м. Дніпропетровськ, 2011 р.), на VI Європейській конференції з
позитивної психології (м. Москва, 2012), на XXVI конференції
Європейського співтовариства з психології здоров’я (м. Прага, 2012), а також
на звітних наукових конференціях і засіданнях кафедри педагогічної та
вікової психології Дніпропетровського національного університету імені
Олеся Гончара.
Публікації. Основний зміст і результати дисертаційного дослідження
відображено в 11 публікаціях, з яких 4 опубліковано в наукових фахових
виданнях України, 1 – у виданні іноземної держави, 1 – в іншому науковому
періодичному виданні України та 5 – у матеріалах наукових конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу,
трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків і
5 додатків (12 сторінок), містить 30 таблиць і 4 рисунки на 29 сторінках.
Основний зміст роботи викладено на 156 сторінках. Список літератури
містить 323 найменування, з них 128 – іноземною мовою.
- Список литературы:
- ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення
наукової проблеми стосовно визначення особистісно-діагностичного
потенціалу стилів і форм прояву гумору, які зумовлені різними
психологічними чинниками. Результати проведеного дослідження дають
підстави зробити наступні висновки:
1. Теоретичний аналіз підходів до трактування поняття гумору дає
підстави стверджувати, що, враховуючи положення культурно-історичної
теорії розвитку особистості, гумор можливо розглядати як вищу психічну
функцію, яка характеризує якісну своєрідність людської психіки, є
соціальною за своєю природою, опосередкованою і за рахунок цього
довільною.
Почуття гумору належить до подвійно детермінованих: з одного боку –
людина з почуттям гумору повинна мати вроджені задатки, з іншого –
частково це почуття формується в процесі цілеспрямованого виховання. В
ході свого формування, як в історичному контексті, так і в онтогенезі, гумор
спочатку виявляється в формі знаково-опосередкованої взаємодії між
людьми в рамках їхньої спільної діяльності. Згодом у результаті процесу
інтеріоризації відбувається перетворення зовнішніх засобів здійснення
функцій у внутрішні. Окрім переходу від інтерпсихологічного до
інтрапсихологічного процесу розвиток гумору як вищої психічної функції
характеризується поступовим «згортанням» – переходом від розгорнутої
діяльності до автоматизованих розумових дій. Найбільш універсальним
способом формування й функціонування гумору виступає мовленнєве
опосередкування, оскільки мова є провідною знаковою системою, що
виникла в процесі тривалого суспільно-історичного розвитку людства.
2. Встановлено, що чим вищий рівень оптимальності функціонування
особистості, тим вірогідніше людина надає перевагу використанню
адаптивних (афіліативного і самопідтримувального) стилів гумору та
154
характеризується відсутністю гелотофобії. При кластеризації вибірки за
показниками всього набору загальнолюдських позитивних цінностей і
відповідних їм сильних рис характеру в поєднанні з адаптивними стійкими
рисами особистості показано, що чим більш вираженими є ознаки
доброчинності (як узагальненої характеристики оптимальності
функціонування людини), тим вірогідніша наявність високого рівня
психологічного благополуччя, самоповаги і задоволеності життям, що
виявляється у наданні переваги лише адаптивним стилям
гумору (афіліативному та самопідтримувальному), в усвідомленні ролі
гумору як ресурсу стресоподолання та у відсутності гелотофобії. Особи з
відносно нижчими показниками за ознаками психологічного благополуччя,
самоповаги та задоволеності життям, а також позитивних цінностей мають
статистично нижчі показники афіліативного та самопідтримувального стилів
гумору, не усвідомлюють роль гумору як особистісного ресурсу та мають
вищі показники гелотофобії.
3. Підтверджено гіпотезу про поліфункціональність гумору, який
може виступати і як форма прояву оптимально функціонуючої особистості, і
як емоційно сильна властивість особистості (завдяки врахуванню об’єктивно
існуючого явища «розщеплення» (мінливості) особистості, тобто виявлення
нею у поєднанні з іншими ознаками особистості таких сильних рис характеру
як ентузіазм, надія, хоробрість і любов). Суб’єкти з вищим рівнем
сформованості емоційно сильних рис характеру не тільки чітко
усвідомлюють роль почуття гумору як ресурсу стресоподолання, а також
активно застосовують три стилі гумору (афіліативний, самопідтримувальний
і агресивний). У них спостерігаються різні форми сміхової
поведінки (зокрема гелотофілія і катагеластицизм) при відсутності
гелотофобії.
Продемонстровано існування феномену «особистісного розщеплення».
У попередніх дослідженнях гумору як ресурсу стресоподолання такий
155
феномен був зафіксований відносно можливості застосування
самопринизливого стилю гумору в функції афіліативного.
4. На підставі аналізу переваг, які людина надає різним стилям і
формам прояву гумору, встановлено їх зумовленість конкретними
психологічними чинниками. Чинниками-предикторами, які впливають на
наявність у людини гелотофобії, є низький рівень таких складових
психологічного благополуччя, як особистісне зростання та автономія, проте
більш виражені поміркованість, нейротизм, психотизм і негативна
афективність. Гелотофоби не прагнуть до самореалізації та залежать від
оцінок оточення. Вони бояться відкритості у спілкуванні з іншими людьми,
характеризуються емоційною нестабільністю, мають ускладнення в процесі
адаптації.
Предикторами гелотофілії є психотизм і справедливість. Гелотофіли
мають схильність до асоціальної поведінки, неадекватності емоційних
реакцій, високої конфліктності та егоцентричності. Разом з тим особи, яких
характеризує наявність схильності виступати об’єктом гумору, можуть бути
успішними на постах керівників, вміють добре організовувати різноманітні
заходи та контролювати їх проведення.
Чинниками-предикторами катагеластицизму є високий рівень
макіавеллізму, екстраверсії, психотизму, сміливості та трансцендентності в
поєднанні з низьким рівнем поміркованості та мудрості. Катагеластицисти
схильні маніпулювати іншими людьми в міжособистісних стосунках. Вони
прагнуть бути в центрі уваги, однак їм важко регулювати власні почуття та
дії.
5. Доведено, що такі форми сміхової поведінки, як гелотофобія,
гелотофілія та катагеластицизм, які раніше вивчались у клінічних
дослідженнях, можуть бути успішно застосовані як засоби імпліцитної
діагностики в дослідженнях загальнопсихологічного спрямування. Якщо в
клініко-психологічних дослідженнях почуття гумору феномен гелотофобії
вивчається як патологічний страх осміяння, то як аспект індивідуальних
156
розбіжностей форми прояву гумору виконують специфічну діагностичну
функцію – свідчать про притаманність людині емоційно сильних рис
характеру.
Перспективи подальших досліджень у межах даної проблематики
можуть бути пов’язані з пошуком нових психологічних чинників різних
стилів і форм прояву гумору, зокрема у представників інших культур, а
також із дослідженням впливу умов проживання та виховання на виникнення
різних форм сміхової поведінки.
- Стоимость доставки:
- 200.00 грн