Стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

УДК 159.923

Коврига Наталія Валентинівна

Стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту

19.00.01 загальна психологія, історія психології

Науковий керівник
Носенко Елеонора Львівна
чл-кор. АПН України, доктор психологічних наук, професор

Дніпропетровськ - 2003

ЗМІСТ

Вступ .. 3
РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ СТРЕСОЗАХИСНОЇ ТА АДАПТИВНОЇ
ФУНКЦІЙ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЯК ІНТЕГРАЛЬНОЇ
ОСОБИСТІСНОЇ ВЛАСТИВОСТІ . 19
1.1 Напрями досліджень механізму інтегрування досвіду у формуванні властивостей особистості і стилю її поведінки ... 19
1.2 Витоки емоційного інтелекту та концептуалізація поняття .. 29
1.3 Стан розробки підходів до вимірювання емоційного інтелекту . 41
РОЗДІЛ 2. методологічні засади та програма
дослідження стресозахисної та адаптивної функціЙ емоційного інтелекту .. .51
2.1 Особистість у стресогених ситуаціях: диференційна модель 51
2.2 Внутрішні та зовнішні компоненти емоційного інтелекту
та особливості їх виявлення як динамічної єдності ... 59
РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОЗАХИСНОЇ
ТА АДАПТИВНОЇ ФУНКЦІЙ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ...83
3.1. Організація та процедура проведення емпіричного дослідження,
Обґрунтування вибору його методичного забезпечення .. 83
3.2. Аналіз результатів емпіричного дослідження внутрішніх
детермінант емоційної розумності в аспекті їх стресозахисної
та адаптивної функцій..... 95
3.3. Результати емпіричного дослідження інформативності
зовнішніх ознак емоційного інтелекту ... 113
Висновки ... 146
Список використаних джерел .. 154
Додатки ...170

ВСТУП

Актуальність теми дослідження та рівень розробленості проблеми. Ще біля десяти років тому словосполучення емоційний інтелект”, яке з’явилось у психологічному тезаурусі з проблем психології особистості з появою робіт американських психологів H.Gardner[163, 164], J.Mayer and P.Salovey [175, 176], D.Goleman [166] та інших [177, 147, 187], викликало здивування завдяки незвичному поєднанню понять емоція” і інтелект”, які здавались протилежними за глибинним змістом. Не менше здивування викликало твердження авторів, що ввели у науковий перебіг поняття емоційний інтелект”, відносно ролі цієї інтегральної властивості особистості у детермінації успіху будь-якої діяльності людини в будь-яких умовах [167, 192, 195].
Й досі, хоча проблематика, пов’язана з вивченням емоційного інтелекту, знаходить достатньо широке відображення в тематиці авторитетних наукових психологічних конгресів та спеціальних конференцій з проблем психології особистості, зокрема останньої [184], відчувається певна обережність у визначенні теоретичної значущості проблеми, практичний інтерес до якої значно випереджає рівень її теоретичної розробки. Достатньо зазначити, що після виходу у світ у 1995 році монографії D.Goleman Емоційний інтелект”[166] вона миттєво перетворилась на бестселер. Це не дивно, адже автор у цій роботі не тільки визначив значущість емоційного інтелекту як провідної детермінанти успіху життєдіяльності, але й запропонував шляхи до опанування такими особистісними властивостями, як самоконтроль, завзятість та наполегливість, самомотивування на діяльність, розуміння власних емоцій і емоцій інших людей та урахування їх у підтриманні сприятливих стосунків з оточуючими.
Ці властивості він назвав узагальнено емоційним інтелектом” використавши термін, що раніше був введений у науковий перебіг J.Mayer та P.Salovey [176]. Епіграфом до книги дуже доречно було обрано висловлювання Аристотеля: Будь-хто може розгніватись це легко. Але виявити гнів по відношенню саме до тієї людини, яка на це заслуговує, в потрібній мірі, у відповідний час, з приводу гідної мети і у відповідній формі це не легко”. Твердження ж відносно того, що емоційний інтелект, на відміну від загального інтелекту (вимірюваного за допомогою IQ і значною мірою детермінованого генетично), піддається розвитку у будь-якому віці та й ще надає перевагу тому, хто їм володіє, перед носіями високого IQ у досягненні успіху життєдіяльності, прирекло” проблему на роль проблеми номер один” у психології особистості. Її почали активно висвітлювати популярні загальнонаукові видання, з’явились різноманітні варіанти вербальних тестів емоційного інтелекту, що базуються як на самооцінюванні людиною рівня притаманності їй та оточуючим її особам емоційного інтелекту, так і на результатах розв’язання суб’єктом спеціально підібраних проблемних задач [147, 153, 158]. Почали друкуватись популярні брошури серії Допоможи собі сам як вдосконалити свій емоційний інтелект”. В Інтернеті проходить широку апробацію комбінований тест емоційного інтелекту, що містить завдання обох зазначених вище типів [158]. Розробники останнього тесту, що базується на теоретичному підході до визначення поняття емоційний інтелект, запропонованому D.Goleman та іншими дослідниками, не тільки надають виконавцям тесту коментар відносно рівня сформованості в них емоційного інтелекту, а й пропонують конкретні рекомендації щодо його вдосконалення шляхом участі у відповідних тренінгах. Останнє, власне, і викликає широкий практичний інтерес до проблеми. Якщо емоційний інтелект, як стверджують автори, дійсно можна формувати, починаючи з дитинства, та вдосконалювати у дорослому віці, то розвиток цієї інтегральної властивості особистості може цілком претендувати на роль своєрідної панацеї від тієї жахливої біди ХХІ століття, яку психологи, на наш погляд цілком виправдано, називають психічною кризою” [ 4, 21].
Як правомірно стверджують автори, що започаткували розробку проблеми емоційного інтелекту в психології, у світі в цілому спостерігається зараз такий рівень вибуху негативних емоцій людей, який дійсно нагадує колективне божевілля” [7], що не дивно у світлі соціального божевілля”, в умовах якого живе сучасне покоління людей [39].
Емоції виходять з під контролю у повсякденному спілкуванні людей і це навіть вже не викликає здивування з боку оточуючих [3, 7, 14]. В останнє десятиліття, як справедливо відмічає D.Goleman [166], з’явилась велика кількість повідомлень, що свідчать про найвищий за всю історію людства рівень емоційної нестриманості, нехтування будь-якими нормами у виявленні почуттів на всіх рівнях спілкування людей, починаючи з родини і закінчуючи колективом, в якому люди працюють разом. Це виявляється і у відчаї мовчазної самотності” маленьких дітей, залишених батьками наодинці з телебаченням у ролі вихователя” або взагалі позбавлених будь-якого батьківського піклування [152], у жахливому насильству в шлюбних відносинах [13], і, кінець кінцем, у тероризмі на рівні міждержавних відносин, що в останні роки набув міжнародного масштабу. Повна емоційна неосвіченість, яка виказує себе у кількісних показниках різко зростаючої депресії практично у всіх країнах світу, у зростанні вибухів жорстокості, насильства, агресивної поведінки, невмотивованих вбивствах, вандалізмі [14. 27 146], на жаль, набуває вигляду однієї з найхарактерніших ознак цивілізації ХХІ століття [131].
Недарма на стиці соціальних та гуманітарних наук народжується новий напрям міждисциплінарних наукових досліджень пейнетика (panetics [188]), предметом якої є вивчення витоків та форм виявлення страждань, що люди спричиняють один одному. Ці страждання додаються до страждань, породжуваних недосконалістю економіки, соціального устрою, політики, перетворюючись у стресор величезної руйнуючої сили, що загрожує не тільки духовному (емоційному), але й фізичному здоров’ю людини. Хоча агресивна поведінка особистості активно вивчається у психології і в її дослідження зробили і роблять значний внесок як зарубіжні [14, 27], так і вітчизняні дослідники [3, 7, 81, 87], в науці поки що не існує, як правомірно зазначає А.О.Реан [108], загально прийнятої теорії агресії і жодна з концепцій агресії не може претендувати на наявність в ній вичерпного пояснювального потенціалу. З нашої точки зору це є наслідком недостатньої уваги до вивчення глибинних витоків, особливостей детермінації та форм виявлення й перебігу емоційних проявів особистості.
Метод самоспостереження у вивченні емоційної сфери людини, започаткований В.Вундтом, не вичерпав повністю свої можливості і був витіснений іншими методами, зокрема, поведінковими, психофізіологічними, що, як здається, спричинило певне відставання у вивченні емоцій. Доцільно згадати у цьому зв’язку, що в останній проблемній монографії, виданій в Інституті психології Академії наук колишнього СРСР (Москва, 1989) [127], що була присвячена визначенню основних тенденцій розвитку психологічної науки на найближче десятиліття, В.К.Вілюнас (автор розділу відносно шляхів розвитку дослідження емоцій), прогнозував, що психологію чекає пожвавлення інтересу до вивчення емоцій, зокрема саме методом інтроспекції.
Про те, що це передбачення виявилось виправданим, свідчить, на наш погляд, поява в останні часи нового напряму в експериментальному вивченні емоції досліджень з проблеми емоційного інтелекту, або емоційної розумності”, як цей термін запропоновано перекладати на українську мову науковим керівником цієї дисертаційної роботи Е.Л.Носенко [91].
Отже, проблема, якій присвячено дане дисертаційне дослідження, є актуальною у декількох аспектах: теоретичному, бо вона, як зазначалось вище, є недостатньо розробленою у цьому плані; соціальному, бо людська цивілізація може опинитись у стані саморуйнування, якщо й далі емоції будуть розглядатись як протилежні розуму, як такі, що є недоступними свідомому контролю і регулюванню; педагогічному, якщо на підставі експериментального вивчення особливостей перебігу емоційних процесів і станів та стійких властивостей особистості не будуть розроблені науково обгрунтовані підходи до цілеспрямованого формування в процесі навчання та виховання емоційної розумності суб’єктів учіння.
Попри термінологічну неузгодженість, проблема емоційного інтелекту ідентифікована: емоційну сферу людини необхідно вивчати в аспекті її усвідомлення людиною і саморегулювання. Які для цього існують спонукаючи фактори, крім соціального усвідомлення того, що емоційна сфера людини потребує уваги саме у зазначеному вище аспекті і що, можливо, це позбавить людство від божевілля”, спричиненого повною відсутністю спроб інтелектуального ставлення людини до власних емоцій, буде детальніше розглянуто далі.
По-перше, в останнє десятиліття зроблені великі досягнення в інструментальному вивченні емоцій завдяки розробці інноваційних методів досліджень їх енергетичних аспектів, впровадженню методів резонансної томографії мозку [125, 166]. Вперше в історії людства стало можливим візуально спостерігати те, що було джерелом глибокої таємниці, бачити точну картину того, як по-різному функціонують складні маси нервових клітин під час, коли людина мислить, переживає певні почуття, уявляє щось, або мріє про щось. Як підкреслюють дослідники емоційного інтелекту [166], цей потік нейробіологічних даних дає змогу усвідомити більш чітко, ніж будь-коли раніше, як центри мозку, що відповідають за емоційне реагування, зумовлюють появу людських сліз, або вибухів гніву; і як більш старі” відділи мозку, які спонукають людину до бійки або вияву любові, налаштовують її на більш чи менш адекватну ситуації поведінку. Ця безпрецедентна ясність відносно нейрофізіологічних механізмів функціонування емоцій [120, 121, 124] і розуміння причин їх виходу з під контролю людини [125] дає можливість сконцентрувати увагу на виявленні нових засобів для подолання колективної емоційної кризи, у якій перебуває людство. Можна погодитись з авторами робіт з проблеми емоційного інтелекту, які зазначають, що місце почуттів у ментальному житті людини було дивовижно призменшено дослідниками у попередні часи, залишаючи емоції значною мірою недослідженим континентом” у науковій психології. І в цю пустелю устрімились книги з самодопомоги, про які згадувалось вище, поради з благими намірами, але, у кращому випадку, такими, що базуються на клінічних даних і позбавлені достатнього наукового фундаменту. Зараз психологія взмозі відповісти з достатньою мірою авторитетності на відповідні складні питання відносно появи емоцій та можливих форм їх свідомого регулювання.
У вітчизняній психології існують певні теоретичні традиції вивчення складної детермінації психічної діяльності людини, на які можуть спиратися подальші дослідження проблеми емоційного інтелекту [2, 5, 10, 29, 36, 32, 33, 34, 72, 110, 111]. Одним з теоретичних завдань на сучасному етапі розвитку досліджень у зазначеній вище галузі ми вбачаємо розробку теоретичного фундаменту вирішення проблеми операціоналізації емоційного інтелекту. З нашої точки зору [94], вербальні тести, які створені для оцінювання рівня сформованості емоційного інтелекту, мають певні недоліки. Вони базуються переважно на самооцінюванні і спираються на аналіз змісту ситуацій, особливості поведінки в яких можуть свідчити, на думку розробників тестів, про відсутність чи наявність у виконавця тесту відповідного рівня розвитку емоційного інтелекту. Як будь-які вербальні тести, що базуються на аналізі змісту, тести емоційного інтелекту, побудовані на методі аналізу запропонованих більш-менш типових ситуацій, допускають різні тлумачення якості їх виконання і тому не можуть бути в достатній мірі об’єктивними. Крім того, ці тести, розроблені представниками індивідуалістської культури - авторами фундаментальних робіт з проблеми емоційного інтелекту, потребують адаптації до умов іншої культури. І, - що головне, - вибір ситуацій для побудови тесту не обгрунтований теоретично, а серед варіантів альтернативного вибору правильної відповіді є декілька тверджень, настільки подібних одне до одного, що в певних умовах кожне з них можна вважати правильним. Тому нагальною теоретичною проблемою, яка потребує подальшого рішення і яка зумовлює актуальність обраної нами в даному дисертаційному дослідженні теми, є, крім основної проблеми розкриття стресозахисної та адаптивної функцій емоційного інтелекту, проблема адекватної операціоналізації цього конструкту з опорою на теоретичний аналіз особливостей внутрішнього світу людини і складної детермінації психічної реальності людини.
У вітчизняній психологічній літературі існує декілька теоретичних підходів, які можуть бути обрані для вирішення задачі операціоналізації емоційного інтелекту. Це теорія єдності зовнішнього і внутрішнього у детермінації психічного [110, 111, 52, 100, 139, 140]; системний підхід до вивчення психічних явищ [36, 76, 77, 65], який, зокрема, знайшов нове цікаве відбиття в останній роботі російських психологів А.В.Петровського та М.Г.Ярошевського [105], що містить так звану категоріальну мережу основних психологічних понять з розкриттям їх змістовних зв’язків як по горизонталях, так і по вертикалях мережі. Крім того, в українській психології активно розробляється структурно-генетичний підхід до вивчення життєвого світу особистості [80, 81, 129 та інші], є певні досягнення у вивченні емоцій як одного з провідних компонентів детермінації поведінки людини [137, 115, 89, 90, 93 та інші], у тому числі в умовах професійної та навчальної діяльності (Чебикін А.Я. [136]; Саннікова О.П. [113, 116]; Носенко Е.Л. [93], та інші).
Визначенню впливу стійких ознак емоційності у структурі особистості на різних рівнях їх виявлення як детермінант успішності професійної діяльності, зокрема у соціономічних професіях, присвячені роботи О.П.Саннікової та її учнів [113, 114, 115]. О.П.Саннікова дослідила, зокрема, вплив чотирьох базових емоцій, які притаманні людині, на успішність її професійної діяльності (радості, гніву, суму, страху). Виявилось, що існують певні закономірності цього зв’язку. Дослідження О.П.Саннікової з’явились, певною мірою, предтечею досліджень емоційного інтелекту, бо нею та деякими російськими дослідниками [61, 21, 49 та ін.] запропоновано вивчення психологічної проникливості як багаторівневого складного структурного утворення, яке пов’язане зі стійкими ознаками емоційності в структурі особистості. Автор правомірно розглядає емоційність як стійку характеристику індивідуальності, яка, поряд з психічною активністю, є найважливішою складовою темпераменту. Вона трактується також як ситемостворюючий фактор у структурі особистості [115] і в структурі її властивостей, у тому числі професійно важливих. Емоційність розглядається як регулятор професійної діяльності і детермінанта її успішності. У дослідженні ролі емоційності як важливої детермінанти успішності діяльності, зокрема професійної, значний внесок зробили такі російські дослідники, як А.Я.Ольшанікова [97], І.В.Пацявічус [101], І.А.Переверзева [102], а також українські О.П.Саннікова [116], А.Я.Чебикін [137], Е.Л.Носенко [93] та інші.
Отже, основним напрямком цього дисертаційного дослідження є вивчення загальних закономірностей виявлення емоційного інтелекту як стресозахисного фактору, що сприяє успішній самореалізації особистості у житті. Стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту, які обрані як предмет дослідження в даній роботі, є, на наш погляд, важливим фактором у з’ясуванні ролі емоційного інтелекту як особистісної детермінанти успіху життєдіяльності. Доведення того факту, що від рівня сформованості емоційного інтелекту залежать інтенсивність і частота стресових виявів у різних ситуаціях життєдіяльності, з’явиться суттєвим внеском у розробку реальних заходів для зниження інтенсивності емоційної кризи, що породжує небезпечно високий рівень агресивності у цивілізованому суспільстві.
Ця проблема має два аспекти, а саме: виявлення стресозахисної функції емоційної розумності як фактору, який сприяє особистісній самореалізації людини, та як фактору, що оптимізує спілкування людини з оточуючими. Останнє, як підкреслюють провідні дослідники в галузі соціальної психології [16, 17], є однією з важливих психологічних проблем, від вирішення якої залежить створення типології особистості за критерієм рівня сформованості соціального інтелекту: вміння пізнавати інших людей, спілкуватись з ними, формувати сприятливе ставлення до них в процесі сумісної діяльності і таке інше.
Дане дисертаційне дослідження замислене як таке, що повинне відповідати новій парадигмі досліджень у галузі психології особистості. Йдеться про заміну парадигми урахування фактору людини, що була провідною в середині 60 років, цілковито новою парадигмою управління людським ресурсом, яка, як стверджують сучасні дослідники у галузі прикладної психології [48, 64], вже реально формується.
Ця парадигма передбачає розкриття можливостей і закономірностей розвитку суб’єкта як цілісної істоти, що перебуває у безперервній взаємодії зі світом у своєму найближчому оточенні, в певному соціальному середовищі [11, 12, 40, 58, 99, 100, 126, 138].
На наш погляд, саме дослідження такого спрямування відповідають і вимогам нової ситуації в сучасному суспільстві, характерної, як можна уявити, не тільки для України, але особливо актуальної саме для неї з її специфікою сучасного перехідного етапу соціально економічного розвитку. Цей етап гостро потребує зміни ставлення до людини, зміни усіх основ гуманітарної культури.
Дане дисертаційне дослідження має в якості зверхмети”, так би мовити, спробу продемонструвати на конкретному прикладі вивчення стресозахисної та адаптивної функцій емоційного інтелекту людини важливість урахування в дослідженнях з психології особистості ролі відповідних знань та вмінь поводження в конкретних ситуаціях життєдіяльності, які, як правомірно стверджують сучасні дослідники [71, 154, 169, 170], не меншою мірою визначають успішність життєдіяльності людини, ніж її диспозиційні особистісні фактори.
Зв’язок роботи з науковими планами. Дане дисертаційне дослідження виконувалось у відповідності з темою: „Психологічні проблеми дослідження емоційної сфери людини”, яка входила до координаційного плану наукових досліджень Академії педагогічних наук України в період з 1998 по 2001 рік (відділення психології, вікової фізіології та дефектології; науковий керівник теми член - кор. АПН України, доктор психологічних наук, проф. Носенко Е.Л.)
Об’єкт дослідження: внутрішні (диспозиційні) та зовнішні (ті, що виявляються у формі актуальних переживань) аспекти емоційного інтелекту людини в їх динамічній єдності.
Предмет дослідження: стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту і їх зв’язок з рівнем сформованості останнього.
Мета дослідження: вивчити різні форми взаємозв’язку внутрішніх та зовнішніх аспектів емоційного інтелекту як основу виявлення його стресозахисної і адаптивної функцій.
Завдання дослідження:
1) на підставі теоретичного аналізу змісту та аспектів виявлення емоційного інтелекту як системної інтегральної особистісної властивості визначити його внутрішні (диспозиційні) та зовнішні (ті, що виявляються у актуальних переживаннях) компоненти емоційного інтелекту як основи для операціоналізації цього особистісного конструкту;
2) з урахуванням особливостей взаємозв’язку зовнішнього та внутрішнього як єдності психічного визначити різні варіанти реалізації внутрішньої природи актів емоційно зумовленої поведінки та психологічні закономірності їх зовнішнього об’єктивного перебігу як основи для диференціації рівнів сформованості емоційного інтелекту;
3) з’ясувати форми репрезентації у свідомості людини рівня сформованості в неї емоційного інтелекту;
4) розробити методичний інструментарій та підібрати систему методичних процедур, адекватних меті та завданням дослідження;
5) емпірично перевірити адекватність підходу до оцінки рівня сформованості емоційного інтелекту людини, запропонованого у роботі, шляхом аналізу диспозиційних та зовнішніх компонентів емоційного інтелекту та особливостей їх відображення у свідомості людини.
Методологічну основу дослідження становили: концепція множинності форм виявлення інтелекту та уявлення про структуру і функції емоційного інтелекту як одної з форм виявлення інтелекту (H.Gardner [163, 164], J,Mayer & P.Salovey [175,176]; D.Goleman [166] та інші); психологічний підхід до вивчення детермінації і закономірностей розвитку психіки (Л.І.Божович [18], С.Д.Максименко [78, 78, 80]); уявлення про роль особистісних факторів, зокрема, стійких ознак емоційності в структурі особистості у регуляції поведінки (В.М.Теплов [128], В.Д.Небиліцин [88], А.Є.Ольшаннікова [97], О.П.Саннікова [61, 115], К.Изард [54], R.Hogan [170], De Raad [154], R.Larsen & T.Ketelaar [173] та інші); системний підхід до вивчення механізму впливу емоцій на різні аспекти діяльності та успішність адаптаційних процесів (О.М.Леонтьєв [71, 72], П.В,Сімонов [119, 120, 121], В.К.Вілюнас [32, 33, 34], Ф.Є.Василюк [29], Р.Лазарус [174], О.Я.Чебикін [136, 137], Е.Л.Носенко [89, 183], Л.В.Занюк [50], N.Bolger &A.Zukerman [150] та інші); принцип єдності внутрішнього і зовнішнього у детермінації психічного і теоретична модель вільної особистості (С.Л.Рубінштейн [110, 111], Б.Ф.Ломов [77], К.О.Абульханова-Славська [2], В.П.Зінченко [51, 52, 53], А.В.Петровський і М.Г.Ярошевський [105], В.М.М”ясищев [85, 86], О.Б.Орлов [99, 100], В.Є.Чудновський [139, 140], Д.О.Леонтьєв [73, 74, 75], В.І.Чирков [138], Г.О.Балл [11, 12], Я.В.Васил”єв [28] та інші); когнітивно-екперієнціальна теорія внутрішнього світу особистості (S.Epstein [161] та інші); концепція психологічного благополуччя (F.Bryant & J.Veroff [151], C.D.Ryff [185] та інші); системно-цільова концепція особистості (Б.Б.Косов [65, 66]та інші).
Для вирішення поставлених задач використовувався комплекс методів:
- емпіричні методи (тестування та опитування досліджуваних: із застосуванням різноманітних психометричних тестів [149, 158, 159, 165, 180 та інші] та щоденникової методики [168]);
- статистичні методи обробки даних (кореляційний та кластерний аналіз, оцінка достовірності розбіжностей між групами досліджуваних за допомогою статистичних критеріїв t-Стьюдента та багатофункціонального критерію j* з кутовим перетворенням Фішера);
- якісний метод обробки даних (аналіз та синтез отриманих даних, їх систематизація та порівняння з результатами інших досліджень).
Тестування проводилось за методиками, спрямованими на діагностику широкого спектру індивідуально психологічних характеристик досліджуваних, зокрема, був використаний тест емоційного інтелекту, який проходив у період проведення емпіричного дослідження апробацію в мережі Internet [158]. Тест був перекладений на українську мову і містив 70 запитань, відповіді на які надсилались для централізованої обробки через мережу Internet. Варіанти коментарів, які надавались по результатах виконання тесту, наведені у Додатку А. Надходило чотири варіанти коментарів з кількісною оцінкою результатів виконання тестів: коментар, який засвідчував відмінний рівень сформованості емоційного інтелекту, вищий за середній; або середній рівень; нижчий за середній та низький.
За допомогою таксономічного варіанту п’ятифакторного особистісного опитувальника [165] проводилась оцінка п’яти великих факторів особистості (модель Голдберга, адаптована для української вибірки Л.Ф.Бурлачуком та Д.Корольовим [26]).
Оцінювались також ситуаційна та особистісна тривожність, рівень самооцінки досліджуваних, рівень відчуття ними стану психологічного благополуччя на момент дослідження (за авторською анкетою, яка була розроблена з урахуванням шести основних конструктів психологічного благополуччя [185]); особливості подолаючої поведінки [35, 159], толерантність до невизначеності (методика Р.Нортона [180] як особистісна властивість та ряд інших особистісних вимірювань, які детальніше проаналізовані у відповідному розділі дисертаційного дослідження.
Крім того, проводився аналіз результатів діяльності досліджуваних (у даному конкретному випадку аналіз академічної успішності студентів) із застосуванням емпіричного методу аналізу продуктів діяльності.
Наукова новизна дослідження полягає у розробці нового підходу до операціоналізації поняття емоційний інтелект”, який базується на визначенні механізму взаємозв’язку зовнішнього та внутрішнього у функціонуванні емоцій, у виокремленні внутрішніх (диспозиційних) та зовнішніх (доступних сенсорному сприйманню) компонентів емоційного інтелекту і обґрунтуванні підходу до оцінки рівнів його сформованості.
У якості внутрішніх (диспозиційних) компонентів емоційного інтелекту запропоновано розглядати чотири з п’яти великих” факторів особистості (емоційну стійкість, сумлінність, відкритість новому досвіду, гнучкість (доброзичливість) у спілкуванні [94, 96, 181]). У якості зовнішніх компонентів доведена доцільність використання параметрів інтенсивності та якості актуальних переживань людини, які оцінюються як якісно в термінах їх знаку, модальності, різноманіття та особливостей ситуаційної детермінації, так і кількісно у термінах інтенсивності, тривалості, частотності виявлення та самоусвідомлення появи спонукань до агресивної моторної поведінки, виникнення фізіологічних реакцій і таке інше [62, 96, 182].
Вперше обгрунтований підхід до оцінки рівня сформованості емоційного інтелекту із застосуванням власне психологічних критеріїв, що базується на урахуванні внутрішньої структури і типів поведінкових реакцій [182].
Ознакою низького рівня сформованості емоційного інтелекту запропоновано вважати реактивний характер емоційної поведінки і здійснення регулювання поведінки на сенсорному рівні.
Про більш високий рівень сформованості емоційного інтелекту запропоновано судити по наявності опосередкування реакції на ситуаційні емоціогенні подразники на рівні мислення.
Найвищому рівню сформованості емоційного інтелекту приписується здійснення активності на так званому надситуативному” рівні [28], тобто на рівні інтеріоризованих настанов.
З’ясовані форми репрезентації у свідомості людини рівня сформованості в неї емоційного інтелекту. Встановлено, що репрезентація емоційного інтелекту у свідомості здійснюється як інтегровано у вигляді почуття психологічного благополуччя так і специфічно: 1) у вигляді актуальних емоцій, що людина переживає в конкретних актах діяльності; 2) у формах самооцінки себе як суб’єкта життєдіяльності: оцінки власного характеру, розуму, щастя, здоров’я; 3) у вигляді стратегій подолаючої поведінки, які людина свідомо обирає при появі певних емоціогенних або складних життєвих ситуацій, що вимагають мобілізації її зусиль.
Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні уявлень про конкретні форми реалізації єдності внутрішнього і зовнішнього у детермінації психічного; у розширенні знань про роль емоційного фактору у життєдіяльності людини, про механізм впливу емоцій на здійснення задач самореалізації людини і забезпечення її успішного функціонування у соціумі.
Практична цінність роботи полягає у тому, що висвітлений в ній підхід до операціоналізації феномену емоційного інтелекту відкриває нові перспективи для планування зусиль, спрямованих на модифікацію цієї важливої інтегральної властивості особистості, яка розглядається як одна з провідних детермінант успіху життєдіяльності, що виконує стресозахисну та адаптивну функції.
Теоретичні положення роботи та її практичні результати можуть бути використані д

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. У дисертації представлений теоретичний та експериментальний аналіз проблеми стресозахисної та адаптивної функцій інтегральної особистісної властивості, яка в останнє десятиліття набула статусу окремого предмету психологічних досліджень, - емоційного інтелекту. Доведена зумовленість стресозахисної та адаптивної функцій емоційного інтелекту характером його зв’язку з внутрішнім світом людини, у структурі якого він відіграє роль аспекту, що відбиває міру розумності ставлення людини до світу, до інших та до себе як суб’єкту життєдіяльності.
З позицій когнітивно-експерієнціальної теорії внутрішнього світу особистості поглиблено тлумачення змісту самого конструкту емоційного інтелекту, який запропоновано розглядати як форму виявлення позитивного ставлення людини до світу (оцінка його як такого, у якому вона може здійснювати успішну життєдіяльність); до інших (як гідних доброзичливого ставлення); до себе (як спроможного самостійно визначати цілі власної життєдіяльності й активно діяти у напряму їх здійснення; як гідного самоповаги). Такий погляд на емоційний інтелект передбачає притаманність йому стресозахисного та адаптивного потенціалу.
2. В роботі доведено, що автори теорії емоційного інтелекту, описавши його основні компоненти: здатність адекватно ідентифіковувати власні емоції і почуття та емоції оточуючих, регулювати їх з метою підтримання доброзичливих стосунків з оточуючими, самомотивуватись на досягнення цілей власної діяльності і такі інші, недостатньо уваги приділили розкриттю внутрішніх особистісних детермінант емоційного інтелекту та вивченню характеру їх відбиття в актах зовнішньої поведінки та у свідомості людини.
У даній дисертації знайшли подальшого розвитку і поглиблення уявлення про те, як у внутрішньому світі людини репрезентуються уявлення про те, яким є і повинен бути оточуючий світ та мотиваційні уявлення про те, що необхідно робити, щоб досягти цілей та запобігти несприятливих наслідків в процесі життєдіяльності.
3. З урахуванням провідного принципу вітчизняної психології єдності внутрішнього і зовнішнього у детермінації психічного в роботі визначені найменш досліджені внутрішні (онтологічні і феноменологічні) детермінанти емоційного інтелекту і обґрунтований принципово новий підхід до його операціоналізації і діагностики рівнів розвитку крізь аналіз різних форм виявлення цього особистісного конструкту у зовнішній поведінці та відбиття у свідомості.
За допомогою цього підходу долаються обмеження вербальних тестів як засобів вимірювання емоційного інтелекту з їх культурною детермінованістю та труднощами однозначного тлумачення результатів.
4. З опорою на концептуальну мережу 24 основних понять психології, за допомогою яких упорядковані уявлення про системну організацію психологічного знання [105], в роботі обґрунтовано підхід до інтерпретації емоційного інтелекту як такої інтегральної властивості особистості, що базується на відповідних знаннях стосовно того, що є добро і що є зло у ставленні людини до світу, до себе як суб’єкту життєдіяльності та інших як партнерів по спілкуванню, для чого запропоновано застосувати термін „логос”, який у категоріальній мережі загальнопсихологічних понять знаходиться на вищому рівні пізнання світу рівні ноосфери поряд із свідомістю. Це інтелектуальний компонент емоційного інтелекту, про який цілком правомірно говорити у такий постановці саме як про форму інтелекту (недарма у „вертикалі” основних понять категоріальної мережі, в якій представлені поняття „афективного ряду”: афективність, переживання, почуття, міститься й поняття „зміст”, яке відповідає рівню ноосфери).
Отже, в дисертації уточнена інтелектуальна складова емоційного інтелекту, причому це зроблено з урахуванням базових понять системи психологічного знання, та продемонстрований механізм спирання на цю „інтелектуальну складову” в процесі життєдіяльності людини, що вимагає мотиваційних і вольових зусиль. Це забезпечує емоційному компоненту емоційного інтелекту крізь механізм його динамічної взаємодії з інтелектуальним компонентом єдність внутрішнього і зовнішнього в детермінації характеру емоційного реагування.
В роботі вперше обґрунтовано положення про те, що здійснення емоційного реагування з опорою на зміст характеризує функціонування суб’єкту життєдіяльності як особистості, а емоційний інтелект як складова внутрішнього світу особистості відповідає саме цьому вищому рівню функціонування суб’єкту життєдіяльності, провідною ознакою якого можна вважати внутрішню мотивацію емоційного реагування як такий тип детермінації поводження, при якому „ініціюючий” і регулюючий його фактори витікають з внутрішнього „Я” і повністю знаходяться всередині самого поводження .
5. В дисертації доведено, що виявлення емоційного інтелекту опосередковано внутрішніми (онтологічними і феноменологічними) ознаками особистості. В якості онтологічних ознак запропоновано розглядати принаймні чотири з п’яти „великих” факторів особистості, а саме: сумлінність, доброзичливість (готовність до сприйняття людей такими, як вони є), відкритість новому досвіду, емоційну стійкість, яким приписується роль диспозиційних компонентів емоційного інтелекту [94, 181].
Висунута гіпотеза, яка знайшла в роботі емпіричне підтвердження, що особистісний фактор сумлінність” може сприяти (якщо сумлінність є високою), або заважати (якщо низькою) розвитку внутрішньособистісного емоційного інтелекту, одним з провідних компонентів якого є здатність до самомотивування, наполегливість і методичність у здійсненні діяльності.
Фактор доброзичливість („гнучкість у спілкуванні”) сприяє підтримці добрих стосунків з іншими людьми і тому може вважатись провідним диспозиційним фактором до виявлення людиною у спілкуванні міжособистісного емоційного інтелекту (за ознаками емпатії, комунікабельності, товариськості і таких інших).
Фактори „великої п’ятірки” емоційна стійкість” і відкритість новому досвіду” сприяють (якщо вони мають високі позитивні рівні розвитку) формуванню і виявленню як міжособистісного, так і внутрішньосообистісного підвидів інтелекту.
Усі зазначені фактори особистості мають відношення до емоційного аспекту функціонування особистості, бо практично усі виконують безпосередньо або опосередковано стресозахисну функцію.
В якості феноменологічних ознак суб’єктивного світу людини, опосередкуючих зовнішнє виявлення емоційного інтелекту, пропонується розглядати індивідуальні уявлення про порядок у світі, а також характер ставлення суб’єкту до світу, оточуючих, себе, його цінності, настанови, ідеали тощо.
6. Інтегрованим відбиттям внутрішніх детермінант емоційного інтелекту можна вважати, за даними проведеного дослідження, почуття психологічного благополуччя, зміст якого детально розкритий у 3 розділі цієї роботи. Саме на рівні відчуття людиною психологічного благополуччя фіксується позитивне ставлення індивідууму до себе як суб’єкту життєдіяльності. Крім цього, в роботі доведено, що формою внутрішньої оцінки ставлення індивідууму до оточуючого світу, себе як суб’єктів діяльності і спілкування є також самооцінка, яку можна вважати специфічною формою відбиття внутрішньоособистісних факторів емоційного інтелекту (самооцінку можна здійснювати по відношенню до власного ума, характеру, здоров’я, щастя).
Ще одною формою внутрішнього відбиття ставлення людини до світу і до себе як суб’єкту діяльності запропоновано розглядати вибір нею подолаючих стратегій поведінки в критичних ситуаціях діяльності і спілкування, бо домінування тих чи інших стратегій психологічного подолання відбиває певні аспекти внутрішнього суб’єктивного світу особистості.
7. Зовнішні аспекти вияву емоційного інтелекту теж мають рівневу структуру: їх „внутрішнім компонентом” можна вважати характер мотивації діяльності (внутрішня чи зовнішня), характер контролю (інтернальний, екстернальний), характер вибору актів поведінки: а) з широкого поля можливостей, не диференційованого суб’єктом; б) з поля „можливостей для себе” і в) з поля можливих альтернатив поведінки. Зазначені аспекти відбивають феноменологічний рівень зовнішнього або внутрішній компонент зовнішнього. Онтологічний та феноменологічний рівні одночасно відбивають зовнішні ознаки емоційного інтелекту. Основною структурною одиницею емоційного інтелекту на рівні аналізу його зовнішніх аспектів доведено доцільним розглядати перебіг емоційного процесу (як якісні, так і кількісні його характеристики: інтенсивність, частоту виникнення емоційних процесів, знак основної емоції, що супроводжує емоційний процес; модальність емоційного процесу, конгруєтність/неконгруєтність модальності емоційного процесу ситуаційним подразникам тощо).
8. В ході емпіричного дослідження, результати якого проаналізовані в основному третьому розділі дисертації і в наших публікаціях [62, 182], розкрита ієрархічна структура рівнів сформованості емоційного інтелекту, яка виявляється в залежності від характеру його внутрішніх опосередкуючих компонентів.
Найнижчому рівню сформованості емоційного інтелекту відповідає здійснення емоційного реагування по механізму умовного рефлексу. При цьому емоційне реагування ініціюється на сенсорно-перцептивному рівні, активність здійснюється з переважанням зовнішніх компонентів над внутрішніми, на низькому рівні її усвідомлення, при низькому виявленні самоконтролю, з високою ситуативною зумовленістю, з вибором поведінки з досить широкого поля можливостей у високій залежності від ситуації, з низьким виявленням контролю (мотивація зовнішня).
Середньому рівню сформованості емоційного інтелекту відповідає здійснення зовнішньої активності (діяльності, спілкування) довільно, на підставі уявлень (мислення), із застосуванням певних вольових зусиль, що відповідним чином відбиватиметься у свідомості на рівні емоційних переживань. Середній рівень сформованості емоційного інтелекту характеризується переважанням внутрішнього над зовнішнім, високим рівнем виявлення самоконтролю, поєднанням у подолаючій поведінці стратегії концентрації на задачі як зі стратегією емоційного реагування, з відбиттям на рівні відчуття психологічного благополуччя позитивного ставлення до себе як суб’єкту життєдіяльності та спілкування. Для цього рівня сформованості емоційного інтелекту, характерною є також і високий рівень самооцінки суб’єкту, у формі якої відбиваються ставлення до себе як суб’єкту діяльності і спілкування. Це специфічна форма оцінки самоусвідомлення функціонування власного емоційного інтелекту, яку ми обрали поряд з відчуттям психологічного благополуччя, вибором стратегії подолаючої поведінки, для того щоб охарактеризувати один з рівнів внутрішнього аспекту виявлення емоційного інтелекту.
Найвищий рівень сформованості емоційного інтелекту відповідає, як ми обґрунтували теоретично і довели в процесі емпіричного дослідження, найвищому рівню розвитку внутрішнього світу людини. Він базується на наявності у суб’єкта відповідних настанов щодо можливих для нього особисто альтернатив поведінки у конкретних ситуаціях життєдіяльності. Ці настанови відбивають індивідуальну систему цінностей суб’єкта, яка чітко усвідомлена ним. Емоційна реакція зароджується не на сенсорно-перцептивному рівні, а на рівні уявлень людини про те, як треба поводитись у цілому класі подібних ситуацій життєдіяльності, які свідчать про наявність у нього системи знань про розумну особистісну поведінку. Такий етап розвитку емоційного інтелекту характеризується гармонійним співвіднесенням внутрішнього і зовнішнього, бо людина відчуває себе звільненою від безпосередніх ситуаційних вимог. Тому вибір характеру поводження, адекватного ситуації, здійснюється нею без надмірних зусиль волі, бо він відбиває систему соціальних навиків, які сформувались під впливом переконань на рівні свідомості. Мотивування такої поведінки здійснюється суб’єктом не ззовні, а із середини. Достатній рівень самоконтролю має інтернальний локус і людина у зовнішній поведінці виявляє досить помірний рівень сензитивності до можливих емоціогенних подразників та інтенсивності реагування на них, бо поведінка дійсно носить розумний, в плані її організації, характер. Що стосується самооцінки суб’єкту, який володіє високим рівнем емоційного інтелекту, то вона є досить високою у всіх аспектах її виявлення. Людина відчуває також досить високий рівень психологічного благополуччя як форми відбиття у свідомості власного оцінювання адекватності своєї поведінки уявлення про те, як її треба здійснювати розумно у гармонії з іншими людьми. В цьому виявляється стресозахисна і адаптивна функції емоційного інтелекту. На цьому рівні розвитку емоційного інтелекту відбиваються певні відмінності у виборі суб’єктом подолаючої поведінки у порівнянні з особливостями подолаючої поведінки суб’єктів, які мають низький чи середній рівень емоційного інтелекту. Зокрема, людина з високим рівнем емоційного інтелекту відчуває певну незалежність від ситуації у виборі стратегій подолаючої поведінки, бо ці стратегії базуються на настановах, які сформувались і закріпились у досвіді. У суб’єктів з високим рівнем сформування емоційного інтелекту різні форми подолаючої поведінки, у тому числі і запобігання певних ситуацій представлені рівномірно у гармонійному поєднанні з загальним переважанням у подолаючих стратегіях найбільш продуктивної з них - концентрації на задачі. Показники за стратегією емоційного реагування найнижчі у порівнянні з іншими групами досліджуваних.
В ході емпіричного дослідження підтверджена наявність зазначених трьох рівней виявлення емоційного інтелекту. На підставі аналізу актуальних емоційних переживань групи досліджуваних, які вивчались за допомогою методики самоспостереження шляхом фіксування його результатів у емоційному щоденнику, виявленні статистично значущі розбіжності між групами досліджуваних по показниках інтенсивності, частоти, знаку, модальності, тривалості, різноманіття актуальних емоцій досліджуваних, відчуття ними різних рівнів психологічного благополуччя та інших ознак відбиття у свідомості емоційних переживань. Результати підтвердили наявність у емоційному інтелекті як стресозахисної, так і адаптивної функцій.
Емпіричні дані свідчать про те, що найважче досліджуваним вдається контролювати власну поведінку, самоорганізовуватись на діяльність і навчання.
Вплив уявлень про зміст емоційно розумної поведінки в різноманітних ситуаціях життєдіяльності (тобто інтелектуального компоненту емоційного інтелекту) на актуальні емоції суб’єктів досить чітко виявився при співставленні характеру актуальних емоцій досліджуваних, розподілених на полярні групи за показниками онтологічних і феноменологічних ознак емоційного інтелекту. Зокрема, встановлено, що на одні й ті ж ситуації життєдіяльності суб’єкти з різними рівнями емоційного інтелекту реагують в деяких випадках протилежними за знаком емоціями.
Отже, емпіричне дослідження дозволило переконливо продемонструвати зв’язок емоцій з інтелектом у різних ситуаціях життєдіяльності людини і практичну можливість і доцільність цілеспрямованого формування емоційного інтелекту.
Встановлено також, що розбіжності у рівнях сформованості емоційного інтелекту найбільш контрастно виявляються в показниках, що характеризують ставлення людини до себе як суб’єкту життєдіяльності. На другому місці в цій своєрідній ієрархії знаходяться розбіжності, що виявляються у ставленні суб’єкту до інших як партнерів по спілкуванню і взаємодії і найменш суттєво суб’єкти з різними рівнями сформованості внутрішніх ознак емоційного інтелекту відрізняються в аспекті ставлення до світу і оцінювання зовнішніх подій (принаймні, така закономірність виявилась по результатах даного емпіричного дослідження).

Список використаних джерел

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М.:Наука, 1991 -302с.
2. Абульханова-Славская К.А. Личность в процессе деятельности и общения //Психология личности. Хрестоматия. Самара. -1999. т.2. -С.301-331.
3. Алфимова М.В., Трубников В.И. Психогенетика агрессивности //Вопросы психологии. -2000. -№6. С.112-123.
4. Амбурова А.Г. Анализ состояний психологического кризиса и их динамика //Психол. журнал. -1985. Т.6. №6. С.107-115.
5. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. С.-Пб.: Питер, 2001. 288с.
6. Андреева Г.М. Процессы казуальной атрибуции в межличностном восприятии //Вопросы психологии. -1979. №6. С.26-38.
7. Антонова-Турченко О.Г. Як вижити серед конфліктів Київ: Т-во „Знання” України, 1991. -32с.
8. Анциферова Л.И. К психологии личности как развивающейся системы //Психология формирования и развития в психологии. М.: Наука. 1978. -С.3-20.
9. Арсеньев А.С. Размышления о работе С.Л.Рубинштейна «Человек и мир» //Вопросы философии. -1993. -№5. С.130-160.
10. Асмолов А.Г. Движущие силы и условия развития личности //Психология личности. Хрестоматия. Самара. -1999. Т.2. -С.345-384
11. Балл Г.А. Для розробки теоретичної моделі вільної особистості //Психологія суб’єктивної активності особистості. -К., 1993. С.12-13.
12. Балл Г.А. Психологическое содержание личностной свободы: сущность и составляющие //Психол. журнал. -1997. Т.18. №5. С.7-19.
13. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия: изучение влияния воспитания и семейных отношений: Пер. с англ. М.: Апрель Пресс: Эксмо-пресс, 2000. -508с.
14. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. С.-Пб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. -501с.
15. Бернс Р. Раз витие Я-концепции и воспитание. Пер. с англ. М.: Прогресс, 1986. 423с.
16. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.:МГУ, 1982. -200с.
17. Бодалев А.А. Личность и общение. М.:Педагогика, 1983. 273с.
18. Божович Л.И. Психологический анализ условий формирования и строения гармонической личности //Психология формирования и развития личности. М.: Наука. 1981. с.257-284.
19. Бондаренко А.Ф. Социальная психотерапия личности (психосемантический подход). Киев: КГПИИЯ, 1991. 189с.
20. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: Теория и практика. К.:Укртехпрес, 1997. 215с.
21. Борисова А.А. Психологическая проницательность как проблема психологии общения //Социально-психологические проблемы ускорения социального развития общества в период перестройки. Тезисы докл. к VII съезду общ.-психол. СССР. М., 1989. С.101-102.
22. Боришевский М.И. Развитие саморегуляции поведения школьников: Дис. в форме науч. доклада .д.психол.н. 19.00.07. М., 1990. 77с.
23. Брушлинский А.В. Проблема субъекта в психологической науке //Психол.журнал. -1991. Т.12, №6. С.3-11.
24. Брушлинский А.В. Деятельность и опосредование //Психол. журнал. 1998. Т.19. -№6. С.118-126.
25. Бурлачук Л.Ф., Коржова Е.Ю. Психология жизненных ситуаций. М.:Российское Педагогическое Агентство, 1998. с.5-10.
26. Бурлачук Л.Ф., Корольов Д.К. Адаптация опросника для диагностики пяти факторов личности //Вопросы психологии. 2001. -№1. С.126-134.
27. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия: Пер. с англ. /Под ред. В.Усманова. С.-Пб.: Питер, 1998. -330с.
28. Васильев Я.В. Надситуативность в структуре личности. Николаев: Темп, 1994. -264с.
29. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). М.: Изд-во МГУ, 1984. -200с.
30. Веккер Л.М. Психические процессы: Субъект. Переживание. Действие. Сознание. Л.:Изд-во ЛГУ, 1981. Т.3. 326с.
31. Веккер Л.М. Психика и реальность: единая теория психических процессов. М.: Смысл, 1998. 685с.
32. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. М.:Изд-во МГУ, 1976. -142с.
33. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М.:Изд-во МГУ, 1990. -288с.
34. Вилюнас В.К. Эмпирические характеристики эмоциональной жизни //Психол. журнал. 1997. -№3. С.26-34.
35. Виноградова Л.В. Проблема совладающих стратегий в современных исследованиях //Журнал практикующего психолога. 1999. -№5. С.92-99.
36. Выготский Л.С. О психологических системах //Собрание сочинений: В 6-ти томах. Т.1. М.:Педагогика, 1982. С.109-131.
37. Гальперин П.Я. К учению об интериоризации //Вопросы психол. 1966. -№6. С.25-33.
38. Гилфорд Дж. Три стороны интеллекта //Психология мышления. М.:Прогресс, 1969. С.433-456.
39. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теорія и современная практика. Киев: Абрис, 1994. -168с.
40. Гоноблин Ф.Н. О некоторых психических качествах личности учения. //Вопросы психологии. 1975. №1. С.100-111.
41. Гуменюк О. Феномен полімотивації: сутнісний зміст взаємин за модульно розвивальної оргсистеми. //Психологія і суспільство. -2001. -№1. С.74-123.
42. Гуменюк О. Психологія Я-концепції. Тернопіль: Економічна думка, 2002. 186с.
43. Дикая Л.Г., Махнач А.В. Отношение человека к неблагоприятным жизненным событиям и факторы его формирования. //Психол. журнал. -1996. Т.17. №3. С.137-148.
44. Донченко Е.А. Социетальная психика. К.: Наукова думка, 1994. -208с.
45. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. Киев:Политиздат Украины, 1987. -158с.
46. Дубинко Н.А. Влияние когнитивных процессов на проявление агрессивности в детском возрасте //Вопросы психологии. -2000. -№1. С.53-57.
47. Життєві кризи особистості: Науково-методичний посібник: В 2ч. /Ред рада: В.М.Доній, Г.М.Несен, Л.В.Сохань, І.Г.Єрмаков та ін. Київ: Вид-во ІЗМН, 1998. Ч.1:Психологія життєвих криз особистості. -339с.
48. Забродин Ю.М. Вопросы развития прикладной психологии в реформирующейся России //Прикладн. психология. -1998. -№2. -С.1-17.
49. Зазыкин В.Г. Основы психологической проницательности. М.:Тривола, 1997. -88с.
50. Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій. Луцьк: ред.-вид. відд. Волин. держ. ун-ту ім.Лесі Українки, 1997. 180с.
51. Зинченко В.П. Миры сознания и структура сознания //Вопросы психологии. -1991. -№2. С.24-36.
52. Зинченко В.П. Проблема внешнего и внутреннего и становление образа себя и мира как реализация сознания //Мир психологии. 1999. -№1.
53. Зинченко В.П. Проблемы психологии развития (читая О.Мандельштама) //Вопросы психологии. 1991. -№5, -С.146.
54. Изард К.Э. Эмоции человека. Пер. с англ. /Под ред. Л.Я.Гозмана, М.С.Егоровой. М.: Изд-во МГУ, 1980. 439с.
55. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. С.-Пб.: Питер, 2001. 752с.
56. Каган М.С. Системный подход и гуманитарное знание. Л.:Наука, 1991. -340с.
57. Калуев А.В. Проблемы изучения стрессовых реакций. Киев:CFS, 1998. -98с.
58. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. К.:ТОВ „Міжн.фін.агенція”, 1998. -216с.
59. Кириленко Т.С. Виховання почуттів. Київ: Політвидав України, 1989. -93с.
60. Кириленко Т.С. Гармонізація емоційних станів особистості //Наука і освіта 2000. -№1-2. С.22-23.
61. Киселева Е.А., Санникова О.П. Психологическая проницательность и ее диагностика //Виховання економічної культури. Одеса, 1997. С.91-98.
62. Коврига Н.В. Операційні критерії емоційної розумності людини та результати їх емпіричної перевірки //Вісник Дніпропетровського університету Серія „Педагогіка і психологія”, 2001. -Вип..7.
63. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. М.:Политиздат, 1984. -335с.
64. Корольов Д.К. Структура, детермінанти та функції емоційно-оціночного ставлення до життя. Автореф. дис канд. психол. наук. К., 2001, -18с.
65. Коссов Б.Б. Личность: теория, диагностика и развитие. М.:Изд-во «Академический проект», 2000. -236с.
66. Коссов Б.Б. Личность: актуальные проблемы системного подхода //Вопросы психологии, 1997. -№6. С.38-42.
67. Котик М.А., Емельянов А.М. Эмоции как показатель субъективных предпочтений при принятии решения //Психол. Журнал. 1992. Т.13. -№1.
68. Кочубей Б.Б. Действие и поступок //Знание сила. 1991. -№7. С.67-72.
69. Лазурский А.Ф. О составе личности //Психология личности в трудах отечественных психологов. С.-Пб.:Питер, 2000. С.17-23. (составитель Куликов Л.В.)
70. Лактионов А. Координаты индивидуального опыта. Харьков: Бизнес-Информ, 1998. 489с.
71. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.: Политиздат, 1975. -304с.
72. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: В.2-х т. М.:Педагогика, 1983. Т.1. 392с. Т.2. 320с.
73. Леонтьев Д.А. Три грани смысла //Традиции и перспективы деятельностного подхода в психологии. Школа А.Н.Леонтьева. М.:Смысл, 1999.
74. Леонтьев Д.А. Очерк психологии личности. М.:Смысл, 1997.
75. Леонтьев Д.А., Пилипко Н.В. Выбор как деятельность: личностные детерминанты и возможности формирования //Вопросы психологии. 1995. -№1. С.97-110.
76. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1984. 354с.
77. Ломов Б.Ф. Направленность личности. Субъективные отношения личности. В кн.: Психология личности в трудах отечественных психологов. С.-Пб.: Питер, 2000 /Составитель Куликов Л.В. С.105-110.
78. Максименко С.Д. Психологічні проблеми загальної психології //Практична психологія та соціальна робота. 1999. -№3. С.2-4.
79. Максименко С.Д. Навчання і розвиток: психологічні аспекти //Практична психологія та соціальна робота. 1997. -№10. С.5-8.
80. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. К.: НПЦ Перспектива, 1998. 220с.
81. Максимова Н.Ю. Психотрамвуюча ситуація як детермінанта адиктивної поведінки неповнолітніх //Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих Костюківських читань (25 вересня 1996р.): В 3.т. -К.: Вид-во ДОК-К, 1996. Т.2. С.136-144.
82. Маслоу А. Психология бытия: Пер. с англ.. М.: Рефл.-бук, К.: Ваклер, 1997. 304с.
83. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. М.:МГУ, 1981. -84с.
84. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. М.:Педагогика, 1986. 256с.
85. Мясищев В.Н. Понятие личности в аспектах нормы и патологии. //Психология личности. Т.2.Хрестоматия. Самара, 1999. С.197-223.
86. Мясищев В.Н. Структура личности и отношение человека к действительности. // Психология личности. Т.2.Хрестоматия. Самара, 1999. С.223-227.
87. Назаретян А.П. Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры (Синергетика исторического прогресса): Курс лекций. М.: Наследие, 1996. -184с.
88. Небылицын В.Д. Темперамент //Психофизиологические исследования индивидуальных различий. М., 1976. С.178-186.
89. Носенко Е.Л. Эмоциональное состояние и речь. Киев: Вища школа. 1981. -192с.
90. Носенко Е.Л., Єгорова С.М. Пам&rd