українська термінологія землеустрою та кадастру

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

тур оксана миколаївна

УДК 811.161.2΄373:332.3

українська термінологія
землеустрою та кадастру

Спеціальність 10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
кандидат філологічних наук
Туровська Людмила Володимирівна

КИЇВ-2008

ЗМІСТ

перелік скорочень..................................................................................

4

ВСТУП...................................................................................................................

7

РОЗДІЛ 1. УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА КАДАСТРУ ЯК ІСТОРИЧНО СФОРМОВАНА СИСТЕМА ТЕРМІНІВ.

16

1.1.Польова структура терміносистеми землеустрою та кадастру............

16

1.2.Тематичне групування землевпорядних і кадастрових терміноодиниць

25

1.3. Зародження терміносфери межувальних робіт як першого землевпорядного процесу на території України ....................................

28

1.4.Формування термінопонять нової організації земель..............................

45

1.5.Становлення терміносистеми землеустрою та кадастру як науково обґрунтованих галузей знань.....................................................................

51

1.6.Термінологія землеустрою та кадастру ХХ ст..

54

1.6.1.Землевпорядна та кадастрова термінолексика золотого десятиліття” української термінології.......................................................

54

1.6.2.Основні тенденції розвитку УТЗК середини ХХ ст................................

59

1.6.3.Сучасний стан терміносистеми землеустрою та кадастру.....................

61

Висновки до розділу...........................................................................................

63

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМНА ОРГАНІЗАЦІЯ СУЧАСНОЇ ЗЕМЛЕВПОРЯДНОЇ ТА КАДАСТРОВОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ..............................................................

66

2.1.Явище антонімії в українській термінології землеустрою та кадастру ..

66

2.2.Особливості явища полісемії в українській термінології землеустрою та кадастру.....................................................................................................

78

2.3.Омонімія в УТЗК.................................................................

86

2.4.Синонімічні відношення в українській термінології землевпорядної галузі.............................................................................................................

102

2.5.Особливості вияву гіперо-гіпонімічних відношень у сучасній українській термінології землеустрою та кадастру.................................

120

2.6.Паронімія як лексико-семантичне явище в українській термінології землеустрою та кадастру...............................................................................

129

Висновки до розділу..............................................................................................

135

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА КАДАСТРУ.....................................

137

3.1.Семантичне переосмислення лексем як один із способів творення сучасних термінів землевпорядної галузі.................................................

138

3.2.Запозичення в сучасній УТЗК......................................................................

149

3.3.Складні терміни в системі понять землевпорядкування............................

162

3.4.Продуктивність аналітичної деривації у термінології землеустрою та кадастру........................................................................................................

173

3.5.Роль морфолого-синтаксичного творення термінів для УТЗК .............

181

Висновки до розділу...............................................................................................

181

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..................................................................................

183

ДОДАТКИ............................................................................................................

192

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ........................................................

196

ДЖЕРЕЛА ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ.......................................................

224

Вступ
Пізнання землі, наповнення її життям завжди були сенсом існування для людини, основою її пошуків і прагнень, єдиним шляхом до усвідомлення власного місця у світі. Земля до сьогодні залишається головною цінністю, об’єктом глобального значення, який на переломних етапах історії особливо гостро визначав характер соціально-політичних відносин у суспільстві.
Про те, що опис і вимірювання землі проводилися в Київській Русі, свідчать літописи, креслення, написи на каменях тощо. Крім опису земель, у цей час почали встановлювати межі суміжних землеволодінь та землекористувань з таким розрахунком, щоб вирішити земельні спори на сусідніх землях. При цьому межі земельних володінь обов’язково позначали на місцевості межовими знаками. До таких знаків відносять Камінь Степана (ХІ ХІІ ст.) [39,c.26]. Хоча опис земель, встановлення меж суміжних землеволодінь та інші процеси того часу не мали назви землевпорядні”, проте були подібними до заходів нинішнього землевпорядкування.
Землевпорядні дії у ХVІ і на початку ХVІІ ст. визначалися суспільно-політичними реаліями і свідчили про ефективний розвиток землеустрою на території західних воєводств, який певною мірою вплинув на землевпорядні процеси на теренах Східної України [318, с. 56-61].
Генеральне межування (1765 1861 рр.), селянські реформи 1861 р., а також Столипінська реформа (1906 1911 рр.) довели виняткову значущість землевпорядних дій для держави у ХІХ ХХ ст.
Після проголошення незалежності України (1991 р.) і прийняття Конституції України земля визнана національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави і є основною матеріальною і фінансовою базою розвитку українського суспільства. Створення нової системи земельних відносин у країні на основі власності на землю, забезпечення рівності прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави основа сучасної земельної реформи, головний вектор ринкової економіки держави. Це, на думку фахівців, золотий ключ до вступу України в європейські та світові інституції співпраці” [83, с. 3]. Стратегія земельної реформи сучасності концентрується на розв’язанні проблем розвитку відносин власності на землю, формуванні цивілізованого ринку землі, розвитку іпотечного кредитування, вдосконаленні системи земельних платежів, підвищенні ефективності державного управління земельними ресурсами. Проте вирішення цих нагальних проблем сучасності неможливе без ґрунтовних досліджень поняттєво-термінологічного апарату землевпорядної галузі, оскільки неуніфікованість термінології землевпорядної науки і практики не сприяє вирішенню проблем [102, с. 41].
У мовознавстві інтерес до спеціальної лексики зумовлений як підвищенням ролі науки і техніки в розвитку людства, так і підвищенням ролі термінології у сучасних мовах. Інтенсивність появи термінів на сучасному етапі значно перевищує темпи зростання кількості загальновживаних слів, тому термінологічні проблеми вимагають досліджень терміносистем української мови, вказують на значущість цієї роботи. Крім того, деякі загальнолексичні процеси і явища легше вивчати на термінологічному матеріалі, оскільки саме у термінології вони мають чіткий характер, зумовлений точністю і наочністю зв’язків між спеціальними одиницями [101, с. 11]. З огляду на це, опис та аналіз спеціальної лексики є одним із провідних напрямків лінгвістичних досліджень сучасності.
Сформувавшись у надрах лінгвістики ХХ століття, термінознавство збагатилося низкою праць, у яких автори на теоретичному і практичному рівні намагалися розв’язати проблему виділення терміна як особливого номінативного знака [57; 166; 105], випрацювання наукових основ уніфікації, кодифікації та стандартизації терміносистем [104; 140; 214], визначення специфічних особливостей семантики, морфології та словотворення як науково-технічної термінології загалом [75; 133; 190; 215; 250], так і окремих її терміносистем. Cаме останні десятиліття ХХ століття означені появою великої кількості наукових праць, предметом дослідження яких постають терміносистеми різних галузей знань: спортивної (І.Т.Янків), органічної хімії (Н.А.Цимбал), економічної (Т.І.Панько, О.В.Чуєшкова), фінансово-бухгалтерської (О.Г.Чумак), програмування, комп’ютерних мереж та захисту інформації (А.О.Ніколаєва), гідромеліоративної (Л.Д.Малевич), машинобудівної (О.Г.Литвин), медичної радіології (І.В.Корнейко), видавничої (М.Р.Процик), мовознавчої (В.В.Захарчин), геологічної (М.П.Годована), фізичної (І.В.Волкова), психологічної (Л.М.Веклинець), економіки агропромислового комплексу (Т.П.Кравченко) та ін.
Українська землевпорядна справа пройшла довгий шлях свого розвитку, адже вона є однією з найдавніших. Історія становлення її фахової мови об’єктивно залежала від рівня виробничих і характеру суспільно-економічних відносин. За час свого існування землевпорядна і кадастрова термінологія переживала часи розквіту та інтенсивного збагачення (злам ХІХ ХХ ст. у добу так званого другого українського ренесансу”), періоди максимального наближення до російської мови (до початку 90-х років ХХ ст.), систематизації та кодифікації (90-ті роки ХХ ст.). Показовим є факт, що за відносно короткий історичний період (з 1861 р.) відбулося чотири земельні реформи. Дві перші 1861 рік і столипінська (1907-1916 рр.) здійснювалися, коли Україна входила до складу Російської імперії, третя у 1918 році, четверта, сучасна, відбувається в умовах набуття Україною статусу суверенної держави (1991- 2007 рр.).
Протягом усього періоду свого розвитку українська термінологія землеустрою та кадастру синтезувала знання різних природничих і суспільних наук, відбиваючи зовнішні зв’язки між науковими дисциплінами відповідно до особливостей землевпорядної справи, адже для розвитку науки природним є шлях еволюції, для якого притаманні дві протилежні та взаємопроникні тенденції: з одного боку, активні інтеграційні процеси, а з іншого диференціація та спеціалізація окремих галузей. Великий за обсягом шар спеціальної лексики, що виник на межі терміносистем кількох галузей, перебуває у безперервній динаміці, а процеси, що відбуваються в системотворенні землевпорядних і кадастрових одиниць, вимагають усебічного дослідження.
Землевпорядні та кадастрові номінації побіжно розглядалися у складі природничої лексики (геологічної, геодезичної, географічної). Часткове опрацювання досліджувані лексичні одиниці отримали в роботах М.Л.Худаша [301], В.О.Винника [41], А.А.Москаленка [186], В.А.Передрієнка [210], В.В.Німчука [195], М.П.Годованої [61], Л.Д.Малевич [172]. Проте у цих працях лексеми землевпорядної справи та кадастрового опису земель здебільшого розглядалися з погляду їхнього вживання у тій чи іншій терміносистемі.
У лінгвістичних дослідженнях проводився аналіз термінів на позначення землеробської лексики: поле, сіножать, луки, ґрунт [113], а також лексики землекористування й землеволодіння XVII ст.: помістя, рангові землі, земельні жалування [303]. Всебічне опрацювання української термінології землеустрою та кадастру (далі УТЗК) допоможе здійснити комплексне дослідження інших терміносистем, основною ядерною лексичною одиницею польових структур яких є термін земля: ґрунтознавства, земельного права, агрономії та ін.
Актуальність представленого дослідження зумовлена складністю проблеми запровадження в Україні єдиної кадастрово-реєстраційної системи обліку земельних ділянок, інших об’єктів нерухомості й прав на них, пов’язана з відсутністю відпрацьованих механізмів реєстрації та міжвідомчого обміну інформацією, потребою розроблення прикладних програмно-інформаційних матеріалів.
У зв’язку з цим надзвичайно важливим є лінгвістичне забезпечення новітніх для України програмних комплексів, призначених для введення, зберігання в систематизованому стані, редагування земельно-кадастрової, топогеодезичної та землеустрійної інформації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з дослідженням Динаміка поповнення терміносистем української мови на початку ХХІ ст.”, яке проводиться у відділі наукової термінології Інституту української мови НАН України, а також з вивченням на кафедрі українознавства Кременчуцького державного політехнічного університету імені Михайла Остроградського проблем термінології сучасної української літературної мови та шляхів їх розв’язання.
Об’єктом дослідження є українська термінологія землеустрою і кадастру, предметом еволюція та функціонування української термінології землеустрою і кадастру в різні періоди історії України, специфічні риси УТЗК на лексико-семантичному рівні, продуктивні способи творення землевпорядних і кадастрових термінів на сучасному етапі.
Основними джерелами фактичного матеріалу слугували:
а) наукова періодика, зокрема науково-виробничі бюлетені, науково-технічні збірники та журнали землевпорядної та кадастрової тематики (Землевпорядний вісник”, Землеустрій та кадастр”, науково-технічний збірник Інженерна геодезія”, ”Сучасні досягнення геодезичної науки та виробництва в Україні”, міжвідомчий збірник Геодезія, картографія і аерофотознімання”, науково-виробничий журнал Інституту землеустрою УААН та спілки землевпорядників України Землевпорядкування”);
б) законодавчі та нормативні акти: Земельний кодекс України, Постанови Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Держкомзему України (Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною”, Про земельну реформу”, Про форми власності на землю”, Про порядок ведення державного земельного кадастру”, Про затвердження положення про моніторинг земель”, Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів”);
в) перекладні, тлумачні словники та енциклопедичні видання (Материалы для Словаря древнерусского языка І. Срезневського (1893), Словник природничої термінології (1928), Словник сільсько-господарської термінології (1933), Материалы для терминологического словаря Древней России Г.Кочина (1937), Лексикон славенороський П.Беринди (1961), Словник української мови: В 11-ти т. (1970-1980), Словарь русского языка XIXVIIвв. (1975-1996), Словник староукраїнської мови XIVXV ст. (1977-1978), Географічна енциклопедія України (1989-1993), Російсько-український словник наукової термінології (1998), Короткий термінологічний словник з геодезії, землеустрою та будівництва (1998), Українсько-англійський словник природничих термінів з префіксом не- (2000), Геодезичний енциклопедичний словник (2001), Українська мова. Енциклопедія (2004), Великий тлумачний словник сучасної української літературної мови (2005), Українсько-російський екологічний тлумачний словник (2005), Сучасний словник іншомовних слів (2006) та ін.;
г) навчальна, науково-популярна та довідкова література (посібники Основи кадастру” (2000), Основи земельного кадастру” (2000), Ґрунтознавство” (2004), Землезнавство” (2000), Довідник землевпорядника” (1935), Довідник мірщика” (1936) та ін.).
Загальна кількість проаналізованих термінів становить близько 3000 лексичних одиниць.
Мета дослідження полягає у виявленні основних особливостей формування, розвитку та функціонування української термінології землеустрою та кадастру як системи термінологічних одиниць.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
1. Схарактеризувати особливості системної організації української термінології землеустрою і кадастру як лексичної підсистеми української літературної мови.
2. Класифікувати лексичний склад досліджуваної терміносистеми за тематичним принципом.
3. Установити взаємозв’язок між розвитком УТЗК та історією українського землевпорядкування.
4. Проаналізувати шляхи формування системи землевпорядної та кадастрової термінології, визначивши основні джерела її поповнення та основні тематичні групи термінів на кожному з етапів.
5. Визначити особливості лексико-семантичних процесів, поширених в УТЗК, та шляхи подолання небажаних у термінології мовних явищ.
6. Простежити шляхи проникнення та засвоєння іншомовних запозичень, мотиви питомих номінацій.
7. З’ясувати структурну й словотвірну специфіку термінолексики землеустрою та кадастру на сучасному етапі, визначивши продуктивні термінотвірні моделі та деривати.
Мета, завдання і напрями роботи визначають використання відповідних методів дослідження. Для планомірної інвентаризації одиниць терміносистеми землеустрою та кадастру, пояснення особливостей їхньої будови та функціонування використано описовий метод, що ґрунтується на опозиційному та прийомі внутрішньої інтерпретації. Структурний метод (прийоми дистрибутивного та компонентного аналізу) застосовано для вивчення термінології землеустрою та кадастру як цілісної функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені й пов’язані чіткою системою лінгвальних відношень. Для дослідження особливостей формування УТЗК на кожному з визначених етапів розвитку використано елементи синхронного аналізу, а для з’ясування етимології термінів діахронного аналізу. Продуктивність словотвірних моделей визначена за допомогою методу кількісних підрахунків.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в україністиці всебічно досліджено українську терміносистему землеустрою та кадастру; простежено закономірності її становлення й розвитку в діахронному та синхронному аспектах; виявлено специфіку формування й розвитку в різні історичні періоди термінології землеустрою та кадастру; зреалізовано спробу комплексного аналізу лексико-семантичних явищ у межах УТЗК; визначено шляхи подолання небажаних у термінології мовних явищ; з’ясовано структурну та словотвірну специфіку досліджуваної термінолексики на сучасному етапі; накреслено перспективу входження до сучасної термінології землеустрою та кадастру термінів-новотворів.
Теоретичне значення роботи. Дослідження української землевпорядної і кадастрової терміносистеми як складника української термінології доповнює теоретичне опрацювання процесів національного термінотворення. Можливість застосування теорії семантичних полів для аналізу УТЗК дасть змогу поглибити уявлення не тільки про системну організацію досліджуваної терміносистеми, але й про її місце у структурі наукової української термінології. Проведений аналіз способів творення термінів землеустрою та кадастру проілюструє теоретичні засади загальної концепції творення терміноодиниць.
Дисертація має практичну цінність: матеріали та результати дослідження можуть бути використані як теоретичні основи для подальших досліджень природничих терміносистем. Крім цього, практична значущість роботи визначається можливістю застосування її результатів у навчальному процесі у курсах лекцій з лексикології, словотвору, спецкурсах із проблем термінознавства, у дослідницькій роботі, а також у практиці повсякденного спілкування фахівців землевпорядної галузі. Виконане нами дослідження може слугувати ілюстрацією при проведенні занять на тему Історія земельних відносин в Україні”. Спостереження і зроблені на їхній основі узагальнення будуть корисними в лексикографічній практиці для укладання галузевих словників, потреба в яких давно назріла.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження обговорено на засіданнях відділу наукової термінології Інституту української мови НАН України та кафедри українознавства Кременчуцького державного політехнічного університету імені Михайла Остроградського, а також на шести конференціях: Міжнародній науковій конференції Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2005 р., 2007 р.), ІІІ Всеукраїнській науково-технічній конференції Проблеми геодезії, землевпорядкування та кадастру в сучасних умовах” (Кременчук, 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції Контактна зона як феномен культури” (Миколаїв, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції Ресурсозберігаючі технології в проектуванні, землевпорядкуванні та будівництві” (Кременчук, 2006 р.), Всеукраїнській науковій конференції Еволюційні тенденції в мові” (Миколаїв, 2007р.).
Публікації. Основні положення роботи висвітлено у 8 одноосібних публікаціях, серед яких 5 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Мета і завдання дослідження визначили структуру дисертаційної роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, у яких схематично викладено класифікації лексико-семантичних явищ в українській термінології землеустрою та кадастру, списку використаної літератури (324 позиції) та джерел фактичного матеріалу (68 позицій).

Список литературы

Загальні висновки
Відповідно до поставлених завдань і враховуючи, що наше дослідження базувалося на ідеї цілісного розуміння лінгвістичних явищ та твердженні про необхідність системного підходу до вивчення термінологічних процесів як у синхронії, так і діахронії, проаналізований матеріал дозволяє зробити кілька узагальнень та висновків.
Термінологія землеустрою та кадастру цілісна, відкрита, здатна до інновацій система термінів, що займає особливе місце серед терміносистем інших природничих галузей знань.
Системна організація термінології землеустрою та кадастру передусім виявилася на поняттєво-логічному рівні: у тематичному групуванні термінів, в існуванні лексико-семантичних відношень (гіперо-гіпонімії, синонімії, антонімії та ін.). Поняття системності, яке у сучасному мовознавстві є домінуючим у вивченні одиниць фахових підмов, дозволило на основі семантико-логічного критерію вичленувати лексико-семантичне поле досліджуваної галузі знань.
Термінологія землеустрою та кадастру належить до найдавніших фахових систем української мови, формування яких розпочалося ще у період Київської Русі. Основою для номінування понять землевпорядної галузі є спільнослов’янська та власне українська лексика: земля, поле, зсув, засів, наділ, викуп, нива, межа, десятина, угіддя тощо.
Термінологія землеустрою та кадастру представлена різними за семантикою термінами, серед яких основними є групи термінів на позначення назв процесів та дій, пов’язаних із упорядкуванням землі; назви способів, режимів та методів виконання дій і процесів; найменування машин, механізмів, пристроїв, пристосувань, знарядь праці та деталей, а також вимірювальних приладів; назви властивостей, якостей предметів, явищ, процесів та назви станів; назви явищ, геологічних та географічних понять, пов’язаних із землевпорядною справою; назви наук, їх розділів та галузей промисловості, пов’язаних із землевпорядкуванням та ін. Дослідження складу УТЗК за ступенем і характером спеціалізації термінологічних одиниць стало підставою для виділення загальнонаукових (8,1%), загальнотехнічних (7,8%), міжгалузевих (35,4 %) та вузькогалузевих (48,7 %) термінів.
На основі діахронно-синхронного аналізу лексичного матеріалу нами було виявлено вплив позамовних (історичних, суспільно-політичних та виробничих) чинників, що визначали етапність та характерні особливості формування УТЗК кожної історичної доби. Дослідження дозволяє стверджувати, що сучасна українська термінологія землеустрою та кадастру є результатом тривалого історичного розвитку української мови, зокрема її природничої, а конкретніше землезнавчої лексики.
Зародження терміносистеми землеустрою пов’язуємо з першими землевпорядними діями межуванням земель. У цей період загальновживана лексика наповнюється новим, спеціалізованим змістом і таким чином змінює своє функціональне призначення. Основою для творення ядрових землевпорядних термінів були власномовні (земля, поле, нива, орати, межа), а також запозичені з латинської і грецької мов слова (меліорація, консервація, культивація, посесія).
Суспільно-політичні зміни у XV XVІІІ ст., що мали вплив на адміністративно-політичний устрій в Україні, відобразилися і на складі лексики української мови та термінології землеустрою зокрема. У цей час з’являється лексика на позначення нових для галузі землевпорядних понять: вільні військові села, рангові землі, секуляризація земель, посесійні селяни, державні селяни, межові книги.
Кінець ХІХ початок ХХ ст. ознаменувався інтенсивним розвитком аналізованої терміносистеми на національній основі. У цей період формування УТЗК відбувається в контексті загальних тенденцій розвитку української термінології, а саме: спостерігається пошук найбільш раціональних термінів, до запозичених термінів підбираються власномовні відповідники (шляхова сіть шляхова мережа (сітка); дільниця наділ).
Період 20-х років ХХ ст. справедливо називають золотим десятиліттям” у розвиткові української термінології. Значний обсяг землевпорядних робіт, що був проведений у 20-х 30-х роках ХХ ст., виявив нестачу землевпорядних кадрів та їхній низький професійний рівень, у тому числі і погане володіння фаховою мовою. Ці проблеми стали поштовхом до появи словників, навчально-технічної, довідникової літератури, практикумів, посібників, у яких відображається термінологія досліджуваної галузі. За ці роки терміносистема збагатилася не лише новими поняттями, але й збільшилася кількість лексичних новотворів, що відбивали зміни у галузі землевпорядкування (куркуль, землевпорядні проекти, Державний акт на безстрокове (вічне) користування землею, абрис, експлікація).
Соціально-політичні зміни у країні у 30-х роках ХХ ст. вплинули на розвиток радянського суспільства, зумовили закінчення етапу відносно природного розвитку УТЗК в Україні. Цей період розвитку української термінології землеустрою та кадастру позначений початком боротьби з національним шкідництвом на мовному фронті”.
Саме з цього часу спостерігається поступове, але неухильне витіснення української термінологічної лексики російськими відповідниками, зорієнтоване на максимальне наближення до російської землевпорядної термінології (підстилаюча поверхня, сітка (шляхова) та ін.). Період 70-х 80-х років ХХ ст. позначений подальшим удосконаленням землевпорядкування, продиктованим необхідністю інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. У цей час пожвавилося наукове розроблення питань раціонального використання земельних ресурсів і захисту ґрунтів від ерозії, методів упорядкування землекористування, обліку й оцінки якості земель і прогнозів їхнього використання, що спричинило розширення сфери вживання термінології землеустрою та кадастру.
Небувале піднесення термінологічної діяльності спостерігаємо з початку 90-х років ХХ ст. Аналіз сучасної української терміносистеми земелеустрою та кадастру, проведений нами на основі фактичного матеріалу, дібраного з лексикографічних джерел, а також монографій останніх років, підручників та посібників, фахової літератури, дав змогу визначити тенденціїї її розвитку на сучасному етапі: повернення до активного словника власномовних термінів вилучених з наукового вжитку в різні періоди (ґрунтовий переріз, землевласник), кількісне переважання термінів-словосполучень над термінами-словами (кадастрове картографування, житлова забудова, розміри земельної ділянки, лінійні проміри по межах, поструктурне формування землевпорядної документації) та ін.
Системну організацію сучасної УТЗК забезпечують лексико-семантичні відношення між термінами. Встановлено, що термінології землеустрою та кадастру властиві такі лексико-семантичні явища, як синонімія, гіперо-гіпонімія, антонімія, полісемія, омонімія, паронімія. Виявлення цих явищ у досліджуваній терміносистемі має свою специфіку, що засвідчує відносну самостійність землевпорядної та кадастрової термінології як підсистеми літературної мови.
Антонімія в УТЗК однозначно відіграє позитивну роль, оскільки відображає сутність понять, сприяє чіткому уявленню про зв’язки між протилежними поняттями, а отже, забезпечує певну симетричність і системність терміносфери. У досліджуваній терміносистемі антоніми можуть позначати: якісну протилежність (високоеродовані ґрунти низькоеродовані ґрунти; рівна поверхня рельєфна поверхня; сильнозмиті ґрунти слабозмиті ґрунти); комплементарність (додатковість) ознаки (придатність непридатність земель; залісена незалісена ділянка; рухоме нерухоме майно, садибна несадибна забудова); протилежну спрямованість дії, ознаки чи властивості (поздовжній поперечний розріз, вертикальний горизонтальний рух, зовнішньогосподарські внутрішньогосподарські шляхи).
Явище синонімії в термінології найбільш яскраво відбиває історію становлення і динаміку її розвитку. Серед причин появи синонімів в УТЗК найголовнішими, на наш погляд, є необхідність дати кожному з нових понять, що виникають внаслідок постійного розвитку науки і техніки, найточніше визначення та наявність паралельного функціонування запозичених і власне українських термінів, підбирання кількох відповідників до запозиченого з іншої мови терміна. Постійна потреба якнайточніших номінацій нових понять, що виникають внаслідок невпинного розвитку науки, суспільства, а разом з ними нових форм господарювання, зумовлює відбір найбільш вдалих термінів з-поміж синонімічних форм запозичених та власне українських слів, терміносполучень та коротких форм, що сприяє процесу унормування досліджуваної термінології.
Однією з найважливіших категорій, що формує термінологічні структури і є універсальним засобом тематичної організації конкретної терміносистеми, є гіперо-гіпонімія. У межах гіперо-гіпонімічних відношень ми розглядали власне семантичні та формально-семантичні відношення. При цьому встановили, що на сучасному етапі функціонування української мови термінотворення тяжіє до уточнення визначень понять, що виникають унаслідок постійного розвитку науки, саме через розширення родо-видових відношень, тобто за допомогою формально-семантичного виду гіперо-гіпонімічних відношень (вишукування ґрунтові вишукування, лісотипологічні вишукування, містобудівні вишукування, геоботанічні вишукування, гідрометеорологічні вишукування, картографічні вишукування, топографо-геодезичні вишукування).
Підставою для розвитку полісемії є рухомість семантики мовного знака, що спричинює появу нового змісту терміна на основі метафоричних чи метонімічних перенесень. У термінології землеустрою та кадастру розрізняємо три основні види полісемії: радіальна, за якої всі похідні (непрямі) значення походять безпосередньо від одного основного (прямого) (загіпсувати 1.Накласти гіпсову пов’язку. 2. Внести у ґрунт гіпс для зниження шкідливої лужності), ланцюгова, коли кожне наступне значення є похідним від попереднього (фільварок 1. У феодальній Польщі, Литві, Білорусії та Україні - комплекс земельних угідь, на яких феодал-поміщик вів власне господарство. 2. У Польщі, Західній Україні та Західній Білорусії (до 1939 року) панський маєток із господарськими будівлями; економія), радіально-ланцюгова, яка поєднує два названих типи, тобто паралельну підпорядкованість і послідовну залежність (озеро або джерело з солоною водою → ділянка ґрунту з джерелом солоної води).
Омонімію визнаємо логічним продовженням полісемії, проте, на відміну від неї, таким семантичним явищем, яке передбачає збіг звучання та/або написання слів в усіх або деяких граматичних формах (і в усіх або деяких фонетичних і графічних варіантах) і при цьому відсутність спільних сем у значеннях однакових за планом вираження термінів землевпорядної галузі, кількох споріднених або неспоріднених галузей пізнання.
Найменш дослідженим аспектом вивчення термінів на рівні лексико-семантичної парадигматики є, на наш погляд, паронімія (арозія ерозія, земляний земельний, об’єм - обсяг). Спостереження за паронімічними одиницями, виявленими серед термінів землеустрою та кадастру, дозволили назвати шляхи їхнього утворення, серед яких основним є функціонально-звукова паралельність лексичних одиниць унаслідок негативної інтерференції. На наш погляд, пароніми, утворені цим способом, є найнебезпечнішими, оскільки збіг обсягу лексичних значень слів в українській та інших мовах спричинює виникнення помилок, а їх розрізнення і правильне вживання, без сумніву, сприятиме точному розумінню суті явищ і, відповідно, унормуванню терміносистеми землеустрою та кадастру.
Структурно-словотвірний аналіз української терміносистеми землеустрою та кадастру свідчить, що для творення термінів досліджуваної галузі характерні всі основні способи, за допомогою яких поповнюється лексичний запас літературної мови: морфологічний, лексико-семантичний, морфолого-синтаксичний, синтаксичний. Своєрідністю спеціальної лексики є неоднакова продуктивність названих способів, а також різна регулярність використання певних словотвірних моделей і спеціалізація словотворчих засобів.
На початкових етапах формування УТЗК лексико-семантичний спосіб творення лексем, які позначали певні поняття, відзначався активністю. Утворені цим способом терміни постають унаслідок метафоричного або метонімічного перенесення значення, що є основою для розвитку багатозначності. Найчастіше відбувається переосмислення загальновживаних слів, рідше термінів інших галузей знань (кора верхня, здебільшого легко відокремлювана оболонка, що вкриває стебла, гілки, стовбури, коріння рослин; кірка ґрунтова поверхневий твердий шар, який утворюється в результаті запливання ґрунту під дією дощів або зрошування та дальшого висихання чи специфічних процесів ґрунтоутворення; прогноз погоди (метеорологія) прогноз стану еродованих земель (землеустрій).
Досить продуктивним для сучасного творення термінів землеустрою та кадастру є основоскладання (малоземелля, самоврядування, чорнозем, землероб, віддалемір, землеочищення, болототворення, землекористування). Менш поширені в українській терміносистемі землеустрою та кадастру юкстапозити та абревіатури (селянин-аграрій, банк-іпотекоутримувач, ГІС геоінформаційні системи).
Одним із найпродуктивніших способів творення термінів землеустрою і кадастру є синтаксичний. Утворені за його допомогою терміни-словосполучення точніше, порівняно з термінами-однословами, відображають найважливіші ознаки поняття і дають уявлення про місце терміна у структурі термінологічного поля. Найбільше серед термінів двокомпонентних аналітичних конструкцій, утворених із словосполучень прикметник + іменник”, менше три- і чотирикомпонентних (оренда земель, протиерозійні заходи, несадибна житлова забудова, державне сільськогосподарське підприємство, земельна реєстраційна система, приховування даних земельного кадастру).
Одним із продуктивних шляхів формування системи термінів землеустрою і кадастру на кожному із синхронних зрізів є запозичання іншомовного лексичного матеріалу (агломерація, кондомініум, емфітевзис, бонітет, базис, ерозія, аграрій, абразія, меліорація, літораль, консервація, культивація, посесія). Дослідження дає змогу зробити висновок, що поповнення термінолексики УТЗК відбувалося внаслідок як прямих, так і опосередкованих запозичень. Фактичний матеріал засвідчив, що на сьогодні найчисельнішу групу іншомовних термінів складають слова, запозичені з класичних мов грецької та латинської (планіметр, агровиробничий, геотехнічний).
Сучасний етап розвитку УТЗК характеризується інтенсивним процесом запозичання лексем переважно з англійської мови (іпотека земель, інжиніринг, бедленд та ін.). Збільшення кількості англіцизмів у терміносистемі є загальною тенденцією сучасного термінотворення, яка полягає в активному залученні інновацій до термінологічного фонду різних наукових галузей. Уважаємо, що запозичення слід уводити до наукового вжитку, якщо вони здатні замінити громіздкі описові автохтонні конструкції (моніторинг - постійний контроль за будь-яким процесом з метою виявити, чи відповідає він бажаному результату або початковим прогнозам).

Отже, діахронно-синхронне дослідження української терміносистеми землеустрою і кадастру доводить, що кількісні та якісні зміни складу лексики досліджуваної терміносистеми мають незворотній характер і свідчать про тенденцію до подальшого унормування мови землевпорядкування та земельного кадастру.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абаев В.И. О подаче омонимов в словаре // Вопросы языкознания. 1957. №3. С.3143.
2. Азарова Л.Є. Складні слова в українській мові: структура, семантика, концепція «золотої» пропорції. Вінниця: УНІВЕРСУМ Вінниця, 2000. 222с.
3. Акуленко В.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1972. 215 с. Библиогр.: с. 202212.
4. Акуленко В.В. Основні етапи інтернаціоналізації словникового складу слов’янських мов // Слов’янське мовознавство. К.: Наук. думка, 1988. С. 148 166.
5. Александрова Г.А. Словообразовательные процессы в научно- технической терминологии ( на материале фр. языка ): Автореф. дис. канд. филол. наук / Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. К., 1975. 25 с.
6. Андреев Н.Д., Замбржицкий В.Л. Именное словообразование в спортивной терминологии // Развитие современного русского языка / Под ред. С.И.Ожегова и М.В. Панова. М.: Изд-во АН СССР, 1963. С. 119 135.
7. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка / Отв. ред. В.Ю.Розенцвейг. М.: Наука, 1974. 367 с. Библиогр.: с. 346364.
8. Арутюнов А.Р. Лексические и синтаксические классы глаголов в немецком языке: Автореф. дис. канд. филол. наук / МГУ им. М.В.Ломоносова. М., 1966. 20 с.
9. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика) // Лингвистика и поэтика. М., 1979. C.147 173.
10. Аффиксоиды, полуаффиксы и аффиксы в научном стиле и литературной норме. Владивосток: ДВНЦ АН СССР, 1980. 175 с.
11. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с. Библиогр.: с. 280290.
12. Бабміндра Д.І. Територіальний природно-сільськогосподарський поділ Запорізької області та оптимізація землекористування // Землевпорядний вісник. - № 1. 2003. С.3539.
13. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Р.А.Будагов, Е.В.Вентцель, Т.В.Вентцель. - М.: Изд-во ин. лит., 1955. 416с. Библиогр.: с. 400403.
14. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во ин. лит., 1961. 394 с. Библиогр.: с. 385387.
15. Бартков Б. И. Дериватография украинского языка и квантитативный дериваторий 100 аффиксов, полуаффиксов и аффиксоидов научного стиля и литературной нормы // Полуаффиксация в терминологии и литературной норме. Владивосток: ДВНЦ АН СССР, 1986. С. 8 58.
16. Бартков Б. И., Минина Л.И. Деривационные форманты греко-латинского происхождения в английскоим и русском языках (количественный подход) // Терминоведение и терминография в индоевропейских языках. Владивосток: ДВНЦ АН СССР, 1987. С. 118125.
17. Бевзенко А.Т. До історії питання про лексичну синоніміку / Зб. робіт аспірантів Одеського державного університету. Одеса: Вид-во Одес. держ. ун-ту ім. І.І.Мечникова, 1964. С. 250257.
18. Беляева С.А. Синоним дублет вариант // Омосемия и омография в естественных и машинных языках. Владивосток: ДВНЦ АН СССР, 1986. С. 122128.
19. Береговская Э.М. Стилистическая функция синонимов (на материале произведений Флобера): Автореф. дис. канд. филол. наук / Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. К., 1963. 21 с.
20. Бережан С.Г. Семантическая эквивалентность лексических единиц. Кишинёв: Штиинца, 1973. 372 с.
21. Беспояско Е.К. Развитие словообразовательной структуры современного украинского языка в связи с интернационализацией его лексического состава: Автореф. дис . канд. филол. наук / АН УССР, Ин-ут языковедения им. А.А.Потебни. К., 1980. 24 с.
22. Бикертон Д. Введение в лингвистическую теорию метафоры. М: Наука, 1990. 246 с.
23. Болтянська І.Р.Розмежування омонімії та полісемії за допомогою семного аналізу // Мовознавство. 1975. - №6. С. 75-78.
24. Болтянська І..Р До питання про розгляд проблеми омонімія/полісемія // Іноземна філологія. 1975. Вип. 38. С. 39.
25. Бонелис М.Л. Общая характеристика лексического состава современной английской горно-рудной терминологии и основные способы образования горных терминов: Автореф. дис. канд. филол. наук / МГУ им. М.В.Ломоносова. М., 1962. 23 с.
26. Брагина А.А. Синонимический ряд: словосочетание слово // Новые слова и словари новых слов / Отв. Ред. Н.З.Котелова. Л.: Наука, 1978. С. 8195.
27. Брагина А.А. Синонимы и их истолкование // Вопросы языкознания. 1978. № 6. С. 63-74.
28. Будагов Р.А. О так называемом «промежуточном» звене в смысловом развитии слов. М.: Просвещение, 1958. 143 с.
29. Будзілович І.С. Землеустрій в Україні: еволюція його змісту в сучасних умовах // Землевпорядкування. 2001. №1. С. 3235.
30. Булаховский Л.А. Введение в языкознание: Учебн. пособ. для гос. ун-тов и пед. ин-тов. 2-е. изд., испр. М.: Учпедгиз, 1954. 174 с.
31. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. - Вид-во 2-е, випр. та доповн. - К.: Рад. школа, 1959. 307 с.
32. Буре Н.О. Структурно-семантическая характеристика терминов горного дела в современном русском языке (терминология подземной разработки месторождений полезных ископаемых): Автореф. дис. канд. филол. наук / ЛГК им. А.А.Жданова. Л., 1988. 15 с.
33. Бурячок А.А. Спільні словотворчі процеси в іменниковій термінології східнослов’янських мов // Науково-технічний прогрес і мова. К.: Наук. думка, 1976. С.63-70.
34. Бурячок А.А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. 248 с. Бібліогр.: с. 226231.
35. Василенко В.И. Опыт толкового словаря народной технической терминологи по Полтавской губернии. Х.: Печатное дело, 1902. 80 с.
36. Ващенко В.С. Синонімічний словник-мінімум української мови: Посібник для студентів. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1972. 91 с.
37. Ващенко В.С. Українська лексикологія: Семантико-стилістична типологія слів. Посібник для студентів-філологів. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1979. 124 с.
38. Веклинець Л.М. Структура і походження сучасної української психологічної термінології: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / НАН України, Інститут української мови. К., 1997. 24 с.
39. Вехи российского землеустройства: Время, события, люди / Сост. С.Н.Волков. М.: ГУЗ, 2000. 224 с.
40. Вилюман В.Г. О синонимии и антонимии слов (на материале английского языка) // Лингвистические исследования. М., 1978. С. 1829.
41. Винник В.О. Назви одиниць виміру і ваги в українській мові. К.: Наук. думка, 1966. 151 с.
42. Виноградов В.В. Избранные труды: История русского литературного языка. М.: Наука, 1978. с. 320. Библиогр.: с. 312314.
43. Виноградов В.В. О грамматической омонимии в современном русском языке // РЯШ. 1940. № 1. С.1 12.
44. Виноградов В.В. Об омонимии и смежных явлениях // Вопросы языкознания. 1959. №5. С.3 17.
45. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений // Вопросы языкознания. 1953. №5. С. 3 29.
46. Виноградова О.С., Лурия А.Р. Объективное исследование смысловых связей // Тезисы докладов конференции по машинному переводу. М., 1958. С.7883.
47. Винокур Г.О. О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии // Труды МИИФЛИ: Сб. статей по языкознанию. М., 1939. Т. V. С. 46 56.
48. Виробничий термінологічний бюлетень. К.: УАН, 1935. 80 с.
49. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
50. Вишнякова О.В. Паронимия как языковое явление // Вопросы языкознания. №2. 1981. С.5362.
51. Вишнякова О.В. Паронимы в русском языке. М.: Высш. шк., 1974. 189 с.
52. Вовк А. Наукова мова і політика: 55 років української термінології в УРСР // Сучасність. 1979. Ч.VІІ. С. 88100.
53. Волкова І.В. До питання синонімії в сучасній українській фізичній термінології // Вісник Харківського університету. Серія Філологія. №473: Праці молодих учених філологічного факультету. Х., 2000. С. 1114.
54. Волкова І.В. Лексико-семантична характеристика сучасної української фізичної термінології (на матеріалі спеціалізованих видань 90-х рр. ХХ ст.): Автореф. дис. канд. філол. наук / Харків. нац. ун-т ім.Н.В.Каразіна. Х., 2002. 17 с.
55. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. Вид. друге, перероблене і доповнене. К.: Вища шк., 1989. 334 с.
56. Воробьёва И.Н. Семантика музыкального термина и её динамика // Сопоставительное изучение семантической динамики: Сб. науч. трудов. М.: Изд-во МГУ, 1986. С. 7281.
57. Вюстер Е. Международная стандартизация языка в технике. М. Л.: Стандартгиз, 1935. 302 с.
58. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле отношения в современном русском языке: Автореф. дис. д-ра филол. наук / ЛГУ им. А.А.Жданова, Л., 1982. 41 с.
59. Галкина-Федорук Е.М. К вопросу об омонимах в русском языке // Русский язык в школе. 1954. №3.
60. Герман И.Е. Крестьянское землеустройство. М.: Типолитография В.О.Рихтера, 1909. 172 с.
61. Годована М.П. Формування сучасної української геологічної термінології: Автореф. дис. канд. філол. наук / НАН України, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні. К., 1994. 16 с.
62. Головин Б.Н. Введение в языкознание. М.: Высш. шк., 1977. 311 с. Библиогр.: с. 303.
63. Головин Б.Н., Кобрин Р.Ю. Лингвистические основы учения о терминах. М.: Высшая шк., 1987. 104с. Библиогр.: с. 101102.
64. Гольдберг В.Б., Шехтман Н.А. Типы связей в лексических полевых структурах // Полевые структуры в системе языка. Воронеж: Изд-во Ворон. ун-та, 1989. С.33-40.
65. Горбачевич К.С. Вариантность слова и языковая норма. Л.: Наука, 1978. 239с. Библиогр.: с. 210234.
66. Горнунг Б.В. О природе синонимии в языке и теоретических предпосылках составления синонимических словарей // Вопросы языкознания. 1969. №4. С. 415.
67. Городенська К. Проблеми словотвірної ідентичності в українській термінології // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. пр. К., 1998. С. 10 13.
68. Городенська К.Г. Структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису // Мовознавство. 1988. -№3. С.2734.
69. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. К.: Вища шк., 1999. 207 с.
70. Горпинич В.О. Відтопонімічні прикметники в українській мові: Питання теорії і історії словотвору. К.: Вища шк., 1976. 142 с. Бібліогр.: с. 139140.
71. Гречко В.А. Лексическая синонимика современного русского языка. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. 153с.
72. Гринев С.В. Введение в терминографию. 2-е изд., перераб и доп. М.: Изд-во МПУ, 1995. 161 с.
73. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови ХІV ХV ст. К.: Вид-во АН УРСР. 1858. 298 с. Бібліогр.: с. 294296.
74. Гусев С.С. Наука и метафора. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1984. 152с.
75. Д’яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінґвістичні аспекти. К.: Вид. дім „КМ Academia”, 2000. 218 с.
76. Даниленко В.П. Лексико-семантические и грамматические особенности слов-терминов // Исследования по русской терминологии. М.: Наука, 1971.