| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету й завдання, методи дослідження, зв’язок з науковими планами та програмами, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про публікації, зазначено форми апробації та впровадження здобутих результатів.
Розділ 1. „Організація діяльності військових комісаріатів в Україні” присвячений висвітленню організаційних та правових аспектів діяльності військових комісаріатів в Україні і складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. „Особливості становлення та правового регулювання військових комісаріатів в Україні” досліджено особливості розвитку та правового регулювання організації військових комісаріатів в Україні. Зазначено, що історичні факти, безумовно, підтверджують важливість і необхідність територіальних органів військового управління (військових комісаріатів). Наявність територіальних органів військового управління є необхідним і важливим атрибутом сучасної держави, Україна не є винятком, що приводить до висновку про важливість і необхідність та функціонування розгалуженої системи військових комісаріатів в Україні.
Наголошено, що наявність специфічної групи суспільних відносин в зазначеній сфері, суб’єктами яких є військові комісаріати, місцеві органи публічної адміністрації, підприємства, установи, організації та їх посадові особи, а також громадяни, викликає необхідність їх нормативно-правової регламентації.
Зроблено висновок, що до предмета правового регулювання функціонування військових комісаріатів в Україні можна віднести суспільні відносини, які виникають з приводу здійснення цієї діяльності. Головна особливість правового регулювання діяльності територіальних органів військового управління обумовлена специфікою суб’єктів цієї діяльності, якими є військові комісаріати та сукупністю правових норм як загального, так і спеціального (відомчого) характеру.
Особливості правового регулювання суспільних відносин у галузі оброни України пов’язані з установленням державою системи політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів щодо підготовки до збройної агресії або збройного конфлікту. Крім того, суттєвими ознаками особливостей згаданого правового регулювання залишається значна регламентація основних питань оборони держави підзаконними актами, переважна більшість норм яких має адміністративно-правове походження.
У підрозділі 1.2. „Поняття, завдання та принципи діяльності військових комісаріатів в Україні” розглядаються питання стосовно характеристики ключових елементів організації роботи військових комісаріатів в Україні.
На основі аналізу зафіксованих у пункті 8 Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про військові комісаріати” від 26 вересня 2001 року їх завдань, які складають: підготовка та проведення мобілізації; підготовка молоді до військової служби; проведення призову на військову службу; забезпечення соціального і правового захисту військовослужбовців та призваних на збори військовозобов’язаних, ветеранів війни, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей та здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства, сформульовано авторський варіант поняття „військовий комісаріат”.
Зазначено, що наступною складовою, яка дає можливість найбільш повно розкрити організаційні особливості функціонування військових комісаріатів, є принципи їх діяльності – загальні, основоположні ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст явища, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями й механізми адміністративно-правового регулювання відповідних суспільних відносин. Діяльність військових комісаріатів, як органів військового управління, ґрунтується на чітко встановлених принципах, які визначені законодавством, серед яких принципи законності, верховенства Конституції України над іншими нормативно-правовими актами, централізації, позапартійності, професіоналізму, єдиноначальності та дисципліни. Ці принципи випливають насамперед з Конституції України і Законів України „Про оборону”, „Про військовий обов’язок і військову службу” „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та ін.
Звернуто увагу, що, крім перелічених принципів, важливе місце в організації діяльності військових комісаріатів відіграють принципи дотримання військової дисципліни; колегіальне вироблення рішень; комплектування на основі загального військового обов’язку і за контрактом; позапартійність; здійснення демократичного цивільного контролю та подвійного підпорядкування.
У підрозділі 1.3. „Військові комісаріати в системі державного управління обороною України” зазначається, що військові комісаріати в системі державного управління обороною займають особливе місце, специфіка якого визначається як виконанням виняткових оборонних функцій військового управління на місцевому владному рівні, так і їх фактичним подвійним підпорядкуванням – органам Міністерства оборони України та відповідним органам місцевої влади.
Зазначено, що органи військового управління, що беруть участь в організації, управлінні та функціонуванні військових комісаріатів, становлять чотирьохступеневу систему з єдиним підпорядкуванням. До загальної системи оборони України належать: Генеральний штаб; управління оперативного командування; обласний військовий комісаріат; військовий комісаріат району (міста без районного розподілу). Тобто військові комісаріати є територіальними органами Міністерства оборони України і входять до складу відповідних оперативних командувань, на території яких вони перебувають.
Відзначено, що, відповідно до Положення про Військові комісаріати, Міністерство оборони України за узгодженням з державними органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування створює: військовий комісаріат Автономної Республіки Крим, обласні, Київський міський військові комісаріати; військові комісаріати районів, міст (без районного розподілу). В окремих випадках можуть створюватись об’єднані військові комісаріати для декількох місцевих утворень, що мають загальну територію.
Специфічність статусу військових комісаріатів полягає в тому, що, будучи територіальними органами Міністерства оборони України і відповідно до норм законодавства з питань оборони маючи чітке вертикальне підпорядкування, військові комісаріати фактично перебувають у подвійному підпорядкуванні і по горизонталі підпорядковуються адміністрації місцевих органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Звернуто увагу на те, що на сучасному етапі Міністерство оборони України створює військові комісаріати не самостійно, а за узгодженням з місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. У зв’язку з цим, а також через здійснення військовими комісаріатами своїх функцій не тільки в тісному співробітництві з місцевими публічними адміністраціями, але й, по-перше, у прямій залежності від міри сприяння останніх і, по-друге, на виконання нормативних актів, прийнятих місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, можна зробити висновок про досить складну фактичну систему співробітництва між військовими комісарами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Зазначено, що останньою ланкою в системі органів військового управління можна вважати військові комісаріати районів і міст без районного розподілу.
Визначено підстави поділу військових комісаріатів на види: за територіальним масштабом діяльності, за обсягом мобілізаційних, призовних і транспортних ресурсів.
Наголошено, що військові комісаріати, як територіальні органи Міністерства оборони України, є складовою органів виконавчої влади і здійснюють функції держави на основі загальних принципів державного управління. Це виконавча, розпорядча діяльність військових комісаріатів з організації та комплектування Збройних Сил України, їх матеріально-побутового та бойового забезпечення з метою успішного й ефективного вирішення поставлених державою завдань щодо забезпечення її збройного захисту.
У розділі 2. „Основні напрямки діяльності військових комісаріатів в Україні” визначено та проаналізовано основні напрямки адміністративної діяльності військових комісаріатів, зокрема її державно-управлінську складову, адміністративно-правовий статус військового комісара та його юрисдикційні повноваження щодо притягнення до адміністративної відповідальності, а також проблеми, що виникають під час взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Розділ складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. „Загальна характеристика державно-управлінської складової адміністративної діяльності військових комісаріатів” зазначається, що розгляд основних напрямків роботи військових комісаріатів з метою всебічного та комплексного вивчення означеної проблеми доцільно розглядати через зміст їх адміністративної діяльності, тобто характеристику відповідних функцій форм та методів.
Функції військових комісаріатів є похідними від завдань, що покладаються на ці органи і поділяються на дві групи: а) загальні функції, куди віднесено роботу військових комісаріатів як відповідних суб’єктів військового управління щодо мобілізації, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації відповідних категорій осіб (прикріпленого контингенту) та підготовки і перевірки об’єктів; б) спеціальні функції, що репрезентують їх особливе призначення в системі органів військового управління, зміст таких функцій складає: кадрова, облікова, виховна робота, соціальна діяльність та взаємодія з територіальними органами публічної адміністрації.
Адміністративну діяльність військових комісаріатів в Україні можна розглядати в контексті її поділу на такі види.
За напрямком: а) зовнішньосистемна (зовнішньоорганізаційна) діяльність, що охоплює відносини між військовими комісаріатами та іншими органами публічної адміністрації та між ними і фізичними чи юридичними особами; б) внутрішньосистемна (внутрішньоорганізаційна діяльність, яка виникає всередині місцевих органів військового управління;
За змістом: а) державно-управлінська діяльність – в її основі лежать регулятивні адміністративні правовідносини, що пов’язані з реалізацією так званих позитивних функцій адміністративного права; б) адміністративно-юрисдикційна діяльність – її основу складають правоохоронні (адміністративно-деліктні) відносини, що виникають з приводу вчинення відповідних адміністративних правопорушень і притягненнях винних до адміністративної відповідальності;
Наголошено, що державно-управлінська діяльність військових комісаріатів, враховуючи одну з головних ознак специфіки їх роботи (постійний контакт з населенням), значною мірою залежить від взаємодії з громадськістю та місцевими органами влади.
Зроблено висновок, що державно-управлінська складова адміністративної діяльності цих органів військового управління є найбільш значною за обсягом, оскільки акумулює у собі здійснення переважної більшості так званих позитивних управлінських функцій, окрім адміністративно-юрисдикційних функцій, реалізація яких здебільшого стосується владно-компетентного реагування на скоєння відповідних деліктів.
Зазначено, що найбільш повноформатне втілення у життя державно-управлінських функцій військових комісаріатів проявляється під час безпосередньої реалізації завдань щодо призову громадян на строкову військову службу та направленням громадян для проходження альтернативної (невійськової) служби, які регламентовані Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу призовників за контрактом” від 21 березня 2002 року.
Зміст державно-управлінської діяльності складають також її форми (правові та неправові) та методи – способи та засоби цілеспрямованого впливу військових комісаріатів (їх посадових осіб) на керовані об’єкти, що використовуються ними з метою всебічного виконання покладених завдань та реалізації відповідних функцій в єдиній системі військового управління.
У підрозділі 2.2. „Юрисдикційна складова адміністративної діяльності військових комісаріатів” висвітлюються питання, пов’язані із адміністративно-правовим статусом військового комісара, та визначаються його відповідні адміністративно-юрисдикційні повноваження.
Розглянуто завдання та повноваження військового комісара у сфері правотворчої діяльності, мобілізаційної підготовки, взаємодії з органами місцевої влади, військового обліку, комплектування навчальних закладів системи оборони, матеріально-технічного забезпечення, у період введення правового режиму воєнного стану, у плануванні. Зроблено висновок, що повноваження військового комісара в частині управління військовим комісаріатом багато в чому ідентичні повноваженням командира військової частини, однак вони мають ряд відмінностей, пов’язаних в основному зі специфікою управлінської діяльності військових комісаріатів.
Звернуто увагу, що адміністративно-юрисдикційна діяльність військових комісаріатів в Україні реалізується передусім за допомогою відповідних законодавчо закріплених повноважень його керівників – військових комісарів та інших уповноважених посадових осіб. Особливістю здійснення адміністративно-юрисдикційних функцій є те, що вони мають забезпечувальний характер під час заходів державно-управлінської діяльності за фактом скоєння проступків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Наголошено, що правопорушення у галузі законодавства про військовий обов’язок і військову службу можуть спричинювати такі негативні наслідки: а) ускладнення ведення якісного військового обліку військовозобов’язаних громадян; б) неналежне виконання окремими організаціями своїх військово-облікових і військово-мобілізаційних обов’язків; в) невиконання військовими комісаріатами плану призову громадян на військову службу, що автоматично спричинює недоукомплектування військових частин, а отже, зниження їхньої боєздатності та зниження боєздатності Збройних Сил України в цілому.
За результатами дослідження адміністративно-юрисдикційної складової діяльності військових комісаріатів констатовано, що: військові комісаріати в особі їх керівника, чинним адміністративним законодавством наділені широкими юрисдикційними повноваженнями (районі або міські військові комісари мають право розглядати і приймати рішення по правопорушенням передбачених у восьми статтях КУпАП, що мають спільний видовий об’єкт – нормальне функціонування військових комісаріатів); зазначена юрисдикційна діяльність тісно пов’язана з іншим різновидом адміністративної роботи згаданих військово-управлінських структур – виконанням державно-управлінських функцій, зокрема відповідних контрольних функцій військових комісаріатів; з метою подальшого вдосконалення юрисдикційних повноважень військових комісарів вважається за доцільне збільшити санкції за скоєння проступків, передбачених статтею 211-1 КУпАП „Неявка на виклик у військовий комісаріат”.
У підрозділі 2.3. „Взаємодія військових комісаріатів з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування” проаналізовано форми взаємодії зазначених органів під час вирішення завдань оборонного характеру. Основну увагу приділено дослідженню організаційних форм, які мають забезпечувати безпосередню взаємодію військових комісаріатів з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Звернуто увагу на те, що взаємодія військових комісаріатів з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (місцевими органами публічної адміністрації) є безумовною та необхідною, оскільки основні обсяги завдань та функцій військових комісаріатів можуть бути вирішені тільки за сприяння органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Так, відповідно до статті 36 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження в галузі оборонної роботи, як: сприяння організації призову громадян на строкову військову та альтернативну (невійськову) службу, а також їх мобілізації, підготовці молоді до служби в Збройних Силах України, організації навчальних (перевірочних) та спеціальних військових зборів; забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення наказу військового комісара про оголошення мобілізації; організація та участь у здійсненні заходів, пов’язаних з мобілізаційною підготовкою та цивільною обороною, на відповідній території.
Зазначено, що найбільш ефективними організаційними формами взаємодії військових комісаріатів з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування є інформаційний обмін, взаємний контроль за виконанням покладених на них завдань оборонного характеру, спільне видання актів управління, взаємне сприяння організації призову громадян та підготовки їх до несення служби.
Визначено, що для підвищення рівня ефективності дій наглядового характеру видається за доцільне наділити військові комісаріати повноваженнями з перевірки органів, які здійснюють відповідний первинний облік громадян.
Обґрунтовано необхідність доповнення тексту Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження положень про допризовну підготовку і про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей” від 30 листопада 2000 року положенням, що надавало право на щоквартальну перевірку стану обов’язкової підготовки громадян до військової служби в уповноважених на її проведення організаціях посадовими особами військових комісаріатів.
Враховуючи те, що на сьогодні військовий комісаріат немає реальних владних можливостей та матеріальних ресурсів виконувати державні зобов’язання перед пільговими категоріями громадян, з метою вирішення завдань соціального характеру запропоновано наділення військових комісаріатів відповідними наглядовими повноваженнями щодо місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
У розділі 3. „Заходи удосконалення організації системи призову та комплектування Збройних Сил України” проаналізовано вітчизняний та зарубіжний досвід організації комплектування Збройних Сил, визначено оптимальний варіант їх формування та запропоновано організаційно-правові заходи щодо сприяння його впровадження в Україні. Розділ складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. „Зарубіжний досвід організації комплектування Збройних Сил” проведено аналіз розв’язання означених проблеми у низці розвинених країн та здебільшого зосереджено увагу на відповідному позитивному досвіді США і Франції.
Наголошено, що визначення способів комплектування армії свідчить про розвиток і цивілізованість суспільства. Як показує практика, сьогодні у світі існує декілька способів комплектування армії: за призовом, за контрактом (добровільно) та за змішаним принципом. Кожен із варіантів комплектування має свої особливості, переваги та недоліки. Суттєву увагу приділено не тільки перевагам, а й недолікам професійних армій, зокрема: така армія потребує великих витрат на утримання особового складу; система виплат військовослужбовцям вимагає постійного вдосконалення та збільшення їх розмірів; держава змушена направляти значні кошти на підготовку та утримання резерву; професійну армію не тільки складніше комплектувати, але й складніше скорочувати, ніж армію, що комплектується на основі призову (потрібні значні витрати на компенсаційні виплати, вихідні допомоги, пільги на перекваліфікацію та працевлаштування); перехід до професійної армії завдає шкоди морально-патріотичному духу військ тощо. Значні фінансові витрати на професійну армію є основним аргументом проти її запровадження в більшості країн світу. Однак, незважаючи на це, у світі спостерігається тенденція до заміни призовного або змішаного війська на професійне, яке більшою мірою здатне виконувати сучасні військові завдання в умовах світової глобалізації та стрімкого розвитку науково-технічного прогресу.
Зроблено висновок, що військове будівництво у провідних країнах світу наочно свідчить про те, що створення сучасних Збройних Сил вимагає від військово-політичного керівництва держави визначення оптимальності, ефективності та відповідності Збройних Сил в умовах, що склалися в суспільстві. Професійні армії західних країн організовані, підготовлені й оснащені для протидії сучасним та майбутнім внутрішнім і зовнішнім загрозам безпеці держави. Вони розвиваються в динаміці щодо підвищення гнучкості, універсальності та здатності до тривалих самостійних дій, тобто відповідають вимогам геополітичних реалій сьогодення.
У підрозділі 3.2. „Підвищення ефективності системи призову та комплектування Збройних Сил України в умовах їх системного реформування” наведено ряд зовнішніх та внутрішніх чинників, які впливають на комплектування Збройних Сил України. До зовнішніх чинників слід віднести: тенденцію розвитку військово-політичної ситуації та можливі зміни рівня воєнної небезпеки; характер можливих збройних конфліктів у майбутньому, форми і способи застосування в них військ (сил); розвиток Збройних Сил суміжних держав, їх озброєння та військова техніка. До внутрішніх – економічний стан держави та перспективи його розвитку, економічна політика держави стосовно Збройних Сил України, соціальний, демографічний, нормативно-правовий, морально-психологічний чинники.
Зроблено висновок, що одним із важливих чинників, що безпосередньо впливає на комплектування Збройних Сил України військовослужбовцями, є економічний стан країни та перспективи його розвитку. Його вплив проявляється у здатності держави надати гарантії щодо соціально-правового забезпечення на відповідному рівні для тих, хто проходить військову службу у Збройних Силах України, цей чинник також впливає на демографічну ситуацію, соціальні процеси, морально-психологічний стан військовослужбовців.
Зазначається, що названі чинники зумовлюють необхідність здійснення поступового переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби, що в теперішніх умовах не дуже відповідає економічним можливостям держави, однак у майбутньому сприятиме кращому забезпеченню оборонних завдань та підвищенню бойової готовності особового складу. |
