КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ, ПОВ\'ЯЗАНИМ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ СТАТЕВОЇ ПРИСТРАСТІ НЕПРИРОДНИМ СПОСОБОМ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічну основу; виділено положення, що характеризують наукову новизну роботи, теоретичне і практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та опублікування.

Розділ 1. «Кількісно-якісні показники злочинів, пов’язаних із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом» - містить чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Первісний етап формування законодавства про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (історичний аспект)» аналізується історичний розвиток уявлень людства про вказане негативне соціальне явище. Ставлення до орогенітальних та аногенітальних статевих актів змінювалося в процесі розвитку суспільства, проте, вчинення таких дій із застосуванням насильства вважається злочином з найдавніших часів до сучасності, в усіх країнах.

У підрозділі 1.2. «Основні кримінально-правові риси злочинів, передбачених ст. 153 Кримінального кодексу України» досліджено кримінально-правову норму, яка передбачає відповідальність за вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Проаналізовані визначення поняття «інші дії сексуального характеру» та зроблено висновок, що під цим визначенням слід розуміти орогенітальні або аногенітальні гомо- й гетеро сексуальні контакти, сурогатні форми статевих відносин, що імітують природний статевий акт, вчинення інших дій шляхом сексуальних маніпуляцій, направлених на задоволення статевої пристрасті винної особи.

У підрозділі 1.3. «Рівень, структура та динаміка злочинів, передбачених ст. 153 Кримінального кодексу України» розглянуто основні особливості кримінологічної характеристики насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Згідно з даними Державної судової адміністрації України в країні за 2001-2010 рр. за ст. 153 КК було засуджено 1891 особу. У цей період спостерігається тенденція до зменшення кількості вказаних злочинів. У 2001 р. засуджено – 19 осіб, у 2002 р. – 163, у 2003 р. – 246, у 2004 р. – 264, у 2005 р. – 220, у 2006 р. – 242, у 2007 р. – 235, у 2008 р. – 184; у 2009 р. – 161, у 2010 р. – 157 осіб. 

Найбільш поширеним способом насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом є насильницький орогенітальний гетеросексуальний контакт. Більшість злочинів вчинено шляхом застосування фізичного насильства, найбільш поширеними видами якого є побої із заподіянням тілесних ушкоджень (66,5 %). Що стосується психічного насильства, то частіше застосовувалися такі його види, як погроза застосування фізичного насильства - 57,8 % та погроза вбивством – 28,4 %. З використанням безпорадного стану жертви було вчинено 44,9 % злочинів, при цьому основний його вид - малолітній або похилий вік потерпілої особи – 79,0 %. Часто при вчиненні злочину винним одночасно застосовувалось фізичне і психічне насильство.

Найчастіше злочини, передбачені ст. 153 КК України, були вчинені у теплу пору року: влітку – 32,1 %, приблизно однакова кількість – навесні (24,5 %) та восени (23,6 %). Для вказаних злочинів характерним є вечірній час – з 17 до 23 години (52,8 %). Серед місць вчинення злочину домінують парки, сквери, лісопосадки, беріг річки, безлюдні місця, де вчинено 38,4 % злочинів; житло злочинця було місцем вчинення злочинів в 22,1 %; житло потерпілої особи – 19,5 %; залишені будинки, споруди, ліфти, зупинки транспорту, територія дитячих садків, вулиця – 19,8 %.

Загрозливими є показники скоєння злочинів щодо малолітніх та неповнолітніх осіб - кількість злочинів щодо них становить 56,1 %.

У підрозділі 1.4. «Латентність злочинів, передбачених ст. 153 КК України та її причини» розглянуті особливості латентності цих злочинів та її види - природна, суміжна, штучна та процесуальна. Основним видом є суміжна латентність.

Високий рівень латентності обумовлений небажанням потерпілих розголошувати подробиці злочинних сексуальних дій, великою кількістю малолітніх та неповнолітніх жертв, поведінкою свідків, злочинців та їх оточення, недоліками в діяльності правоохоронних органів.

Розділ 2. «Особа злочинця насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Соціально-демографічні, кримінально-правові та морально-психологічні ознаки особи злочинця» міститься узагальнена кримінологічна характеристика особи злочинця, винного у вчиненні насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Це - чоловіки віком 18 - 35 років (67,7 %); переважно неодружені (65 %); в основному з середньою освітою (58,3 %); значна частина - 56,5 %, є працездатними, які не працюють і не навчаються, робітники складають 25,7 %, мали попередні судимості 38,2 %, з них 70,2 % відбували покарання в місцях позбавлення волі; перебували в стані алкогольного сп’яніння 76,4 % злочинців, з них 61,2 % зловживали спиртними напоями. Раніше вчинили будь-який із злочинів, передбачених ст.ст. 152 - 156 КК України, 69,1% засуджених; повторно вчинено 17,6% злочинів, групою осіб – 20,5%, щодо неповнолітнього або неповнолітньої – 24,8%, щодо малолітнього або малолітньої – 31,3%,  спричинено особливо тяжкі наслідки – 9,4% злочинів.

Злочинцям, які вчинили зазначені злочини, властиві наступні морально-психологічні ознаки: імпульсивність; порушення емоційного контакту з особами протилежної статі; агресивність; підозрюваність; дефекти правосвідомості та порушення соціальної адаптації; загальне незадоволення своїм становищем у суспільстві; слабка схильність до самоконтролю; неповага до почуттів і переживань інших людей; байдуже або позитивне ставлення до злочинних сексуальних дій, власних або інших осіб; допустимість застосування насильства для задоволення статевої пристрасті; самовиправдовування; перекладення вини на потерпілу особу чи інших осіб; педагогічна занедбаність; деформація статевої свідомості; низький рівень загальної та сексуальної культури; зневажливе ставлення до жінки; статева нестриманість; грубість.

За даними проведеного дослідження злочинці, що вчинили насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, є осудними особами, у яких нівелірована морально-етична сфера.

У підрозділі 2.2. «Основні кримінологічні риси особи потерпілого від злочинів, передбачених ст. 153 КК України» розглянуті соціально-демографічні, морально-психологічні, кримінально-правові ознаки жертви вказаних злочинів. Поняття «жертва злочину», «потерпілий від злочину», «потерпіла особа» застосовуються як синоніми.

За матеріалами архівних кримінальних справ вивчено кримінологічно значущі ознаки жертв досліджуваних злочинів – це особи жіночої статі (94,1 %); більшість віком до 14 років (31,9 %), друга за чисельністю категорія - 18 - 25 років (20,5 %); переважно неодружені - 82,4 % (такий високий показник можна обґрунтувати великою кількістю малолітніх та неповнолітніх потерпілих, а також особливостями характеру та способу життя осіб, які при досягненні віку, достатнього для створення сім’ї, неодружені або розлучені); в основному з початковою середньою освітою - 48,2 % та середньою освітою – 34,2 %. Серед всіх потерпілих учні становлять 47,2 %, працездатні, які не працюють і не вчаться - 17,9 %, робітники - 12,4 %; мали попередні судимості 0,3 % осіб. Більшість потерпілих осіб на момент вчинення злочину не були знайомі зі злочинцем – 51,3 %. Намагалися чинити опір злочинцю 59,3 % жертв; поведінка потерпілої особи була нормальною в 88,9 % випадків; не усвідомлювали можливості вчинення щодо них статевого злочину, хоча мали можливість і повинні були усвідомлювати 48,5 % потерпілих; 10,9 % перебували в стані алкогольного сп’яніння.

Досліджені певні особливості поведінки особи, які обумовлюють вчинення злочину щодо неї, точки зору на поняття «провокаційної поведінки» та «вини жертви». Автором зроблено висновок, що застосовувати поняття «вина жертви» не доцільно, оскільки у всіх досліджених випадках йдеться про вчинення протиправних дій, передбачених диспозицією ст. 153 КК України, особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності і є осудною – розуміє характер вчинених нею дій і може керувати ними. Що стосується поняття «провокуюча поведінка» жертви злочину, то його можна застосовувати для позначення негативної поведінки особи, яка певним чином сприяє вчиненню злочину.

З точки зору поведінки потерпілої особи, виділені наступні види конкретної життєвої ситуації вчинення злочину:

– нейтральна ситуація – коли поведінка жертви є повністю нейтральною і в якій не проявилися будь-які негативні риси жертв (ситуація зовні не є криміногенною: наприклад, злочин учинено у світлий час доби, жертва поводилася нормально, злочин зумовлюється в основному негативними особливостями злочинця – раптовий напад на жінку, вчинення злочинних дій щодо малолітньої дитини);

– привертаюча – коли при нейтральній поведінці особа знаходилася в ситуації, яка не сприяла вчиненню статевого злочину щодо неї, але яка мала певні криміногенні властивості, не зумовлені недоліками в поведінці жертви (приміром, повернення з роботи у вечірній час). Також у цю групу включені малолітні й неповнолітні жертви, щодо яких злочини були вчинені батьками, особами, на яких покладені обов’язки по вихованню дитини, близькими родичами. Вважається, що ці особи, проживаючи разом зі злочинцем, весь час знаходилися в криміногенній ситуації, криміногенні ознаки якої зовні не виявлялися, а злочин щодо них міг бути вчинений у будь-який момент, що потім і трапилось.

– підштовхуюча – ситуація, коли поведінка жертви більшою чи меншою мірою сприяла вчиненню злочину (спільне вживання спиртних напоїв, спільне проводження часу, знайомство в громадському місці).

Усі перелічені види конкретних життєвих ситуацій поділені на 2 різновиди – за участі дорослої потерпілої особи та за участі малолітньої або неповнолітньої потерпілої особи. За результатами проведеного дослідження перелічені ситуації, в яких присутні малолітні або неповнолітні жертви можна розділити на види:

– нейтральна: (а) заздалегідь не спланована ситуація (раптовий напад на дитину); (б) виникнення рішучості вчинити злочин безпосередньо перед його вчиненням без нападу (заманювання в безлюдні місця, до свого житла та ін.); (в) сценарійна ситуація (злочинець заздалегідь готується до вчинення злочину, планує його, самостійно створює умови для цього); (г) вчинення злочину, передбаченого ст. 153 КК України, під час скоєння іншого злочину (зґвалтування,  пограбування чи розбійного нападу, проникнення в житло).

– привертаюча: (а) сімейна ситуація (злочин учинено членом родини);    (б) злочин скоєно особою, яка займається вихованням дітей як професійною діяльністю і не є близьким родичем (вихователі дитячих будинків, таборів відпочинку, вчителі, тренери спортивних інтернатів); (в) знаходження дитини у становищі, коли вона є легкою жертвою статевих злочинців (безпритульність, бездоглядність, легковажність з боку батьків);

– підштовхуюча: (а) відверто провокуюча ситуація (жертва свідомо підбурює злочинця на вчинення статевого акту з метою його притягнення до відповідальності в майбутньому з мотивів помсти, отримання матеріальних цінностей, послуг тощо); (б) несвідоме вчинення дій, які неправильно оцінені злочинцем як згода чи натяк на статеву близькість (кокетство, прояви підвищеної уваги, закоханість, дружні почуття); (в) необачна або легковажна поведінка потерпілих осіб (спільне розпиття спиртних напоїв, проводження часу з малознайомими особами, знаходження з ними в безлюдних місцях).

Автором також розглянуті наслідки вчинення злочину, передбаченого ст. 153 КК України, для малолітніх та неповнолітніх, а також дорослих потерпілих осіб.

Розділ 3. «Детермінанти злочинів, передбачених ст. 153 КК України» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Детермінанти насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом на макрорівні, мікрорівні та індивідуальному рівні» досліджуються фактори, які детермінують злочини, передбачені ст. 153 КК України. Для висвітлення вказаних факторів застосовується система детермінант, яка складається з трьох рівнів: макрорівень (рівень суспільства в цілому); мікрорівень (мікросоціальні групи); індивідуальний рівень (окрема особистість).

Серед факторів макрорівня, які сприяють вчиненню насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, виділені економічні, соціальні, культурно-виховні, організаційно-управлінські, гендерні, міграційні та урбанізаційні. Основними серед перелічених є культурно-виховні (падіння рівня загальної та сексуальної культури, правосвідомості населення; негативний вплив ЗМІ) та гендерні (морально-психологічні та фізіологічні особливості чоловіків, які сприяють вчиненню сексуального насильства; знаходження жінок в психологічній, матеріальній залежності від чоловіків; існуючі в суспільстві уявлення про те, що жінка є істотою, нижчою, ніж чоловік).

Факторами мікрорівня, які сприяють вчиненню досліджуваних злочинів, є негативний вплив сім’ї, безпосереднього оточення, навчальних закладів, трудових колективів. Основна увага приділена дослідженню негативних факторів сімейної сфери, оскільки саме їм належить провідна роль в формуванні особистості.  Виділено три види сімей, що сприяють виникненню рис характеру, властивих особам, які вчинили досліджувані злочини: криміногенні сім'ї; сім'ї, де практикувалося застосування помилкових засобів виховання дітей; сім'ї з порушенням соціального процесу.

Фактори макрорівня і макрорівня переломлюються через особу злочинця і конкретні обставини, що призводить до вчинення злочину. Провідне значення мають фактори на індивідуальному рівні - це морально-психологічні якості особи (деформація емоційно-інтелектуальної сфери; нейтралізація злочинної мотивації; психічні аномалії, які не виключають осудність).

При вчиненні насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом сексуальний мотив завжди є основним, а інші мотиви при цьому можуть мати чи не мати місця.

У підрозділі 3.2. «Фонові явища, що обумовлюють учинення  злочинів, передбачених ст. 153 Кримінального кодексу України» розглянуті негативні соціальні явища, пов’язані з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, а саме,  маргіналізація, безпритульність, бездоглядність, алкоголізм, проституція.

Розділ 4. «Запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Загальносоціальні заходи запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом» розглянуті заходи, спрямовані на подальший розвиток і вдосконалення суспільних відносин і разом з тим на усунення і нейтралізацію причин та умов злочинності.

Загальносоціальне запобігання злочинам, передбаченим ст. 153 КК України, передбачає здійснення соціально-економічних, культурно-виховних, правових, організаційних та інших заходів. 

Серед соціально-економічних заходів основними є боротьба з безробіттям, безпритульністю і бездоглядністю; підвищення рівня соціального забезпечення.

В межах культурно-виховних заходів необхідно забезпечити здійснення статевого виховання та сексуального просвітлення дітей і підлітків; підняття рівня правосвідомості і правової культури населення; підвищення рівня культури і моральності в суспільстві.

У підрозділі 4.2. «Спеціально-кримінологічний підхід до запобігання злочинам, передбаченим ст. 153 КК України» досліджені заходи запобігання вказаним злочинам на спеціально-кримінологічному рівні.

Спеціально-кримінологічне запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом складається із трьох напрямів діяльності: кримінологічної профілактики (профілактика випередження, обмеження, захисту); відвернення злочинів (заходи переорієнтації суспільної настановки і активні контрзаходи); припинення (заходи опанування, обережності та активного втручання) злочинів.

Важливим культурно-виховним заходом спеціально-кримінологічного запобігання є здійснення статевого виховання та статевого просвітлення дітей і підлітків із криміногенних сімей і тих, які позбавлені батьківського піклування та таких, котрі знаходяться в установах відбування покарання для неповнолітніх. Для цього є необхідним залучення спеціалістів, контроль за їх діяльністю, забезпечення самостійності спеціалістів від адміністрації навчальних закладів та установ відбування покарання, активізація роботи служб у справах дітей. Важливо здійснювати контроль за особами, які через займану посаду, спеціальність працюють з дітьми.

Задоволення статевої пристрасті неприродним способом вчиняється, в основному, чоловіками щодо жінок та дівчат, тому на спеціально-кримінологічному рівні важливим заходом є розробка стратегії запобігання гендерному насильству як сексуального, так і несексуального характеру.

До лікувально-профілактичних заходів спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, передбаченим ст. 153 КК України, відноситься широке коло заходів, які стосуються діагностики та виправлення різноманітних аномалій, які впливають на статеве життя, введення методик по здійсненню контролю за особами, які страждають на психічні та статеві розлади. Необхідно по кожній кримінальній справі при розслідуванні злочинів, передбачених ст. 153 КК України, призначати судово-психіатричну експертизу. Також подібну експертизу належить проводити щодо засуджених осіб перед звільненням або при прийнятті рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Наголошується на необхідності розробки та втілення в життя програм соціальної реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

На спеціально-кримінологічному рівні правові заходи запобігання злочинам, передбаченим ст. 153 КК України, передбачають прийняття нормативно-правових актів, сприяючих подоланню кризових явищ у сферах життя суспільства, в яких формуються негативні явища, котрі детермінують ці злочини: соціально-економічна, сімейно-побутова, правоохоронна та інші.

Основними організаційними заходами є покращання роботи правоохоронних органів, удосконалення роботи з кримінологічною інформацією. Звертається увага на значення для запобіжної діяльності подання органу дізнання, слідчого, прокурора, окремої ухвали суду. 

Також важливими заходами є підвищення ефективності боротьби з пияцтвом та алкоголізмом, проституцією, маргіналізацією, з кримінальною субкультурою.

Необхідним заходом запобігання є покращання громадського порядку, охорони місць, де ймовірним є вчинення злочинів.

У підрозділі 4.3. «Індивідуальне запобігання злочинам, передбаченим ст. 153 КК України» звертається увага на категорії осіб, серед яких існує підвищена імовірність вчинення ними злочину, передбаченого ст. 153 КК України. До них відносяться: особи, які раніше притягалися до відповідальності за вчинення статевих злочинів;  неповнолітні та повнолітні певного типу; особи з психічними аномаліями. В межах індивідуального запобігання до вказаних осіб застосовуються заходи переконання, надання допомоги, примусу.

Особливо гостро проблема запобігання постає у випадку вчинення злочинів щодо малолітніх і неповнолітніх осіб.

Профілактика девіацій сексуальної поведінки – це ліквідація патогенних факторів, які призводять до сексуальної дисгармонії. При порушеннях сексуального здоров’я застосовуються заходи психотерапії, психотерапевтичної корекції, психологічної корекції.

Запобігання злочинності зазначеної категорії осіб є складною проблемою, потребує створення спеціальних закладів для проходження лікування, реабілітації осіб з аномаліями психіки та статевими розладами, розробки особливих лікувальних методик.

У підрозділі 4.4. «Віктимологічне запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом» досліджені заходи зниження віктимізації від досліджуваних злочинів.

Віктимологічне запобігання здійснюється на наступних рівнях: загальносоціальне віктимологічне запобігання; спеціально-віктимологічне запобігання; індивідуальне віктимологічне запобігання.

Наголошується на обов’язковому вжитті заходів щодо зменшення віктимності малолітніх та неповнолітніх осіб: боротьба з дитячою безпритульністю та безнаглядністю; розробка і впровадження в виховний процес дошкільних і шкільних закладів спеціальних програм та методик по віктимологічному вихованню, підготовка фахівців з цих питань, розробка підручників, навчальної літератури; обговорення типових ситуацій вчинення злочинів, передбачених ст. 153 КК України, особливостей поводження злочинців, засобів заманювання жертв; залучення для проведення бесід в навчальних закладах психологів, працівників правоохоронних органів, науковців; створення реабілітаційних центрів, розробка психореабілітаційних програм.