МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В СИСТЕМІ РАДИ ЄВРОПИ У БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ

Краткое содержание

Актуальність теми дослідження. Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з корупцією стає дедалі більш необхідною складовою міжнародно-правового співробітництва в боротьбі зі злочинністю. Корупція вийшла за межі державних кордонів, перестала бути злочином, який стосується тільки державних службовців; вона стала тим чинником, що створює умови для скоєння серйозних злочинів міжнародного характеру. У рамках ООН і Ради Європи було відкрито для підписання низку міжнародних конвенцій, які повинні інтенсифікувати міжнародну співпрацю держав щодо запобігання корупції. До цієї співпраці  долучається й Україна. За цих умов особливої ваги набуває ґрунтовний правовий аналіз значних за обсягом та різноманітних за змістом юридичних зобов’язань, що виникають унаслідок такого співробітництва; міжнародно-правової позиції  України в міжнародних антикорупційних органах; наслідків міжнародної антикорупційної співпраці для українського законодавства та суспільства загалом.

Україна, яка є стороною переважної більшості міжнародно-правових договорів, спрямованих на запобігання корупції, усе частіше бере активну участь у міжнародному співробітництві в боротьбі з корупцією, зокрема у Групі держав проти корупції. Істотно змінюється національне законодавство, пов’язане не тільки з розширенням поняття корупції, але й з удосконаленням правових засобів боротьби з нею.

Актуальність цього дослідження на сучасному етапі обумовлена низкою обставин. По-перше, участь України в міжнародно-правовій співпраці у запобіганні корупції потребує спеціальних досліджень для розробки виваженої та збалансованої міжнародно-правової позиції нашої держави стосовно сучасного розуміння корупції. По-друге, в українській міжнародно-правовій доктрині відсутні спеціальні дослідження міжнародно-правових питань співробітництва у боротьбі з корупцією. По-третє, існує нагальна необхідність у правовому аналізі сучасних уявлень про корупцію та боротьбу з нею, що формуються в практиці найбільш авторитетної світової антикорупційної організації – Групи держав проти корупції. По-четверте, потребують подальшої національної імплементації в Україні міжнародно-правові норми  щодо боротьби з корупцією.

Усе це, безперечно, визначає актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та її важливість з точки зору як загальної доктрини міжнародного права, так і вітчизняної.

Ступінь наукової розробленості теми. В Україні досі не проводилися спеціальні комплексні дослідження міжнародно-правових питань співробітництва в боротьбі з корупцією, хоча в цілому українські юристи серйозно вивчали деякі загальні аспекти міжнародного співробітництва в кримінально-правовій сфері (М.В. Буроменський, В.М. Гребенюк, Н.В. Дрьоміна, Н. Зелинська, О.В. Касинюк, А.А Маєвська, О. Виноградова). В останні роки з’явилися кримінологічні (В.В. Голіна) та кримінально-правові (Н.О. Гуторова, В.М. Куц, О.В. Ус) наукові дослідження в цій сфері. Серед вітчизняних правознавців окремі міжнародно-правові аспекти міждержавного співробітництва в боротьбі з корупцією досліджував лише А. Візір. До того ж, ця проблематика викликає значну зацікавленість і в зарубіжних юристів-міжнародників (Л. Ачер, Г. Дрост, С. Девідсон, Р. Ковер, К. Літфік, Г. МакДугал, В.П. Панов, П. Фінкельман, Д. Харріс та ін.)

У дисертації аналізуються вітчизняні загальнотеоретичні міжнародно-правові дослідження М.В. Буроменського, А.С. Гавердовського, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, А.С. Мацка та спеціальні праці українських юристів, присвячені міжнародному співробітництву в царині  боротьби зі злочинністю. Теоретичну основу дослідження складають роботи вітчизняних юристів-міжнародників – М.М. Микієвича, Л.Д Тимченка, В.І.  Муравйова.

У робо ті використані також міжнародно-правові дослідження зарубіжних юристів (Д. Гом’єн, Г. Дрост, С. Девідсон, І.І. Карпець, Ю.М. Колосов, К. Літфік, І.І. Лукашук, П. Маланчук, Р.А. Мюллерсон, В.П. Панов, М.Л. Ентін, М. Ейкхерст, Д. Харріс).

Емпіричною базою дослідження є найважливіші міжнародно-правові документи що регулюють діяльність Ради Європи і Групи держав проти корупції, а також міжнародні договори про запобігання та покарання корупції, ухвалені в рамках Ради Європи: Статут Ради Європи, Статут Групи держав проти корупції, Правила процедури Групи держав проти корупції, Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією, Цивільна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією, акти Комітету Міністрів Ради Європи. У роботі проаналізовані також акти здійснення Групою держав проти корупції контрольних заходів, а саме Оціночні звіти, ухвалені в результаті трьох оціночних раундів Групи. Проаналізовано також практику Європейського суду з прав людини як моніторингового органу з дотримання Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який створює власну юриспруденцію. Розглянуто нормативно-правові акти України, спрямовані на боротьбу з корупцією з погляду їх відповідності міжнародно-правовим зобов’язанням нашої держави.