ОБЛІК І АНАЛІЗ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Нематеріальні активи як об’єкт обліку та фінансової звітності” досліджено еволюцію поняття “нематеріальні активи” як економічної й облікової категорії, розкрито сутність та з’ясовано ступінь впливу правової і економічної природи нематеріальних активів на їх ідентифікацію як об’єкта бухгалтерського обліку і аналізу; систематизовано і доповнено класифікаційні ознаки та існуючі класифікації нематеріальних активів, уточнено їх відповідність потребам обліку і аналізу в контексті вимог міжнародних і  національних стандартів та потреб управління; обґрунтовано концептуальні підходи і принципи публічного представлення нематеріальних активів у корпоративній звітності.

Проведені дослідження дали змогу констатувати, що характерною ознакою сучасної постіндустріальної (інформаційно-інтелектуальної) економічної системи є зміна домінуючих складових активів у вартості власного капіталу підприємства, його інвестиційної привабливості, факторів виробництва і об’єктів власності на користь нематеріальних активів. У роботі відзначено, що у зарубіжній і вітчизняній практиці економічна категорія “нематеріальні активи” поступово трансформувалася відповідно до змін у ринкових відносинах і переосмислення їх ролі у господарському процесі.

До недавнього часу інформація про нематеріальні активи відслідковувалася лише за фактом купівлі-продажу підприємства (гудвіл), а також набутих (придбаних за кошти) прав юридичної власності на об’єкт нематеріальних активів (наприклад, ліцензії).

У контексті входження вітчизняних підприємств у глобальне економічне середовище і розвитку ринкових відносин постає необхідність відображення в обліку, крім нематеріальних активів забезпечених юридичним правом (ліцензій, патентів тощо), об’єктів, що мають інформаційно-інтелектуальну природу (ділові і клієнтські зв’язки, ділову репутацію, торгову марку, ефективність корпоративної системи, людський капітал тощо). Визнання і віднесення будь-якого з цих об’єктів до нематеріальних активів є відправним моментом у реалізації загальної схеми розвитку та виступає передумовою об’єктивного відображення всього економічного потенціалу підприємства.

Сформована міжнародними стандартами методика обліку ресурсів, що мають інтелектуально-інформаційну природу, пов’язана, насамперед, з обліком гудвілу, як придбаної репутації підприємства. Нерозв’язаними залишаються проблеми, пов’язані з обліком інших видів нематеріальних активів, складовими яких є ринковий, інфраструктурний і людський капітали. Наявні на підприємстві такого роду економічні ресурси у переважній більшості не визнаються активами підприємства (у поточному моменті), а облік придбаного гудвілу і його подальше відображення в системі бухгалтерського обліку (амортизація, списання тощо) у світовій практиці мають суттєві відмінності. Така ситуація призводить до двоїстості проблем, пов’язаних з відображенням об’єктів, що мають нематеріальну природу і не можуть бути ідентифіковані у процесі звичайної діяльності підприємства системою бухгалтерського обліку та відображені у фінансовій звітності.

З’ясування сутності нематеріальних активів вимагає синтезу юридичного та економічного змісту з урахуванням потреб корпоративного управління підприємством на міжнародних ринках капіталу. Економічна та юридична субстанції формують основу стандартизації обліку нематеріальних активів.

У даному розділі дисертації виокремлено основні юридичні та економічні критерії, відповідно до яких об’єкти можуть бути віднесені до нематеріальних. Згідно з юридичними критеріями до нематеріальних активів відносять права, які виникають з угод (купівлі-продажу, ліцензійних, авторських), а не самі торгові марки, товарні знаки, ліцензії. Економічна природа нематеріальних активів проявляється в тому, що вони є одним із видів економічних ресурсів підприємства, носієм вартості певних прав і переваг, які дають змогу власникові здійснювати підприємницьку діяльність з метою отримання додаткових економічних вигід. Крім цього, нематеріальні активи (бренд, торгова марка) виконують роль економічної безпеки при різного роду злиттях і поглинаннях, набувають конкретної вартості при купівлі-продажу цілих підприємств.

Виходячи з принципу превалювання економічної сутності операцій над їх юридичною формою, основний критерій при визнанні об’єкта активом в обліку повинен базуватися на економічному, а не юридичному характері. Саме тому необґрунтованим є підходи науковців щодо визначення нематеріальних активів як облікового об’єкта через зв'язок з правом власності.

Розвиток і обґрунтована класифікація об’єктів нематеріальних активів має велике практичне значення, оскільки виступає методологічною основою обліку та аналізу. Більшість запропонованих класифікацій нематеріальних активів ґрунтуються на правовій субстанції цього виду активів. Проте, на наш погляд, класифікація нематеріальних активів, виходячи із правовідносин, що склалися у сучасній ринковій економіці, повинна ґрунтуватися не тільки на цій основі, а передусім на економічній природі такого виду ресурсів.

Класифікація нематеріальних активів для потреб організації бухгалтерського обліку випливає із їх ідентифікації. У роботі запропоновано класифікацію нематеріальних активів з виділенням таких групувальних ознак (рис. 1).

Такий підхід обумовлений тим, що більш поглиблена їх структуризація повинна виходити із наявності видів, різновидів, груп чи складових нематеріальних активів на конкретному підприємстві оскільки на різних підприємствах такі активи суттєво відрізняються за складом і структурою і, що найважливіше, конкретний вид нематеріальних активів для одних підприємств може бути більш вагомим і визначальним, для інших другорядним.

Для більш дієвого використання системи фінансової звітності та ефективнішого оперування показниками про вартість нематеріальних активів у сучасних ринкових відносинах необхідно формалізовано наводити інформаційну характеристику структурних складових нематеріальних об’єктів, ступінь їх впливу на результати діяльності підприємства та його інвестиційну вартість і конкурентоспроможність. Ці фактори зумовлюють поштовх до активних досліджень щодо формування надійної інформації про нематеріальний економічний потенціал підприємства в оприлюдненій звітності.