РОЗДІЛ 1. СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ АРХІТЕКТУРИ ЛЬВОВА КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. Мета дослідження і поставлені завдання зумовили необхідність опрацювання літератури з широкого кола питань (загальнотеоретичні, проблеми стилю), які б дозволили визначити характеристики класицизму як стилю в архітектурі та художній культурі. Були опрацьовані роботи, присвячені розвитку стилів в архітектурі, їх ознакам і характеристикам. Паралельно були опрацьовані фундаментальні твори з історії архітектури і містобудування.
Для повнішого розуміння засад класицизму необхідно було звернутись до загально теоретичних праць, присвячених культурі античності, та ознайомитись зі спадщиною архітекторів Ренесансу, та теоретиків класицизму.
Для проведення порівняльного аналізу і визначення впливу архітектури інших регіонів на забудову Львова були опрацьовані дослідження, присвячені архітектурі класицизму у німецьких землях, у австрійській архітектурі, класицизму на польських землях. Також були розглянуті твори присвячені класицизму на теренах Російської імперії; та архітектурі цього періоду в інших містах України.
Важливими для дослідження стали роботи польських вчених, опубліковані наприкінці ХІХ – першій третині ХХ ст. У цих опрацюваннях були вперше порушені деякі проблеми архітектури Львова доби класицизму. Важливість цих опрацювань для дослідження полягає також в тому, що деякі описані в них об’єкти не збереглись до нашого часу.
У 60 – 80-ті рр. ХХ ст. були опубліковані нові дослідження з історії архітектури Львова, де архітектура Львова вже розглядалась як неперервний архітектурний процес. Окремі розділи цих досліджень були присвячені архітектурі доби класицизму.
Вагомий внесок в дослідження львівської архітектури зроблено представниками архітектурної школи Львівської політехніки, які у своїх дослідженнях розглядали окремі архітектурні пам’ятки та деякі аспекти урбаністики Львова у ХІХ ст. В останні десятиріччя ХХ ст. львівська архітектура неодноразово привертала увагу польських дослідників, які в основному займались вивченням іконографічних джерел. Проте комплексної картини розвитку архітектури Львова доби класицизму, її стилістичних та типологічних особливостей створено не було. Зібраний в дослідженнях попередників фактичний матеріал носить розрізнений і фрагментарний характер, а деякі висновки, зроблені їх авторами з позицій політичної ситуації того часу, втратили свою актуальність. Дослідники, які згадували в своїх роботах цей період, не ставили за мету докладно розглянути особливості архітектури класицизму у Львові.
Аналіз публікацій показав, що для створення цілісної картини розвитку архітектури Львова необхідно дослідити стильові особливості архітектури кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., використовуючи опрацювання попередників як джерелознавчу базу роботи.
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ АРХІТЕКТУРИ ЛЬВОВА КІНЦЯ XVIII –ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. ЗАСТОСОВАНА В ДИСЕРТАЦІЙНІЙ РОБОТІ. Розроблена методика складається з послідовного застосування традиційних методів та спеціально розроблених методик дослідження. Відповідно до поставлених мети та завдань розроблена така методологічна послідовність:
1. Визначення предмету дослідження;
2. Визначення стану дослідженності архітектури Львова кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст., систематизація наукової літератури за тематикою дослідження;
3. Вивчення передумов виникнення і формування архітектури Львова кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст., архітектурно - містобудівні та історико – культурні чинники цього процесу;
4. Виявлення об’єкту, визначення типів споруд і їх характерних особливостей;
5. Визначення етапів розвитку львівської архітектури кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.
При проведенні досліджень були застосовані такі методи:
- метод першоджерел, причому як основні розглядаються архівні матеріали (проектні, обмірні креслення), картографічні матеріали (плани міста, кадастрові карти та ін.), іконографічні матеріали (малюнки, гравюри, фотографії), а інші - наукова література за тематикою дослідження (монографії, статті в періодичних виданнях, путівники, методичні посібники, історичні статистично-довідкові видання), є допоміжними;
- порівняльно-історичний метод, який дає змогу виявити загальні й особливі ознаки розвитку архітектури взагалі, так і окремих її елементів;
- метод натурних обстежень, що складався з загально-оглядового (з’ясування кількості, локалізації об’єктів у місті, фотофіксація, замальовки) та поглибленого дослідження (з’ясування характерних особливостей фасадів, планів об’єктів, проведення архітектурних обмірів споруд та їх деталей);
- спеціальна методика дослідження базувалась на поєднанні структурного, факторного та порівняльного аналізів за спеціально розробленими класифікаторами та таблицями.
Метою структурного аналізу була остаточна конкретизація об’єктів дослідження. За допомогою структурного аналізу була проведена класифікація об’єктів за наступними ознаками: локалізація споруди у міській забудові; конфігурація плану; функція споруди; стильові характеристики споруди; об’ємно-просторове рішення та інтер’єри споруд.
Метою факторного аналізу було встановлення закономірностей впливу зовнішніх факторів на формування і розвиток об’єктів. За допомогою факторного аналізу була проведена класифікація об’єктів за часом проектування та побудови; за індивідуальним почерком митців, архітекторів та будівничих. Досліджено суспільно-історичні умови, що склалися на Україні і в інших країнах Європи, та створювали підґрунтя для виникнення єдності змісту образної системи класицизму.
Метою порівняльного аналізу було визначення особливостей формування та розвитку архітектури кінця ХVIII – першої половини ХІХ ст. у Львові у співставленні з європейською архітектурою, що дозволило розглянути особливості львівської архітектури цього періоду в контексті загальноєвропейського архітектурного процесу.
Запропонована методика дослідження дає змогу всебічно охарактеризувати кожний об’єкт, розглянутий у дослідженні, встановити основні етапи у формуванні і розвитку архітектури класицизму у Львові, її закономірності і характерні особливості, а також сформулювати принципи збереження цієї історичної забудови, її реставрації, та нового проектування за аналоговим методом.
РОЗДІЛ 3. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ ЛЬВОВА КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. Архітектуру Львова кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. було досліджено у контексті загальноєвропейського архітектурного процесу цього часу, що дозволило з’ясувати як впливи європейського класицизму на архітектуру Львова, так і її особливості та відмінності. Для вивчення стильових прототипів та впливів було розглянуто архітектуру класицизму у провідних країнах Європи: Франції, Англії, Австрії, на землях Німеччині, Польщі, Російської імперії та Східній Україні.
Архітектурний стиль, який в міжнародній термінології називають класицизмом, в кожній з європейських країн, мав свої певні відмінності як в стильових прикметах, так і в часових межах. Проте основним періодом панування цього стилю в Європі є 1760 –1830 рр.; спільними для всіх країн є такі риси: симетрія об’ємно-планувальних рішень, симетрично-осьові композиції; регулярна ритміка; застосування в декорі ордерних деталей, рослинної орнаментики, військової атрибутики та геральдичної емблематики.
Класицизм Європи базувався на вивченні та переосмисленні античної спадщини, а також на естетиці палладіанства. Можна виділити кілька напрямків розвитку стилю:
- ранній (або барочний) класицизм, для якого є характерним поєднання ордерної архітектури з барочним декоруванням. У Франції цей стиль називали “Стиль Людовика XVI”, в німецьких землях йому в певній мірі відповідає “цопф-стиль”, в Австрії – “стиль Йосифа ІІ”, в Польщі – “стиль Станіслава Августа”;
- “археологічний класицизм”, для якого характерне наслідування або повне відтворення античних зразків;
- „палладіанська” течія – напрямок класицизму, що ґрунтується на наслідуванні архітектурної спадщини А. Палладіо та архітекторів його школи;
- бідермеєр – напрямок класицизму, який розвивався переважно у німецькій та австрійській архітектурі. Для бідермеєру характерні симетричні об’ємно-планувальні рішення, геометричні форми, стриманий ордерний декор. Найбільше бідермеєр проявився в архітектурі міських житлових будинків – burgerhaus;
- ампір – стильовий напрям початку ХІХ ст. – розвивався в руслі класицизму і фактично завершив його еволюцію. Естетика ампіру була орієнтована на античний Рим, звідки запозичувались монументальні ордерні форми і скульптурний декор; також в ампірі широко застосовували єгипетську стилістику. На думку деяких зарубіжних і вітчизняних вчених, ампір – самостійний стиль, який став попередником еволюції історизму.
Поява та розвиток нових стильових тенденцій в архітектурі Львова наприкінці XVІІI у першій половині XІX ст., була зумовлена не тільки впливами європейської архітектури того часу, а й суспільно – економічними та історико-політичними змінами у розвитку міста.
У кінці XVIІІ ст. у Львові відбуваються важливі політичні та економічні зміни. Місто переходить під владу Австрії та стає столицею провінції. Це приводить до значного збільшення населення та покращання економічної ситуації у Львові, що, в свою чергу, сприяє урбаністичному розвитку міста; з іншого боку, столичний статус Львова впливає на появу і розвиток нових типів громадських споруд.
Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. починаються проектні та будівельні роботи з регуляції забудови міста, яке зберігало до того часу багато рис середньовіччя. Львів отримує можливість інтенсивного і планомірного розвитку. Роботи з проектування і контролю за будівництвом міста здійснювала Дирекція цивільної архітектури, працівники якої були в основному вихідцями з Австрії та німецьких земель.
Основними містобудівними роботами, які відбувались у Львові наприкінці XVIII – на початку XIX ст. були: ліквідація міських фортифікацій та створення на їх місці парків, променад і скверів; прокладення нових вулиць; розширення житлового будівництва та впорядкування існуючої забудови; створення інженерної інфраструктури; будівництво громадських споруд відповідно до нових потреб населення міста. Подібно до Відня або інших міст австрійської держави, при реконструкції центру Львова була вибрана політика винесення громадських споруд за межі середмістя, яке оточувалось кільцем забудови нового центру. Водночас була реорганізована транспортна мережа міста. Велась активна розбудова передмість капітальними будинками за типом міської забудови. Найбільш жваво забудовувалося Городоцьке передмістя, західна частина міста, особливо вздовж нової дороги, що з’єднувала Львів з Віднем і Будапештом.
РОЗДІЛ 4. ТИПОЛОГІЯ ТА СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ АРХІТЕКТУРИ ГРОМАДСЬКИХ СПОРУД ЛЬВОВА КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. Наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст. соціальні та економічні умови сприяють виникненню нових типів громадських споруд. У місті з’являються музеї, театри, бібліотеки, нові навчальні заклади. Їх закладають на площах, бульварах, перехрестях вулиць, і вони стають важливими композиційними елементами планувальної структури міста. Забудова міста набуває ансамблевого характеру.
Серед громадських споруд Львова наприкінці XVIII – першої половини ХІХ ст. можна виділити наступні групи: адміністративні споруди; адміністративні споруди військового призначення; резиденції; пенітенціарні заклади; бібліотеки та заклади освіти, музейні споруди; видовищно-розважальні заклади; лікарні та заклади милосердя; сакральні споруди.
Для всіх різновидів громадських споруд Львова наприкінці XVIII – першої половини ХІХ ст. є характерною просторова розвиненість об’ємних рішень. Переважно всі вони утворюють окремий квартал в забудові міста, але можуть бути і рядовими у рядовій забудові. Характерними стильовими рисами споруд у цей час є симетрія об’ємно-планувальних рішень та фасадів, тричастинність тектонічної схеми (цоколь; основна частина; завершення), їх образам притаманні стриманість і офіційність, які підкреслюються монументальністю форм та ордерним декоруванням фасадів. Незважаючи на різні функції споруд їхні зовнішні форми є досить подібними.
Дослідження архітектури громадських споруд Львова кінця XVIII – першої половини XIX ст. у порівнянні з європейською архітектурою класицизму дозволило визначити декілька груп споруд, для кожної з котрих властиві певні стильові особливості: споруди зі стильовими рисами раннього (барочного) класицизму; споруди, збудовані під впливом віденської „урядової” архітектури; споруди з ознаками стилю бідермеєр
Визначено, що на стилістику громадської забудови Львова кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. суттєво вплинула австрійська “урядова” архітектура з її сухими геометричними формами. Цей вплив можливо пояснити, по-перше, адміністративним підпорядкуванням Львова Австрії; по-друге, прямим впливом особистостей архітекторів.
Сакральні споруди наприкінці XVIII – першій половині XIX ст. фактично припиняють будувати; едиктами Йозефа ІІ скасовано чимало монастирів. Християнські храми, збудовані в цей час у Львові, є невеликими за розмірами. Каплиця Дунін-Борковських за образом нагадує античний храм, церква на вул. Короленка – приміську садибу, церква Св. Димітрія є традиційного базилікального типу з характерним для барочних храмів двоярусним фасадом. В архітектурі Львова кінця XVIII – першої половини XIX ст. не виникло нового, характерного для класицизму типу сакральної споруди.
Для повнішої характеристики львівського класицизму було досліджено меморіальну пластику, яка досягла свого найвищого розквіту у першій половині XIX ст. Прекрасні зразки її знаходились на цвинтарях Львова, але збереглись тільки на Личаківському та Янівському цвинтарях і пов’язані з іменами таких видатних львівських скульпторів, як Гартман Вітвер, брати Шимзери – Антон та Йоган, Павло Ойтеле.
Символіка меморіальної пластики першої половини XIX ст. надзвичайно багата і виразна і перегукується з античністю. Саме античне сприйняття смерті як неминучої необхідності, сповнене спокою і гідності, втілює в собі бог сну Гіпнос або геній смерті, що зустрічається на багатьох надгробках. Його обличчя з лагідною усмішкою заспокоює, дає надію на вічну втіху. Символом скорботи і туги за померлими є плакальниця; символом мужності – постать лева. Передчасно обірване життя символізує перевернутий смолоскип або зламана колона, алегорія перемоги над гріхами – змій, якого попирає ногою Матір Божа. Атрибутика смерті досить різноманітна – тут і перегорнуті, згаслі смолоскипи і свічки, коса або пісочний годинник. Велика роль в символіці меморіальної пластики відводиться рослинам. Так, мак символізує тиху, спокійну смерть; дубове листя – мужність і чесноту. Пальмове листя ще в античному світі було символом перемоги, тут воно – символ перемоги моральної. Поєднання античної символіки з християнським світоглядом створило своєрідність меморіальної пластики Львова періоду класицизму.
Розквіт меморіальної пластики на початку ХІХ ст. є особливістю львівського класицизму. Визначенні індивідуальні риси творчого почерку скульпторів дозволили остаточно ідентифікувати авторство декору забудови Львова цього періоду.
Дослідження альтанки і вази в парку ім. І. Франка, гроту на Високому замку дозволяє віднести їх до цінних прикладів малих архітектурних форм доби класицизму і рекомендувати для включення в реєстр пам’яток архітектури.
РОЗДІЛ 5. ТИПОЛОГІЯ ТА СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ АРХІТЕКТУРИ ЖИТЛОВИХ СПОРУД ЛЬВОВА КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. Серед житлової забудови Львова кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. можна виділити наступні групи: садиби, вілли та палаци, житлові кам’яниці, прибуткові будинки та готелі.
Для садиб, вілл та палаців характерним є: розташування прямокутної в плані, симетричної, одно – двоповерхової споруди на окремій впорядкованій ділянці. Декорування фасадів помірне, переважно ордерне – у вигляді колон, напівколон та пілястр. Часто застосовується портик з фронтоном або його імітації.
Житлові кам’яниці та прибуткові будинки за архітектурно-композиційними характеристиками, місцем розташування та часом побудови поділяються на такі групи: кам’яниці, збудовані в межах середмістя з кінця ХVІІІ до 1830-х рр.; будинки, збудовані за межами середмістя у 1820 – 1860-х рр..
У межах середмістя існуюча система землеволодіння призвела до будівництва вузьких, витягнених в плані будинків. Найчастіше тут будували нову кам’яницю на місці однієї або двох споруд, зберігаючи конфігурацію ділянки; або ж просто перебудовували старий фасад у дусі пануючих тенденцій. У першому поверсі таких кам’яниць, як правило, влаштовувались крамниці, кав’ярні та ін.
Фактично стильовим “посвідченням” споруди є фасад, який має “плоский” характер, ордерні елементи застосовуються як декор. Надзвичайно важливе значення в оздобленні фасаду мають рельєфні панно з сюжетами із античної міфології.
Окремим різновидом цієї групи є будинки, що поєднують риси пізнього бароко та раннього класицизму.
Будинки, збудовані у 1820 – 1860 рр. за межами середмістя – на місці розібраних фортифікацій та у колишніх передмістях, складались з симетричного, прямокутного в плані центрального об’єму та одного або двох флігелів у подвір’ї. Розпланування симетричне, з проїздом або коридором по центру споруди. Будинки мали прості геометричні форми, помірне декорування. Їх можна віднести до типу „burgerhouse”, який сформувався в австрійській та німецькій архітектурі і потім поширився на Європу.
Будинки подібного типу збереглись переважно у центральній частині міста. Забудову передмість можливо дослідити тільки за архівними кресленнями.
Прибуткові будинки, які у Львові почали будувати з початку ХІХ ст., мали великі розміри та складні форми планів з кількома сходовими клітками, що було зумовлено їх призначенням як багатоквартирних будинків. Характерною рисою прибуткових будинків є внутрішнє подвір’я з відкритими галереями, що наближає їх до типу „Pawlatshenhaus”.
Однією з визначальних стилістичних рис житлових споруд Львова кінця XVIII – першої половини XIX ст. є декор фасадів. Архітектурний декор був і є надзвичайно важливим стилеутворюючим елементом протягом всього історичного розвитку архітектури. Спосіб і вид декорування, його розміщення на фасаді і в інтер’єрі споруди, тематика, характерні елементи є для визначення стилю не менш важливими, ніж об’ємно-просторове чи планувальне вирішення. Особливе місце архітектурний декор посідає при визначенні стильових засад архітектури періоду класицизму. Художньо-декоративне оздоблення житлових будинків Львова першої половини ХІХ ст. було надзвичайно багатим і вишуканим. Найчастіше зустрічаються рельєфи на міфологічні сюжети – зображення богів, богинь, героїв та міфологічних сцен. Також зустрічаються рельєфи з алегоріями торгівлі та зображення тварин. Всі ці скульптурні зображення виконані з надзвичайною майстерністю; композиції ретельно пророблені, техніка досконала, форми ясні та логічні.
Ì. Ñåï³ë, Î. ×åðíåð, ß. Ïóðõëÿ, Ñ. ͳöåÿ, Ê. Ïàâëîâñüêèé.
| 
