Міщенко Лариса Анатоліївна. Порушення добового ритму артеріального тиску у хворих на есенціальну гіпертензію та їх співвідношення з нейрогуморальними факторами регуляції артеріального тиску

Краткое описание

Міщенко Лариса Анатоліївна. Порушення добового ритму артеріального тиску у хворих на есенціальну гіпертензію та їх співвідношення з нейрогуморальними факторами регуляції артеріального тиску : Дис... канд. наук: 14.01.11 2002

Міщенко Л.А. Порушення добового ритму артеріального тиску у хворих на есенціальну гіпертензію та їх співвідношення з нейрогуморальними факторами регуляції артеріального тиску.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 кардіологія. Інститут кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України, Київ, 2002.
Дисертацію присвячено характеристикам циркадних ритмів АТ та їх співвідношенню з гуморальними вазоактивними факторами у хворих на ЕГ з різними типами добового профілю АТ та оцінці їх змін під впливом лікування. Вивчені параметри добового моніторування АТ і вміст катехоламінів, інсуліну та активність АПФ в ранкові години у хворих на ЕГ зі збереженим двофазним циркадним ритмом АТ таз порушеннями циркадного ритму АТ, а також можливості медикаментозної корекції за допомогою ірбезартану та індапаміду виявлених порушень. У 54% обстежених хворих на ЕГ виявлено порушення добового ритму АТ, з них у 40% - недостатнє зниження АТ вночі, у 9% - надмірне зниження АТ вночі і
20
у 5% - більш високий рівень АТ вночі, ніж вдень. Встановлено, що у хворих
з недостатнім зниженням АТ вночі (non-dipper) рівень адреналіну, норадреналіну і АПФ нижчий, ніж у хворих з нормальним циркадним ритмом АТ (dipper). Для хворих non-dipper характерна прихована гіперінсуліемія, що виявляється в умовах навантаження глюкозою.
Продемонстровано корегуючий вплив антигіпертензивної терапії на показники добового профілю АТ, сампатоадреналової та ренін-ангіотензинової систем, стан вуглеводного обміну. Показано, що ірбезартан активує процеси синтезу оксиду азоту.

На підставі вивчення клінічних даних, показників добового моніторування АТ і стану його нейрогуморальної регуляції встановлено, що хворі з порушеннями циркадного ритму АТ відрізняються за наведеними характеристиками від хворих зі збереженим двофазним профілем АТ і доведено зворотність порушень добового ритму АТ під впливом антигіпертензивної терапії, що в сукупності дає нове вирішення актуальної наукової задачі сучасної кардіології.
У 54% обстежених нами хворих на ЕГ ІІ стадії виявлено порушення циркадного ритму АТ, з них у 40% - недостатнє зниження АТ вночі, у 9% - надмірне зниження АТ вночі, у 5% - більш високий рівень АТ вночі порівняно з денним періодом. Ці порушення є зворотніми: під впливом антигіпертензивної терапії у 74% хворих добовий ритм АТ нормалізується.
Для хворих з порушеним циркадним ритмом АТ порівняно з хворими, добовий профіль яких має нормальний двофазний ритм, характерні більш високі показники АТ та навантаження тиском”, більша тривалість захворювання, більш старший вік, більша маса тіла та більш виражена ГЛШ.
У кожного другого хворого з ЕГ має місце підвищена варіабельність АТ, що поєднується зі збільшенням швидкості ранкового приросту АТ. Для хворих з високою варіабельністю АТ характерний більш високий рівень катехоламінів в крові та варіабельність норадреналіну в ранкові години.
Для хворих на ЕГ ІІ стадії з недостатнім зниженням АТ вночі (non-dipper) порівняно з хворими з нормальним циркадним ритмом АТ (dipper), характерні нижчий вміст адреналіну, норадреналіну та АПФ в крові, а також прихована гіперінсулінемія, яка виявляється при навантаженні глюкозою.
Нейрогуморальні вазоактивні субстанції (адреналін, норадреналін та інсулін) у хворих dipper та non-dipper вносять неоднаковий внесок у формування добового ритму АТ. У хворих non-dipper спостерігається позитивна кореляція між вмістом адреналіну, норадреналіну та інсуліну з одного боку та показниками середньодобового і середньоденного АТ з другого боку. У хворих dipper подібні зв’язки не виявляються, що може вказувати на відсутність визначального впливу з боку циркулюючих катехоламінів та інсуліну на рівень амбулаторного АТ. Вміст катехоламінів та інсуліну в крові цих хворих чинить вплив на

15
варіабельність АТ та його ранковий підйом, про що свідчить наявність прямого достовірного кореляційного зв’зку.

Ірбезартан та індапамід, знижуючи АТ, зменшують навантаження тиском” і показники ранкового підйому АТ. Обидва препарати сприяють нормалізації циркадного ритму АТ. Індапамід достовірно зменшує середній вміст адреналіну і норадреналіну в крові хворих на ЕГ через 2 тижні лікування, цей ефект зберігається і через 4 тижні терапії. Ірбезартан знижує концентрацію адреналіну та норадреналіну в крові хворих на ЕГ через 2 тижні лікування, через 4 тижні терапії вміст катехоламінів повертаеться до вихідного рівня.
Хворим на ЕГ притаманна гіперінсулінемія натще о 6 годині ранку та після навантаження глюкозою, проте вона відсутня натще о 9 годині ранку. Ірбезартан та індапамід зменшують вираженість гіперінсулінемії. Вплив обох препаратів на динаміку інсуліну при глюкозо-толерантному тесті є більш істотним у хворих з недостатнім зниженням АТ вночі (non-dipper), для яких до лікування була характерна більш виражена прихована гіперінсулінемія.
У хворих на ЕГ спостерігається підвищення активності аргінази і зниження активності NO-синтази, що вказує на посилення неокислювального (аргіназного) шляху метаболізму L-аргініну та пригнічення його окислювального (NO-синтазного) перетворення. Під впливом терапії ірбезартаном активність наведених ферментів нормалізується, що сприяє підвищенню синтезу NO-.