СМИСЛОЖИТТЄВИЙ ЗМІСТ СУЧАСНОЇ МІФОТВОРЧОСТІ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Морщакова Олена Степанівна

УДК 130.2+165.191] (477)

СМИСЛОЖИТТЄВИЙ ЗМІСТ СУЧАСНОЇ МІФОТВОРЧОСТІ
В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ

17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник
Карпова Людмила Олександрівна,
кандидат педагогічних наук,
професор

КИЇВ 2004

ЗМІСТ:

ВСТУП 3
Розділ І. Теорія міфу у вимірах історикофілософського аналізу 10

Розділ ІІ. Смисложиттєвий зміст української міфотворчості ХІХ ст.
2.1. Українські культурні традиції в контексті світоглядних архетипів міфологічної свідомості 48 2.2. Етноміфотворчість в системі ціннісних координат української літератури ХІХ століття 75

Розділ ІІІ. Сучасна ідеологія українського етнобуття як форма міфотворчості
3.1.Феномен громадянської релігії” у міфологічному медіумі
української історії 102
3.2. Українська „національна ідея” у масштабах
сучасного культуротворчого життя 131

ВИСНОВКИ 158

Список використаних джерел 163

Актуальність дослідження. Тлумачення людиною незрозумілих їй процесів та явищ за допомогою міфотворчості факт, який не потребує сьогодні додаткових наукових доказів. З міфотворчою реальністю пов’язана вся історія людства, його одвічне прагнення до пізнання навколишнього світу та самопізнання. Міф це архаїчна оповідь, переказ про духів, богів (пізніше героїв), фантастичне відображення дійсності, що виникає внаслідок одухотворення природи і всього світу в свідомості людини. Проте, за всієї його фантастичності, міф узагальнює явища не відсторонено від людських потреб та інтересів. Специфіка міфу полягає в його здатності передавати суспільно вагому інформацію персоніфіковано, уточнюючи її на конкретночуттєвому рівні тими значеннями і смислами, з якими вона пов’язується у побутовій свідомості. Цими якостями пояснюються наполегливість, з якою наукова думка звертається до теорії міфу.
Європейська традиція накреслила різні підходи до вивчення феномена міфотворчості, репрезентовані такими концепціями: компаративною (І.Г.Гердер, Ф.Шеллінг, брати Грімм, В.Пропп та ін.), лінгвістичною (А.Кун, В.Шварц, В.Манхардт, М.Мюллер та ін.), еволюціоністською (Е.Тайлор, Е.Ланг, Г.Спенсер та ін.), ритуалістичною (Дж.Фрезер, Дж.Харріс, А.Кук, Г.Маррі, С.Хук та ін.), функціональною (Б.Маліновський, В.Вундт, З.Фрейд, К.Г.Юнг, М.Еліаде та ін.), соціологічною (Е.Дюркгейм, Л.ЛевіБрюль та ін.), символічною (Е.Кассірер, та ін.) та структуралістською (К.ЛевіСтросс та ін.).
Передхристиянській міфології праукраїнців присвячені ґрунтовні дослідження І.Срезневського, М.Костомарова, М.Драгоманова, В.Гнатюка, В.Шухевича, Є.Анічкова, Д.Антоновича, Х.Вовка, А.Пономарьова та ін. Однак попри значну кількість різноаспектних досліджень, цілісної концепції міфотворчості виробити не вдалося.
У радянській науці теоретичне осягнення міфу в основному відбувалося за двома напрямами: праці етнографів у релігієзнавчому аспекті (Л.Я.Штернберга, А.Ф.Анісімова, В.П.Іванова та ін.) і праці філологів над аналізом давніх текстів (М.Бахтіна, В.А.Проппа, О.М.Фрейденберга та ін.).
Кроком вперед у напрямку створення цілісної концепції міфотворчості та методології вивчення її проявів у людській життєдіяльності стали наукові пошуки О.Ф.Лосєва. У його численних працях міф як культурноісторичне явище інтерпретується в комплексі родової сутності людини.
Наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. міфотворчість починає досліджуватися у соціальнофілософських ракурсах (праці А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, Ж.Сореля, З.Фрейда, К.Г.Юнга. У полі зору західноєвропейської культурології перебуває міфотворчість як перманентний і цілеспрямований процес. Причому все більше актуалізується смисложиттєвий аспект проблеми.
Стосовно сучасної культури правомірно фіксувати своєрідний ренесанс міфології, пов’язаний з формуванням в її контексті нелінійних самоорганізаційних динамік. Орієнтація на нелінійне бачення світу спричинила актуалізацію міфологічних моделей спонтанних процесів, характерних передусім для східної міфології. Останнє характерне переважно для представників синергетики (І.Пригожин, Г.Ніколіс, А.Баблоянц, С.Курдюмов та ін.).
Що ж стосується соціальної міфології, то вона виступає засобом ідеологізації та пропаганди, ефективність якого зумовлена прихованими пере диспозиціями масової свідомості. Сучасна філософія влади аналізує соціальну міфологію у світлі дослідження проблеми механізмів формування соціальних ілюзій, розробки конкретних прийомів безпосереднього цілеспрямованого впливу на індивідуальну й масову свідомість за допомогою як прямої, так і латентної пропаганди, використання можливостей massmedia й multi media у процесі формування та впровадження ідеологем соціальної міфології в масові стереотипи свідомості (Х.Шіллер, Х.Блумер, Х.Лассуелл, Б.Берельсон, Ф.Балль).
З посиленням ролі засобів масової інформації та комунікації небувалого розмаху набрала політична міфотворчість. Зокрема, особливо яскраво це засвідчили суспільні процеси, що мали місце у США та інших високорозвинених країнах після 11 вересня 2001 року: за повної відсутності серйозних аргументів щодо причетності до цього лідерів деяких арабських держав, у західному суспільстві досягла апогею справжня антиарабська істерія, яка дедалі більше загрожує перерости у нову світову війну. Це класичний приклад свідомого використання механізму міфотворчості з руйнівною, антигуманною за своєю сутністю метою. Враховуючи вищезазначене, актуалізується принципово інша мета: спрямування міфотворчого потенціалу постіндустріального суспільства у русло творчої, самозберігаючої і мирної діяльності.
Зазначена проблема є актуальною й для сучасної України, де процеси суспільноекономічних трансформацій та пов’язані з ними спонтанно виникаючі міфи (як спроба тлумачення незрозумілих явищ) мають низку особливостей. Головною з них є втрата суспільством духовних, моральних, ідеологічних орієнтирів, нівеляція цінностей, розмивання межі між добром і злом, порядністю й непорядністю, пристойністю й розпустою. Наслідком цього стали деградація і занепад культурного життя в усіх його проявах: моральному, правовому, професійновиробничому тощо.
Ні традиційна наука, що в силу своїх особливостей потребує освоєння спеціальних методик і технологій, ні традиційна релігія й ідеологія, розколоті внутрішніми суперечностями, не в змозі запропонувати щодо цієї ситуації прості й ефективні засоби вирішення. Вихід з кризи людство інтуїтивно шукає у сфері міфотворчості, прикрашаючи жорстокий реальний світ уявним і бажаним.
Саме тому прояви міфологічної свідомості зустрічаються не тільки на побутовому рівні. Це характерна риса духовного життя сучасного суспільства [142], що вимагає як констатації, так і системного аналізу з огляду на минуле та майбутнє української нації.
Виокреслений напрямок й обумовив вибір теми „Смисложиттєвий зміст сучасної міфотворчості в контексті українських культурних традицій”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з програмами наукових досліджень та планами наукової діяльності кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури та мистецтв.
Мета дослідження виявити сутнісні характеристики феномену міфотворчості та охарактеризувати її смисложиттєвий зміст в проекції на українські культурні традиції та сучасні реалії українського буття.
Для досягнення мети потрібно було вирішити такі завдання:
- проаналізувати стан вивчення поставленої проблеми та виокремити тенденції, що визначили зростання уваги теоретичної думки до міфотворчої діяльності наприкінці ХІХ початку ХХ ст. у європейському ареалі, зокрема українському;
- розглянути світоглядні архетипи міфологічної свідомості та виділити в них специфічні риси, які обумовили відмінності української культурної традиції від інших;
- виявити їхній вплив на формування національної само визначеності української культури та простежити цей процес на прикладі літературної творчості ХІХ ст.;
- охарактеризувати систему ціннісних координат, в яких перебувала етноміфотворчість протягом своєї історії та простежити динаміку змін, що спричинили формування сучасних доктрин, на яких ґрунтується уявлення про майбутнє української культури;
- розкрити смисложиттєвий зміст та функції української міфотворчості в різних сферах та формах сучасного культурного життя.
Об’єкт дослідження смисложиттєвий зміст міфотворчості.
Предметом дослідження є Смисложиттєвий зміст сучасної міфотворчості в контексті українських культурних традицій.
У ході дисертаційного дослідження було використано такі методи: аналітичний у вивченні концептуальних підходів, на яких ґрунтується сучасна теорія міфу; системний для з’ясування світоглядних орієнтирів, сутнісних для українських культурних традицій; історичний у реконструкції процесу формування тих архетипів, в яких міфологічна свідомість виокремлює себе від інших; логічний у виявленні основних тенденцій історичного розвитку етноміфотворчості в різних формах культурної діяльності та виокремлення характерних її рис на різних етапах становлення національної свідомості; метод пошукового прогнозування при визначенні перспектив розвитку сучасних форм міфотворчості та можливих наслідків цього процесу для української культури.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертанткою вперше:
- розвиток міфотворчості розглянуто в контексті українських культурних традицій;
- узагальнені та виокреслені специфічні риси міфологічного відображення „картини світу” у проекції на процес формування національної свідомості;
- розглянуто смисложиттєвий зміст архетипів, які визначили етнокультурну спрямованість української літератури та мистецтва й сприяли їхній інтеграції у європейську культурну традицію через „філософію серця”;
- охарактеризовано специфіку реалізації смисложиттєвого потенціалу міфотворчості у різних формах прояву української ментальності;
- доведено спадкоємність родового досвіду, зафіксованого в історичній пам’яті поколінь в якості ідейних переконань та традиційних норм поведінки;
- уточнено значення міфотворчості як засобу формування сутнісних рис естетичної свідомості в системі функціонування духовних цінностей української національної культури;
- розкрито соціальні функції міфотворчості на сучасному етапі культурного будівництва незалежної України.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати сприятимуть подальшому осмисленню міфологізації свідомості, що дозволить сучасній людині критично ставитися до спроб маніпуляції масовою свідомістю, а також розробці понятійнокатегоріального апарату дослідження феномену міфу у нових історичних умовах.
Основні положення дисертації можуть бути використані у подальших соціальнофілософських та соціальнопсихологічних дослідженнях в царині проблем міфотворчості, у процесі викладання нормативних вузівських курсів з української та зарубіжної культури, культурології, філософії культури, етнології, а також відповідних спецкурсів.
Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом опублікування матеріалів, положень і висновків у наукових виданнях; доповідей і повідомлень на Міжнародних науковопрактичних конференціях „Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (м. Київ, 2003); „Туризм у ХХІ столітті” (м. Київ, 2002); „Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів” (м. Київ, 2000); Всеукраїнській науковопрактичній конференції „Україна країни Сходу в ХХ столітті: діалог культур, цивілізацій та педагогічних технологій” (2002); науковопрактичній конференції „Українська культура і мистецтво у сучасному державотворчому процесі: стан, проблеми, перспективи” (м. Київ, 1999).
Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображено у 9 статтях, з яких 3 у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з філософських наук, і 2 матеріали наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається із Вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (185 найменувань, з них іноземною мовою 11). Загальний обсяг основного тексту становить 172 сторінки, основний її зміст викладено на 162 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Вивчення міфу як культурологічної проблеми дозволило багатьом вченим тлумачити його як фундаментальну якість людської свідомості, що забезпечує її цілісність засобами образно-чуттєвого сприйняття світу, наголошуючи, що міф виступає своєрідним інтерпретатором природнього та соціального світу, „програмуючи” людину на певні вчинки, дії. В основі міфологічного мислення людини лежать образи та символи, які є продуктом синтетичного взаємопроникнення раціонального та емоційного. В ХХ ст. міфологічне мислення стає предметом дослідження філософської думки, а саме - в якості засобу розв”язання соціокультурних суперечностей. Міф, як було доведено в працях А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, З.Фрейда, К.Юнга, Е.Дюркгейма, К.Леві-Стросса та ін., народжується на стадії панування архаїчної свідомості, але не зникає з появою рефлективних процедур, оскільки антропоморфне бачення реальності відтворюється в культурі, апелюючи до масової свідомості.
Серед тенденцій, які визначають розвиток сучасної теорії міфу, - усвідомлення ролі соціальної міфотворчості як інтегруючої сили та психологічного імперативу; визначення суспільних цілей за допомогою ідеалів свободи, незалежності, самостійності. Дані тенденції зумовили вивчення міфотворчості як невід”ємної складової культурноісторичного процесу, що моделює у соціосфокусованому вигляді не тільки закріплені традицією родові ознаки людського світосприйняття, але й спосіб передачі смисложиттєвого змісту, актуального для суспільної свідомості.
Сучасні українські дослідники, такі як А.Бичко, І.Бичко, С.Кримський, А.Лой, В.Малахов, В.Шинкарук, М.Попович, Г.Грабович, О.Кульчицький та ін., досліджують теоретичні та світоглядні аспекти міфу, виходячи з синкретичності міфологічної свідомості, пов”язуючи іі розвиток із життям нації, стверджуючи, що на національному грунті міфотворчість виявляє себе засобом самовизначення етносу.
Самобутність міфорелігійної системи нашого народу значною мірою зумовлювалася характером та способом виробничої діяльності, особливостями побутового життя. Формувався власний стиль життя та мислення, вироблялися самобутні орієнтації на освоєння навколишнього світу, природи, що у подальшому сприяло зародженню національної культури. Значну роль у процесі культурного розвитку відігравала потреба в консолідації людини та природи, сприйняття себе як невід’ємної складової природного та соціального космосу.
Серед світоглядних архетипів української культури слід виокремити архетипи софійності світу, природи та шляху. Їх значення для української світоглядної традиції полягає в тому, що тлумачення людського і надлюдського в них набуває найвищого релігійного значення, завдяки якому софійність світу сприймається в якості двійника софійності природи, а архетип шляху затверджує ідею цієї універсальної єдності та її проникнення у світ людської душі, у серце з метою самопізнання людиною за допомогою чуттєво-інтуїтивних образів підвалин світу та трансформацію уявлень про нього.
Під впливом процесів національного відродження поступово формується своєрідна модальність українського світогляду, в якому міфічна логіка та міфічна фантазія набувають значення „тотальної” духовної форми, символічної за своїм змістом. Особливо яскраво це простежується в літературній діяльності українських митців ХІХст., де міф виражений в об’єктивних формах, йому притаманний певний вид формотворення, особлива спрямованість об’єктивації, яка являє собою своєрідний спосіб „синтезу різноманітного”, зведення воєдино та взаємного впорядкування почуттєвих елементів. У акумульованому вигляді його смисложиттєвий зміст відбиває „філософія серця”, яка дає ключ до розуміння національної своїрідності тих проблем, що перебувають у центрі постійної уваги українського письменства.
Аналіз архетипів в якості світоглядно ціннісних орієнтирів в українській літературній творчості ХІХ століття доводить, що, незважаючи на їхню варіативність, в них зберігається спадкоємність до тих проблем, які для національної свідомості ніколи не втрачали своєї актуальності, а саме: узгодженість діяльності людини в соціумі та природній ієрархії є тим алгоритмом, що виводить її на усвідомлення власної етнічної самодостатності. Цей алгоритм в літературній творчості ХІХ ст. трансформується у спосіб обґрунтування самодостатності та самоідентифікації духовного життя нації.
Міфотворчість виступає невід’ємним компонентом останнього, у тому числі на художньомистецькому рівні. У процесі історичної зміни культур міфотворчість не зникає зі змісту ментальнісної традиції, а, навпаки, пропонує матеріал для переосмислення в процесі становлення філософських форм мислення, стає інструментом символічного моделювання, художньої метафоризації тощо.
У ХІХ ст. елементи міфотворчості стають важливим естетичним чинником розвитку української фольклористики, етнографії, художньої літератури, історії, музики (І.Котляревський, Т.Шевченко, М.Гоголь, М.Максимович, І.Франко, Леся Українка), що зробило міф фактором національного самовизначення і самоідентифікації. Цей період став визначним етапом у формуванні української національної ідеї.
Закладені в художніх образах символи сприяють формуванню духовних ідеалів суспільства, набувають значення критеріїв, носіїв моральних цінностей, виступають виразниками прогресивних суспільних ідей.
Літературний процес на всіх етапах свого розвитку спирається на багатовікову міфологічну спадщину. Якщо в минулому спостерігалося інтегрування елементів міфу в літературу засобами обрядової сфери культури, то нині воно реалізується через наукові концепції. Проте літературна творчість продовжує залишатись основним міфотворчим медіумом, у тому числі й на терені України.
Реальність у міфологічному зображенні відбувається у відповідності з передбаченою сакральною програмою, що в класичній міфології виступає як воля богів, а в соціальній у вигляді раціонально побудованої системи. Таким чином, соціальна міфотворчість та адаптація створених ідеологічних міфологем у масовій свідомості є засобами гармонізації буття людини у соціумі.
Соціальний підтекст у міфологічних уявленнях українців орієнтує сприйняття смислового ряду на пошуки відповідних до нього моделей поведінки, спрямованих на відкриття внутрішніх потенцій для самооновлення та виявлення тих шляхів, що сприятимуть вдосконаленню не тільки індивідуального життя, але й життя нації.
Як формула ідеального розв’язання протиріч етнокультурного буття, українська міфологічна символіка у ХХ ст. починає використовуватися в якості засобу, що дозволяє образно репрезентувати приховані бажання нації та її бачення себе не тільки у минулому, а й майбутньому. Водночас, відсутність необхідних для їхньої реалізації соціальних умов переводить духовну активність нації у політичну сферу, де міфотворчість набуває якості „громадської релігії”. Вона нав’язує суспільній свідомості в якості „другої природи” соціальні структури, побудовані без врахування безпосереднього досвіду суспільних відносин, що обмежує її можливості критично оцінювати справжній стан життя нації.
Призначення міфу як феномена „громадянської релігії” полягає у виконанні їм захисної, стабілізуючої, генеруючої та впорядковуючої функцій у розбудові суспільного світогляду, спрямованого на гармонізацію світосприйняття (емоційно-психологічний рівень світогляду) та світорозуміння (пізнавально-інтелектуальний рівень). Міф функціонує і в якості певного способу переживання реальності, і у вигляді його продукту завершеної картини світу. Як первинна форма цілісного дотеоретичного світогляду, міф є невід’ємною складовою будьякого типу культури як в стадії його становлення, так і у процесі генези та еволюції властивих даній культурі світоглядних моделей. В сучасній культурі міфотворчість функціонує і як філософсько-методологічна основа („гносеологічні міфи” в структурі наукового пізнання, функціонально ізоморфні платонівському „міфові печери” та типології „ідолів” Ф.Бекона).
Нині національна свідомість українців стала одним із визначних чинників духовного відродження та розбудови власної держави. Водночас націєтворча діяльність діяльність перш за все міфотворча, яка найактивніше відбувається на ґрунті соціальноекономічних негараздів, які супроводжуються поглибленням екологічної кризи. У зв’язку з цим подолання негативних наслідків людської діяльності, встановлення оптимальних, гармонійних відносин між світом людини та світом природи виступає важливим теоретичним та соціальнополітичним завданням сучасності, у розв’язанні якого дуже важливу роль здатне відіграти звернення до минулого та сучасного досвіду спілкування людини та природи з метою створення новітніх світоглядних настанов, в яких людина та природа складали б функціональну єдність та гармонійне джерело суспільного поступу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абромян О. Первобытный праздник и мифология. Ереван, 1983. 358 с.
2. Аверинцев С.С. Заметки к будущей классификации типов символа // Проблемы изучения культурного наследия. М.: Наука, 1985. С.297303.
3. Аверинцев С.С. СофияЛогос. Второе, исправленное издание. К.: Дух і Літера, 2001. 460 с.
4. Анисимов А.Ф. Духовная жизнь первобытного общества. М. Л., 1966. 468 с.
5. Аничков Е.В. Весенняя обрядовая песня на западе и у славян. СПб, ч.І, 1903. 434 с.
6. Артюх В.О. Природа національного міфу: історикофілософський контекст. Автореф. дис. канд. філос.наук. К.: Київський нац.унт ім.Т.Шевченка. 19 с.
7. Афанасьев А.Н. Древо жизни. М.: Искусство, 1983. 588 с.
8. Афанасьев А.Н. Происхождение мифа. М.: Индрик, 1996. 640 с.
9. Баландин А. Мифологическая теория и проблема поэтики. Русский фольклор. Л., Наука, 1977. 567 с.
10.Барт Р. Мифология / Пер. С.Зенкина. М.: Издво им. Сабшиниковых, 1996. 312 с.
11. Барт Р. Миф сегодня // Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика. М.: 1989, Советский писатель. С.72130.
12.Баткин Л. Ренессансный миф о человеке // Вопр. литературы, 1971. № 9. С.2229.
13.Баткин Л.М. Тип культуры как историческая целостность: Методологические заметки в связи с Итальянским Возрождением // Вопр. философии. 1969. №9. С.99108.
14.Бахтин М. Искусство и ответственность. К философии поступка. К.: Next, 1994. 384 c.
15.Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худ. лит., 1990. 543 с.
16.Безверха Г., Логвин В. Світоглядні орієнтації в усній творчості українського народу. К., ІСДО, 1995. 477 с.
17.Белл О. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социологического прогнозирования. М.: Academia. 787 c.
18.Бердяев Н.А. О назначении человека. М., Республика, 1993. 383 с.
19.Бердяев М. Типы религиозной мысли в России // Полн.собр.соч. Париж: УМСАPRESS, 1989. Т.3. 714 с.
20.Бытие человека в культуре (опыт онтологического подхода) / Быстрицкий Е.К., Козловский В.П., Пролеев С.В., Малахов В.А.; Отв. ред. Е.К.Быстрицкий; АН Украины. Инт философии. К.: Наук. думка, 1991. 176 с.
21.Боас Ф. Ум первобытного человека. М.Л.: Наука, 1996. 343 с.
22.Борисик Т. Фольклор і міфологія в „Лісовій пісні” Лесі Українки.// Народна творчість та етнографія. 1991. №2. С.1216.
23.Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах і віруваннях. К.: Довіра, 1992. 414 с.
24.Вейман Р. История литературы и мифология. М.: Прогресс, 1975. 340 с.
25.Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций. М.К.: ИСАPort Royal, 1994. 618 с.
26.Винниченко В. Відродження нації: історія української революції 19171919 рр. К.: Політвидав, 1990. Ч.2 328 с., Ч.3 542 с.
27. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. К.: Криниця, 1991. 127 с.
28.Виноградова Л. Народная демонология и мифоритуальные традиции славян. М., Знание, 2000. 88 с.
29.Воропай О. Звичаї нашого народу. К.: Оберіг, 1993. 589 с.
30.Вундт В. Миф и религия. СПб: Союз, 1912. 168 с.
31.Вязовкин В.Р. Коэволюция // Всемирная энциклопедия: Философия /гл. науч. ред. и сост. А.А.Грицанов. М.: АСТ; Минск: Харвест, Современный литератор, 2001. С.514.
32.Галан А. Миф и символ. М.: Наука, 1993. 432 с.
33.Гвардини Р. Конец нового времени // Вопросы фиорсофии. 1990. №4. С.127163.
34.Гегель Г. Лекции по философии истории. СПб: Наука, 2000. 479 с.
35.Гірц К. Інтерпретація культур: Вибрані есе / Пер. з англ. К.: Дух і Літера, 2001. 542 с.
36.Гнатенко П.І. Український національний характер. К.: ДОКК, 1997. 116 с.
37.Головацький Я. Викладення давньослов’янских легед або міфологія. К., Довіра, 1991. 93 с.
38.Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М., Наука, 1987. 314 с.
39.Горський В.С. Історія української філософії. Навч. посібник, 4е доп. видання. К.: Наук. думка, 2001. 389 с.
40.Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета / Пер. З англ..С.Павличко. К.: Рад.письменник, 1991. 212 с.
41.Гриценко О. Міфи // Нариси української популярної культури. К.: УЦКД, 1998. С.335388.
42.Грушевський М. Духовна Україна: Зб. творів. К.: Либідь, 1994. 560 с.
43.Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. К.: Освіта, 1992. 192 с.
44.Грушевский М. Очерки истории украинского народа. К.: Либідь, 1990. 400 с.
45.Гура А. Символика животных в славянской народной традиции. М., Факел, 1997. 185 с.
46.Гуревич П.С. Социальная мифология. М.: Наука, 1983. 355 с.
47.Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия // Филос .и социолог. мысль. 1996. №78. С.3568.
48.Давидюк В. Українська міфологічна легенда. Львів, Смолоскип, 1992. 358 с.
49.Джефферсон Т. Американсткие просветители // Избр.произведения в 2 т. М.: Мысль, 196869. Т.2 445 с.
50.Дильтей В. Типы мировоззрения и обнаружение их в метафизических системах // Культурология. ХХ век: Антология М.: Юрист, 1995, с.213255.
51.Донских О.А., Кочергин А.Н. Античная философия: Мифология в зеркале рефлексии. М.: МГУ, 1993. 240 с.
52.Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. К.: Знання. 1991. 46 с.
53.Дорошевич А. Миф в литературе ХХ века // Вопросы литературы. 1970. №2. С.2331.
54.Дохристиянські вірування; Прийняття християнства / За ред.Б.Лобовика // Історія релігії в Україні: у 10 т./ Редкол: А.Колодний (голова) та ін. К.: Укр. центр духовн. культури, 1996. Т.1. 384 с.
55.Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. М.: Наука, 1991. 574 с.
56.Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. К.: Основи. 1993. 126 с.
57.Забужко О. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу. К., Абрис, 2001. 168 с.
58.Знойко О. Міфи Київської Русі та події стародавні. К.: Молодь, 1989. 304 с.
59.Золотарев А.М. Родовой строй и первобытная мифология. М.: Наука, 1964. 328 с.
60.Иванов В.В. Древние культуры Восточной и Южной Азии. М.: МГУ, 1999. 128 с.
61.Кант И. Критика чистого разума. К.: Юніверс, 2000. 502 с.
62.КараМурза С.Г. Манипуляция сознанием. К., Оріяни, 2000. 448 с.
63.Карпова Л.О. Міф політичний.// Політологічний енциклопедичний словник. К.: Генеза, 1997. С.204205.
64.Карпова Л.О. Психологія натовпу // Політологічний енциклопедичний словник. К., Генеза, 1997. С.290.
65.Кассирер Э. Индивид и космос // Избранное. М.: СПб. Универс.книга, 2000. 654 с.
66.Кассирер Э. Символические формы. М.: Гардарика, 1992. 236 с.
67.Кассирер Э. Философия символических форм: Введение и постановка проблемы // Культурология. ХХ век: Антология М.: Юрист, 1995. С.163212.
68.Каун Э.Ч. Миф как мировоззрение. НьюЙорк: Port Roual, 1960. 316 c.
69.Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. М.: Мысль, 1972. 312 с.
70.Кэмпбелл Дж. Герой с тысячью лицами. К., Прогресс, 1997. 398 с.
71.Колесов В. Древняя Русь: наследие в слове. Мир человека. СПб: СГУ, 2000. 327 с.
72.Кон И.С. Открытие „Я”. М.: Политиздат, 1978. 367 с.
73.Кордун В.М. Фольклорноміфологічна образність у структурі „Лісової пісні” Лесі Українки // Нар.творчість та етногр. 1983. №3. С.2429.
74.Костомаров М. Історичне значення південноруської народної творчості // Костомаров М. Твори у 2х т. К.: Дніпро, 1967. Т.2. 450 с.
75.Костомаров М. Про історичне значення руської народної поезії // Костомаров М. Твори у 2х т. К.: Дніпро, 1967. Т.1. 414 с.
76.Костомаров М. Слов’янська міфологія. К.: Либідь, 1994. 384 с.
77.Лангер С. Философия в новом ключе. Исследование символики разума, ритуала и искусства. М.: Республика, 2000. 287 с.
78.ЛевиБрюль Л. Сверхъестественное и первобытное мышление. М.: ПедагогикаПресс, 1994. 608 с.
79. ЛевиСтросс К. Первобытное мышление. М.: Наука, 1983. 384 с.
80.ЛевиСтросс К. Структурная антропология. М.: Наука,1983. 535 с.
81.ЛевіСтрос К. Міт і знамення // Онтологія світової літературнокритичної думки ХХ століття. Львів: Літопис, 1996. С.343356.
82.Липинський В. Твори: Істор. Секція. Філадельфія: Східноєвроп. дослідний інститут ім. Липинського, 1991. 346 с.
83.Лифшиц М.А. Мифология древняя и современная. М.: Искусство, 1980. 582 с.
84.Лобок А.М. Антропология мифа. Екатеринбург: Банк культурной информации, 1997. 693 с.
85. Лозко Г. Українське народознавство. К.: Оберіг, 1995. 245 с.
86.Лосев А. Античная философия истории. СПб: Алетейя, 2001. 263 с.
87.Лосев А. Греческая культура в мифах, символах и терминах. СПб: Алетейя, 1999. 717 с.
88. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф . М.: МГУ, 1982. 479 с.
89.Лосев А. История античной философии в конспективном изложении. М.: ЧеРо, 1998. 192 с.
90.Лосев А. История античной эстетики: Итоги тысячелетнего развития. М.: Искусство, 1992. Ккн.1. 656 с.
91.Лосев А.Ф. Миф. Число. Сущность. М. Мысль, 1994. 356 с.
92.Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. М.: Мысль, 1930. 959 с.
93. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. М.: Политиздат, 1991. 525 с.
94.Лосева И.Н. Миф и религия в отношении к рациональному познанию. // Вопр. философии. 1992. № 7.
95.Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. М.: Наука, 1999. 468 с.
96.Лотман Ю.М., Успенский Б.А. Миф имя культура. М.: Наука, 1973. 314 с.
97.Малиновский Б. Магия.Наука. Религия. М., Рефлбук, 1998. 457 с.
98.Мамардашвили М. Классический и неклассический идеалы рациональности. Тбилиси: Мецниереба, 1984. 82 с.
99.Мамардашвили. Необходимость себя. М.: Наука, 1988. 125 с.
100. Мелетинский Е.М. Мифологические теории ХХ века на Западе// Вопросы философии. 1971. № 7. С.3342.
101. Мелетинский Е.М. Мифологический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1990. 672 с.
102. Мелетинский Е. Поэтика мифа. М.: Восточная литература РАН, Школа „Языки русской культуры”, 1976. 407 с.
103. Менар Р. Мифология в древнем и современном искусстве. Минск: Харбест, М.: ООО «Издво АСТ», 2000. 800 с.
104. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. К., Оберіг, 1992. 288 с.
105. Миф // Новейший философский словарь. Минск: Изд. В.М.Скакун, 1999. С.430.
106. Мифология // Новейший философский словарь. Минск: Изд. В.М.Скакун, 1999. С.431434.
107. Мордовцев Д. Гайдамаччина. СПб, 1870. 343 с.
108. Наливайко Д. Українська реалістична література в порівняльнотипологічному зрізі // Хроніка. 2000. К.: Довіра, 1993. №5(7). С.8196.
109. Наследие В.А.Городцова и проблемы современной археологии. М., Наука, 1988. 190 с.
110. НечуйЛевицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. К., 1922. 249 с.
111. Ніцше Ф. Народження трагедії: Фрагменти // Антологія світової літературнокритичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 1996. С.4054.
112. Ницше Ф. Так говорил Заратустра //Избранные произведения,. кн.1. М., Сирин, 1991. С.3258.
113. Оніщенко О.І. Міфологія стародавніх слов’ян як об’єкт кінознавчого аналізу // Гуманізм і людина в контексті культури. Дрогобич, 1995. Вип.1. 165 с.
114. ОртегаіГассет Х. Тема нашої доби // ОртегаіГассет Х. Вибрані твори / Перекл. З іспанської В.Бурггардта, В.Сахна, О.Товстенка. К.: Основи, 1994. С.315369.
115. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. К.: Либідь, 1997. 360 с.
116. Полосин В. Книга об идолах. М.: Наука, 1964. 64 с.
117. Пономарьов А. Українська етнографія: Курс лекцій. К.: 1994.
118. Попович М. Нарис історії культури України. К.: Оберіг, 1999. 468 с.
119. Потебня О. Естетика і поетика слова. К.: Мистецтво, 1985. 302 с.
120. Потебня А. Мысль и язык. Собр. трудов. М.: Лабіринт, 1999. 300 с.
121. Потебня А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. Х.: ХГУ, 1979. 238 с.
122. Потебня А. Слово и миф. М.: Правда, 1989. 504 с.
123. Потебня О. Українські символи. К.: Мистецтво, 1994. 332 с.
124. Романов В.Н. Историческое развитие культуры. М.: Искусство, 1991. 198 с.
125. Роспен М. Идеал, утопия и утопическам рефлексия. М.: Прогресс, 1996. 302 с.
126. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. М.: Наука, 1988. 488 с.
127. Рюс Ж.Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки. К.: Основи, 1998. 669 с.
128. Сковорода Г. Сочинения. Минск, Совр. литра, 1999. 703 с.
129. Сорель Ж. Размышления о насилии. М.: Политиздат, 1977. 576 с.
130. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М.: Политиздат, 1992. 544 с.
131. Тойнби А. Постижение истории. М.: Прогресс, 1996. 606 с.
132. Тойнби А. Цивилизация перед судом истории. М.: Прогресс, 1995. 478 с.
133. Токарев С.А. Ранние формы религии. М.: Политиздат, 1990. 619 с.
134. Токарев С. Религия в истории народов мира. К.: Политиздат, 1986. 576 с.
135. Топоров В. Миф. Ритуал. Символ. Образ. М.: Прогресс, 1995. 623 с.
136. Тоффлер О. Третя хвиля. К.: Всесвіт, 2000. 475 с.
137. Трубников Н.Н. Время человеческого бытия. М.: Политиздат, 1987. 256 с.
138. Українська культура / Лекції за ред.Д.Антоновича. К.: Либідь, 1993. 587с.
139. Українські пісні, видані М.Максимовичем. К.: АН УРСР, 1962. 344 с.
140. Українські символи. К.: АН УРСР, 1994. 336 с.
141. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. К.: Либідь, 1991. 640 с.
142. Усов Д.В. Міфологізація свідомості в сучасному суспільстві. Автореф. дис. канд.філос.наук. К.: Інт філософії ім.Г.Сковороди НАН України, 2002. 19 с.
143. Федотов Г. Святые Древней Руси. М.: Московский рабочий, 1990. 499 с.
144. Флоренский П.А. Время и пространство // Социологические исследования. 1988. №1. С.95111.
145. Фонтенель Б. Происхождение вымыслов. М.: Прогресс, 1979. 658 с.
146. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія міфів // Антологія світової літературнокритичної думки ХХ століття. Львів: Літопис. 1996. С.109135.
147. Франко І. Твори: в 50 т. К.: 1981. Т.31. С.267278.
148. Франко І. Літературнокритичні статті. К.: Держлітвидав України, 1950. 448 с.
149. Франкфорд Г., Франкфорд Г.А., Уилсон Дж., Якобсен Т. В преддверии философии: Духовные искания древнего человека. М.: Прогресс, 1984. 432 с.
150. Фрезер Дж. Золотая ветвь. М. Политиздат, 1983. 703 с.
151. Фрейденберг О.М. Миф и литература древности. М.: Издво „Восточная литература”, ФАН, 1998. 798 с.
152. Фрейд Э. Тотем и табу. СПб: Алтея, 1997. 222 с.
153. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. Сборник: Пер .с нем. / Под ред. А.Л.Доброхотова. М.: Высшая школа, 1991. 190 с.
154. Хайек Ф.А. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. Пер. с англ. М., Прогресс, 1992. 488 с.
155. Харрисон Дж. Биология человека. М.: Мир, 1979. 611 с.
156. Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока. М.: Наука, 1991. 631 с.
157. Хюбнер К. Истина мифа. М.: Прогресс, 1986. 327 с.&